Що />
не рік, то пісенний конкурс “Євробачення”,
яке більшістю європейцями сприймається
не більше як шоу на один вечір,
перетворюється в Україні на скандал та
трагедію національного масштабу.
Ще
свіжими для кожного українця залишаються
спогади про те,як в 2005-му на хвилі
помаранчевої ейфорії винятково за
рахунок таланту група “Гринджоли” у
фіналі відбору блискавично обійшла
всіх інших конкурсантів, немов аматорів
із дитсадка (серед яких раптово для себе
опинилася і Ані Лорак), щоб потім поїхати
на фургончику до Палацу спорту, заспівати
і разом зі своїм кордебалетом станцювати,
що “разом їх багато і їх не подолати”
і зайняти почесне 20-те місце. Сказати,
що тільки Ані Лорак була незадоволена
таким професійним виступом “Гринджолів”,
мабуть, буде не зовсім коректно. Однак,
на щастя для Лорак, вона все ж зуміла
перейти статус "аматора" та зайняти
на цьому ж конкурсі у 2008-му 2-е місце.
Щоправда, після того як роком раніше
Вєрка Сердючка посіла ту ж саму позицію
із своєю скандальною піснею "Лаша
тумбай", яка комусь із палких
прихильників Данилка здалася співзвучною
із словами “Russia Goodbye” (прощавай Росіє) і нізвідки спалахнула
чергова загальнонаціональна дискусія
на тему "як це Данилко зважився на
таке і хто його підтримує".
Минулий
відбір на “Євробачення” закінчився
тим, що Анастасія Приходько не погодилася
із своїм програшем на національному відборі і поїхала виступати
за сусідню антипомаранчеву та ворожу
Росію, що викликало в Україні небувалий
резонанс.
Цього
року Національна телекомпанія України,
яка займається всім, що пов’язано
із словом “Євробачення”, вирішила не
ламати традицію скандальності відбору
конкурсантів і призначила небувалого
за популярністю в країні співака Василя
Лазаровича, який заворожує своєю
вродженою сексуальністю та,
мабуть, ттим, що трохи нагадує іншого
героя сучасності Федора Бондарчука.
Однак
не судилося Лазаровичу просто так взяти
і поїхати до Осло: проти цього повстали
всі, хто хотів чи міг, і звинуватили у
кумовстві та змові із керівництвом
НТКУ. Дійшло до того, що претенденту
довелося написати листа до Президента
Віктора Януковича, в якому він бив чолом
і клявся в тому, що завжди підтримував
у своїх співах діяльність Партії
регіонів.
Мабуть,
до Януковича той лист не дійшов, або ж
видався йому оманливим, бо українському
новоспечоному секс-символу довелося
змагатися із іншим таким же секс-симоволом
нашої естради Віталіком Козловським
за право таки поїхати в норвезьку
столицю. Вони разом із 18-ма іншими
конкурсантами, пройшли експрес-відбір
на одному політичному ток-шоу країни,
однак навіть
всенародна любов їм не допомогла: зрештою замість
них обрали нікому до того не відому
співачку Альошу.
Всі
ті, хто зважився припустити, що на цьому
історії кінець і Україна нарешті
відрядить чергову майже зірку на конкурс, довелося
пережити гірке розчарування, коли вони
почули про звинувачення Алоші у плагіаті
її пісні "To be free".
Зате глядачі мають шанс і надалі стежити
за скандальним триллером, якому поки що
не видно ні кінця, ні краю і який
називається "Євробачення 2010: український
відбір". Чесно кажучи, зі сторони
такий розвиток подій та поведінка всіх,
хто має хоч якесь відношення до конкурсу,
виглядає більш ніж кумедно, однак як
говориться "против фактов не попрешь".
Однак
виникає питання: чому “Євробачення”,
дешевий пісенний конкурс, майже
кожен раз стає такою проблемою і викликає
стільки скандалів? Звичайно, основна
причина — це гроші, адже набагато
економніше просто призначити Лазаровича,
ніж влаштовувати загальнонаціональний
відбір, який навряд чи окупиться взагалі,
а якщо навіть і окупиться, то лише з
невеличким позитивним сальдо. Однак,
здається, причина не тільки в цьому:
“Євробачення” — одна із дуже небагатьох
можливостей для нашої естради
продемонструвати себе десь за межами
СНД. Саме тому конкурс стає настільки
політизованим.
