15 ноября в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «На Новый год бюджетников оставят без зарплат?»
В пресс-конференции участвовали: Андрей Новак — глава Комитета экономистов Украины; Мирослав Якибчук — глава Независимой федерации профсоюзов Украины; Александр Слобожан — эксперт по вопросам бюджетного законодательства Ассоциации городов Украины.
Модератор — Марина Микульская.
Марина Мікульска: Доброго дня, шановні наші експерти, колеги-журналісти! Ми раді вітати вас в інформаційній агенції «ГолосUA». Розпочинаємо нашу прес-конференцію. Отже, сьогодні ні для кого не секрет, що бюджет України буквально тріщить по швах, — не виконуються в повному обсязі не тільки додаткові, а й обов’язкові статті видатків, постійно затримують зарплати, пенсії, соціальні виплати.
Однак, як виявилося, це ще не найгірше, що може очікувати на бюджетників. У деяких містах влада вже відкрито заявила, що на новорічні свята людям зможуть виплатити лише аванс. Отже, перше запитання до усіх наших учасників. Панове експерти, ще на початку цього року звучала така інформація, що цьогорічний бюджет узагалі не передбачає виплату заробітних плат у четвертому кварталі. Людям готуватися до вимушених неоплачуваних відпусток, звільнень, які б допомогли «залатати» зарплатні «діри»? Що ви думаєте з цього приводу?
Мирослав Якибчук:Усім добрий день! Якраз у цій студії ще весною відбулася прес-конференція, на якій говорилося про прогнози, і якраз тоді більшість учасників тієї прес-конференції, в тому числі й я, сказали про те, показником сьогоднішній стан (на той час квітень-місяць) не може бути свідченням недофінансування бюджету, тільки на четвертий квартал наприкінці року ми будемо підбивати підсумки. Але ті тенденції, які вже тоді були закладені, на початку цього року в першому кварталі, свідчили про те, що кінець року буде дуже складним, буде дуже великий дефіцит держбюджету.
І всі ті показники, навіть про які зазначали міжнародні експерти, Міжнародний валютний фонд, скажімо, були нереальні, й що наприкінці року ми будемо відмічати, що відбуватимуться проблеми, особливо в бюджетній сфері. Будуть вони і на підприємствах, тому що тенденції, які у нас на початку року розвивалися з наповненням держбюджету, але реальні показники, а не ті, про які звітував уряд, приховувалися, що й зараз відбувається дуже успішно, коли заявляють уже… Але президент визнав, що до двадцятого грудня треба погасити всі борги, а це свідчить про те, що влада офіційно визнала, що існують проблеми, є борги. Хоча до сьогоднішнього дня реальних цифр ніхто не надає, і про обсяги реальних боргів ніхто просто навіть і не знає, і такої статистики не ведеться. Хоча статистика по державній та бюджетній сферах має бути, бо вона кожного дня лягає на стіл прем’єр-міністру, коли губернатори звітують про реальний стан по виплаті боргів із заробітної плати.
За нашими прогнозами, на сьогоднішній день реальна цифра заборгованості, яку вони надають, не відповідає дійсності, вона в два-три рази більша на сьогодні. І уряд маніпулює цифрами, тому що, наприклад, звітують на початок місяця, а починають говорити з п’ятого числа, а за цей час суми заборгованості зростають, потім деякі показники не враховують, тому що звітність надається пізніше, і їх не включають у поточну звітність і показники, які надають нам урядові установи. Ось у чому існує проблема.
На сьогоднішній день існують реально не тільки ці проблеми. Сьогодні реально призупинені та не виплачуються, якщо ми подивимося на статистику, а ми спілкуємося з людьми безпосередньо, контролюємо процес, який відбувається в регіонах, коли нам телефонують, наприклад, по заборгованості з соціальних виплат, що в Собезі просто говорять матерям-одиначкам і всім категоріям пенсіонерів, і тим, хто повинен отримувати соціальні виплати, про те, що цього місяця виплат не буде, телефонуйте на початку наступного місяця. Наступного місяця вже говорять, що цього місяця не буде, телефонуйте на початку іншого тижня. І цей процес відбувається постійно.
