Материалы пресс-конференции «Украина: утраченный научно-технический потенциал и перспективы модернизации», которую провели нформационное агентство «ГолосUA» и интернет-издание «Хвыля».

Участник пресс-конференции — директор Главной астрономической обсерватории Национальной академии наук Украины Ярослав Яцкив.

Модератор — эксперт Фонда общественной безопасности Юрий Гаврилечко.

Юрий Гаврилечко: Добрий день, шановні журналісти! Дякуємо, що прийшли на нашу сьогоднішню прес-конференцію, присвячену 50 річниці польоту першої людини в космос й тим перспективам, які є, чи немає для України в плані модернізації цієї галузі та можливостей нашої країни стати у найближчому майбутньому космічною державою, розбудовувати власні інноваційні технічні моделі, можливості модернізації сучасної економіки в цій сфері. Наш гість спробує відповісти нам на це запитання. Хочу надати слово пану Ярославу.

Ярослав Яцків: Дякую. Шановні друзі, шановні колеги, я бачу вас, молодих і красивих, й думаю, що ніхто з вас тут присутніх уже не пам’ятає 1961 року. Це фантастична була подія — подія, яка просто навіть неконтрольована була на той час владою, а всі люди з великим захопленням вітали політ людини в космос. Я не пам’ятаю у своєму житті більше такої події загального захоплення, загальної радості, як це було 12 квітня 1961 року.

Я в цей час працював в Полтавській гравіметричній обсерваторії, й Національна академія наук України, на той час — Академія наук УРСР, і найбільш цікаво, що в цей день, що запам’яталося на все життя, що радість була така, що навіть ті, хто сидів у тюрмі в Полтаві, захотіли, щоб їм прочитали на цю тему лекцію, і я свою лекцію читав у Полтавській в’язниці в 1961 році. Я тоді був молодших науковим співробітником чи інженером-спостерігачем, астрономом-спостерігачем цієї обсерваторії. Це загальні слова.

Тепер щодо суті нашої розмови. Я думаю, що ви більше будете мені ставити запитання, й тоді я вам буду відповідати, тому що інформації дуже багато, якою я би міг поділитися з вами. З іншого ж боку, я не знаю, що знаєте ви й що б ви хотіли знати. Я зроблю тільки декілька вступних тез.

Перше. У сучасному світі є декілька сфер діяльності, які так чи інакше визначають рівень і роль тієї чи іншої держави. Серед цих сфер, звичайно, комічні дослідження та космічні технології. Тому що вони визначають дуже багато чого в цьому світі. Перш за все, політику та престиж держави, економіку та інновації держави, науково-технічний рівень держави, світогляд держави. Тобто це все визначає космос, тому що він інтегрує дуже багато різних сфер.

Щоб запустити в космос науковий прилад чи людину, треба мати ракету-носій, треба мати всі системи, космічні платформи, потрібно вміти ними керувати, треба вміти розробити наукову апаратуру, треба вміти передавати дані з цієї наукової апаратури на землю, треба вміти їх опрацювати та використати тощо.

Так сталося, що оцей рік дуже багатий на різні події: події визначні та події сумні, в яких мені довелося брати участь. Нещодавно ми святкували сторіччя від дня народження Мстислава Всеволодовича Келдиша — президента Академії наук Радянського Союзу, головного теоретика космонавтики, директора Інституту прикладної математики Академії наук СРСР. Якби не було Келдиша, не було би першого штучного супутника Землі. Я вам розкажу, як розвивалися тоді події, бо я був свідком тих подій.

У 1957 році я був студентом із астрономо-геодезичної спеціальності. Але в той час я навіть не усвідомлював, яке може мати велике значення запуск штучного супутника Землі. Коли американці під час проведення Міжнародного фізичного року заявили, що вони запустять штучний супутник Землі в 1957 році, звичайно, наша тодішня політична влада не могла цього допустити й відразу же через деякий час на міжнародній конференції теж повідомила, що Радянський Союз теж запустить супутник. І почалося оце політичне й космічне протистояння двох великих держав світу: Радянського Союзу та Сполучених Штатів Америки.

Відразу скажу, що, на жаль, наприкінці вісімдесятих років Радянський Союз програв ці змагання. Келдиш завжди наполягав, що космос має бути для чогось — мати мету, але перші супутники — це була просто радіоточка, яка випромінювала сигнали, й більше нічого. І тільки третій радянський супутник уже мав на борту наукову апаратуру, як це задумував із самого початку Мстислав Всеволодович. І дехто критикував тоді на Заході це, але, зрозумійте, критика теж була невиправданою, бо запустити супутник можна, але на той час треба було вміти розрахувати його орбіту, треба було вміти управляти ним, відстежувати його. Для цього на території Радянського Союзу було побудовано сімдесят станцій оптичного спостереження за штучними супутниками Землі, в тому числі на території України близько десяти. І перші такі спостереження виконувалися у нас в Ужгороді, в Миколаєві, в Одесі, Києві.