Хто
б ще став слухати “Гринджоли” та їх
шлягер, якби їхній перемозі у відборі
не посприяли відповідні політичні сили?
Так само, чи викликав би перехід Приходько
на сторону Росії таку ж хвилю невдоволення,
якби конкурс вважався суто комерційним?
І чи став би Лазарович писати листа
Президенту, аби той кинув всі свої
важливі справи і розібрався "с волаючою
несправедливістю"? Звичайно, ні.
Музичний
світ в Україні більш, ніж бідний. При
цьому на сцені практично немає яскравих
особистостей, які могли б зацікавити
європейського глядача. Немає також тих
величезних фінансових і технічних
ресурсів, які потрібні на “розкрутку”
гідних виконавців. Водночас в самій
Європі панує величезна конкуренція
серед артистів. Виходить, що для
української естради просто немає інших
варіантів показати себе світу, ніж
виступити на сцені “Євробачення”. І
не дивно, що цим намагаються скористатися
всі, в тому числі і різноманітні політичні
сили та лоббістські групи, аби донести
свої “високі моральні принципи” до
цілої європейської громади. Але від
такого прагнення не виграє ніхто — ні
вони самі, ні глядач, ні навіть співаки.
В
свою чергу “Євробачення” як конкурс
— це суто комерційний проект, який вже
давно демонструє, що не має жодного
відношення до реального світу популярної
та насправді якісної музики. Майже ніхто
із співаків, які беруть участь у ньому,
не досягають серйозних результатів
після нього, задовольняючись власними
15-ма хвилинам слави та стаючи заручниками
єдиної пісні на все життя. Мабуть, в
цьому і специфіка даного конкурсу, адже
спеціально для нього артистам доводиться
написати одну композицію і популярними
вони стають саме завдяки їй, а не завдяки
своїй творчості в цілому. Виходить, що
“Євробачення” насправді конкурс саме
пісні, а не виконавців і не більше, ніж
шоу, в якому всім так цікаво дізнатися,
яка країна підтримає тебе чи навпаки — твоїх конкурентів.
Звичайно,
не можна сказати, що люди, які виступають
на цьому конкурсі не талановиті і не
мають шансів стати справжніми міжнародними
зірками. Однак, щоб довести це їм
доведеться докласти набагато більше
зусиль, ніж просто влаштувати один
виступ на один вечір. Насправді попри
відсутність в Україні великої кількості
артистів-потенційних зірок світового
чи хоча б європейського масштабу, все
ж не все так сумно. Деякі артисти нашої
естради, які можна назвати навіть
брендами, мають шанси вийти на міжнародну
арену, адже вони протягом вже багатьох
років пропонують слухачам достатньо непогані
пісні і підтримують сформований образ.
Тож,
виникає одвічне запитання: "кто винен
і що робити? Винні, якщо слідувати нашій
логіці, або всі, або майже всі. Однак, якщо звузити таке широке
коло винуватців, то не можна не помітити,
що проблема, перш за все, в недостатньо
компетентних продюсерах, композиторах
та самих артистах, які, як на сільському
концерті, орієнтуються лише на власну
маленьку аудиторію і не прагнуть
підлаштовуватися під світові тенденції,
створюючи відповідний звук та образ.
Частково такий стан речей можна, напевно,
пояснити музичними традиціями слов’ян,
культура яких, як і музичні вподобання,
відрізняється від англосаксонської.
Однак
якщо українські артисти все ж прагнуть
стати зірками міжнародного масштабу,
то їм однозначно доведеться підлаштуватися
під світові стандарти, зберігаючи при
цьому власний шарм та розвиваючи
українську музичну індустрію. За таких
умов “Євробачення” скоріше за все
втратить ту вагу для українських і не
тільки меломанів, яку воно має сьогодні,
і справді перетвориться на суто
комерційний проект, який, можливо, лише
інколи хтось із відчайдухів зможе
використовувати як поле для політичної
пропаганди. Ну,а, якщо ж все ж не хочуть,
то вони завжди можуть продовжувати
співати про піну-коладу та інші коктейлі
у барі (“о, мохито глоток пьянящий, я
чувствую твой взгляд — манящий”). Тоді
щорічне шоу “Євробачення” як національна
трагедія буде і надалі блимати на екранах
українського телебачення, провокуючи
різноманітні політичні та культурні
скандали.