Програма «РозворотUA» — спільний проект інформаційного агентства «ГолосUA» і «Радіо Ера FM».

Ефір за 29. 08.2012 р. Ведуча — Оксана Ващенко.

Оксана Ващенко: В Україні майже в кожному населеному пункті існують проблеми з якісною питною водою. Єдина відмінність лише в тому, що в одних регіонах система водопостачання, очищення, результати забруднення навколишнього середовища ще більш-менш сумісні з життям, в інших — ситуація просто катастрофічна. При цьому фахівці наголошують, що проблеми зі здоров’ям на вісімдесят відсотків спричинені неякісною питною водою.

В ефірі програма «РозворотUA». З вами Оксана Ващенко. Вітаю вас!

Яку ж воду ми п’ємо і якою вона якості? Чи безпечна вона для нашого з вами здоров’я — про це все будемо говорити сьогодні впродовж нашої програми. У нас сьогодні в студії — Тетяна Тимочко — голова Всеукраїнської екологічної ліги. І Володимир Щербак — провідний науковий співробітник відділу екології водоймищ Інституту гідробіології НАН України.

Тема доволі складна, з одного боку. Але, з іншого, ми дуже часто проводили зустрічі, «круглі столи» в інформаційній агенції «ГолосUA», які стосувалися, звичайно, теми якості питної води, якісної води для людей, оскільки це питання номер один зараз для українців. От як ви вважаєте, межа, вона вже пройдена, чи ні? Чи ми ще не дійшли до тієї межі, коли можна сказати, що Україні вже просто загрожує катастрофа з питною водою, з неякісною водою? Якщо навіть подивитися, в яких умовах і що споживають мешканці столиці, Луганщини, Донеччини, то це просто жахливо.

Володимир Щербак: Я би розділив ваше запитання на два, зробив би відповідь з двох пунктів. Перший пункт, це та вода, яку ми беремо з водних джерел і яка йде на водну підготовку. Якість води, що в нашій головній артерії — Дніпрі, що в інших річках — дуже й дуже низька. Особливо нагальною ця проблема стала на сьогодення. Чому? Тому що ці глобальні зміни клімату, особливо різкі перепади температур, призводять до суттєвої зміни біологічних процесів, які відбуваються у водних екосистемах, і змінюється саме формування природної якості води. Це одна проблема. Інше питання — це сам процес підготовки води. В нашій країні дуже хороші технології водопідготовки, але це все ті самі технології, які відповідали вимогам шістдесятих-сімдесятих років. Справа в тому, що сьогоднішні проблеми підготовки води що в Києві, що в інших містах, не відповідають сучасним вимогам суспільства.

Оксана Ващенко: Але ті технології, які працювали в шістдесятих-сімдесятих роках, працюють донині?

Володимир Щербак: Так.

Оксана Ващенко: Тобто без змін, без модернізації? Тобто ламається, але ще працює і на цьому ще працюють, і воду ще люди величезних, навіть промислових міст, хто споживає, хто не споживає, але тим не менше, він її отримує?

Володимир Щербак: Я ж про це й говорю. І тому відповідь на ваше запитання. Перше. Це необхідно виконувати законодавство, яке сприяло б покращенню самої поверхневої води, яку ми беремо, з одного боку. З іншого боку, має бути кардинальна зміна самої системи водопідготовки.

Оксана Ващенко: Фахівці рахували, скільки грошей на це потрібно?

Володимир Щербак: Розумієте, рахувати можна по-різному.

Оксана Ващенко: Але хоча б мінімально, знаючи, які системи зараз уже впроваджуються? Можливо, існують наукові винаходи безпосередньо в Україні?