Ми отримували урядові телеграми: «Терміново підготуватися до спостереження за штучними супутниками землі…». Всі ці спостереження ми проводили на фоні зірок, спостерігали за цими супутниками та передавали в Москву в Інститут прикладної математики, там цю інформацію опрацьовували й обраховували так звану орбіту супутника. Я це вам розказую тільки для того, щоб ви зрозуміли, що за кожним космічним апаратом, польотом, експериментом лежить величезна наукова складова й величезна праця крупних колективів.

Так сталося, що в колишньому Радянському Союзі й у нас космос персоніфікується. Й це, можливо, виправдано, бо від таких особистостей залежало дуже й дуже багато — від тієї особистості, яка вміла брати на себе відповідальність. Таким був Сергій Павлович Корольов, таким був Мстислав Всеволодович Келдиш, таким був Михайло Кузьмич Янгель в Україні в ДКБ «Південному», а ми в цьому році буде відзначати століття з дня народження цієї великої людини — Михайла Кузьмича Янгеля. Дякуючи йому було побудовано ракетний щит колишнього Радянського Союзу й міжконтинентальні балістичні ракети типа СС-18 до цього часу неперевершені у світі. Й це є геній Михайла Кузьмича Янгеля.

Так можна сказати й про наших земляків Володимира Чоломея, так можна сказати про Валентина Глушка, які були піонерами в побудові ракетних двигунів тощо. Тобто з кожною особистістю пов’язані так чи інакше здобутки, які мала колись Україна.

Радянський Союз закінчився дуже великою, скажімо, перемогою та досягненнями в дослідженні комети Галлея. Чому я про це кажу? Я був заступником Роальда Зинуровича Сагдеєва директора Інституту космічних досліджень по здійсненню цього фантастичного польоту до комети Галлея. Я не буду вам довго розказувати, але перші радянські космічні апарати «Вега-1» і «Вега-2» наблизилися до комети Галлея, вперше в історії людства зняли комету, ядро комети, бо до цього часу ніхто у світі не міг спостерігати ядро комети — із Землі його спостерігати неможливо. І потім ми допомогли Європейському космічному агентству — їхній апарат «Джотто» ще більше наблизився до цієї ж комети завдяки тим результатам, які передав їм Радянський Союз. Це було в 1986 році.

Після 1986 року, на жаль, почалася серія невдач і вже більше успішних космічних експериментів у колишньому Радянському Союзі не було. Я не кажу про пілотовані польоти. Це я розказав декілька слів вам про події так би приємні.

Події найбільш сумні. Ось повернувся я нещодавно з Дніпропетровська, як ви, журналісти, знаєте, 3 квітня пішов у вічність Станіслав Миколайович Конюхов, генеральний директор, генеральний конструктор ДКБ «Південне». Це людина, яка працювала з Янгелем, яка винесла на своїх плечах величезний тягар отих перебудовних часів України космічної. Отже, знову-таки, це слово про персоналії.

Потім Україна стала незалежною державою. Звичайно, перше, що було дуже важливо, також зберегти наші можливості космічної держави. У колишньому Радянському Союзі Україна мала приблизно тридцять процентів усього потенціалу космічної галузі Радянського Союзу. На жаль, Україна ніколи не була постановником чи керівником космічних проектів. Ми були виконавцями, ми були гарними виконавцями.

Космос радянський не відбувся б, якби не було КБ «Південного» та «Південмашу», якби не було «Комунару» Харківського, якби не було «Хартрону» Харківського, якби не було «Київприладу», якби не було «Арсеналу». Візьміть будь-що, навіть перший політ Гагаріна, там буде участь наших підприємств і наукових установ. «Арсенал» здійснював орієнтацію ракети-носія, яка виводила Юрія Гагаріна в космос. Спеціальними приладами треба було так направити ракету в космос, щоб вона правильно злетіла.

Це ми сьогодні знаємо, що це величезний був ризик на кожному кроці. Сьогодні ми знаємо, що ймовірність того, що Юрій Олексійович Гагарін повернеться на Землю й буде успіх цієї місії — становить менше п’ятдесяти відсотків. Це людина йшла, можливо, не усвідомлюючи цього, майже на неминучу смерть — тоді така ситуація була, ми тоді навіть ще не вміли прорахувати всю неймовірність небезпеки, яка чекає на людину.

