Уявіть собі ситуацію. До вас увірвалися грабіжники, зібрали гроші і цінності, а перед відходом кажуть: давай, мовляв, господарю, укладемо договір про пограбування і підпишемо акт виконаних робіт. А то у нас зі звітністю суворо. Ідіотизм? Згоден. Під час крадіжки чи гоп-стопу намагаються обходитися без підписів і відбитків пальців.
Або такий сюжет. Влаштовуєтеся ви працювати в бюджетну організацію, а через рік-два викликають вас куди треба і кажуть: так ти ж, брате, розкрадач. І прихопив ти з рідного бюджету рівно стільки, скільки заробив за цей час. Кретинізм? Не заперечую. Як же можна поцупити свою зарплату, якщо отримана вона відповідно до трудової угоди?
І з цього психіатричного погляду взагалі олігофренією віддає бувальщина, яка відбувається взараз у нашому місті Рубіжному. І рушійною її силою є одна спецслужба, яка, можливо, й небезпечна, і важка, і, на перший погляд, наче й непомітна. А на другий — тим більше.
Телефонує директору телерадіокомпанії «Рубіжне» Світлані Черненко чоловічий голос, представляється співробітником СБУ Артемом Олеговичем (без прізвища) і запрошує на розмову в кімнату 489 будівлі міськради. Під час діалогу була присутня ще одна людина, яка не відрекомендувалася і взагалі не вимовила жодного слова. Просто сиділа і дивилася на гостю. Кажуть, багато клієнтів від цього нервують і починають плутатися навіть у власних паспортних даних. Не кажучи вже про лінію захисту.
А Черненко, дійсно, з місця в кар'єр довелося оборонятися. Адже їй дали прочитати документ, який свідчив, що зі 150 тисяч гривень бюджетних коштів, які надійшли на рахунок ТРК за рік, 140 тисяч було витрачено… нераціонально. Утвердження ще дивніше, ніж, скажімо, «управбуд — друг людини». Адже вся зазначена сума пішла на зарплату співробітників ТРК і на внески до відповідних фондів соцстраху. Більше ні на що і нікуди. Та й гроші, що надійшли на рахунок ТРК згідно з договором про висвітлення діяльності міськради, вже важко назвати бюджетними. Це вже зарплата за роботу, виконання якої підтверджувалося відповідними актами.
Такі договірні відносини є у всіх комунальних ЗМІ області зі своїми органами місцевого самоврядування. І жодного разу жодного редактора жодна правоохоронна служба не додумалася звинуватити у нецільовому використанні бюджетних коштів. Тому що це, вибачте, нерозумно, а органи у нас розумні. Чому розумні — зрозуміло, а чому «нерозумно»? Та тому, що «хімічити» з бюджетними коштами за направленням може тільки їх РОЗПОРЯДНИК. Наприклад, міський голова, його заступники, секретар міськради. Але ніяк не споживач або найнятий на їхні (кошти) працівник – чи то лікар, вчитель або журналіст.
Підемо далі. В місті є контрольно-ревізійний орган, який регулярно перевіряв роботу ТРК і ЖОДНОГО РАЗУ не знайшов порушень. Підемо ще далі. Міська рада САМА колегіально визначала щомісячні суми, призначені телерадіокомпанії на висвітлення своєї діяльності відповідно до договору. Водночас виділяла кошти, по правді кажучи, недбало, через два місяці на третій, власне, тому телерадіокомпанія змушена була «нераціонально» платити понад соціальні внески ще й пеню за запізнення не з власної вини.
Другий і третій доказ Артем Олегович пропустив мимо вух, а от перший спростував своєрідно. Приблизно так: «Місцеве КРУ нічого не знайшло, а якщо цим займеться київське і, напевно, щось знайде? І потім буде київський суд?». З цього, певна річ, напрошується висновок, що в Рубіжному та Києві закони різні. Знову дурість, чи не так?
Коротше, в повітрі все більше запахло кримінальною відповідальністю і невідворотністю покарання невідомо за що. Це ставало очевидним з такого загального діалогу:
— Ваше підприємство не виконує пункт договору з міськрадою.
— Який?
— Де прописано, що виступи посадових осіб в ефірі відбуваються згідно заявок відділу інформації.
— Але там не написано, що заявки мають бути в письмовому вигляді. Якщо їх чекати, то ми досить довго не вийдемо в ефір. Тому все робилося в усному порядку. До того ж у нас був план роботи, за яким відповідальні посадові особи, в той момент це був секретар міськради А.В. Хоменко, були інформовані про майбутні виступи керівних працівників, за які сплачувались гроші.
