Китайський авіанесучий крейсер «Shi Lang» вже у найближчі місяці може вийти в море на ходові випробування. Про це попередили аналітики одразу кількох світових військово-дослідницьких центрів. Українцям залишається лише розводити руками та визнавати: «Нас обдурили…». />
У післявоєнні роки одною з головних сфер, в яких СРСР змагався проти США, був флот. Зокрема – авіанесучий. Втім, обидві країни дотримувалися різних стратегій. Американці будували «чисті» авіаносці – інакше кажучи, плавучі аеродроми. Коли такий корабель йшов у похід, разом з ним в море виходив ціла флотилія – кораблі супроводу, охорони, забезпечення. СРСР сповідував інший підхід. Радянські авіаносці мали бути автономними, самотужки себе забезпечувати та охороняти. Так виникла ідея авіанесучих крейсерів. Їх почали проектувати та будувати ще у 60-70-х роках, й зараз ці авіаносці та вертольотоносці відомі всьому світу – «Київ», «Мінськ», «Москва», «Ленінград», «Баку», «Новоросійськ»…
Згодом прийшла черга авіанесучих крейсерів нового покоління – за класом озброєння, протиракетної та протикорабельної оборони вони не мали аналогів у світі, переважали над американськими за своїми тактико-технічними характеристиками. Їх проект розробило Конструкторське бюро «Невське» у Ленінграді, а будували в Україні – в Миколаєві. У 1985 році на Чорноморському суднобудівному заводі було спущено на воду перший корабель цієї серії – «Леонід Брежнєв». Згодом його перейменували на «Тбілісі», а потім – на «Адмірал флоту Кузнецов». Він був приписаний до Північного флоту й досі несе службу.
А буквально через 20 хвилин після спуску на воду «Брежнєва» на стапелі у Миколаєві було закладено наступний авіанесучий крейсер – «Рига», якого згодом перейменують на «Варяг». На цьому унікальному кораблі, на відміну від попередників, мав бути встановлений вже атомний двигун, удосконалена система озброєння, злету-посадки, збільшена кількість літаків.
Досьє ГолосUA. Важкий авіанесучий крейсер «Варяг», проект 1143.6. Водотоннажність – 70500 тон, довжина – 304,5 м, швидкість ходу – 32 вузли. Ресурс плавання – 8000 миль. Кількість літаків – 26 (МиГ-29К та Су-33), вертольотів – 24 (Ка-27, Ка-29, Ка-31). Озброєння: 12 пускових установок «Граніт», 4 ракетні установки «Кинджал», 8 пускових установок «Кортик», 2 установки «Удав», 6 шестиствольних 30-мм установок артилерійського вогню АК-630м. Екіпаж – 1980 осіб.
25 листопада 1988 року «Варяг» був спущений на воду. На час розпаду СРСР його готовність складала 67%. Були споруджені корпус та надбудова, встановлена частина обладнання, прокладені комунікації. З 1991 року роботи на кораблі заморозили, й Чорноморський суднобудівний витрачався лише на підтримку його на плаву. Москва довгий час вела переговори з Києвом про добудову корабля, але безрезультатно. У 1995 році його виключили з реєстру кораблів Російського флоту та передали Україні в рахунок боргів. Але з однією умовою: «Варяг» не може бути проданий будь-кому для використання у військових цілях. Втім, що робити з ним, Україна не знала – вітчизняному флоту така «махіна» не потрібна, до того ж витрати на її утримання можуть дозволити собі тільки супердержави.
Рішення знайшлося дуже швидко: бажання купити «Варяг» раптом виявив… Китай. Як… плавуче казино. Чи виставковий комплекс. Мовляв, у Піднебесній є така практика: купувати старі радянські кораблі та влаштовувати з них музеї. Прецеденти? Будь ласка! Наприклад, важкий авіанесучий крейсер «Київ», що «працює» музеєм у Тяньцзині, або такий же крейсер «Мінськ» у Шеньчжені. Після відпрацювання свого ресурсу ці кораблі, дійсно, списали з флоту та продали китайцям. Й тепер кожен бажаючий за чималеньку суму (від 5 до 20 доларів) може відвідати ці незвичайні музеї.
Але у випадку з «Варягом» чимало людей категорично виступали проти продажу корабля. Зокрема, колишній генеральний директор Чорноморського суднобудівного заводу Ігор Овдієнко, перший секретар Миколаївського обкому КПУ, народний депутат Володимир Матвеєв, інші фахівці. Й наводили кілька причин – як політичних, так й економічних. Зокрема, на відміну від старих авіаносців, «Варяг» був кораблем нового покоління, на ньому використовувалися секретні технології та ноу-хау, які стали б доступні китайським інженерам. Крім того, Китай дуже прагне мати свій авіанесучий флот та на противагу Індії диктувати свої умови у Індійсько-Тихоокеанському регіоні. А з урахуванням суднобудівних потужностей, які має ця країна, вона може добудувати «Варяг» на своїх верфях – чи то як крейсер, чи – у найлегшому варіанті – як базу для тренування військово-морських льотчиків. При тому не можна виключати ймовірність того, що у бардаку 90-х китайці не зовсім законним шляхом (інакше кажучи — шпигунством) могли заволодіти всією проектною документацією корабля. А крім того, сума, яку запропонували китайці, не покривала не те що витрачені на спорудження корабля гроші (близько 700 мільйонів доларів), а ледве дотягувала до вартості металобрухту відповідної ваги – 20 мільйонів доларів.