Україна почала свою космічну діяльність… Ось 8 квітня, в п’ятницю, — я перескакую зараз, — ми провели спільне засідання президії Національної академії наук України та колегії Державного космічного агентства, присвячену 50-річчю польоту Юрія Гагаріна в космос. До цієї події я випустив ось таку книгу «Наукові будні» — книгу з серії, яку я видаю, «КосмосUA», в якій описані всі перші кроки та всі документи, як Україна ставала космічною державою. Зустріч із Леонідом Макаровичем Кравчуком, яка відбулася відразу в 1992 році, коли було поставлено Академією наук питання про створення Державного космічного агентства, потім воно стало Національним космічним агентством, про призначення першим генеральним директором — генеральним конструктором Національного космічного агентства Горбуліна Володимира Павловича, про все, що робилося для створення національних космічних програм. Я подарую нашим господарям «ГолосUA» кілька книжок, і хто захоче, зможе ознайомитися.

Ми мали сподівання, що ситуація буде іншою, ніж ми маємо сьогодні, на жаль. Тому що світ швидко змінюється, Україна, на жаль, залишається консервативною й змінюється дуже повільно в усіх сферах. І це позначилося й на космічній діяльності. У двадцять першому столітті ситуація в космічній діяльності стала зовсім іншою, появилися нові амбітні космічні держави: Китай, Індія, Японія. Багато держав запустили свої супутники, користуючись носіями інших держав, багато космічної інформації використовується різними країнами світу.

Ми — велика космічна держава — зараз на орбіті не маємо жодного космічного апарату. Ми — велика космічна держава — на навчилися використовувати прикладні космічні дослідження в економічних цілях, як-то: дистанційне зондування землі, для аграрного нашого сектору, для екології — для різних сфер діяльності, як це робиться вже в усьому світі.

Тобто дещо у нас є, звичайно, не можна сказати, що зовсім у нашій країні не ведеться роботу в цьому плані, але, на жаль, не так, як хотілося б нам, науковцям, а я виступаю від імені наукової космічної спільноти, як заступник Бориса Євгеновича Патона, Ради космічних досліджень Національної академії наук України. Є така рада, яка координує наукові космічні дослідження. Про я вам можу потім ще розказати.

Отже, що ми мали, ви, звісно, про це знаєте, в колишньому Союзі. Дніпропетровськ мав великий досвід створення космічних апаратів типу «Інтеркосмос» і для вивчення поверхні землі, поверхні океану тощо — це космічна апарати на кшталт «Січ». «Січ-1» запущено 1991 року. Потім апарати типу «Океан», потім «Січ-1М» було запущено в 2005 році. На жаль, «Січ-1М» був неуспішний, але проект міжнародного варіанту, який був на «Січ-1М», здійснений під керівництвом Валерія Євгеновича Корепанова з Львівського центру Інституту космічних досліджень, був успішним міжнародним проектом із дослідження іоносферних і магнітосферних впливів.

Що це таке? Ось ми з вами живемо на Землі, а фактично ми живемо на живій Землі, ми з вами дихаємо під дією гравітаційних сил, Сонця, Місяця, ми з вами зараз коливаємося з амплітудою приблизно п’ятдесят сантиметрів під дією приливних сил, але ми цього не відчуваємо. Тільки коли ви в морі, коли хвилі моря ампліфікуються, тобто підвищують свою амплітуду, й вони бувають там до десятків метрів у певних затоках, але це пов’язано з силою тяжіння землі.

Треба вивчати гравітаційне поле землі, треба мати систему відліку на Землі, інакше як кадастр побудуєш? Одна частина України й інша, якщо їх не побудувати в правильний системі відліку, тоді будуть проблеми: дядько А і дядько Б будуть мати межі, які будуть накладатися одна на одну. Тобто треба створити систему відліку, треба знати так званий геоїд поверхні землі, як вода тече. Вода не тече, як їй хочеться, а вода тече по ухильній поверхні й тому Дніпро тече в Чорне море.

Все це я вам надаю приклади наукових проблем. Зараз готується, і я сподіваюся, в першій половині цього року, можливо, наприкінці травня чи на початку січня буде запущено космічний апарат «Січ-2», який повністю готовий і знаходиться на космодромі російському готовий до запуску. Залишається невирішеним лише питання, як його запустити, тому що його планують запустити на ракетоносієві «Дніпро». А «Дніпро», як ви знаєте, це колишні наші бойові ракети СС-18, що були передані нашою країною Росії, які використовуються зараз фірмою «Космотрас» для запуску цивільних космічних апаратів і досить успішно використовується для цих цілей. Я думаю, що домовляться про запуск українського штучного супутника Землі, космічного апарату «Січ-2», який якраз має на меті вивчення поверхні Землі й так зване дистанційне зондування Землі, в тому числі території України.

