Не секрет, що успішна зовнішня політика означає збалансоване поєднання прагматизму та ідеології. Україна, в якій з перших років незалежності зовнішні проблеми є невід’ємною частиною існування, на жаль ще не мала влади, яка вдало провадила б цей баланс у відносинах з іншими країнами.
Насамперед, жоден український президент ніколи не поєднував прагматизм із ідеологією. Вважається, що президент Леонід Кравчук використовував рухівську антиросійську ідеологію, оскільки не мав власної програми. Більше того, відсутність з його боку підтримки внутрішніх реформ чи ядерного роззброєння призвела до його непопулярності на Заході.
А от президент Леонід Кучма був занадто прагматичним, коли ігнорував ідеологічну складову своєї зовнішньої політики. Його висловлювання на підтримку інтеграції на Захід не викликали довіри, оскільки це контрастувало з його антиєвропейською внутрішньою політикою, особливо під час другої каденції.
Президент Віктор Ющенко є протилежністю Кучми – забагато ідеології з одночасним ігноруванням прагматизму. Це вплинуло на послаблення взаємовідносин із Росією, спричинило виникнення «втоми від Ющенка».
Частина експертів переконана, що відсутність нормальної зовнішньої політики в Україні – це проблема багатовекторності її влади. І ця багатовекторність усіх в Україні влаштовує, а саме тому особливих змін від нинішніх кандидатів в президенти після виграшу котрогось з них на виборах очікувати не слід.
Депутат-комуніст Ігор Алексеєв вважає, що незалежно від того, який кандидат прийде до влади — за винятком представника комуністів, — нічого не зміниться, оскільки жоден представник інших політсил не підтримує національні інтереси. “Робити велику різницю між представниками потужного капіталу, незалежно від того, хто це- чи Віктор Янукович, чи Юлія Тимошенко , Арсеній Яценюк – не потрібно. Прихід кожного з них до влади не означатиме кардинальної зміни у зовнішній політиці у сторону національних інтересів. Для мене зрозуміло, що заяви про визначеність щодо НАТО, статусу російської мови, приєднання до Єдиного економічного простору завжди розходились і будуть надалі розходитись з діями. У разі перемоги Віктора Януковича, подібна риторика буде продовжуватись, але не більше. Взагалі, хто б не став Президентом він стане заручником певної політичної ситуації, а особливо у фінансовій сфері через міжнародні зобов`язання і борги”.
Інша частина політологів запевняє головною проблемою є внутрішньополітичні чвари у Києві, що почастішали, призвели до того, що сьогодні офіційний Брюссель фактично втратив інтерес до України. На Україну в Євросоюзі дивляться боковим зором, при цьому насторожено ставлячись до неї як до зони потенційної нестабільності та як до елемента у системі «американського поясу» в Європі. В усякому разі, Ангела Меркель та Ніколя Саркозі не тільки не дають жодних перспектив для членства України в європейських та євроатлантичних структурах, але й усіляко намагаються вибудовувати систему, яку можна охарактеризувати словами «Європа від Атлантики до Владивостока, але без України». І тут, знову ж таки, зважаючи на основних кандидатів, ситуація опісля виборів надто не поміняється. />
З цим згоден і представник Партії регіонів Леонід Кожара. На його думку, незалежно від імні наступного президента зовнішньополітичні зміни відбудуться на рівні акцентів — українська міжнародна політика стане більш стриманою і менш агресивною. “Усі із найбільш ймовірних кандидатів — європейського спрямування і якщо подивитись на програми найбільших політичних сил (БЮТ, Партія регіонів, Фронт змін, “НУ-НС”), можна зробити висновок, що європейський вектор залишається ключовим. Але я не виключаю, що буде певна зміна акцентів. Один із них – це те, що Україна буде проводити більш збалансовану зовнішню політику, не таку агресивну. Наша проблема в багатовекторності зовнішньої політики і за останні 4 роки вона тільки посилилась. Певним чином, ми вимушені це робити, тобто проводити збалансовану політику і на Сході, і на Заході. Думаю, що з приходом нового Президента, стане більш лояльною політика щодо Росії”.