Володимир Щербак: Ну, от дивіться, я вам наведу простий приклад. Водозабір для Києва здійснюється з трьох джерел — це деснянський водозабір, артезіанська вода, і дніпровський водозабір. Вище дніпровського водозабору метрів двісті-триста знаходиться скид — скидна система міста Вишгорода, його очисних вод. Тобто забруднені води Вишгороду попадають через двісті метрів на водозабір дніпровської станції. Перенести водозабір на острів Великий, який знаходиться навпроти, це коштує дуже й дуже мало, і вже вода, яка буде йти на водопідготовку, буде набагато вищої якості. Тобто затратні технології вже покращаться. Це не вимагає багато коштів, це вимагає, як кажуть, тільки політичного рішення. От вам і відповідь.

Оксана Ващенко: Знаєте, політичні рішення бувають різними, але в цьому політики я не бачу, тут існує тільки доцільність, або недоцільність.

Тетяна Тимочко: Йдеться про політичне рішення не з точки зору наших сучасних політиків…

Оксана Ващенко: Хто це зробить, або не зробить, коли є при владі?..

Тетяна Тимочко: Мається на увазі технологія рішення управлінського.

Оксана Ващенко: Тетяна Тимочко зараз уже долучилася до нашої розмови. Скажіть, але ж є програма «Питна вода» й на це виділяються начебто кошти, майже двісті мільйонів гривень планується виділити. Завжди було значне недофінансування. Тобто начебто розуміння існує, що щось робити вже настав час. Але якщо аналізувати цю програму й аналізувати нашу історію недофінансування подібних програм, чого чекати?

Тетяна Тимочко: Якщо говорити про програми, будь-які державні програми, що стосуються води, я глибоко переконана, що ці програми приймалися не для покращення якості води, а для відмивання коштів із державного бюджету. Тому що сама основа всіх програм є абсолютно неефективною, вона не будується на підходах розв’язання проблеми, а всі програми в Україні, які пов’язані з водою, йдуть за наслідками. Тобто вже коли щось сталося. Апріорі визнається факт забруднення, тобто всі бачать, що є забруднення…

Оксана Ващенко: І ми «гасимо пожежу»?

Тетяна Тимочко: Так, «гасимо пожежу». Насправді, ці програми, а я повторюю, що жодна програма не виконується не тому, що мало коштів, або їх не вистачає, це неефективні апріорі програми щодо прийняття управлінських рішень. Існує в Європі інший досвід. От буквально зараз колега назвав цей приклад, коли за двісті метрів від дніпровського водозабору скидає неочищені або недостатньо очищені води Вишгород. В європейських країнах, зокрема у Франції, існує інший принцип. Місто, власне місто скидає свої води комунальні вище по течії, ніж там, де воно бере. Якби Вишгород скидав води не нижче течії, де він бере, бо Вишгород бере вище воду, а скидав навпаки, то тоді б що ви скидаєте, то й маєте. Це одне.

Далі. Водна рамкова директива Європейського Союзу вже давно започаткувала інший спосіб управління водними ресурсами — це басейновий принцип. Усі міста, влада міст, населення цих міст через своїх представників, виробництва, які там працюють, приймають спільне рішення, як управляти цим басейном річки. І тоді інтереси бізнесу не превалювали б над інтересами населення, яке забирає цю воду. Бо зараз головна проблема питаної води, якщо ми візьмемо питну воду, заклечається в якості ось цієї вихідної води, яку треба очищати. Але її треба не забруднювати в такій мірі.

Що для цього потрібно зробити? Тут не потрібні ніякі державні програми, потрібен Закон України, в якому б… Це щорічний закон про державний бюджет. І Всеукраїнська екологічна ліга щороку подає цю пропозицію — збільшити ставки платежів за забруднення водних об’єктів. Тобто підприємство скидає недостатньо очищені, або неочищені зовсім води. Збільште ставку платежів на ці скинуті води і, я вас запевняю, дуже швидко починає працювати економічний розрахунок. Їм стає невигідним скидати неочищені води, бо за це доведеться багато платили. Але хто у Верховній Раді знаходиться?

Оксана Ващенко: Тобто у Раді працює лобі бізнесу…

Тетяна Тимочко: Не те, що лобі, там є просто або власники, або представники власників великих підприємств-забруднювачів. І вони просто стіною стоять і не хочуть підвищити цю ставку платежів.

