Перше вересня обійшлося в копієчку не лише майже кожній українській родині, яка зібрала та відправила до навчального — вищого чи дошкільного — закладу хоча б одну дитину, а й державному бюджету, який вже й без цього в дірках: неофіційно в деяких державних галузях кажуть, що вже використали фінансування до кінця року.
Якщо врахувати, що одна хвилина роботи парламенту обходиться бюджету в 20 тисяч гривень та повірити недавній заяві нашоукраїнця Володимира Карпука про те, що день позачергового засідання вартує бюджету 24 мільйони гривень, то не важко порахувати скільки втратила країна тільки за один день, який змарнувала “Партія проти регіонів”, та за увесь “робочий” тиждень парламенту. В сумі вийде, що якби ці гроші розділити на всіх пенсіонерів, Партії регіонів не потрібно було б вимагати підвищення пенсії та мінімалки аж на 200 гривень.
Натомість, коли журналіст запропонував Миколі Азарову відмовитися від депутаської заробітної платні на користь народу, екс-міністр фінансів, який колись вчився на геолога-геофізика, обурився — мовляв не годиться солідному каналу говорити про такі дрібниці — треба “зреть в корень”. Ну, можливо, близько 25 тисяч гривень на місяц (стільки отримує з усіма надбавками народний обранець, і це вже після зменшення зарплат, прийнятого 18 березня) для почесного члена НАНУ, який не вміє розмовляти українською — це дрібниці, а от для столичної виховательки, яка має ставку в 1200 гривень, це… самі розумієте…
Отже, збитки підрахували… А далі як бути? А далі ніхто вже й не береться прогнозувати до президентских виборів. Навіть, експерти кажуть, що все, що відбувається сьогодні у парламенті для них “димова завіса”. На думку директора агентства моделювання ситуацій Віталія Бали, тільки після приходу на посаду президента “сильної руки”, вдасться вийти з політичної кризи. Експерт центру імені разумкова Юрій Якименко переконаний в необхідності “реструктуризації” кожної політичної сили після виборів. А президент Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв, заявив що за нинішнього складу Верховної Ради він не бачить можливості для компромісу та плідної роботи. “Я вже бачу певну закономірність у перманентних виборах в країні — саме так політики пояснюють, чому вони не запропонували країні програму розвитку, мовляв, не встигли. Це не випадковість вже, це свідоме. Багатьох в парламенті це влаштовує”, — вважає політолог. При цьому на його думку, початок парламентської сесії, яка по суті є продовженням вже розпочатої передвиборчої кампанії, відбувся “надто театрально, шаблонно та передбачувано”. “Більшість з того, що було продемонстровано має ознаки стереотипності та інерційності. Кожна політична сила була готова до блокування парламенту”, — заявив А. Єрмолаєв.
Одночасно, на просте запитання — що ж робити відповіді ніхто дати не може. “Ця Верховна Рада буде існувати, але не працювати, — вважає Юрій Якименко. — Розпустити її на підставах конституційних буде неможливо, оскільки Президент в силу законних обмежень не зможе внести подання про розпуск. А саморозпуск парламенту є нереальним — як і з правових підстав, так і з боку відсутності такої політичної волі в тих, хто мав би піти на цей крок”.
Самі народні депутати теж погоджуються, що сьогодні Конституція не дає можливості для розпуску парламенту Президентом або саморозпуску. Як зазначив перший віце-спікер парламенту Олександр Лавринович, в майбутньому варто було б записати до головного документа країни право парламенту на саморозпуск.
За словами Юрія Якименка, сьогодні не може повторитися сценарій 2007 року зі складанням депутатських мандатів. “Із закону про вибори до Верховної Ради 2007 року вилучили норму про те, що партії своїм рішенням можуть обновити партійні списки. Тому автоматично, якщо всі депутати складають свої мандати, весь список має піднятися догори і так до останнього члена фракції. А ця процедура є доволі тривалою. Хоча, за бажанням депутатів таку норму можна було б повернути у закон”, — пояснив політолог.
От тільки, якщо слова експерта про повернення такого положення справдяться, країні доведеться ходити на вибори щороку, адже кожне дискусійне питання можна використовувати як можливість переформувати владу на свою користь.
Якщо обирати з “двох зол”, тобто між бажанням регіоналів підвищити пенсії та прожитковий мінімум на 200 гривень і розпуском недієздатної Верховної Ради, то важко сказати, що гірше для народу. У випадку підвищення прожиткового мінімуму, підприємці та працюючі на них можуть залишитися без засобів для існування, адже пропорційно збільшаться і податки, а закласти їх у ціну буде неможливо — населення перестане бути платоспроможним. Якщо ж доведеться розпустити Верховну Раду, то окрім вартості нових виборів, потрібно включити у бюджетні витрати тримісячний оклад кожному “звільненому” депутату, крім того, протягом року після складання повноважень екс-депутати будуть отримувати щомісячну допомогу, еквівалентну їхнім зарплатам у парламенті. Якщо ж хтось із народних обранців одразу ж вийде на пенсію, то йому належить одноразова матеріальна допомога, рівна річній зарплаті, – тобто, 12-кратна зарплата, що, за підрахунками журналістів, складає понад 100 тисяч гривень. А багато хто з депутатів навіть по закінченні року після складання повноважень не бажає влаштовуватися на роботу. У цьому випадку закон гарантує їм допомогу у розмірі 50% від депутатської зарплати аж до самої пенсії. Ось і порахуємо у скільки обійдеть країні утримання усіх “колишніх” (судячи з пожиттєвих пільг депутат Верховної Ради колишнім не буває) депутатів парламенту.
Наступного разу народні обранці зустрінуться 8 вересня. Чи буде їхня робота більш плідною, ніхто сказати не береться. Тому — або підвищуємо соціальні стандарти, таким чином заганаючи дрібних і не тільки підприємців та їхніх працівників у фінансову яму, або витрачаємо мільйони на нові вибори до парламенту та на утримання депутатів VI скликання. Одне слово, з двох зол…. англійська приказка каже, що з двох зол краще не обирати взагалі.