Я вам ще розкажу про світоглядну частину. Я дуже пишаюся, що ми вже п’ять років видаємо в Академії наук журнал «Світогляд», ось це перший номер цього року, присвячений Юрію Гагаріну, всій історії польоту Юрія Олексійовича, те, про що ми раніше не знали. От є такий журналіст із Дніпропетровська Володимир Платонов, який розказує тут про всю історію польоту Юрія Олексійовича Гагаріна. Що теж цікаво, можливо, ви й знаєте, а може й не знаєте, оце все космонавти-українці. Ви, мабуть, і не знаєте, що їх так багато.

Тобто фактично космонавти — всі українського походження, які або в Росії, або в Штатах як Хайді-Марія Стефанишин-Пайпер і також наш перший космонавт-українець Павло Романович Попович, який рік тому відійшов у вічність, унікальна людина. І відомий Леонід Костянтинович Каденюк, із яким ви зустрічаєтеся й маєте можливість брати інтерв’ю. Оце наш багатий-багатий арсенал. На жаль, у держави немає грошей, щоб готувати інших українських космонавтів, а це досить значні, мільйонні витрати й тому сподіватися на те, що найближчим часом Україна зможе послати в Космос ще космонавта, я сумніваюся. Не тільки відправити туди як людину, а послати з певним науковим завданням, щоб там зробити певні експерименти.

Ще хочу сказати, що ми робимо зараз. У космосі можуть бути декілька різних варіантів організації досліджень, що держава Україна самостійно готує й проводить великий космічний проект-експеримент. Так, як, скажімо, «Січ», запрошуючи до участі інші держави. Може бути, що ми свої експерименти ставимо на космічних апаратах інших країн: Росії, Європи, Сполучених Штатів Америки. Третій вид діяльності може бути, що наші представники, українські науковці, входять у міжнародні компанії, міжнародні колективи й разом ставимо космічний експеримент у тій чи іншій країні. І нарешті останнє, що найбільше у нас поширено з-за безгрошів’я, це коли ми створюємо так звані віртуальні колективи, обсерваторії, користуючись сучасними методами, засобами інформації та базами даних наші науковці мають доступ до таких баз даних, обробляють космічну інформацію. А її зараз накопичилося стільки, що тільки, дай Боже, геніальні голови, ідеї й можна ще дуже багато й багато робити, використовуючи цю інформацію.

Ми маємо деякі плани. Колись у 1998 році ми мріяли запустити український модуль міжнародної космічної станції, коли генеральним директором Космічного агентства був Негода Олександр Олексійович, ми підготували такі пропозиції, але, на жаль, грошей в України не вистачило. Зараз ми готуємо близько десятка експериментів на російському сегменті міжнародної космічної станції. Цього року, можливо, запустять перший наш український експеримент, а є таких з десяток. За браком часу не маю можливості вам про все це розказувати.

Далі. Цього року Росія планує запустити космічний апарат «Спектр-Радіастрон» — це дуже цікава справа. Ось я дивлюся на вас, у мене два ока, є роздільна здатність і я можу бачити молоду красиву журналістку, скільки до неї приблизно відстань тут, але ж коли ми дивимося на небо й на далеку відстань, наша роздільна здатність погана в телескопи, тому що роздільна здатність дорівнює: λ — довжині хвилі, на якій відбувається випромінювання, поділеній на діаметр дзеркала, яке приймає цю інформацію. Тобто, якщо взяти найбільший у Радянському Союзі шестиметровий телескоп, то поділити довжину хвилі в один сантиметр на шість метрів, то буде в радіанах роздільна здатність.

Але люди навчилися хитрити з цією роздільною здатністю й можна один телескоп послати в космос, другий мати на землі, й таким чином оця база буде не шість метрів, а буде шість тисяч кілометрів. І таким чином роздільна здатність буде високою. Оце ідея космічного радіоінтерферометра. Вперше японці здійснили такий проект, хоча ми починали і ідея була наша — радянських учених. Ми починали раніше, але, на жаль, сталося так, що експеримент здійснили вперше японці.

Але ми зараз, маю на увазі Росію за участі України, хочемо створити ще кращий інтерферометр. Ось буде проект «Спектр-Радіастрон» і наш Кримський, найбільший у Радянському Союзі радіотелескоп «РТ-70» (70 — це значить, що антена в Євпаторії має діаметр сімдесят метрів) буде брати участь у цьому проекті «Спектр-Радіастрон», це найближча подія, яку ми чекаємо, цього запуску у співпраці з Росією.

