Цей рядок з поезії, яку написав відомий український поет Володимир Сосюра, присвячено Миколі Гришку — видатному українському вченому у галузі генетики і селекції рослин, академіку Академії наук УРСР , доктору сільськогосподарських наук, професору, а головне, фундатору Національного ботанічного саду НАН України. Останні двадцять років цей сад носить його ім’я, а днями тут святкували 75 років від дня заснування саду.
Початок…
Власне, історія нового Київського ботанічного саду розпочалася ще 1918 року, коли була створена Національна академія наук і виникала ідея заснування при ній ботанічного саду. Зокрема, тоді була обґрунтована й організація майбутнього саду за природними регіонами, що стало новацією серед усіх раніше існуючих ботанічних садів світу, які створювалися за принципом колекцій. Головна заслуга в цій праці належить одному з перших президентів Академії наук України – всесвітньо відомому флористу Володимиру Липському, який накреслив структуру майбутнього саду НАН і напрямки діяльності, а ще розробив детальну схему будівництва, яке планувалося втілити на основі Голосіївського лісу. Але цей план так і не був реалізований.
Вдруге, до ідеї створення нового ботанічного саду київські науковці повернулися вже у 1935 році в зв’язку із перенесенням столиці України з Харкова до Києва. За неодноразовими клопотаннями не менш відомого вітчизняного ботаніка академіка Олександра Фоміна (директора Університетського ботсаду) уряд 22 вересня 1935 року затвердив рішення Київради про будівництво нового ботанічного саду на відведеній для цього ділянки землі площею в 117 га на Звіринці. Відтоді, власне й розпочалося будівництво ботанічного саду. Невдовзі був затверджений першочерговий план будівництва, який передбачав створення колекції дерев та чагарників (дендрарію), ботаніко-географічних ділянок, системи трав’янистих рослин, ділянок культурної флори та ділянок акліматизації нових корисних рослин з перспективою впровадження в різні галузі господарства.
Як розповіла науковий співробітник і хранителька музею ботсаду Наталя Чувікіна, здійснення проекту у перші роки натикалося на значні труднощі не тільки через неповне фінансування, але й через затримки відселення приватних осіб і організацій, що були розташовані на території майбутнього ботанічного саду (зокрема, тут знаходився Свято-Троїцький Іонінський монастир). За шість років до початку Великої Вітчизняної війни співробітниками саду було освоєно лише невеличку територію, облаштовано оранжерею і збудовано корпус для наукових лабораторій. Разом з тим, було зібрано чималу колекцію: близько 1050 видів рослин під відкритим небом і майже 1000 таксонів оранжерейних рослин. На жаль, чимало частина колекції загинула під час окупації Києва німцями, а найбільш цінні й рідкісні екземпляри рослин були вивезені в Німеччину. /> У кожного мусить бути свій сад…
У такому недобудованому і напівзруйнованому стані побачив ботанічний сад його новий директор – Микола Гришко, повернувшись у звільнений Київ з Башкирії, де в евакуації очолював Інститут ботаніки АН УРСР і водночас обіймав посаду директора місцевої сільськогосподарської дослідної станції. На той час він вже був визнаним вченим у галузі вітчизняної генетики: підготував і видав два підручники "Курс загальної генетики" — перший оригінальний підручник з генетики, написаний українською мовою та "Курс генетики" у співавторстві з Л. Делоне, який пізніше неодноразово перевидавався, в тому числі, за кордоном. Він був першим вітчизняним вченим, який описав культурну форму північного лісостепу, зокрема зернові та овочеві культури. Загалом, за майже піввікову діяльність академік М.Гришко збагатив біологічну та сільськогосподарську науки понад 150 науковими працями з генетики, селекції, акліматизації та інтродукції рослин, проблем статі вищих рослин, за що був неодноразово відзначений багатьма державними нагородами, дипломами Всесоюзної сільськогосподарської виставки, тощо… Найцікавіші відкриття були зроблені науковцем у генетиці конопель, яка у ті часи вважалася цінною технічною культурою. Вченому вдалося вирішити кардинальну проблему коноплярства — виведення нових сортів конопель, придатних для механізованого збирання, що дозволило вдвічі підвищити врожайність цієї сільськогосподарської рослини. За цю роботу М. Гришка нагородили орденом Леніна, а згодом він отримав науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук без захисту дисертації.
