Літо — пора відпочинку, радості та сонця. Кожний із нас із нетерпінням очікує, коли вже можна буде спакувати валізи, набивши їх різноманітним мотлохом, кремами та рушниками, та поїхати відпочивати кудись на теплі моря і піщані пляжі, із яких відкриваються приголомшливі краєвиди на високі зелені гори. Єдине, що потрібно для втілення бажання — це лише піти до турагенства, отримати візу до омріяної держави та вирушити туди, у таємничі краї, повні пригод та нових відчуттів.
Однак так само, як ненароком випущений з рук кришталь розбивається на друзки, раптово помирають і мрії, а на зміну їм приходить сувора реальність: вам відмовлено у візі. Чому ж мені відмовили, спитаєте ви, і не отримаєте жодної відповіді, бо причини відмови, як відомо, посольства чомусь не люблять пояснювати. Але воно вже і не важливо чому…головне — факт невиправданої (говоримо про більшість випадків) відмови, яка не просто руйнує мрії людини, а й принижує її гідність. І чомусь українці саме ті, кого за останніми даними, принижують найбільше, відмовляючи їм у в’їзді на територію ЄС.
Те, що наших громадян сприймають із підозрою у всіх посольствах, вже давно не секрет ні для кого: величезні черги людей майже біля всіх європейських та, звичайно, американського і канадського посольств перетворились на їх невід’ємний атрибут. Більшість наших співгромадян ставиться до цього спокійно, чудово усвідомлюючи, що навіть попри те, що вони годинами стоять у черзі, що приїхали із іншого міста, що їм доведеться доводити кожен факт із їхньої автобіографії, вони зрештою можуть залишитися без візи, не отримавши жодного пояснення причин, навіть якщо вони хочуть поїхати через туристичну фірму.
Особливо низькі шанси потрапити за кордон у наших жінок: навіть у тих, кому вже за тридцять і які мають дітей ― на власні очі бачила як у жінка у британському посольстві вимушена була їхати до Британії із колегою по роботі через те, що їй двічі відмовляли у службовій візі до Сполученого Королівства. Що ж до студенток/студентів чи просто людей, які бажають відвідати Європу без звернення до турфірм, то їм доведеться докласти масу зусиль, щоб довести, що вони "варті" того, аби отримати візу. Однак жодної гарантії, що їм не відмовлять і що це не поставить під велике запитання можливість отримання візи протягом наступних років, немає.
Таку ситуацію без перебільшення можна назвати принизливою. Україна — одна із найбільших європейських держав, із величезною територією, виходами до моря, наявністю природних ресурсів, стратегічним розташуванням і т.д., і не дивлячись на все це, українці змушені принижуватися для того, аби виїхати, наприклад,в маленьку і, хай, звичайно, італійці не ображаються, далеко не таку геополітично та ресурсно важливу державу як Італія. Більше того у травні було офіційно визнано, що українці отримують найбільшу кількість відмов у в’їзді на територію ЄС серед громадян інших країн, які не є членами ЄС. Так, у 2009 році кількість таких відмов українцям склала близько 19 тисяч, при цьому 95% таких випадків було на українсько-польському кордоні. Після наших співвітчизників почесне друге місце серед націй, яким відмовляють у в’їзді на територію Європи, посідають бразилійці, на третьому — росіяни, на четвертому — грузини, на п’ятому — білоруси, на шостому — хорвати, на сьомому — серби, на восьмому — турки, на дев’ятому — мароканці. Така невесела статистика просто змушує замислитися над запитанням: звідки до українців така неповага?
За словами, прес-секретара європейського агентства “Frontex” Ізабелли Купер, яка оприлюднила лідерство українців у графі "вам відмовлено у в’їзді", головними причинами відмов є відсутність у громадян України діючої шенгенської візи чи дозволу на проживання, або відсутність документів, що підтверджують мету поїздки, та засобів на існування під час перебування на території ЄС. Звичайно, можна погодитися із тим, що часто наші громадяни оформлюють неналежним чином заяви на отримання віз, не надають всі потрібні документи чи не підтверджують, наприклад, мету поїздки або джерело доходів. Однак, чесно кажучи, це навряд чи основна проблема. На жаль, найчастіше причина відмови із боку європейців, американців, канадців і т.д. у видачі віз чи в’їзді на їх територію криється у не надто позитивному іміджі українців.