На жаль, ми не можемо похвалитися, як Росія, такою нашою співпрацею з Європейським комічним агентством. Так сталося, що тут замість того, щоб ставити спільні експерименти чи з ними, чи з НАСА — Національним агентством із аеронавтики та космічних досліджень Сполучених Штатів Америки, вони зманюють наших людей до себе зарплатами, кращими умовами життя. І ось так відбувається поки що наша співпраця. Хоча в рамках РП-7 — Європейської рамкової програми сьомої ми маємо деякі контракти з Європою й здійснюємо окремі наукові контракти.

Нарешті, що я ще вам хочу сказати. Ось я вам залишу теж матеріали. Я астроном, і астрономія найбільше виграла від досліджень космосу. Бо до цього часу ми могли спостерігати за небесними об’єктами тільки тими, які сприймає людське око, чи які проходять через атмосферу та іоносферу Землі, таким чином ми не вивчали дуже коротке випромінювання: гамма, рентгенівське випромінювання. Дальше, більш довгохвильове — інфрачервоне й інші випромінювання всього спектру випромінювання. Ми тільки мали деякі так звані «вікна прозорості» атмосфери, через які можна було вивчати оцей світ, як побудована людина чи як побудована наша атмосфера, іоносфера. Космічна техніка дала можливість спостерігати в усьому діапазоні спектру небесні об’єкти й тут сталися фундаментальні відкриття, які просто так не опишеш.

Ось відкрив навмання — ось SOHO, Україна теж здійснила подібний проект, який називається «Коронас-Ф», партнерський проект цього Європейського SOHO — дослідження коливань Сонця. Сонце не таке просте, як нам здається й життя на Землі залежить від Сонця. І ось дослідження ось таких 4-5-хвилинних коливань, які відіграють важливу роль як індикатори життя внутрішнього Сонця, а це пов’язано з тим, які бувають викиди коронарних мас. А ці викиди коронарних мас і спалахи на Сонці трансформуються через навколоземний простір, доходять до нас.

Ось позавчора у вас у декого боліла голова, ще там щось, — усе це є вплив сонячної активності. Ми живемо з вами у світі, який повністю так чи інакше диктується життям Сонця. Ось ми пишаємося тим, що наш проект «Коронас-Ф» був навіть кращим, ніж європейський проект SOHO, і ми обмінялися інформацією. Космічний апарат для проекту «Коронас-Ф» був створений у Дніпропетровську, наукова апаратура в основному російська, але головна Астрономічна обсерваторія, де я працюю, створила прилад «Дефос», який якраз досліджував коливання Сонця.

Останній із серії «Коронас» був апарат «Коронас-Фотон». Харківський національний університет створив прилад «Степ», який установив уже на російському космічному апараті «Коронас», для дослідження високоенергетичних частинок, якій йдуть від Сонця. Це дуже успішний проект і ми раді за наших колег із Харківського національного університету.

Юрій Гаврилечко: На правах модератора моє перше запитання. Казали, що «Січ-1» був запущений ще 1991 року.

Ярослав Яцків: Ні, 1995-го.

Юрій Гаврилечко: А запуск космічного апарату «Січ-2» планується лише в травні цього року. На запуск «Січ-3» будемо ще п'ятнадцять років чекати? Чи є певні перспективи, що це може відбутися скоріше?

Ярослав Яцків: Ми живемо в реальному світі, а ви журналісти ще в більш віртуально-реальному — ви все знаєте. А чи знаєте ви, що, наприклад, кожен із нас, хто розробляє апаратуру для космосу, чи ще щось робить, не отримує контрактів з Національного космічного агентства вже з 2009 року, ні в 2010 році, ні в цьому. Бюджет Національного космічного агентства України 60 мільйонів гривень. Нічого говорити про космос при шістдесяти мільйонах гривень! Мій співробітник, який раніше зі мною працював, Михайло Міщенко, який у нас захищав докторську дисертацію, має 800 мільйонів на дослідження стратосферного аерозолю проекту НАСА «Глорія», а це ідея, яку ми сформулювали тут. Тобто чекати на те, що можна щось зробити за ті копійки, які виділяє влада на космос, неможливо.