Оксана Ващенко: Але якщо поговорити про економію ресурсів для підприємств — це дороге задоволення очищувати відпрацьовані води?

Тетяна Тимочко: Найкращий шлях — зворотне водопостачання. Тобто, перше, підприємство не буде щоразу забирати велику кількість води, за яку також воно платить. Треба один раз витратити кошти на очисні споруди на підприємстві, й тоді воду, яку вони добиратимуть, не забір води… Триста мільйонів кубів води «Запоріжсталь» забирає з Дніпра щороку, двісті мільйонів кубів — скидає на один-два градуси вищої температури. І плюс там інше забруднення.

То якщо підприємство зробить зворотне водопостачання, воно не буде забирати стільки води й за неї сплачувати. Але в той самий час вони будуть очищати воду і використовувати повторно цю воду у себе ж на підприємстві. Ті втрати води, які бувають на підприємстві, вони будуть просто добирати. Тобто буде й менший забір води, і взагалі мінімальні скиди. А це звичайно великі кошти для підприємств. Але це не прямі кошти з бюджету.

Оксана Ващенко: Але ж є профільне міністерство… Там що, працюють люди, які не володіють ситуацією?

Володимир Щербак: По-перше, я хотів навести ще такий цікавий історичний факт. Існує таке місто Кондопога, там знаходиться найбільший паперовий комбінат тоді ще Радянського Союзу, а зараз Росії. І там працюють заводи по виробництву найбільш якісного паперу, таких, як гербовий папір, папір для грошей. Так там у 1944 році, коли фіни окупували, а потім тікали до себе додому, то що вони зробили? Вони зняли там тільки очисні споруди. Тобто це щодо того, наскільки це дорого.

А тепер стосовно того, що треба закладати гроші. Повністю з вами згоден. Але хоча б треба виконувати наші закони, той самий Водний кодекс, в якому записано, що п’ятдесят метрів до водорізу води — малі та середні річки, і сто метрів — великі річки.

Тетяна Тимочко: Прибережна захисна смуга.

Володимир Щербак: Вийдіть зараз до води в будь-якому місті, в будь-якому селищі, в будь-якому селі, подивіться, як цей закон виконується. Та ніяк не виконується. Причому найцікавіше те, що те саме місцеве самоврядування, від якого залежить це виконання, це не від Києва залежить, не від екологів чи біологів, від них самих це залежить. Навіть на це не звертають уваги.

Тетяна Тимочко: Вони просто ще й дозволи роблять.

Володимир Щербак: Тобто нігілізм, самий нігілізм — люди думають, що от сьогоднішній день я прожив, і все. А те, що будуть завтра діти, внуки цим користуватися, про це ніхто не думає. Тому те, що кошти на це потрібні, однозначно. Але потрібне, в першу чергу, все-таки нормальне ставлення до природи.

Оксана Ващенко: Саме від людей, від кожного це залежить.

Тетяна Тимочко: Не тільки від людей, а й від великих підприємство…

Володимир Щербак: На жаль, тут вислів Мічуріна актуальний, що «нам не треба чекати милості від природи, взяти їх у неї — наше завдання…» Саме це до такого й призводить.

Оксана Ващенко: Але, от ви знаєте, якщо ближче до того, що ми споживаємо, що тече з наших кранів безпосередньо вдома, в столиці яка ситуація? І якщо говорити в регіональному розрізі — де більш-менш ще непогано? А де зовсім критична ситуація?

Володимир Щербак: Я би взагалі не ставив так питання. Що значить «непогана»? Розумієте, от ви зараз підходите, як наші лікарі. Ага, помер — значить, погано. А якщо та ходить ще більш-менш — це нормально. Справа в тому, що…

Оксана Ващенко: Але чистої води немає вже ніде. Розумієте? Я виходжу саме з цієї позиції.

