Україна, виявляється, теж бананова республіка, де банани називаються сталлю. Ми виробляємо сталь, яку продаємо за кордон. Внутрішній ринок, рівень життя населення виробників “бананів” не цікавить: все, що виробили, передали за кордон. Так існувало до того часу, поки не почалися перебої зі споживанням наших “бананів”. Коли Захід перестав купувати українську сталь, постало питання — що з нею робити? Є приклад економічно розвинутих країн, де виробництво спрямовано, у першу чергу, на внутрішній ринок. Але замість підняття платоспроможності населення в Україні сьогодні менеджери бананового виробництва женуть працівників з роботи.
Ситуація зі скороченням робочих місць в умовах кризи знайома у всьому світі, і, відстоюючи права робітників, боротись із цим явищем навчені профспілки.
Коментуючи ситуацію в Україні, заступник голови Федерації Профспілок України Григорій Осовий зазначив, що одним із заходів виходу з кризи є локальні зустрічі профспілок із владними структурами та власниками бізнесу. Він зазначив, що це вже відбувається в Україні. Так у аграрному та будівельному комплексі вже підписані угоди, готується транспортний комплекс та вже ухвалений меморандум «бізнес-влада-профспілки» у хімічній промисловості. Проблема виходу з кризи, на думку Григорія Осового — відсутність консолідації на державному рівні.
Наразі існує три антикризових центри: Уряд, Рада національної безпеки та оборони та Національний банк із Верховною Радою. Але немає єдиного антикризового центру, який би об’єднав зусилля у певному напрямі. З точки зору заступника голови ФПУ, це своєрідна біда — перекладання владою всіх негараздів на людей.
«Якщо через механізм соціального діалогу ми не зможемо вплинути на владу, то всі профспілки перейдуть до рішучих дій, — запевнив Осовий. — Спочатку буде жорстка нищівна критика та відстоювання позиції через суд, якщо це не дасть результатів, ми організуємо національний страйк, який вимагатиме розпуск парламенту та уряду», — наголосив він.
Далеко не всі профспілки країн світу можуть продемонструвати такий оптимізм. У Києві профспілкові лідери ділились досвідом. У кожного свої “банани”.
Наприклад, у Киргизстані профспілки абсолютно бездіяльні. Як повідомила журналісту ГолосUA, консультант програми школа лідерства недержавної організації Киргизстану «Центр Артимбілін» та член соціалістичної партії Киргизстану «Атинікен» Гульнара Джурабаєва (м.Бішкек, Киргизстан), якщо світова криза розпочалась на початку року, то у Киргизстані вона вже триває 17 років. З п’яти мільйонів населення, що проживають у Киргизстані, один мільйон громадян, а за оцінкою деяких експертів і 1,5 млн, знаходяться на заробітках за кордоном у Росії та Казахстані.
За словами Г.Джурабаєвої, профспілки Киргизстану мають безліч прав, але тільки законодавчо: «Але що стосується нашої країни — в нас спостерігається правовий нігілізм. Усі конфлікти вирішуються не на основі закону, а силовими методами. Не рідкі і сутички між правоохоронними органами — нещодавно фінансова міліція та державтоінспекція влаштували масову бійку. Тому казати про дотримання закону у нашій країні дуже важко. Це стосується і прав профспілок. Як цьому протистояти, ми не знаємо». Як констатувала експерт, необхідна консолідація профспілок всього світу, адже права працівників Киргизстану утискаються : «Наш профспілковий рух потребує ідеї» — підкреслила вона.
Білоруський експерт, перший заступник Голови Білоруської Соціал-демократичної партії «Грамада» Ігор Масловський вважає, що їхні профспілки також залежні від влади. «Тема глобальної кризи торкнулась всього світу, та, на жаль, у Білорусі це майже не обговорюється: профспілки абсолютно залежні, і це наша проблема», — зазначив він. Хоча Білорусь відмовляється від того, що криза її торкнулась, експерт навів такий приклад: Президент Олександр Лукашенко довгі роки критикував МВФ і відмовлявся від співпраці з фондом, та за обставин, що склалися, взяв там кредит у 4 млрд. доларів. Ще $2 млрд. Білорусь отримали від Росії — тобто борг вже перевищує бюджет країни. "Ця криза нас торкнулось, але роль Федерації Профспілок Білорусі (до неї належать понад 4 млн громадян) замала. Вони жодного разу не вступили на захист основних цільових груп, та прав працівників, коли минулого року був прийнятий новий закон соціальних гарантій і 4,5 млн громадян втратили соціальні пільги. Ми спускаємось до печерного віку, адже ФПБ ніяк на це не реагує, а рухи, що критикують ці нововведення переслідується владою» — констатував І.Масловський.