Перше, вивчення космосу, як таке, ніколи не може бути прибутковим — треба це зрозуміти. Це дослідження може бути науковим, пізнавальним і військовим. Далі. Якщо ми говоримо про космос, як прибуткову сферу, то це зовсім інша сфера — це вже сфера бізнесу, це космічна навігація — навігація рухомих об’єктів, це ДЗЗ, це кадастр, це все те, що пов’язано з іншими функціями космосу. А у нас навіть немає там супутника зв’язку. Я вже не кажу про це, бо це, можна сказати, ганьба, як ми колись говорили. Можна сказати: маємо — що маємо. Бо ми космічна держава, яка не має власного космічного зв’язку. І чому так сталося, це ви запитуйте в інших. Я ніколи не займався космічним зв’язком, а зараз, щоб мати гроші, займаюся навігацією рухомих об’єктів по системі «Галілео-Егнос» і «Глонас» російських. У світі є такі навігаційні супутникові системи, які важливі для науки й для використання.

Юрій Гаврилечко: Тобто Україна в російській системі «Глонас» присутня принаймні своїми науковцями, я правильно вас зрозумів?

Ярослав Яцків: В російських програмах Україна вважає, як завжди, що вона дуже хитра, а це виглядає дуже погано. Тому що ми підписали угоду по «Галілео» і з Європейським Союзом, і з Росією на «Глонас» — і з тим, і з тими. А так не буває. Але тут якраз той випадок, це так, як зараз по зоні вільної торгівлі анонсують «три плюс один», я не буду вдаватися в політику. Але тут якраз той випадок, так нескромно кажучи, я використав якраз у позитиві. Бо Україна єдине місце, де можна порівняти дві системи, оскільки «Галілео» на Росію не йде. Тобто ми маємо перекриття «Глонас», і маємо перекриття «Егнос». «Егнос» — це предтеча «Галілео», спеціальна система, оскільки «Галілео» ще не введений. І в Україні ми можемо зробити роботу, щоб показати, що є що. Відверто кажу, «Глонас» поки що на порядок гірший, ніж «Егнос», тобто «Галілео», тому що він не має повної конфігурації й він ще не створений.

Але схід України «Егнос» не охоплює, треба поставити спеціальну рем-станцію, на яку Україна не має грошей, щоб охопити схід. Можливо, Європейська комісія передасть нам цю станцію безплатно. Ось буквально два тижні тому ми завершили експеримент, у якому показали Європі успіх цього експерименту. Будь-який рухомий об’єкт, наприклад, машина, з точністю до одного метра ми можемо його відслідковувати за допомогою ось цієї «Егнос-технології». Це проект, який ми здійснили з іспанцями, з поляками разом і це проект на майбутнє, якщо будуть розвиватися такі системи.

Юрій Гаврилечко: Дякую. Будь ласка, ваші запитання.

Журналіст: А казали, нібито «Січ-2» буде в грудні запущено?

Ярослав Яцків: В грудні минулого року?

Журналіст: Так.

Ярослав Яцків: Так, ми давно готові до запуску апарату «Січ-2», але питання було (тут мав би сидіти мій колега з Національного космічного агентства) про використання ракети-носія для цього запуску — не могли домовитися як, на яких умовах запускати апарат «Січ-2». Перевірте інформацію, але я так думаю, що Росія хотіла взяти за це ще з нас гроші, за такий запуск, хоча всі попередні ракети були створені на території України. Але зараз, мені буквально нещодавно сказали в Національному космічному агентстві, як я вам уже, можливо, говорив, коли я був у Дніпропетровську на цій сумній події, де були представники і Російського космічного агентства, на похоронах Станіслава Миколайовича Конюхова. І вони вже підтвердили, що знайшли рішення й що уже справа рухається, й запуск «Січ-2» відбудеться.

Журналіст: То це за гроші, чи на дружніх якихось умовах?

Ярослав Яцків: Думаю, що на якихось взаємних домовленостях. Я у цьому не брав участі.

Журналіст: Можно уточнить по поводу «Спектра-радистрон»? Стоимость этого проекта, когда он точно будет запущен? Практическая его ценность? Второй вопрос по поводу навигации. Недавно был подписан контракт с «Лейкой» по поводу точной навигации, он как-то реализовывается вообще?

Ярослав Яцків: Давайте так. З «Лейкою» не підписано контракту, з «Лейкою» підписано протокол про наміри між однією комерційною фірмою українською та «Лейкою». У світі нічого просто так не буває. Успіх — це боротьба. У світі точиться величезна конкуренція між космічними агентствами та космічними фірмами й тому «Лейка», маючи свої технології, які відрізняються від технологій інших фірм, наприклад, «Тримбл», скажімо, яким користуюся я. І вона хоче захопити Україну, тому пропонує певні свої пріоритети. Якщо це буде зроблено й здійсниться на базі «Лейки», слава Богу. Але моя думка, що такого не відбудеться, тому що «Лейка» хоче теж заробити, й оце те, що я знаю.