Володимир Щербак: Я виходжу з того, і з вами повністю згоден, але я би не ставив так питання. На жаль, це критична ситуація по всій Україні, й говорити, що там краще, чи там гірше, я би так не питання не ставив.

Оксана Ващенко: Але якщо порівнювати Луганськ з Києвом? У Києві краща вода ніж у Луганську?

Володимир Щербак: У Києві ліпша. Але теж, подивіться, що говорять наші ті самі лікарі стосовно нашої імунної системи, стосовно здоров’я наших дітей. Це ж і є побічний ефект усього того, чого ми не бачимо. Ми звикли, що якщо їде машина швидко, значить, це погано. Не їде машина швидко — це добре. Розумієте? Тому, я вважаю, що взагалі треба повністю змінювати всю систему, починаючи від водопідготовки й закінчуючи поданням води до самих споживачів.

Оксана Ващенко: Але дивіться, ми ж говорили з вами буквально кілька хвилин тому, що існує державна програма, є кошти — двісті мільйонів гривень. Ви аналізували цю програму? Зараз державні мужі, чиновники чи починають з того, з чого необхідно почати?

Володимир Щербак: Зараз наші державні мужі думають про вибори, в першу чергу.

Тетяна Тимочко: Ми, наші експерти зі Всеукраїнської екологічної ліги, аналізували саме цю державну програму «Питна вода». Причому і на стадії її розробки, і на стадії якби початку її реалізації зараз. Хоча остаточного затвердження ця програма так і не має, бо там змінювали деякі положення, зливали їх разом, інтегрували. Але самі підхід в цій програми є таким, що не дає можливості вживати першочергових заходів, які не дадуть забруднювати воду, які зменшать забруднення.

Сама оця норма «гранично допустимої концентрації», про яку ми вже сьогодні говорили, вона просто аморальна. Тому що людині байдуже, чи померти, випивши стакан води з отрутою за одну хвилину, чи розтягнути цю отруту на двадцять років, хворіючи ці двадцять років і захворіли навіть діти, які народилися від тих дорослих, які вживають цю забруднену воду. Тобто насправді, ми маємо змінити цей підхід. Саме поняття «гранично допустимої концентрації» має бути знято, тому що будь-яке забруднення є вже шкідливим для здоров’я людини.

Але звичайно, в великих містах ситуація краща, тому що вона може бути, перше, вирішена за рахунок каналізаційних мереж, які все-таки краще чи гірше, але ремонтуються. За рахунок водопідготовки, яку все-таки там краще чи гірше, але модернізують. А крім того у великих містах люди мають краще матеріальне забезпечення, й вони можуть просто використовувати частину бутильованої води для вживання, і це чистіша вода.

Що стосується населення сільського, то там просто катастрофа. Бо живуть там люди немолоді, люди похилого віку, які не можуть піти, чи поїхати десь до іншого джерела, чи до колодязя, і набрати води. От моя бабуся мешкає в Дніпропетровській області, 25 серпня ми святкували її сторіччя. Як ця людина може взагалі десь узяти цю чисту воду? Тільки ми, її діти та онуки, коли приїжджаємо, привозимо бідонами весь час. І це протягом цілого року, й років, десятків років ми забезпечуємо її цією водою. Але ж там поряд живуть її сусідки, яким по сімдесят, по вісімдесят і дев’яносто років, вони змушені вживати воду з тієї криниці, яка на вигляд жовто-коричневого кольору, і в неї страшенний запах. Але ці люди змушені її вживати, бо там немає ні системи водозабезпечення, ні системи водовідведення. А це найгірше, бо люди забруднюють, власне самі забруднюють ті ґрунтові та підземні води, які там є.

Якщо взяти невеличкі містечка, то там немає взагалі очисних споруд. Тобто вони все скидають у малі річки. Крім того, візьміть Донбас і західний Донбас — всі шахти практично без очистки скидають високомінералізовані води в ці малі річки. Це просто знищує живе середовище в цих малих річках. І саме тому ми говоримо, що ситуація критична. Але є майже сімнадцять відсотків населених пунктів, які живуть лише на привозній воді, в яких узагалі немає доступу до нормальної води. Тобто насправді, ніяка програма, а тим більше ця програма, не може врятувати ситуацію. Треба змінити просто водну політику, докорінно її змінити.