Втім, аргументи фахівців ніхто не почув – або не побажав почути, — й незабаром тодішнє українське Національне агентство реконструкції та розвитку оголосило про те, що корабель продано. Покупцем виступила нікому раніше (втім, як і потім) невідома компанія “Agencia Turistice Diversoes Chonglot» з Макао – британської колонії, яка у 1999 році відійшла до Китаю. У 2000 році кілька потужних океанських буксирів потягли «Варяг» до Китаю.
Шлях – через Гібралтар, Атлантичний, Індійський та Тихий океани – забрав майже два роки й у 2002-му «Варяг» прибув до китайського порту Далянь. Корабель поставили біля причальної стінки, виставили охорону та оголосили надсекретним об’єктом, що одразу насторожило фахівців: мовляв, які таємниці можуть бути у музею? Певні роботи – які саме, невідомо – тривали кілька років, що також незрозуміло, адже на облаштування попередніх кораблів-музеїв йшло максимум 2 роки. У 2008-му «Варяг» вмер де-юре: Китай оголосив, що такого корабля вже немає, а той, що стоїть у Даляні, тепер має бортовий реєстровий номер 83 ім’я «Shi Lang» — на честь китайського адмірала, який отримав кілька гучних перемог у середні віки, зокрема, захопив Тайвань.
Офіційний Китай жодних пояснень та коментарів відносно корабля не дає. Й водночас не спростовує інформацію, що її оприлюднили американські, японські та австралійські військові дослідні центри. Зокрема, про те, що «Shi Lang» вже пофарбовано у сірий штатний колір кораблів Китайської народної армії. Встановлено комплекс радіорелейного та супутникового зв’язку та навігації. Переобладнано надбудову корабля. А головне, що у минулому році він був поставлений у сухий док, де на «Shi Lang» нібито було встановлено двигун та важке інженерне обладнання. Тобто всі ті механізми та обладнання, які не потрібні ані музею, ані плавучому казино.
Далі – більше. У минулому році Китай оголосив, що у військово-морській академії Даляня вперше оголошується набір льотчиків палубної авіації – тобто саме тих, чиї літаки базуються на авіаносцях. Курс навчання – 4 роки. І водночас Пекін звернувся до Росії з проханням продати два палубних винищувача Су-33 – це основний літак російського ВМФ, що адаптований на базі Су-27 для використання саме на авіаносцях. Росія відмовила. Але Китай не дуже розгубився. І вже у грудні 2009 року повідомив, що з успіхом завершилися випробування новітнього китайського палубного винищувача J10: спочатку він злетів з палуби «Shi Lang», а потім успішно повернувся на авіаносець.
Успішні авіаційні випробування викликали розгубленість у військових відомствах Росії, США, Індії та інших країн-сусідів Китаю. Адже Піднебесна продемонструвала, що до створення Китаєм повноцінного діючого авіанесучого флоту лишилось кілька років, а відтак дуже скоро може змінитися розстановка сил у контролі за світовим простором. Аналітики вважають, що наступні випробування – ходові «Shi Lang» та авіаційні у відкритому морі – можуть відбутися вже протягом цього року. Свій «скромний» внесок (і «копійчаний» для Китаю) у розвиток китайського авіанесучого флоту зробила й Україна…
P.S. Тим часом, Україна, чиї кораблебудівні потужності за радянських часів були одними з найкращих у світі, вже багато років веде розмови про плани будівництва корветів для власних ВМС та на експорт. Але далі розмов справа не йде. Таким чином Київ втрачає потенційні військові замовлення одне за одним. На минулому тижні керівник російської компанії «Рособоронекспорт» Анатолій Ісайкін на прес-конференції у Москві оголосив про підписання додаткової угоди з Індією про модернізацію авіанесучого крейсера «Адмірал флоту Горшков». Цей корабель, що був побудований у Миколаєві на Чорноморському суднобудівному заводі, буде відремонтований, переобладнаний та модернізований у російському Североморську на «Севмаші», який за це отримає 1,2 мільярда доларів. А потім за 2,3 млрд. дол. у 2013 році корабель буде переданий Індії під новим ім’ям — «Викрамадит’я». Хоча за логікою та традицією, першим на проведення реконструкції мав би претендувати завод-виробник…
На цьому тижні уряд Франції узгодив покупку Росією сучасного вертольотоносця «Містраль» та придбання ліцензії на виробництво ще трьох кораблів такого класу на «Адміралтейських верфях» у Санкт-Петербурзі. Україна як партнер у плані будівництва або замовлення кораблів ані Росією, ані іншими країнами поки не розглядається.
P.P.S. 9 лютого Росія вшанувала пам’ять крейсера «Варяг», який героїчно загинув у битві при Чемульпо проти японської ескадри. Для Росії «Варяг» асоціюється із національною гордістю. Для України «Варяг» може стати національною ганьбою.