Вісім років тому, 27 липня 2002 року, сталася найбільша на авіаційних шоу трагедія — під час показових польотів на військовому аеродромі Скнилів у Львові на глядачів упав винищувач Су-27, забравши життя 77 людей, серед яких було 28 дітей. Вчора, біля каплиці на Скнилівському летовищі зібралось майже 120 людей, аби вшанувати пам`ять загиблих. Після служби Божої родичі загиблих пройшли хресною ходою до меморіального знаку «Сегмент пам’яті», де відбулась панахида.З представників влади на летовищі був присутній мер Львова Андрій Садовий і заступник голови Львівської обласної держадміністрації Ліляна Гримська. За словами Садового, ця трагедія – це винятково вина влади. "Тому ми сьогодні молимося і просимо прощення", – сказав він.
Суперечки про причини аварії тривають до сьогодні. Серед них називають і несправність літака, і непродуманість виступу, і відсутність у льотчиків льотної практики. Ще за рік до львівських подій льотчик-випробувач Володимир Топонар нарікав на відсутність необхідних нальот-годин у зв’язку з браком пального. 2002 року він провів у повітрі лише 19 годин. Для порівняння: льотчики французької пілотажної групи "Патруль де Франс" за рік налітують 300-350 годин.
Судове рішення у справі про катастрофу в Скнилові було винесено в червні 2005 року. Головними винними в трагедії, як визначив суд, через "людський чинник", визнали екіпаж злощасного Су-27. Вирок було ухвалено за статтею 416 Кримінального кодексу — "порушення правил польотів або підготовки до них, а також порушення правил експлуатації літальних апаратів, що призвело до катастрофи або інших тяжких наслідків". Командира екіпажу Володимира Топонаря Військовий суд Центрального регіону Львова засудив до 14 років позбавлення волі, пілота Юрія Єгорова — до восьми. Менш суворі вироки було ухвалено також тим, хто безпосередньо відповідав за те, що відбувається на аеродромі в липні 2002 року. 6 років в’язниці отримав заступник командувача 14-го авіакорпусу, керівник польотів Анатолій Третьяков, 5 — його помічник Юрій Яцюк, 4 — начальник служби безпеки польотів 14-го авіакорпусу Анатолій Лукіних. У червні 2008 року суд виправдав чотирьох колишніх керівників Військово-повітряних Сил, причетних до організації авіашоу. У в’язниці зараз відбуває покарання тільки один пілот — Володимир Топонар, якого засудили до 14 років ув’язнення. />
А от, організатори скнилівського авіашоу, згідно з рішенням суду, не вважаються винними в трагедії: начальника українських ВПС генерал-полковника Віктора Стрельникова було звільнено з посади майже одразу ж після катастрофи. Але на суді й він, і генерали Олександр Волошенко, Сергій Оніщенко та Володимир Алєксєєв, які також брали участь в організації авіашоу, фігурували лише як свідки. До речі, подавав у відставку у зв’язку з Скнилівською трагедією і тодішній міністр оборони Володимир Шкідченко. Але він позбувся посади лише за рік, у червні 2003 року, зовсім з іншої причини — Президент Леонід Кучма визначив, що реформування Збройних Сил України йде "повільно та хаотично".
Про них не забули?
Родичів загиблих вердикт суду не влаштував, вони досі чекають рішення Європейского суду з прав людини. За словами керівник громадської організації "Скнилівська трагедія" Стефана Козака, 90 осіб вимагають від Європейського суду, щоб Україна надала їм офіційний статус потерпілих, вибачилась і надала компенсацію.
Попри офіційні заходи, які відбулись 27 липня, потерпілі скаржаться, що держава геть забула про них, залишивши сам на сам з бідою. Окрім компенсації одразу після катастрофи, ніхто не отримав більше жодної копійки допомоги. "Немає жодної соціальної опіки, не говорячи вже про програму реабілітації. Дітям не дають безплатні оздоровчі путівки. У деяких установах навіть, бувало, дорікали, мовляв, навіщо туди поперлися — літаків ніколи не бачили? Про нас згадують тільки напередодні роковини трагедії. Відчуваю себе твариною під час гону, яку "хочуть" тільки раз на рік", — сказав Стефан Козак.
При цьому сім’ям загиблих громадян Росії та Ізраїлю, пасажирів ТУ-154, збитого, як вважається, в жовтні 2001 року над Чорним морем українською ракетою, Україна зобов’язалася виплатити понад 7 мільйонів гривень, а тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко, перебуваючи в липні 2005 року в Ізраїлі з офіційним візитом, вибачився перед єврейським народом.
Ірина Солтис, яка втратила на Скнилові маму та брата, відзначає, що якщо в перший рік про потерпілих ще хоч трохи згадували й піклувалися, то зараз узагалі забули. "Звикнути до такого дуже складно. Навіть на восьмому році після аварії… Живеться — як жилося в перший рік після трагедії. Може, й гірше. Навіть час обчислюємо тільки "після" того дня…" — розповіла дівчина. Варто нагадати, що два роки тому ім’я Ірини Солтіс голосно прозвучало в пресі — дівчина просила у Верховного Суду помилування для одного із засуджених льотчиків. "Я впевнена — пілоти не винні в трагедії. Їх зробили "стрілочниками". Посадити слід було генералів, які відповідали за організацію авіашоу", — вважає Ірина.
Залишається невирішеною і проблема з монументом у вигляді семикутної зірки і 11 надгробних плит. Їх хочуть перенести з місця, де впав літак, ближче до каплиці, побудованої поряд з аеродромом, а на місці трагедії збудувати новий термінал аеропорту до Євро-2012. Щоправда львівський міський голова повідомив, що на сьогодні ще немає остаточного рішення щодо пам’ятника жертвам Скнилівської трагедії. "Але я особисто буду наполягати, щоб при реконструкції смуги вшанували цю трагедію", – говорить Садовий. У свою чергу Стефан Козак зазначив, що перенесення "Сегмента пам’яті" у зв’язку з реконструкцією аеродрому "сприймає нормально". "Головне ми зробили. Ми увіковічнили пам’ять про загиблих", – сказав він.
Наталія Павлович втратила на авіашоу сина та чоловіка. Щороку приходить на місце трагедії, щоб помолитися та покласти квіти до меморіалу жертвам трагедії. Як і більшість потерпілих пані Наталія, проти перенесення пам`ятника. А поки, сімдесят сім світлин у руках родичів загиблих, що прийшли на вшанування нехай нагадують владі про страшну трагедію восьмирічної давнини.