Оксана Ващенко: Знаєте, коли ви про це зараз говорили, про те, що відбувається з водою безпосередньо в селах, то я пригадала приклад жахливий і не поодинокий, коли для маленьких дітей, для немовлят готували суміші саме з колодязної води. Тобто брали воду з колодязя й буквально дитина могла прожити кілька днів і все. І не могли зрозуміти, звідки взялося в неї отруєння. І ось така ситуація, плюс до того ще й алергізація дітей зараз, їхній стан, то можна взагалі відмінювати уроки навчання з фізкультури, але це не вирішує загалом проблеми, вона все одно існує.

Тетяна Тимочко: Та й сама відміна уроків фізкультури це абсолютно недолуге рішення.

Оксана Ващенко: Але оцінювання вже відмінено. Розумієте?

Тетяна Тимочко: Але насправді, у нас, дивіться, ще є один чинник серйозний крім промислових і комунальних викидів, це мийні засоби на основі фосфатів. Зараз наша організація проводить таку масштабну кампанію інформаційну, ми підготували законопроект і вносимо його за допомогою депутатів у Верховну Раду — про заборону мийних засобів на основі фосфатів. Тому що найбільший відсоток забруднення на сьогоднішній день, особливо в літній період, це фосфати. Вони призводять до цвітіння водоймищ, бо якби виступає в ролі добрив.

Те, що ми прали, те, що ми мили в квартирі, вмивалися — все це пішло в каналізаційні мережі, а потім практично без очистки вийшло в річки, в річках призводить до цвітіння води. І в цьому році це було особливо завдяки температурі, яка була цього літа дуже високою, починаючи з травня, призвело до раннього цвітіння водойм. Задуха риби, зменшення кисню в 5-27 разів в окремих річках України. Тобто водойми просто вмирають, і ми забираємо цю мертву воду, хлоруємо на станціях очистки, і чомусь кожен думає, що, відкривши кран водопровідної мережі, йому в стакан буде виливатися чиста вода.

Тобто на всіх етапах, про які ми вже сьогодні говорили, починаючи за станцій водоочищення та водопідготовки, станції аерації. Бортничі той приклад, де в вісімдесятих роках монтувалося обладнання, але структура самих стічних вод за двадцять-тридцять років змінилася докорінно, з’явилися такі хімічні речовини, якими тридцять років тому в побуті ми не користувалися. Тобто станція аерації не вловлює ці забруднення, й просто напряму це все йде у воду.

Далі, дощова каналізація, яка без очисних споруд цілий рік просто «шурує» вся ця вода в малі та великі річки. Без очистки. А це реагенти, солі, якими взимку посипали дороги. В цьому році вся влада київська прозвітувала, що попередня влада не прибрала сніг, навіть не змогла, а ми прибрали. Та вони не прибирали сніг, вони «гатили» сіль удень і вночі, весь асфальт був білий. А куди потім розстав сніг і ділася ця сіль? Вона через дощову каналізацію пішла в Дніпро. Тобто насправді сама водна політика в Україні є несучасною, і такою, що призводить до забруднення водних об’єктів.

Оксана Ващенко: От я не знаю, в чому парадокс? Усі говорять розумні речі, всі розуміють, яким чином і що треба робити. Але от масштаб цієї проблеми настільки величезний, що складається враження, що просто не кожен готовий взятися й щось зробити.

Тетяна Тимочко: Та вони не хочуть навіть ці пропозиції слухати!

