«
Стратегічний характер польсько-українських відносин
побудований на дуже міцному фундаменті.
На взаємному прощенні образ
і спільному погляді на майбутнє»
Марек Сівец
«Хто запалив криваві вогні Волині і Вісли? Хто відповість за десятки тисяч невинних жертв? Про що досі бояться згадувати очевидці? Що замовчують історики і політики? Шокуюча сповідь останніх свідків братовбивства, невідомі факти, розсекречені архіви, момент істини у стосунках двох держав – вперше на екранах України». Цими словами починається ролик до фільму «Україна-Польща. Синдром пам’яті». Стрічка є дослідженням, сповіддю, пошуком шляху до виходу з глухого кута міжнаціональної ворожнечі і старих образ, адже українців з поляками пов’язує 500 років фатальної пам’яті…
Чому?
Продюсер стрічки, головний редактор тижневика «2000» Сергій Кичигін розповів, що «ми намагаємося знайти відповідь — чому виникла така жорстокість на Волині. У фільмі колосальна увага приділяється попередній історії, політиці польсифікації на цій землі. Виникає питання, чи треба було підіймати всі ці страшні епізоди, навіщо ворушити минуле? Гадаю, кожна людина повинна розуміти, що для всього є свій час. Якби Горбачов не ворушив минуле, не з’явилися би гласність та перебудова, а, відтак, не було би Незалежності України. Так само й тут. Нещодавня заява польського Сейму свідчить про те, що все живе. У відповідь пролунала різка відповідь української громадької організації “Українська альтернатива”. Так може тривати безкінечно, поки не винесені на світло всі болючі питання. Треба розпочати говорити на ці непрості теми. Ось чому присвячений фільм».
Слово «синдром» у перекладі з грецької, як розповіла Тамара Гуменюк, заступник головного редактора газети «2000» означає «той, що біжить поряд». Медики вкладають у цей термін дещо інше значення – це слово для них поєднує симптомокомплекс проявів хвороби. Творці фільму «Синдром пам’яті» наголошують: для розвитку здорових міждержавних стосунків, і, найважливіше, можливості діалогу польського і українського суспільств, потрібно зцілити давні недуги, не замовчуючи, а, навпаки, прямо обговорюючи те, що сталося.
В центрі стрічки – історії і біль очевидців. Українців і поляків, бо їм і досі болить однаково. «Декому здається, що це — така собі буря у склянці води. Але існує досить велика група людей, яким не дає спокою та пам’ять свідків. Це поляки, українці, українські поляки, польські українці, це люди, які пережили жахливі події на Волині. Вони досі скрикують вночі, адже десятки, сотні жертв залишаються непохованими, немає пам’ятних знаків. Кажуть, що війна не закінчилася, доки останній солдат не похований. Я те ж саме можу сказати про українсько-польські конфлікти, про Віслу і про Волинь», — сказала Олена Вавілова, сценарист «Синдрому пам’яті».
Як?
Стрічка складається з чотирьох серій, перша з яких загальна, друга оповідає про релігійні протиріччя між поляками та українцями, у третій йде мова про події Хмельниччини та Коліївщини, четверта торкається Волині і Вісли, яким, за задумом авторів фільму, приділена особлива увага.
«Ми мусимо дивитися на те, що сталося, з позицій історизму. Волинські події, акція “Вісла” — це лише завершення складного процесу. Всі ці проблеми нагромаджувалися і не могли не вибухнути тими чи іншими протестними акціями. Як би ми не хотіли бути об’єктивними, я стою на тому, що українська сторона була ображена, бо не ми йшли на Захід, а поляки розширювали свої інтереси на Схід, сягаючи аж Лівобережжя. Це історичний факт», — наголосив історик Володимир Бадяк.
Знімальна група під час створення стрічки повинна була подолати не тількі бюрократичні перешкоди, але й власні упередження та страхи. «Відверто скажу, що ми боялися їхати до Польщі. Ми розуміли — появу українських документалістів там сприйматимуть, як чергову спробу відзняти панегірик ОУН-УПА. Поляки просили не чіпати “дратівливих питань” спільної історії, бо вони звикли до того, що їхню думку дещо викривлюють», — розповіла Олена Вавілова.
Приємною несподівнкою для кінодокументалістів стало те, що під час їхнього перебування у Польщі вони всюди зустрічали розуміння і підтримку. Творців стрічки допустили до зйомок у “свята святих” — усипальниці польських королів у Кракові. В “Музеї народовім” у Варшаві знімальній групі відкрили запасники, надали фахівців, що їх не тільки консультували, а й дозволяли знімати речі, до яких мали доступ далеко не всі їхні попередники. «Люди бачили, що ми прийшли з відкритим серцем, намагаємося розплутати той страшний клубок, який, на жаль, існує між нашими народами» — сказала сценарист.
В процесі створення фільму відбулися і дещо містичні співпадіння. Знімальна група навіть не сподівалася, що на Житомирщині потрапить на святкування 400-річчя костелу Святої Анни в Коростишеві. І що туди приїде родина Олізарів, нащадків Густава Олізара, польського магната, колишнього володаря цієї землі. Потім, на Волині, митці попросили показати їм будь-який зруйнований костел, їх відвезли у Киселін, де вони побачили будівлю, зведену знову-таки Олізарами. У Польщі серед свідків Волинських подій знімальна група, знов випадково, зустріла жінку, яка пережила трагедію у Киселінському костелі. Вона, як розповіли документалісти, показала їм надзвичайно цікаві картини, створені її покійним чоловіком, який також пережив цю трагедію.
Для кого?
Слова простих українців і поляків, що звучать у фільмі «Синдром пам’яті» вражають сильніше за всі коментарі фахівців.
«В нас немає жорстокості, як страсті. Треба дуже постаратися, щоб миролюбиві селяни взялися за сільськогосподарський інвентар»,- Сергій Іжевський, голова товариства «Слов’янський світ» (Україна).
«Немає такої ідеї на світі, заради якої можна робити такі речі. Немає…» Люцина Кулінська, історик, політолог (Польща).
«Наше підпілля попереджувало поляків, що буде, стерегтися від того, бо то сумно закінчиться. І, дійсно, воно сумно закінчилося…» Юрій Шухевич, голова УНА-УНСО (Україна).
«Це важко пояснити, але навіть сьогодні я боюсь їхати в Україну. Цей страх у мене з дитинства» Мар’ян Конєчний, скульптор (Краків, Польща)
«В один день, я мав родину, я мав маму, батька, я мав брата і сестру. І їх в один день не стало. В такий спосіб світ мій був зруйнований» Ярослав Вайда, (Торонто, Канада).
«Поляки були однією бандою, а бандерівці іншою. І одни других мутлошили, били, палили» Михайло Федончук, мешканець с. Красний сад (Волинська область, Україна).
Але історики, аналізуючи минуле, допомагають винести урок з тих подій. «В історії українсько-польського протистояння завжи вигравали треті сили», — вважає Володимир Трофимович, доктор історичних наук (Україна).
Звичайно, у стрічки будуть свої прибічники і критики. Будуть люди, які не зможуть її сприйняти, і ті, хто читатиме між рядків, відсіюючи все суб’єктивне, адже фільм створювали люди також. Можна помилятися в оцінках, але не має виправдань тому, щоб не знати своєї історії. Задля того, щоб знов не повторювати фатальних помилок.