Влада говорить про те, що кошти на місцях є, але чиновники не виконують свою роботу. Була така інформація, яка поступала в ЗМІ, коли говорили про те, що з Києва гроші дають, а на місцях не виплачують, затримують виплати, тому звертайтеся до місцевих чиновників. Але зараз уже все, скажімо, що можна було казати про це, вичерпалося і настав реальний факт — що борги існують, борги великі, що покрити їх реально сьогодні немає можливості, що будуть виплачувати лише аванси, а частині категорій узагалі зовсім нічого не буде виплачено, тому що на сьогоднішній день це пов’язано з тим, що погіршився стан економіки.
Але, на мій погляд, сьогодні вони будуть шукати політичну мотивацію для виправдання цього, у зв’язку з тим, що на сьогоднішній день це все лежить у політичній площині, а не в економічній. Тому що якщо нас приймуть у Європу, або ми підемо в Росію, тоді нібито всі питання будуть вирішені. Що зараз нібито причина в тому, що нам гальмують торговельні відносини з Росією, у нас не поступають кошти в бюджет, держбюджет втратив п'ятнадцять мільярдів і таке інше.
Тобто ніхто не говорить про те, що погано працює Кабінет Міністрів, тому на сьогоднішній день не поповнюється держбюджет. І що проблема в тому, що вони сьогодні тиснуть на бізнес, у результаті чого закриваються підприємства, звільняють людей — от у цьому основні проблеми, а їх намагаються перенести на якісь зовнішні фактори, інші фактори невдалого ведення економіки. І проблеми економічної ситуації в Україні переносяться на зовнішні чинники.
Я вважаю, що на сьогоднішній день основна проблема полягає в тому, що потрібно ті реформи, які дійсно були задекларовані владою та урядом, виконувати. А вони просто не виконані і результат на сьогодні ми маємо такий, який маємо.
Марина Мікульска: Дякую. Запитання до нашого економічного експерта. Пане Андрію, чому в цьогорічному бюджеті виникли такі «дірки» — це прорахунки влади через непрофесійність?
Андрій Новак: По-перше, я хочу оприлюднити принаймні напівофіційну, чи майже офіційну інформацію про стан державного бюджету. На сьогодні офіційна заборгованість по зарплатам в Україні становить — один мільярд 25 мільйонів гривень, неофіційна, але вона існує, заборгованість по соціальних виплатах, таких як допомоги, пільги, соціальні субсидії — 724 мільйони гривень станом на сьогодні, і близько шести мільярдів гривень — заборгованість центрального державного бюджету перед місцевими бюджетами.
Тобто той крик місцевих органів влади про те, що у них уже немає бюджетних ресурсів, Державне казначейство не виконує відрахування, не проплачує їхні подання, їх рахунки — це все становить шість мільярдів гривень. А ми розуміємо, що в цих шести мільярдів заборгованості перед місцевими органами влади зокрема велика частка також і соціальних виплат і в системі освіти, як загальної так і спеціальної, і в системі культури, і в системі медицини та науки. Тому всього на сьогодні загальна заборгованість по соціальних і навколо соціальних статтях, становить близько восьми мільярдів гривень.
Це при тому, що ми знаємо, що за підсумками першого кварталу цього року загальний дефіцит бюджету України становить понад тридцять п’ять мільярдів гривень, що в півтора рази більше, ніж за аналогічний період минулого року. Тобто стан державного бюджету на сьогодні є надзвичайно критичним, і він, на жаль, не покращується. І не може покращуватися, тому що такий стан бюджету пояснюється двома причинами. Перша причина об’єктивна економічна — це те, що українська економіка в цьому році знаходиться на стадії падіння валового внутрішнього продукту. За підсумками трьох кварталів ми маємо падіння ВВП на півтора відсотки.