Володимир Щербак: Ви знаєте, Екзюпері в «Маленькому принці» описав таку маленьку сценку. У Сови запитують: «Сова, ти сама розумні в лісі? — Так, я сама розумна. — А чому ж ми тоді живемо так бідно? — Та тому, що мене ніхто не слухає». Так само й ми з пані Тетяною щось намагаємося донести, говоримо, можливо, трошки про такі проблеми, про які не люблить слухати наше керівництво. Але ми про них говоримо. От ми поговоримо, а що далі після цього ефіру?

Тетяна Тимочко: Тому що існують цілі державні структури…

Оксана Ващенко: Але ж ви прийшли на передачу, ви хочете, щоб вас чули люди, ви хочете, щоб вони розуміли проблему?

Володимир Щербак: Тому ми й прийшли сюди й тому ми про це кричимо. Ми вже про це кричимо, розумієте?

Оксана Ващенко: Скажіть, зараз там очисна система, яка встановлена ще в шістдесятих-сімдесятих роках і яка все ще очищує нашу воду, від бактерій вона може її захистити, від хімічних сполук, чи ні?

Володимир Щербак: Справа в тому, ви ж розумієте, що ті самі бактерії — це дуже динамічні живі істоти. Відбуваються їхні мутації й ми можемо стикнутися з тим, що через декілька десятків років уже з’являться бактерії, які не можна буде вбити хлором. Мало того, вже в наших водопровідних мережах, у самих трубах, наші спеціалісти знайшли певні види грибків, які нічим не вбиваються. І спори цих грибків уже попадають у наш організм.

Ми можемо сперечатися стосовно якості води, яка надходить безпосередньо зі станції водопідготовки до нашого крану, але те, що вона погіршується, коли проходить ці системи, починаючи від глобальних оцих труб, які іноді прориває в Києві й фонтани б’ють вище дев’ятого поверху, і закінчуючи трубами, які прокладені в самому будинку. Тому, наприклад, ніхто не рахує, що, можливо, вже не треба будувати такі великі водопроводи, зробити станцію водопідготовки на декілька районів, чи навіть на один будинок. Ніхто ж цього не рахував, ніхто не хоче прикласти зусиль і трошки подумати, що вигідніше.

Тепер далі. Навіщо нам очищувати всю воду, й ту воду, яка, прошу вибачення, надходить в туалет, чи якою ви змиваєте якийсь бруд? Можливо, нам треба розділити, щоб вода більш-менш гіршої якості, але витрати на її підготовку набагато нижчі, нехай вода йде туди…

Тетяна Тимочко: Технічні вода…

Володимир Щербак: Технічна… Ну, нехай буде технічна вода. І набагато меншою зробити станцію водопідготовки для питного водозабезпечення. Це теж шлях, але ніхто цим не займається.

Тетяна Тимочко: У багатьох країнах світу існує в квартирах дві мережі: питного водопостачання та технічної води для технічних потреб, побутових потреб. І безперечно…

Оксана Ващенко: І ціна такої води різна?

Тетяна Тимочко: Звичайно. Але для того щоб, наприклад, зробити те, що ви пропонуєте, і дуже гарний шлях, ним можна було би піти, наприклад, у місті Києві, у якого великий бюджет, і можна було би зробити кілька таких пілотних проектів. Але для цього мешканці міста, або мешканці будинку чи кількох будинків мали би можливість цим розпоряджатися. Зараз навіть установити лічильники води тільки в нових будинках дозволяється. А якщо в старих будинках ти захочеш поставити лічильник води, коли будеш тільки по лічильнику платити за свої витрати, тобі ще не так просто це дозволять зробити.

Бо існує монополіст «Київводоканал», який не хоче. Він хоче списати на місцеве населення всі втрати води від застарілих мереж, бо там втрати води дуже величезні. Кожна людина не використовує стільки води, скільки у нас пишуть за нормативами. Але куди списувати ці витрати? Потім, величезний бюрократичний апарат і таке інше. То це якраз списується на усереднене водопостачання, яке є, до речі, в Україні самим найбільшим.

Оксана Ващенко: У нас є дзвінок і не один.