Те, що зробив колись, скажімо, колектив, який я очолюю, не тільки тут у Києві, то ми вперше на території України побудували чотирнадцять таких перманентних постійно діючих станції GPS, які працюють для певних цілей — геодезії, геодинаміки та координатно-часового забезпечення. Але це трошки інша сфера, оскільки це не стосується режиму он-лайн. Те, чим займається «Лейка», й те, про що я кажу, як майбутнє, те, що я робив, мені не важливо, я міг сьогодні викинути спостереження, а опрацювати їх через місяць чи два. А те, що ми зараз кажемо, то це он-лайн технологія.

Друге ваше питання щодо «Спектру»? «Спектр-радістрон» — це рентген, ніякої практичної користі він дати не може, це наука, світогляд і це дослідження Всесвіту. У Всесвіті, повірте мені, настільки (але для цієї теми ви мене окремо запросите) фантастичні відбуваються зміни, що навіть важко собі уявити. Світ, у якому ми з вами живемо, це тільки чотири чи п’ять відсотків усього того, що є у світі. Двадцять п’ять відсотків — це скрита або темна матерія, про яку взагалі нічого не знаємо, що вона собою являє. Можливо, адронний колайдер у Швейцарії дасть деякі знання, з чого складається матерія. Ми знаємо, де вона є та темна матерія, але ми не знаємо, що вона собою являє.

А сімдесят відсотків — це так звана темна енергія, про яку взагалі наука нічого сказати не може. Це є інший розвиток науки зараз, якою займаюся я та мої колеги, це є новий крок. Як би крок за кроком розвивається наука, бо були закони Ньютона, ви їх вивчали в школі, потім була теорія відносності Ейнштейна, після того були ще відкриття і ось зараз ми приходимо до того розуміння Всесвіту, яке намагатиметься об’єднати всі взаємодії, які є у Всесвіті. Електромагнітна взаємодія, про що я розказував, що Сонце на нас діє, гравітаційна взаємодія, що ми маємо з вами вагу. Сильна взаємодія, слабка взаємодія — до цього часу їх об’єднати неможливо, тому що це тайна темної енергії, поки вона є загадковою.

Й одне із завдань оцього «Спектру-радістрона» — дослідити з високою роздільною здатністю космічні об’єкти, які можуть бути кандидатами в «чорні діри» чи в інші об’єкти, які зараз ще є настільки невивченими й настільки вони ще є незвичними із загальної точки зору. В «Чорну діру» попадає все, що завгодно, й ніколи з неї не виходить назад, сила гравітації така, що випромінювання не може покинути «чорну діру». Але це знову ж таки, запросіть окремо моїх колег, які дуже знані у світі, що займаються цією проблемою: космологією, фізикою елементарних частинок. У нас у Академії є програма, яка називається «Космомікрофізика» й якраз цією програмою займаються астрофізики, космологи та ті, які займаються фізикою елементарних частинок.

Юрій Гаврилечко: Можливо, найближчим часом ми присвятимо прес-конференцію проблемі кінця світу в наступному році, й, можливо, ваші колеги щось із цього приводу скажуть. Все може бути, наука у нас зараз дуже пов’язана зі всілякими паранауковими проблемами. Скажіть, будь ласка, ви казали, що Україна за радянських часів мала тридцять відсотків усією космічної сфери.

Чи не є, на вашу думку, доцільним зараз в межах певного співробітництва з Росією та Казахстаном відтворити те, що було в межах того ж митного союзу й розвивати цю галузь спільно? Бо знову ж таки, як нам казали, в НАСА, європейські структури імпортують наші кадри, тобто є певний експорт наших мізків, але немає якихось серйозних спільних проектів, які б приносили Україні не тільки гроші, а й розвиток. Тому що будь-яка сфера, це гроші на одну третину, ще мають бути й кадри, й інфраструктура, якщо наша країна буде постійно ділитися кадрами, то врешті-решт скільки грошей не буде, якою не буде інфраструктура, якщо не буде кадрів відповідних, нічого не буде працювати.

Ярослав Яцків: Ви мене трошки штовхаєте в політичну сферу, я не хотів би коментувати, хоча я маю свою думку з цього приводу. Якщо ви візьмете, то дуже багато досягнень колишнього Радянського Союзу, то там теж усі кадри українці, всі майже вихідці з України. Я можу вам назвати дуже багато прізвищ. Я не знаю космічної держави Казахстану, крім того, що вони мають космодром і крім того, що Росія платить величезні суми за використання там космодрому й тому зараз вкладає ще більш великі суми, щоб побудувати космодром «Восточный», щоб не платити ті сотні мільйони доларів у рік Казахстану за екологічну шкоду та за використання «Байконуру» на казахстанській землі.

