Соціологи, які протягом 19 років незалежності України відстежували зміни в житті українців запевняють, що жителі України стали менше цікавитись політикою, а рівень довіри до інститутів влади просто впав. Вони залишились із тими самими проблемами: нестача житла, здоров`я, юридичного захисту своїх прав, впевненості у своїх силах та можливості працювати з повною віддачею. Серед позитивних змін — збільшення кількості людей, які розмовляють українською мовою і вважають себе громадянами України.
"За більшістю показників соціологічних опитуваннь — ставлення людей до рівня свого життя в Україні погіршується і погіршується. Тільки з деяких позицій тенденція трішки покращується або залишається без змін", — повідомив директор Центру соціальних і маркетингових досліджень «СОЦІС» Микола Чурилов. Передусім досить мала кількість людей стала цікавитись політикою. Наприклад, у 1994 році охочих до політичних пертурбацій було близько 11%, в 2005 році ця цифра збільшилася до 15-16%, і зараз — зменшилася до 9%. Загалом ставлення населення до політики, за словами Миколи Чурилова, зводиться до відповіді: "Нам вже набридла ця політика, ми нічого доброго від неї не чекаємо".
Натомість, зменшилася кількість тих, хто вважає, що люди можуть вільно висловлювати свої політичні погляди: з 55% у 1994 році до 44% — у позаминулому році. Зменшилася кількість прихильників багатопартійної системи — з 36% до 22%. Різко знизилася довіра населення до політиків різного рівня. Наприклад, якщо раніше 23% вважали, що народні депутати здатні висловлювати їхі інтереси, то зараз такої думки дотримуються лише 4%. І навпаки, якщо раніше 12% вважали, що обрані ними народні депутати не виражають їхніх інтересів, то нині ця цифра зросла до 55%.
Якому шляху розвитку України люди віддають перевагу? У рамках СНД хоче бачите себе — 31% українців. Зміцнювати “східнослов’янський блок Україна, Білорусь, Росія" у 2010 році прагнуть до 34% українців, тоді як у 1990 роках таких було 24%. Встановлювати зв’язок з різними країнами Заходу — в 2004 році хотіли 10%, зараз показник зріс до 14%. Кількість тих, хто вважає, що необхідно орієнтуватися на власні ресурси, зміцнювати свою незалежність, різко збільшилася з 12 до 24%. Кіькість прихильників ідеї приєднання до Союзу Росії та Білорусі з 1994 до 2003 збільшилася з 54 до 62%. А от охочих вступити до Євросоюзу зменшилася з 56 до 42%.
Ступінь довіри до наших інститутів влади і окремих політиків
У ставленні людей до влади найбільш помітною є така тенденція — як тільки відбуваються вибори, різко зростає довіра до всіх інститутів влади, але минає 1-1,5 роки і вона тане. Починаючи з березня цього року різко зросла довіра до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів. Наприклад, перед лютневими виборами довіра до колишнього Президента становила "мінус" 1,29 — це означає, що приблизно 70% населення не довіряли цьому інституту влади. У Верховної Ради — "мінус" 1,33. Рівень довіри до нового Президента спочатку підвищився до 0,33, але ось вже два місяці спостерігається його зниження — у липні він знизився приблизно на 12 пунктів порівняно з травнем. Аналогічна ситуація і з Кабінетом Міністрів, якому довіряють — 6%, Верховній Раді — 2%, а міліції — 5%? З таким рівнем довіри американський президент Ніксон свого часу пішов у відставку.
Ким себе вважають громадяни України і чи задоволені життям
Наскільки ж люди задоволені своїм життям у цілому? Якщо в 1994 році індекс задоволеності своєю життєвою ситуацією становив 2,6 бала за п’ятибальною шкалою, в 2007 році — 2,65, то в минулому році — зафіксовано падіння до 2,4. Люди стали покладатися більше на себе, ніж на зовнішні обставини. Якщо раніше вважали, що життя залежить від зовнішніх обставин 28%, то зараз таких ― 17% респондентів. Однаковою мірою залежали від себе і від зовнішніх обставин раніше — 21%, зараз — 31%. Більшою мірою від себе раніше залежали 9%, зараз — приблизно 13%.