Слухач: Володимир, Чернігів. У меня и вопрос, и реплика — как бы предложение. Понимаете, вот в последнее время все обсуждают как бы последствия, но никто не смотрит в суть вопроса. А суть вопроса в следующем. В нашей стране есть миллионеры, миллиардеры, но никто с точки зрения воды не рассматривает вопрос, за счет чего предприятия и эти люди обогатились. Вот возьмем, к примеру, Донбасс. Экология с точки зрения воды там, наверное, напрочь отсутствует. Двадцать лет там Партия регионов управляет. Воды нет практически чистой, шахты выбрасывают воду загрязненную, у людей денег тоже нет…

Люди дивляться, голосують за них, а вони тим часом уничтожают экологию. А вы, ну, не конкретно вы, а вообще никто не обсуждает это. То есть, вы говорите правильные вещи, но надо говорить с точки зрения того, что вот предприятие заработало миллиарды…

Тетяна Тимочко: Насправді, ми якоюсь мірою в попередній частині нашої передачі саме ці питання обговорювали. Бо ми назвали дійсно тих людей, тобто ті сектори економіки, які є найбільшими забруднювачами. І ми говорили про те, чому у Верховній Раді ці закони на покращення стану навколишнього середовища не проходять. І в цьому відношенні, я з вами погоджуюся, що ми дійсно маємо працювати з населенням. Зміна свідомості людей — люди мають цінувати природні ресурси, зокрема, водні ресурси. Над цим треба працювати окремо з тим, щоб люди розуміючи важливість водних ресурсів, розуміли, і кого обирати керівниками регіонів чи там цілою країною. Тобто таких людей, які насправді можуть змінити ситуацію на краще.

Оксана Ващенко: Олександр нам пише. Йому 35 років, токар, працює на заводі: «Як ви ставитеся до побутових фільтрів?» Коротко.

Володимир Щербак: Я ставлюся дуже й дуже негативно. Справа в тому, що, по-перше, жоден фільтр не очищає повністю воду. Друге, самі по собі фільтри стають через певний час джерелом забруднення води, коли на тих самих фільтрах осідає органіка, органічні речовини, відповідно там розмножуються бактерії, й уже відбувається повторне забруднення води.

Третє, справа в тому, що кожен фільтр повинен бути розрахований під певний хімічний склад води. Тобто він має бути адаптований до даної води. Але цього ніхто не робить, а просто йде якась реклама. Тому, я вважаю, що побутові фільтри — це просто вимивання грошей у населення.

Тетяна Тимочко: І тут якраз я хотіла би доповнити, що насправді політика в Україні по розгортанню виробництва бутильованої води, фільтрів якраз спрямована на те, що держава нічого не робить для покращення стану питної води, і в той самий час розгортається паралельно величезний мільярдний бізнес на виробництві бутильованої води та побутових фільтрів. Але це омана — не можна збудувати очищений комунізм у себе в квартирі. Це системна проблема. І саме тому ми маємо думати не про купівлю нового фільтру, бо він насправді нічим вам не допоможе, а про зміну водної політики в Україні.

Оксана Ващенко: Є ще дзвінки. Добрий вам день!

Слухач: Дякую за ваших гостей. За те, що у них серце болить за такий дуже важливий продукт як вода. Насправді, вода — це життя, і в Біблії вона порівнюється з життям насправді. Це така глобальна тема, тому що ми маємо тут антропогенний чинник, насамперед, і це дуже й дуже глобальна проблема.

Запитання у мене таке… У мене ремарочка, якщо можна. Тут я згоден із вашою гостею, коли вона каже, що треба виховувати культуру насамперед, культуру споживання цього важливого продукту, як вода. Бо без води нічого не може жити. І людина зможе без їжі тиждень, або більше, а без води…

Оксана Ващенко: Зрозуміла. Дякуємо за те, що долучилися. Але ще є запитання. Будь ласка, слухаємо вас. Добрий день!