Для Заходу — для одних держав, більшою мірою, для інших ― меншою, наші громадяни або потенційні нелегальні працівники, або повії, або кримінальні авторитети. Хто винуватий в такому іміджі, що часто базується на простому стереотипному мисленні? Звичайно, перш за все самі українці та влада, яка не може забезпечити гідний рівень життя і через який люди змушені шукати кращої долі закордоном. Хоча, якщо відверто, українському менталітету споконвічно притаманна аксіома, що "на тій стороні трава зеленіша", тому навіть якщо всі жили б в достатку, повної впевненості в тому, що наші чоловіки не їздили б підзаробити до тієї ж Італії, а жінки, чудово усвідомлюючи, що їх затягують у сферу інтимних послуг, не погоджувалися б на це, немає.
Водночас українська влада, яка постійно намагається знайти собі зовнішнього союзника та підлещуєтся до нього, ще більше створює у західних держав відчуття того, що вони “королі” і можуть вирішувати можна чи не можна простому українцю відвідати їхню державу, щоб відпочити та залишити там свої гроші. І таке ставлення не просто неприємне, а дуже образливе, оскільки як не крути, але всі факти при подачі документів на візу не так вже важко перевірити і дуже сумнівно, що більша частина українців, які хочуть відвідати закордон, будуть брехати щодо наявності роботи чи джерела доходу. Психологія людини така, що, усвідомлюючи, що вона йде на контакт із серйозними установами, які вирішують її подальшу долю, дуже рідко схильна до ризику та брехні.
Тому виходить, що нашим співгромадянам відмовляють просто так, демонструючи зверхнє до них ставлення, незважаючи на те, що експерти останнім часом відзначають, що загальна кількість відмов у візах дещо зменшилась. Тим не менше ситуація залишається неприємною: найбільше відмов українці отримали від консульств Іспанії, Франції та Чехії. Серед країн, чиї консульства відмовляють рідше за інших — Німеччина та Словаччина."Старі" члени ЄС, видають дещо більше багаторазових та безплатних віз, ніж раніше. Крім того багато хто говорить про зміну на краще загальної атмосфер спілкування із працівниками консульств. Але відверто кажучи — це дуже маленькі зрушення.
Тож як виправити цю несправедливість? Як нарешті дати зрозуміти, що до українців має бути така ж , як і до всіх європейських народів, які хочуть відвідати сусідню державу? Насправді сьогодні, коли економічна криза довела, що не тільки східноєвропейські держави не дуже успішні в фінансовому плані, а й багато таких, які були серед лідерів економічного розвитку і куди, зокрема, їхали українці працювати, це можна зробити набагато швидше ніж раніше. Зараз як ніколи курортні держави потребують припливу готівки в економіку, яку можуть привезти, в тому числі й українці — і цим слід скористатися. Навряд чи та ж Болгарія просто так вирішила спростити візовий режим для громадян України: Софія чудово розуміє, що в цьому році, на фоні провалу Греції, Португалії і т.д., конкуренція за туристичний прибуток висока як ніколи.
Водночас український уряд також не повинен втрачати час і постійно чинити тиск на Європу, Америку і т.д для спрощення візового режиму: Брюсселю відверто не подобається стрімке українсько-російське зближення, отже хай пропонує якісь бонуси навзамін. На психологічному рівні українцям слід було б стати дещо впевненішими: якщо ви бачите, що з вами в будь-якому посольстві розмовляють зверхньо, однак ви при цьому знаєте, що для цього підстав немає, не піддавайтесь. В кінці кінців, хто такі консульські співробітники, щоб вести себе так? Прості чиновники-експати, які сьогодні є, завтра немає. Звичайно, ходити у німецькому посольстві із криками "ми взяли Берлін" і тому подібне не рекомендується, але бути жорсткішим ще нікому не завадило. Безумовно, відповіддю на всі проблеми, із якими стикаються українці, коли отримують відмову у візі чи в’їзді, могло б бути потужне економічне зростання: хотілося б подивитися як би нам відмовили в посольстві, якби наш ВВП був на рівні тієї ж Німеччини. Але, оскільки економічне процвітання справа не одного дня доводиться спиратися на наявні умови, а проблем у сьогоднішні невеселі економічні часи вистачає.