Он учора на «1+1» показували, що ми підписали з Бразилією питання по «Алькантару». У нас був, і цим можна похвалитися, надзвичайно унікальний міжнародний проект «Сі Лонч», де Україна була рівноправним партнером зі своєю ракетою-носієм «Зеніт», бо тільки «Зеніт» міг бути використаним для пуску ракет-носіїв із акваторії океану поблизу екватору, це має певні переваги. І тепер ми будуємо разом із Бразилією, — вже завершується розробка ракети «Циклон-4, — можливо, це буде прибутковий досить проект запусків із території Бразилії в «Алькантарі».

Ми тісно співпрацюємо з Росією, у нас є спільна чотиристороння робоча група — між двома космічними агентствами й двома академіями наук, у нас немає ніяких протиріч на рівні фахівців і ми збираємося тісно продовжувати цю співпрацю. Але я не спеціаліст чи це дасть певні переваги в митній справі чи не дасть, тому що у нас були певні привілеї у космічній галузі й без тих митних зборів і таке інше. Знову-таки, я не експерт у цій сфері й я не можу вам дати відповідь з цього питання.

Юрій Гаврилечко: Дякую. Ще є запитання? Якщо немає, тоді в мене є ще наостанок запитання. Наскільки я знаю, ви десь років десять тому були причетні до Міністерства освіти. Скажіть, будь ласка, чи зараз в Україні достатня система підготовки кадрів як для науки, так і для високих технологій? Оскільки з кожним роком ми можемо бачити, що коли зникає виробництво, немає фінансування для інститутів, то в принципі й не було сенсу для відповідної підготовки таких кадрів. А якщо вони навіть і готувалися, то вони їхали в різні країни й уже продовжували працювати там.

Ярослав Яцків: Знову-таки, нехай «ГолосUA» організує окрему зустріч з питання проблем науки. Можу сказати тільки коротко: жоден президент України, жоден уряд не усвідомлював ролі науки в житті нашої країни й не мав відповідної стратегії розвитку наукової сфери. Я був два роки в уряді Ющенка першим заступником міністра освіти та науки України, міністром був тоді Василь Григорович Кремень, спеціаліст із освіти, а я відповідав за наукову сферу. Якщо ви візьмете обсяги фінансування з бюджету в Україні на цю сферу, то це були найкращі два роки. Я вам не буду пояснювати чому. Я про це написав у такій книжечці про наукові будні, яка називається «Наукові будні. Справа «МОН», справа Міністерства освіти та науки. Я вам розкажу цю байку.

Коли на засіданні уряду я сказав Віктору Ющенко, що «ви не праві, Вікторе Андрійовичу», йому це страшно не сподобалося. Він сказав мені, що «ви це своїй академії кажіть». Я кажу йому, що ви не праві. Але до честі йому, через два місяці він визнав, що він неправий і все це описано там мною. Й було відповідне фінансування.

Якщо наука фінансується з бюджету менше 0,7 відсотків від загального ВВП, то науки немає, немає прогресу, є деградація. В Україні фінансування науки зараз 0,4 відсотки від внутрішнього валового продукту. Це не розвиток науки, це просто збереження, можливо, лише того наукового потенціалу, який ми маємо. І цей потенціал зберігся в Академії наук національній і то завдяки людям мого віку — шістдесят і старшим. Галузевої науки в Україні вже майже немає, вона зникла, університетська дуже рідко є, вона в основному теоретична. Оце те, що ми маємо. Маємо те, що маємо. Що буде далі, сказати важко, і забороняти своїм працівникам виїжджати за кордон я теж не маю морального права.

У мене невеликий відділ у Головній астрономічній обсерваторії, й от уже з 1991 року більше десяти — дванадцять моїх співробітників працюють у різних країнах світу, і я ними пишаюся. От учора отримав листа електронною поштою з Америки з НАСА від моїх співробітників, які захищали під моїм керівництвом дисертації — «просимо продовжити ще на два роки… дозволити…» Американці тут поступають чесно, щоб на державному рівні продовжити контракт, вони вимагають підтвердження від керівництва країни. То я звичайно ж пишу, що я згодний. Якщо це державна установа, а якщо для приватної, то згода не обов’язкова.

Чотирнадцятого квітня двоє моїх працівників, які здійснювали оцей проект по космічній навігації, про який я вам розк

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# яцкив