Слухач: Рівненщина вас турбує. Я просто підпишуся під усіма тими вашими додзвонювачами, які казали, що дійсно треба змінювати культуру. У нас є такий Завараль, і проїжджаючи мимо, я навіть зараз хвилююся, я побачила, що там робиться: понабудовували собачих будок, куди люди мають заходити і платити гроші, відпочивати. А поряд водойма, якої не видно вже за тим брудом. Телефоную в нашу екологію й кажу: «Хлопці, а куди ж ви будете втікати звідси? Ви подивіться, що робиться?!» Проходить місяць, два, я дзвоню, й не може почути нічого — ніхто нічого не знає! При цьому вони записують мій номер телефону: «Ми вам подзвонимо…» Ви розумієте — взагалі кошмар!

Оксана Ващенко: Ясно, дякуємо.

Тетяна Тимочко: Це важлива проблема — бездіяльність органів державної влади. В цьому році ми спостерігали в Криму, просто в бухті Ласпі відпочивали, на рейді зайшли два величезних кораблі, вночі там постояли, й потім після них залишилося дві величезні плями. Тобто вони злили всі зворотні води, всі комунальні свої каналізаційні відходи просто злили на рейді в Ласпі. Ми викликали екологічну державну інспекцію — ніхто не приїхав.

Те, що от наша слухачка зараз сказала про Рівненщину, це відбувається всюди. Забудована вся прибережна смуга, до врізу води стоять будинки й просто скидають каналізаційні стоки в річки. Насправді, органи державної влади — це Міністерство екології та природних ресурсів, Агенція водних ресурсів України, Державна екологічна інспекція — вони мають навпаки посилити цей тиск, посилити такий контроль. І що, знесли якісь споруди на березі річки, чи закрили, наприклад, будівництво? Пароплави перейшли…

Оксана Ващенко: Ви ж знаєте, яким чином закривають ці питання…

Тетяна Тимочко: Так, кораблі перейшли з акваторії центральної частини міста, всі ті кораблі, на яких були ресторанчики, готелі — куди їх розігнали? По краям міста Києва, й вони продовжують свою діяльність, і продовжують усе це скидати в Дніпро. Дніпро в цьому році, подивіться в центрі міста Києва на Дніпро — зацвів із середини. Тобто насправді бездіяльність органів державної влади, органів контролю призводить до зникнення цього найважливішого ресурсу.

Володимир Щербак: Я ще трошки додав би. Справа в тому, що все це в подальшому буде ще погіршуватися. Чому? Тому що всі прогнози наших кліматологів, наших гідрометеорологів говорять про те, що температури влітку будуть ще більше підвищуватися. Тобто така аномальна спека ще більшою буде, у крайньому разі, знижуватися не буде.

Оксана Ващенко: І реакція природи буде неймовірною…

Володимир Щербак: Так, реакція буде ще більшою. Мало того, дивіться, зараз у районі Києва влітку температура води підвищилася на 5-7 градусів, тобто ці всі бактерії, всі грибки патогенні, які розвиваються при температурі людського тіла 37 градусів, вони якби отримали фору для свого життя. Тобто на п’ять-сім градусів підвищилася температура води. Тобто забруднення води буде відбуватися ще більше за рахунок того, що ці бактерії будуть краще розвиватися в наших водах. І це не тільки проблема для Києва, це по всіх наших водоймищах характерно.

Тетяна Тимочко: І час теплої води пролонгований за рахунок високих температур улітку. А це восени, взимку та навесні була якби промивка, природна промивка, очищення вод. Але коли час теплий тепер збільшився, то поки ця температура трошки опуститься, то буде додатковий час для подальшого розвитку цих мікроорганізмів, які просто вбивають річки.

Оксана Ващенко: Дякую вам поки що. Думаю, що тема ще не закрита, й будемо по цим проблемам ще зустрічатися й говорити безпосередньо тут, можливо, в інших місцях. Але не треба забувати, стосовно того, що відбувається з нашою водою. Дякую вам за розмову.

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# питьеая