У березні 1944 року Рада Народних Комісарів УРСР прийняла постанову про відновлення будівництва і наукової роботи Центрального республіканського ботанічного саду, який став окремою установою у складі АН УРСР, і всі відповідальні роботи лягли на плечі його нового керівника. М. Гришко брав активну участь у складанні Генерального плану будівництва ботанічного саду, якому дісталася надзвичайно складна місцевість із порізаним рельєфом та особливими гідрогеологічними умовами. Будучи послідовником В. Липського і О. Фоміна, новий директор намагався якнайкраще використати мальовничі Дніпровські краєвиди та пейзажі для створення природних зон і мікрокліматичних ділянок для різних рослин і садово-паркових композицій. За задумом М. Гришка ботанічний сад мусив би стати зразком садово-паркового будівництва, оскільки тільки тоді в ньому можна було б демонструвати різноманітність і багатство рослинного світу, декоративні можливості рослин, а головне, навчати людей використовувати різні рослини в зеленому будівництві.
Великий чародій і будівничий…
Новий сад, без перебільшення, став улюбленим дітищем науковця, його мрією, його головним досягненням … „ Для того, аби здійснити такі масштабні роботи потрібна була дуже непересічна людина, — говорить Н. Чувікіна, — а Микола Миколайович уособлював в собі найкращі риси. Він був не просто талановитим науковцем, а й надзвичайно активним організатором, новатором, ентузіастом і творчою людиною”. У перші післявоєнні роки М. Гришко організував кілька масштабних експедицій за посадковим матеріалом у різні куточки Радянського Союзу, з яких було привезено сотні тисяч посадкових одиниць різних видів рослин. Приміром, з однієї лише далекосхідної експедиції 1949 року, що тривала кілька місяців, під час якої співробітники подолали 24 гірських перевали, було привезено 320 кг насіння. І таких експедицій були десятки, — наголошує пані Наталя. А першу експедицію у Німеччину в 1946 році М. Гришко очолив особисто – тоді було привезено за репарацією кілька вагонів рослин, книги і садовий інвентар вартістю 500 тисяч німецьких марок.
Ще однією заслугою М. Гришка було те, що йому вдавалося запросити до саду кращих фахівців з усієї країни. Так, наприклад, на його особисте запрошення до Києва приїхав видатний ландшафтний архітектор Леонід Рубцов з Ленінграда, який створив зі звичайних колекцій рослин унікальну пам’яткусадово-паркового мистецтва. За його задумом було закладено й знаменитий сад бузку – сірінгарій, що нині нараховує 75 сортів та 60 декоративних форм – це одна із найбільших колекцій бузку у світі. Але головним досягненням його творців є вражаюча композиція у вигляді квітникового партеру, що розташована на східному схилі Видубицького амфітеатру, що збігає до Дніпра, яка стала своєрідною візиткою ботанічного саду. Цією неповторною красою не раз захоплювалися численні відвідувачі і поважні гості, серед яких було чимало особистих друзів Миколи Гришка.Це — і Максим Рильський та Володимир Сосюра, брати Майбороди, Андрій Штогаренко, Костянтин Данькевич. Неодноразово на особисте прохання директора у Ботанічному саду виступали Борис Гмиря, Зоя Гайдай, Валерія Барсова, Іван Козловський та ін.
Сьогодні співробітники саду з гордістю показують відвідувачам дуб Козловського, який облюбував видатний тенор. А ще з особливою пошаною в саду згадують і самого Миколу Миколайовича, називаючи його Людиною з великої літери. За спогадами колишніх співробітників, за жодних обставин він не підвищував голос, нікого не кривдив, був тактовним і коректним, до кожного звертався особисто, називаючи жінок : „рибонько” або „голубонько”, а чоловіків – „дорогенький”… Так само ласкаво і турботливо опікувався він кожною рослиною, мріючи подарувати киянам розкішний і квітучий сад. Та на жаль, Микола Гришко не побачив сад у всій красі його весняного буяння. Великий чародій не дожив кілька місяців до його урочистого відкриття, яке відбулося у травні 1964 року.
Здійснення мрій
За роки своєї 75-річної діяльності Національний ботанічний сад ім. М. Гришка став одним із 12 найбільших ботанічних садів світу. Він має унікальний колекційний фонд, який налічує понад 12 тисяч видів, сортів і форм різних рослин з усіх куточків планети. Нині у структурі саду діють 8 наукових відділів та 2 лабораторії, де працюють понад 300 співробітників, у тому числі 70 науковців, з них більше 10 докторів і 50 кандидатів наук. Ця найголовніша провідна вітчизняна установа очолює Раду ботанічних садів та дендропарків України, а також входить до природно-заповідного фонду України, є об’єктом комплексної охорони і належить до земель природного та історико-культурного призначення, які охороняються як національне надбання держави.
Щороку у Національному ботанічному саду бувають тисячі відвідувачів, які милуючись дивовижними рослинами і природними композиціями, не перестають захоплюватися цим диво-садом, творцем якого був наш видатний співвітчизник і науковець зі світовим ім’ям – Микола Гришко.