За словами першого секретаря центральної ради партії «Справедлива Россия», заступника голови Федерації Профспілок Росії Віктора Шейна, роль профспілок в умовах кризи має бути найактивнішою. Питання полягає у тому, хто буде за неї розплачуватись, “жирні коти” чи населення. Як і у 30-ті роки, за словами Шейна, варіантів виходу з кризи є два: посилення державного впливу в умовах диктатури (це було у Німеччині та Італії), чи посилення державного впливу над бізнесом, при цьому із демократизацією суспільного життя (як було у Франції та США). Ні в якому разі не можна знижувати заробітні плати, яка в Росії та в Україні нижча від потенціалу щонайменше у 2,5 разів (згідно розрахунків відсоткового співвідношення до ВВП). Держава, за словами Шейна, має підтримувати реальне виробництво, а не спекулятивний фондовий капітал, котрий, по суті, і став основою потрясінь у всьому світі. «При СРСР профспілки були бездіяльні, вони або просто мовчали, або ставали на бік менеджменту та директорів. У 90 роки народились нові профспілки, вони досі ще маленькі, та їх багато. Хоча їх постійно намагається утискати, як держава так і працедавець я вірю в те, що вони врятують Росію від кризи» — зазначає він.
Франція вже поступово виходить з кризи. Як повідомив журналісту ГолосUA, директор соціально-трудового департаменту Французької Соціалістичної Партії Етьєн Колан, ситуацію, яка була на початку кризи та сьогодення не можна навіть порівнювати. Основним моментом покращення ситуації є те, що на державному рівні був підписаний документ, який законодавчо заборонив знижувати заробітну плату. Найкращий рівень співпраці — це галузевий рівень, адже на рівні окремого підприємства власникам легше тиснути на профспілки. За його словами, також позитивним є створення європейських профспілок. Їхні переваги в тому, що на національному рівні профспілки отримують нищівний удар, набагато легше вирішувати проблеми у загальноєвропейському контексті, тому вже існує декілька таких союзів. «Вихід з кризи знаходиться на шляху стимулювання розвитку, а не так, як роблять працедавці світу, скорочуючи виробництво та заробітну плату» — зазначив він.
Як відомо, країною із найсильнішим соціальним захистом вважають Швецію. ЇЇ профспілкова модель, полягає у підписанні довгострокових угод між працедавцями та робітниками. Закон про колективні договори був введений у Швеції з 1928 року, але сама модель колективних договорів вкорінилася після 1936 року, коли роботодавці і профспілки втомившись від страйків і криз сіли за стіл переговорів і встановили, що колективні договора підписуються на три роки. Під час колективних домовленостей профспілки не мають права влаштовувати страйки. На цьому виграють як роботодавці так і робітники, адже виробництво не має права понижувати оплату праці та пільги. Швеція пережила страшну кризу у 1992 році. Тоді вона з неї важко виходили і набули такий досвід, що сьогоднішня ситуація майже не торкається цієї країни.
На думку Юрія Буздугана, Голови Соціал-Демократичної партії України, саме нам треба запропонувати світу бачення кризи та шляхи її подолання. Основне, що відбувається в Україні — це поступовий перехід влади від власників підприємств до директорів. Реальна ситуація в Україні — 70% підприємств належать трудовому колективу, але керує ним, формально найманий працівник директор. Влада переходить від власників до менеджерів і цей процес спостерігається навіть на Заході. Отримавши владу менеджери викачують максимальний прибуток собі у кишеню, що призводить до малих заробітних плат працівникам і назвою «неприбутковість» для власників. Акціонери не бачать сенсу вкладати гроші, а працівники не мають ентузіазму працювати.
Наприклад, на макроекономічному рівні частка заробітної плати від ВВП має складати 60-80%. Америка має частку зарплати ВВП 74%, у Радянській Україні 1991 року частка складала 59%. Сьогодні вона при уряді Януковича складала 32%, за уряду Тимошенко 33%. Реально людям недоплачують більше половини від того, що вони мають отримувати, як у зарплатах, так і у пенсіях.
Щоб збільшити внутрішнє споживання металу, а це є основним продуктом, що виробляє Україні, нам треба збільшити машинобудування. Щоб це зробити треба збільшити попит на машини, по ланцюжку ми виходимо на збільшення зарплат та пенсій. Тому в умовах коли уряд хоче скорочувати пенсії, зарплати та соціальні програми, нам треба робити навпаки. Виробництво і оплата праці мають бути на певному співвідношенні — це дасть можливість виходу із кризи, адже урегулює макроекономічний баланс.
Підбиваючи підсумки, всі експерти погодились на тому, що світовий механізм виходу з кризи — це збільшення внутрішнього попиту на товари, що виробляються країною і консолідація профспілкового руху в одну світову організацію, яка дасть глобальну можливість захищати права робітників.