— Але ви ж порушили договір? Це тягне за собою кримінальну відповідальність.
Цікава думка. Але дуже спірна. По-перше, якщо навіть одна сторона договору відхиляється від його умов (що в цьому разі аж ніяк не очевидно), але у другої сторони немає претензій, то про яку відповідальність мова йде? Кого і перед ким? По-друге, якщо друга сторона заперечує, то суперечка ведеться швидше в рамках господарського, але не кримінального законодавства. По-третє, міськрада і сама порушувала умови договору, так як перераховувала кошти телерадіокомпанії нерегулярно. І всі депутати про це знали. І всі мовчали. Чому ж конкретно відповідальній за це посадовій особі не погрожують кримінальною статтею? Чому страшать непричетних осіб?
По-четверте, юристи підказують, що розслідування розкрадань або нецільового використання бюджетних коштів (тобто ст. 210 КК України) належить до компетенції МВС, але ніяк не СБУ. Як кажуть, приїхали. Глухий кут логіки і кінець констатувальної частини нашої історії.
Ухвалювальна ж частина дуже багато-чого пояснила. Практично все. На її етапі С. Черненко здогадалася поставити головне в цій безплідній дискусії питання: «Чого ви хочете?». Їй без натяків відповіли: ми можемо «на все на це» закрити очі і не пресингувати вас і вашу газету (Черненко — засновник «Вісника тижня», що не суперечить закону про друковані ЗМІ в Україні — Авт.) за публікації 9 і 16 травня . Зістрибніть з одного коня — з посади директора телерадіокомпанії — і ми цю справу «замнемо».
А чого заминати, якщо складу злочину вперто не видно? Неможливо звинуватити людину в розтраті того, чого вона не має і чим не розпоряджається. Ні київський суд, ні гаазький трибунал з таким екзерсисом не впораються — ганьбитися не захочуть. В цьому ракурсі
твердження людини зі служби в тому дусі, що «ви мали відповідальніше ставитися до витрачання бюджетних коштів і контролювати це» виглядають або безпорадним правовим лепетом, або незграбним «наїздом».
Друге, здається, ближче до істини. Зістрибніть з коня — інакше пришиємо справу. Білими нитками, кривими стежками — неважливо. Мета виправдовує засоби. Результат — все, процес — ніщо. Процес, як бачимо, є брудненьким і сумнівним. І не прикрашає ту саму службу, працівником якої представився пан Артем. Тим більше, що на того самого «коня» Черненко не рвалася і не дерлася — її запросили як досвідченого фахівця. Між іншим, заслуженого журналіста України. І не озолотилася вона на цій посаді. Навпаки — сама йшла у відпустку за власний рахунок, щоб звести кінці з кінцями і нашкребти грошей на зарплату підлеглим.
Потенційне «пресування» газети «Вісник тижня» теж більше схоже на шантаж, ніж навіть на третьосортну кримінальну перспективу. Перша зі згаданих публікацій (заява Луганської обласної ради) з'явилася на сторінках багатьох газет області — усіх, у кого були укладені договори на розміщення тематичної смуги «Известия Луганщини». Чому б до них усіх не застосувати тиск за принципом рівності і братерства? Друга — про результати травневого референдуму в області — була передрукована з відкритого джерела. Якщо той плебісцит вважається злочином, то навіщо карати газету, яка згадала про нього? Нікому ж не спадає на думку переслідувати ЗМІ за щоденні репортажі про насильство і вбивства. Винен той, хто скоїв, а не той, хто про це розповів. Навіщо ж перекладати з хворої голови на здорову? Та ще й так примітивно?
Брутальність методів видає простоту цілі: змінити неугодного керівника міської ТРК. Так «раптом» захотілося новому міському керівництву не без участі, мабуть, і нового керівництва області. Керівництво наче й нове, а от методи тухлі. А роль служби безпеки (якщо вона в цьому задіяна) взагалі неприваблива — з арсеналу сумнозвісного НКВС зразка 1937 року. Не по-європейськи це якось…
Проте, є надія, що правові імпровізації на теми бюджету в Рубіжному все ж прикриють. Народний депутат України Ю. Іоффе, дізнавшись про цю історію, спробував поговорити з паном Артемом з органів. Але, не отримавши чітких пояснень, звернувся в СБУ, МВС і Генпрокуратуру з проханням розібратися в ситуації і дати правову оцінку діям «пресувальників». Зрештою, перешкоджання журналістській діяльності у нас теж поки карається.