Як ви пам’ятаєте, державний бюджет на 2013 рік розраховувався і розроблявся, виходячи з прогнозу зростання ВВП України в 2013 році на 3,5 відсотки. Тобто мало відбуватися зростання на три з половиною відсотки, а по факту відбулося падіння на півтора відсотки. Тобто різниця у стані ВВП — п’ять відсотків мінус. Безумовно, що коли відбулося зниження ВВП на п’ять відсотків від прогнозного у порівнянні з фактичним, то держава ніяк не може виконувати державний бюджет. Тому відбувається невиконання наповнення державного бюджету з об’єктивної причини — падіння національної економіки.
Більше того, більшу частину такого падіння забезпечує якраз та сфера, в якій у нас існує основна зайнятість — це промисловість. Тому що спад промислового виробництва на сьогодні сягає 5,3 відсотки за підсумками трьох кварталів. На відміну, наприклад, від аграрного сектору, який за десять місяців цього року (це вже останні дані) має зростання десять відсотків. Але в аграрному секторі, ми всі розуміємо, зайнято дуже мало населення, тому що там виробництво в основному крупних агрохолдингів, де дуже велика частка механізації та автоматизації. Й тому, на жаль, населення там зайнято дуже мало.
А от промисловість, де основна зайнятість нашого населення, ми маємо дуже серйозне зниження — понад п’ять відсотків, і я би сказав, що це вже близько до обвалу, причому в основних галузях, які формують ВВП, падіння сягає вже кільканадцять або кілька десятків відсотків упродовж цього року. Наприклад, у цілому падіння в машинобудування становить 14 відсотків, у металургії при цьому — вісім відсотків, у хімічній промисловості падіння становить двадцять відсотків, у будівництві, де також велика зайнятість мала би бути, падіння досягає також двадцяти відсотків, виробництво залізничних вагонів і локомотивів знизилося на тридцять три відсотки, виробництво автомобілів упало на сорок п’ять відсотків. Ви розумієте, що це вже не падіння, а це просто обвал промислового виробництва, де основна зайнятість населення. Це перша об’єктивна причина — економічна: падіння національної економіки.
Але існує й друга причина — суб’єктивна. Це можна говорити, що фактично Міністерство соціальної політики просто не виконує своєї функції, своєї роботи. Тому що все, що має робити Міністерство соціальної політики — це просто захищати і без того законодавчо захищені соціальні статті державного бюджету. Тобто ті статті, які закріплені законодавством, як першочергові. Якщо Міністерство соціальної політики не може навіть виконувати свою функцію — просто захистити соціально-захищені статті в бюджетному розподілі, то виникає запитання: а для чого тоді таке Міністерство соціальної політики потрібно? Якщо воно навіть не може захистити те, що захищено законом.
Тому об’єктивна причина — це економічне падіння економіки, і суб’єктивна — м’яко кажучи, неефективна робота Міністерства соціальної політики. Саме тому ми й маємо такі досить плачевні підсумки наприкінці року.
Марина Мікульска: І тим не менше, президент от буквально вчора під час спілкування з медпрацівниками в Запоріжжі пообіцяв, що до кінця року погасять усі наявні заборгованості. То де ж візьмуть гроші?
Андрій Новак: Я розумію, на що розраховують. На сьогодні вкрай неефективна урядова політика та політика Національного банку за останні як мінімум два роки просто загнала і владу, і наша країну в глухий економічний кут, із якого вихід тільки один — дуже серйозні зовнішні вливання. Причому вже дуже великі, бо вже транші в мільярд — півтора мільярди доларів нас уже не врятують у цій ситуації.
Марина Мікульска: Тобто без зовнішніх запозичень не розрахуються з людьми, так?