Експерти запевняють — зовнішня політика України у разі перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року, попри побоювання проєвропейськи налаштованих політиків, навряд чи зазнає кардинальних змін. Фінансово-промислові групи, які зробили на нього ставку, давно вже зрозуміли: їм треба мати добрі відносини і з Росією, і з Європою, і зі США. Для них західний ринок збуту не менш важливий, ніж російський. Віктор Янукович, як і Леонід Кучма у 1994 році, використовує в передвиборній риториці й ідею російської мови як другої державної і тему тісної інтеграції України з Росією, і антинатовські мотиви. Але більш ніж очевидно: ті самі Рінат Ахметов, Борис Колесников, Андрій та Сергій Клюєви, які підтримують Віктора Януковича, ділитися своїм впливом із росіянами на українську економіку не стануть.
Щоправда, останніми днями лідер Партії регіонів зробив кілька проросійських заяв, зокрема пообіцяв, що його політична сила відновлюватиме «нормальний гуманітарний простір і історичний зв’язок народів України та Росії». А також спрогнозував підписання нової угоди про перебування Чорноморського флоту Росії в Криму. Тому, Віктор Янукович і його оточення все ж сподіваються на підтримку Москви. Метою ж Кремля, на думку керівника соціологічної служби «Український барометр» Віктора Небоженка, є не провести «свого» президента України, а зробити із вцілілої частини Партії регіонів монолітну проросійську політичну силу. Якщо ж Янукович все ж стане президентом, він, за прогнозом Небоженка, «зрадить Росію раніше, ніж вона може очікувати». Депутат-нашоукраїнець Іван Заєць переконаний, що у разі перемоги Віктора Януковича політика України помітно переорієнтується в бік Росії. “Я думаю, що політика багатовекторності, балансування між тими і тими — це біда України і дуже шкідливе явище. Безумовно, спроби змінити курс зовнішньої політики будуть, якщо до влади прийде Віктор Янукович, але вони будуть невдалими. А загалом, гадаю, єдиний правильний шлях для нас – це європейське спрямування”.
Арсеній Яценюк, як і чинний Президент, буде вимагати підвищення у кожному новому бюджеті витрат на оборону і безпеку. Однак кошти для них треба буде шукати десь на стороні і це зумовлює певну залежність від когось. Водночас, буде продовжуватись курс на чітке виконання всіх вимог міжнародних фінансових структур як умови отримання кредитів. В результаті такі соціально-економічні вимоги спричинятимуть постійні конфлікти президента з урядом і парламентською більшістю, хто б їх не формував. Російський "Альфа-банк", який, за деякими даними, фінансує проекти націонал-ліберала Яценюка буде символом українсько-російських відносин при новому президенті. Цей банк,отримає режим найбільшого сприяння при обранні керівника "Open Ukraine" президентом.
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка відверто перейшла в опозицію до Президента, намагається вловлювати та використовувати зовнішньополітичні зміни у внутрішньополітичній боротьбі. На сьогодні вона вибудовує власну систему відносин з основними геополітичними гравцями. Так, через віце-прем’єр-міністра Григорія Немирю (раніше – одного з представників Фонду Сороса в Україні) Тимошенко налагодила дружні відносини з Ніколя Саркозі й Ангелою Меркель. Наразі починається процес вибудовування відносин між Юлією Тимошенко та США. В експертному середовищі України говорять про те, що Юлія Тимошенко намагається вести переговори з впливовим українським бізнесменом Віктором Пінчуком, з яким раніше в неї були більш, ніж напружені відносини. Саме Пінчук може стати тим мостом, який допоможе Тимошенко налагодити контакти з новою адміністрацією Білого Дому. Однак, скептиків з приводу кандидатури лідера БЮТ у Вашингтоні наразі значно більше, аніж її відвертих прихильників.