30 років тому, 17 березня 1991 року, згідно з рішенням IV з’їзду народних депутатів СРСР відбувся Всесоюзний референдум, в ході якого громадяни Радянського Союзу мали відповісти «Так» або «Ні» на запитання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої Федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою будуть гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?».
Результат проведеного референдуму був переконливим: із 185,6 мільйона (80%) громадян СРСР з правом голосу взяли участь 148,5 мільйона (79,5%); з них 113,5 мільйона (76,43%), відповівши «Так», висловились за збереження оновленого Радянського Союзу.
По Україні в голосуванні взяли участь 83,7% громадян, які мали право голосу. Оновленому Союзу сказали «Так» 70,1% з них!
Таким чином, переважна більшість громадян України висловилися за збереження Союзної держави, за радянську політичну систему, за соціалізм.
Що ж стосується Всеукраїнського опитування, яке відбувалося в той же день, то 80,17% наших співвітчизників відповіли «Так» і тим самим ствердили, що Україна повинна бути в складі Союзу на основі Декларації про її державний суверенітет, яку було прийнято 16 липня 1990 року конституційною більшістю народних депутатів – 355 голосів «За».
23 квітня 1991 року було прийнято спільну заяву керівників дев’яти союзних республік про програму дій по збереженню оновленого Союзу, а 15 серпня того ж року був опублікований проект союзного договору, який повинен був закласти основу нової системи державного управління і мав бути підписаний 20 серпня 1991 року.
Проте 19 серпня в країні почалися відомі трагічні події, які зірвали підписання союзного договору. А сам процес контрреволюційної руйнації СРСР завершився 8 грудня 1991 року, коли глави Російської Федерації (РРФСР), Білорусії і України (Борис Єльцин, Станіслав Шушкевич і Леонід Кравчук) у Біловезькій Пущі підписали злочинну угоду про припинення існування Союзу РСР і створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), хоча решта республік такими повноваженнями їх не наділяли.
Прийнята державними зрадниками вказана угода цинічно розтоптала не тільки волю багатонаціонального народу Радянського Союзу, проявлену ним на Всесоюзному референдумі 17 березня 1991 року, а й волю народу України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, який політично нічим не відрізнявся від референдуму і опитування, а насамперед підтвердив основні положення Декларації про державний суверенітет, прийнятої Верховною Радою Української РСР, зокрема, те, що вона є основою для нової Конституції, законів України та визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Що принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору і що будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.
Та внаслідок зради народного волевиявлення, всупереч результатам березневого і грудневого референдумів 1991 року в Україні відбулася реставрація капіталізму та розрив історичної єдності нашого трудового народу з братніми радянськими народами, разом з якими було досягнуто небувалих звершень в економіці, науці, культурі та одержано історичну перемогу над фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни.
Згубна капіталістична соціально-економічна політика, яка ось уже 30 років проводиться в Україні буржуазними олігархічними режимами за вказівками США, Міжнародного валютного фонду, Європейського союзу і НАТО, призвела до зруйнованих заводів-гігантів, до появи жахливого безробіття, до знищення колгоспів і радгоспів та цілих галузей сільськогосподарського виробництва, що були візитною карткою Радянської України, зокрема – льонарства, хмелярства, буряківництва, колись потужних тваринницьких комплексів, до розпродажу загальнонародного надбання – землі.
Реальні доходи величезної більшості населення України скоротилися в десятки разів. У третини громадян сьогодні вони,за офіційними даними, нижчі від злиденного прожиткового мінімуму. Бідність стала національним лихом у донедавна багатій Радянській Україні.
За даними багатьох міжнародних організацій, рівень бідності в Україні зріс до 50%, за межею бідності знаходиться близько 19 мільйонів співітчизників.
Індекс людського розвитку України у 2020 році становив 0,63, що нижче середнього показника рівня країн Європи та Центральної Азії.
Що ж стосується головного з них – внутрішнього валового продукту на душу населення, то Україна є найбіднішою країною Європи!
Єдине, що постійно зростає в Україні, – це зовнішній борг: на 31 січня 2021 року він становить 1506,52 млрд. гривень!