Андрій Новак: Без зовнішніх запозичень на сьогодні, причому великих, ні уряд, ні Національний банк не зможуть закрити фінансовий 2013 рік. Кабінет Міністрів не зможе закрити дефіцит бюджету, всі його видатки, навіть соціальні, а Національний банк не зможе поповнити золотовалютні резерви держави, без чого у нас уже дуже велика небезпека девальвації гривні, яка в принципі в м’якій формі триває вже зараз.
Мирослав Якибчук: Але питання в тому, що при зовнішніх запозиченнях основним питанням буде відпустити курс гривні, що відбудеться автоматично. Друге, що на сьогоднішній день ми вже й так живемо в борг протягом уже всього 2013 року, коли зарплати та пенсії виплачуються в борг за кредитами. Уряд максимально використав уже можливості внутрішніх запозичень, які відбувалися в примусовій формі. Але вже довіра з боку внутрішніх інвесторів (банків і людей) нульова, тому що випускають короткострокові облігації внутрішнього займу, хоча завжди були лише довгострокові, тобто довіра до влади була на три, на п’ять років.
А сьогодні випускають лише короткострокові — це місячні, тримісячні, квартальні запозичення, і під високі проценти влада запозичує у внутрішніх інвесторів, а в зовнішніх тим більше. Це свідчить лише про те, що довіри до держави, до уряду немає, вона дуже низька з боку як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів. Я думаю, що проблеми будуть, і будуть гостро стояти. І тільки прийнявши кінцеве рішення, політичне рішення, можна буде вирішити економічні проблеми в Україні. Тобто це якраз така ситуація, коли через недбале управління економікою держави на сьогоднішній день, пресингом на бізнес в Україні та за рахунок зовнішніх запозичень намагаються вирішити проблеми.
Тому, я думаю, що дійсно, 2013 рік без великих вливань не вдасться закінчити. А якщо ми витрачатимемо по мінімуму, то залишаться великі борги перед бюджетною сферою та в інших сферах і галузях, і вони просто не будуть виконані. Президент може обіцяти що завгодно, ми таких обіцянок багато чули в нашій державі, але реальний стан зовсім інший.
Марина Мікульска: Зрозуміло, дякую вам. Ще хотілося б поговорити про ситуацію в регіонах. Кабмін виділив у жовтні понад два мільярди гривень місцевим бюджетам дотацій на оплату праці. Дотації отримали Донецька, Дніпропетровська, Львівська, Харківська, Одеська, Київська області. Можливо, існує якась статистика по заборгованості в цих регіонах досі й чому?
Олександр Слобожан: Я з самого початку хочу продовжити колег та доповнити. По-перше, ситуація аналогічна, абсолютно аналогічна 20112 року, яка Асоціація міст наприкінці 2011 року, так, до речі, і в листопаді 2012 року, коли тільки, будемо так казати, законопроект про держбюджет проходив остаточну фазу, ми якраз тоді заявили, що бюджетники не забезпечені зарплатами на четвертий квартал. Чому я хочу це прокоментувати? Тому що зараз звертали увагу на падіння економіки й усе інше.
Я вам хочу сказати, що ще при прийнятті державного бюджету на 2013 рік, аналогічно як і в 2012 році, просто в 2013 році бюджет не переглядався протягом року, ні в першому кварталі, ні за підсумками дев’яти місяців. Був закладений страшенний дефіцит місцевих бюджетів на так звані делеговані повноваження. Це, в першу чергу, як правильно сказали колеги, — зарплати нашим бюджетникам. Це перший момент.
Другий момент, те, що аналогічно відбувалося в грудні 2012 року, коли 26-27 грудня Кабінет Міністрів перераховував останні трансферти місцевим бюджетам саме на зарплату в обсязі 3,4 мільярди гривень. Тобто під самий Новий рік, хоча напередодні знову ж таки шукали винних і на місцях, як правильно колега сказав, що спочатку перекидали, що нібито кошти перераховані, але на місцях вони не виплачуються, бо чиновники не працюють. Потім шукали інші причині, зовнішніх ворогів, як зараз шукають. Добре, що є Росія, на яку можна сказати, що вони там нам не дозволяють торгувати, тому знижуються показники нашої економіки.