"На початку 92-х років соціологи провели цілу серію досліджень по Києву і по найбільших містах. Ми ставили дуже просте запитання: чи задоволені ви своєю заробітною платою?", — нагадав Микола Чурилов. — “Відповідь, яку отримали — “ні”. Незважаючи на це громадянами України раніше себе вважали 40%, а зараз — 54%. Громадянами колишнього Радянського Союзу — раніше 12 зараз 6%.
Що стосується рівня життя українців, то на запитання "Чи вистачає вам уміння жити в нових соціальних умовах?" "Не вистачає" на початку 1990-х відповіли 47%, зараз — 34%. "Вистачає" — 13 і 22% відповідно. Тобто, зростає пристосовність населення до сучасних умов. Водночас українцям не вистачає роботи, яка б їм підходила — раніше таких було 41%, зараз — 52%. Кількість тих, хто каже "вистачає", зменшилася на 8%.
Цікавий факт, що попри погіршення загальної ситуації стосовно мов, тенденції позитивні. Якщо раніше переважно українською мовою розмовляло 36%, то зараз — понад 40%. Відповідно, російською раніше розмовляли 32%, зараз ця цифра знизилася приблизно на 6-7%.
Що не змінилося? Гостра нестача житла ― у 42% людей була раніше, так залишається до цього моменту. Не вистачає сучасних економічних знань — 46%. Впевненості у своїх силах — 32%. Не вистачає медичної допомоги — 67%. Не вистачає рішучості у досягненні своїх цілей — 65%. Юридичної допомоги, захисту своїх прав та інтересів — приблизно 80%. Можливості працювати з повною віддачею — 60%.
Чи вистачає здоров’я? Тут цифри зменшуються, ситуація дуже негативна. Свій статок називають “дуже поганим” 30%, “задовільним” — 57%, “гарним і дуже гарним” — близько 12% опитаних. Щодо можливості знайти роботу за місцем проживанням. За фахом і з достатнім заробітком в Україні легко – 1,7% респондентам, важко – 81%. За фахом, але без достатнього заробітку легко – 12,9%, важко – 61,6%. З достатнім заробітком, але не за кваліфікацією, легко – 4%, важко 72,4%. Будь-яку роботу легко знайти – 18,6%, важко – 57,4%. В селі важко знайти – 73%, за фахом без достатнього заробітку – 75,2%4 важко знайти з достатнім заробітком, але не за фахом — 81,5% .
Крім роботи є й інші базові потреби у людини. Селяни частіше за інших співвітчизників згадують про негаразди у сфері задоволення базових потреб. Навіть ті з них, що мають роботу, твердять про обмежені можливості працювати з повною віддачею – 38,7%. Так само як і отримувати додатковий заробіток – 50,4%. Для порівняння зазначимо, що 28% вже працевлаштованих киян та жителів великих міст (20,5%) не можуть реалізувати своє право на повноцінну працю з результатом, який би їх задовольняв. На обмеженість можливостей додаткового заробітку поскаржилися 44,5% жителів великих міст. Але найчастіше українцям бракує необхідного медичного обслуговування: у селі таких 59%, столичних жителів — 43%, жителів великих міст – 48%, малих — 51%.
Так само важко отримати повноцінну освіту дитині із сільської родини, в порівнянні із дітьми з міста. Таку думку висловлюють 56% респондентів-селян. Про обмеженість доступу до сучасної освіти в Києві заявив 41% столичних мешканців. В інших містах батьки оцінюють перспективу отримання повноцінної освіти не менш стримано: кожен другий з них невпевнений, що його дитині пощастить виграти щасливий білет у лотереї освітніх послуг. Населення розуміє, що є соціальна нерівність і вважає це несправедливим і для нього є великою цінністю створення в суспільстві рівних можливостей для усіх.
Щодо трудової міграції. В Росії працює близько 700 тисяч українців. Це не означає, що вони там весь час перебувають, але кілька разів на рік приїжджають і від’їжджають.Українці вже не є основною спільнотою, яка працює в Росії, на перше місце там вийшли таджики та узбеки. Але мають такі ж проблеми, як і мігранти на заході: обмежена зарплата, незахищеність, важкі матеріальні умови для роботи.