Зі свідомості значної частини населення, особливо молоді, витравлюються колективістська психологія і гуманістична мораль, інтернаціоналістичні переконання, почуття єдиної родини братніх слов’янських народів. Втрачають свою цінність такі людські якості, як честь, совість, гідність.
Натомість героїзуються зрада, колабораціонізм, нав’язуються русофобство, буржуазний націоналізм, зрощений на махровому антикомунізмі і антирадянщині фашистського ґатунку. Цим зловісним цілям служить як провокаційна кампанія по «декомунізації», так і останні рішення режиму Зеленського щодо братовбивчої війни на Донбасі, щодо заборони на правдиву інформацію.
Відбувається брутальне переслідування за інакомислення, за рідну мову і віру. Продовжується нищення символів, пам’ятників та свят радянської епохи, пограбування населення через збільшення цін на продукти харчування, на ЖКГ, ліки, знищення безплатної освіти, медицини і взагалі позбавлення права на найважливіше – на життя, що є безумовним геноцидом і злочином перед народом України, перед його майбутніми поколіннями.
Але як би не лютували антикомуністи і націоналісти, ставлення до Радянського Союзу трудового народу України суттєво не змінилося. Опитування соціологів підтверджують: дедалі більше людей висловлюють жаль з приводу зруйнування СРСР, вважають це великою трагедією.
До багатьох наших громадян приходить усвідомлення, що за капіталізму в суспільстві немає ні справедливості, ні рівноправності, конституційні права і свободи людини нехтуються і перебувають в прямій залежності від товщини гаманця.
Приходить усвідомлення того, що, як і минулі буржуазні режими, нинішній режим олігархів-нацистів на чолі президентом Зеленським та «слугами народу проводить руйнівний курс «реформ», нав’язаних Заходом, і, незважаючи на голослівні обіцянки, нічого не робить для поліпшення соціально-економічного становища України.
Навпаки, запропоновані правлячого верхівкою псевдореформи – пенсійна, земельна, системи освіти та охорони здоров’я та інші спрямовані на узаконення відвертого грабунку народних мас, їхнє подальше зубожіння.
Всесоюзний референдум 17 березня та Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року не перетворилися лише на факт історії. Результати референдумів зберігають юридичну силу, сприяють подальшому розвитку сучасного та майбутнього суспільно-політичного життя України в інтересах її трудового народу.
Адже вся історія нашої Радянської Батьківщини довела: протистояти ворожому натиску імперіалізму здатне тільки суспільство, побудоване на принципах соціалістичної справедливості, вільної праці, радянського патріотизму, пролетарської солідарності і інтернаціоналізму.
Україна повинна мати свою незалежну політичну, економічну й соціальну політику в інтересах народу, а не в інтересах українських олігархів і міжнародного капіталу.
Сьогодні історія знову ставить трудящих України перед тим же вибором, що і в 1917-му, і в 1941-му роках: або могутня єдина багатонаціональна країна і соціалізм, або поневолення і смерть.
Ми, комуністи, закликаємо всіх трудящих, кому дорогі радянські соціалістичні цінності, згуртуватися навколо Комуністичної партії України – єдиної партії справжніх виразників інтересів трудящих і продовжити масову цілеспрямовану боротьбу за відродження на новій основі спільної загальнонародної, радянської, соціалістичної Вітчизни.
Сьогодні, як ніколи, актуальним є лозунг: «Через владу трудящих і мир в Україні – вперед до соціалізму!» Тільки так ми зможемо вирішити наявні в Україні проблеми і забезпечити прогресивний розвиток нашого суспільства.
В умовах, що склалися, це історичне завдання може бути вирішене лише з відновленням влади трудящих і відродженням соціалістичного суспільного ладу, здійсненням соціалістичних перетворень,на основі дотримання ленінських принципів федералізму.
Ми, комуністи, переконані, що наш трудовий народ проявить притаманну йому вікову мудрість і дасть відсіч націонал-олігархічним погромникам і руйнівникам нашої Вітчизни. Перемога буде за народовладдям, соціалізмом і Союзом братніх народів!