Але потім було прийнято рішення про цей транш, і загалом 7,5 мільярдів гривень у минулому році було кинуто на зарплати. В цьому році за статистикою, яку ми збирали з міст, незабезпеченість лише тих міст, які нам подали інформацію до екстраполяції, становила 7,5 мільярдів гривень. Це перший момент.
Другий момент. Я хочу сказати, що офіційна статистика щодо незабезпеченості працівників бюджетних установ, які отримують зарплати через місцеві бюджети, ще Державна фінансова інспекція в своєму листі до прем’єр-міністра говорила про 6 мільярдів 450 мільйонів незабезпеченості ще на початку року, у лютому-місяці. Тобто про це знали вже тоді. Зрозуміло, що заборгованість наростала, оскільки це об’єктивний процес.
По-друге, повертаючись до цифри 7,5 мільярдів гривень. Ми зверталися й просили, щоб виділили щонайменше десять мільярдів гривень на закриття проблем по бюджетній сфері. Насправді, перший транш був лише дев’ятого жовтня, я хочу зауважити, коли уряд прийняв рішення по перерозподілу двох мільярдів 69 мільйонів гривень. Я не буду коментувати регіональну об’єктивність цього перерозподілу, це перший момент. Другий момент, що лише тільки 23 жовтня Бюджетний комітет затвердив цей перерозподіл, і відповідно до Бюджетного кодексу він набуває чинності, й кошти можуть поступати на місця. І тільки на початку листопада ці кошти почали надходити в регіони на погашення незабезпеченості по виплатам.
Чому я на цьому акцентую? І звідки беруться ці гроші на зарплату? Відповідно до ресурсу минулого року знімаються, у першу чергу, кошти так званих капітальних видатків, які розподіляються безпосередньо Кабінетом Міністрів, і там дуже серйозних резерв існує, там мільярди гривень їх. Якщо, наприклад, до кінця року ще принаймні шість мільярдів гривень буде спрямовано до місцевих бюджетів, то в принципі ми закриємо дефіцит хоча би по захищеним законом статтям, це по зарплатам, будемо так казати, бюджетної сфери.
А те, що говорили, що у держава загалом існують проблеми з дефіцитом держбюджету, тому що не проводили секвестр видатків, оскільки зрозуміло, що було б політичне самогубство, і ніяких інших дій не робили.
Тут я один момент хотів би прокоментувати щодо управління, продовжити думку колег. Проблема не стільки пов’язана з падінням об’єктивним, а існує ще один фактор, на якому мало наголошують, — це наше Державне казначейство. Ці оприлюднені нами цифри — 6,4 мільярди гривень заблоковані на даний момент в Державному казначействі, здавалося б, невеликі для країни. Але просто якщо прослідкувати ланцюжок, то дивіться, органи місцевого самоврядування замовили якій підрядні роботи певному підприємцю, який сплачує до бюджету купу податків і соціальних виплат. Підприємець не отримав ці кошти, бо кошти для органів місцевого самоврядування «зависли» в Держказначействі. Підприємець не може сплатити податок на доходи фізичних осіб, у результаті державний бюджет недоотримує, місцеві бюджети недоотримують.
І він не може сплати податок на прибуток, бо в нього просто немає цього прибутку. До нього приходить податкова, він каже, що платіжне доручення в Держказначействі. Соціальні виплати здійснити, єдиний соціальний внесок, він теж не може, в Пенсійний фонд відрахування він теж не має чим зробити. Просто я зараз продовжу думку. І от цей ланцюжок нарощується. Цей підприємець уже навіть немає обігових коштів, щоб купити для себе якісь матеріали витратні в іншого підприємства. І так починається соціально-економічний спад через використання ось такого інструменту владою. В результаті відбувається падіння економіки, і за рік воно відбулося.
Марина Мікульска: Дивіться, але в законодавчому полі не визначена відповідальність Держказначейства за такі дії, за затримку відрахувань.
Олександр Слобожан: Будемо казати, що загальна відповідальність у Бюджетному кодексі визначена, і зараз у Верховній Раді зареєстровано чотири законопроекти, які посилюють цю відповідальність, будемо так казати, персоніфікують її, кримінальну відповідальність безпосередньо державного казначея. Бо у нас же діє, будемо казати, певним чином…
Марина Мікульска: Тобто це лише проекти законів?
Олександр Слобожан: Так, це тільки проекти.
Марина Мікульска: Тобто на сьогодні ось така безвідповідальність залишається…
Олександр Слобожан: У цілому це порушення дуже важко довести, і, наприклад, ті міста, які зверталися до суду про визнання незаконними дії Державного казначейства, існують такі рішення, до речі, суддів по визнання, про стягнення такої заборгованості. Але просто проходить певний період, наприклад, бо існують позови до судів ще з 2012 року, і зараз вони тільки виграються, є з 2011 року.
Це коли буде чітко персоніфікована відповідальність, що безпосередньо має відповідати та людина, яка завідомо виконує завідомо злочинний наказ, і вона понесе кримінальну відповідальність, такого поки що немає. І такі законопроекти зараз розроблені, вони зареєстровані у Верховній Раді, і один профільний комітет вони вже пройшли.
Марина Мікульска: Ще маєте доповнення, пане Андрію?
Андрій Новак: Я хочу продовжити думку колеги, він дуже правильно говорив про ланцюжок. Але я хочу сказати ще звідки цей ланцюжок починається, ось такий поганий ланцюжок бюджетного процесу в Україні. Він починається з самої структури формування бюджетної системи. В цій структурі вісімдесят відсотків доходів, тобто податків, ідуть напряму в центральний бюджет, і всім місцевим органам влади разом узятим залишають лише двадцять відсотків. Тобто всім обласним, міським, районним, селищним, сільським — двадцять відсотків, а центральному бюджету — вісімдесят відсотків.
І потім через бюджетний процес, у тому числі через Державне казначейство, по волі тільки однієї особи — прем’єр-міністра, чи віце-прем’єрів по напрямкам, визначається в ручному режимі, якому регіону і скільки дати, а кому не дати взагалі. Тобто це все закладено в діючій бюджетній системі, діючим Податковим і Бюджетним кодексами, які нібито мали нам реформувати нашу бюджетну та податкову систему. Але реформували так, що вісімдесят відсотків іде в центр.
Я вже спеціально шукав в економічній історії, я хотів знайти, чи був коли-небудь хоча б раз такий диктатор самий жорстокий, який би забирав вісімдесят відсотків усього, що заробляє країна, до себе. Не було такого ніколи, навіть царя такого чи імператора. Вони ніколи так не робили, вони завжди ділилися, максимум половину забирав. Навіть радянська економіка, якщо ви пам’ятаєте, яка вважалася дуже централізованою, так і в ній розподіл відбувався за принципом: 52 відсотки — в центр (в Москву), а 48 відсотків — залишалося республікам на місцях. Тобто приблизно п’ятдесят на п’ятдесят.
У нас же зараз, двадцять два роки ми будували ринкову економіку незалежної країни, вісімдесят відсотків — іде в центр в Київ, на місцях залишається лише двадцять відсотків. І я вам скажу, що тут навіть Державне казначейство ні до чого. Державне казначейство в нашій структурі це лише технічний фінансовий виконавець фінансових операцій. Звичайно, що коли люди виконують, як ви правильно сказали, злочинний наказ, то вони повинні розуміти, що вони виконують злочинний наказ, як в армії, наприклад, чи в міліції. Але коли їм віддають такий наказ, або навіть коли це все закріплено законодавством, така структура розподілу бюджету, то що може функціонер Державного казначейства тут зробити?
І стан державних рахунків, ви знаєте, цифра вже відома, я вважаю, випадково, на жаль, була оприлюднена. На жаль для влади, але на щастя для нас, що на рахунках по залишкам у Державному казначействі на сьогодні лише 410 мільйонів гривень. Тобто це мінімум десятирічної давнини. Але, вибачте, десять років тому 410 мільйонів ще щось означало, по тих цінах, по тому курсу, який тоді був. А зараз 410 мільйонів гривен не вистачить навіть на найдрібнішу соціальну статтю видатків, яку треба виплачувати впродовж місяця. Я вже не кажу про те, що, не дай Бог, у нашій країні будь-де стається якась техногенна аварія, чи природне лихо, то цих 410 мільйонів гривен не вистачить навіть на оперативне покриття якихось проблем. Тобто це стан державного бюджету, а Державне казначейство це просто дзеркало, яке відображає цей стан.
І я не знаю вже, які слова, які епітети треба підбирати, це вже просто дуже критична ситуація. І знову ж таки, розрахунок тут тільки на те, що нам хтось дасть гроші в борг знову, чи не дасть. От усе відбувається, виходячи тільки з цього розрахунку.
Марина Мікульска: Я перепрошую. Зараз за регламентом нашої прес-конференції надамо можливість задати свої запитання журналістам. Є запитання?
Журналіст, «ГолосUA»: Скажіть, будь ласка, чи можете ви уточнити, по яким галузям найбільші заборгованості по зарплатам? І друге запитання стосовно нещодавно оприлюдненої інформації про транш від МВФ, що вони нові вимоги висунули, зокрема щодо того, щоб в Україні обмежили фонд заробітної плати та чисельність зайнятих у бюджетному секторі. Чи це взагалі виправдана вимога? Якщо ні, то чому? І якщо так, то чи буде вона втілена в життя? І кого саме, працівників якої сферу потрібно скорочувати? Звісно, що не лікарів, мабуть, можливо, чиновників? Не знаю.
Мирослав Якибчук: Зараз найвища заборгованість по заробітній платі в Донецькій, Харківській і в Київській областях. Найменша заборгованість у Рівненській області. Якщо дивитися по тенденції, то вона завжди зберігається, тому що це більше промислові регіоні, там більше зайнятих людей на великих підприємствах, і тому борги по заробітній платі там завжди більші.
Якщо брати державні підприємства, то найвищі борги зараз накопичилися на державних підприємствах, якщо розглядати приватні та державні підприємства.
Стосовно траншу МВФ. Міжнародний валютний фонд — це структура, яка суто за допомогою фінансів управляє державами. І от дійсно вимоги до нашого уряду постійно є у МВФ, і от якраз Національний форум, який я очолюю, протягом багатьох років судиться з МВФ, судилися навіть із державою щодо підвищення тарифів на газ, на комунальні послуги, на світло та інші послуги. Тому що які можуть бути наслідки? В першу чергу, в будь-якому разі це соціальне погіршення, це вплине на доходи кожної сім’ї, це перше, бо будь-яке підвищення тарифів на газ, на комунальні послуги тощо.
А тим більше, ще й замороження заробітних плат в умовах, коли в нашій країні й так мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум не дають можливості забезпечити навіть те, що найперше необхідне для життя людини, і то не в повному обсязі. Тому, це перше. І ми виступаємо завжди проти будь-якого заморожування заробітних плат.
Чи будуть ці умови виконані? Перш за все, уряд у нас сьогодні в такому стані, але це один із виходів із тієї ситуації, в якій знаходиться сьогодні Україна в економічному плані, це заморозити на сьогоднішній день зарплати. Але при цьому всьому ще крім заморожування зарплат, потрібно заморозити ще всі інші виплати. Але ми категорично проти цього, тому що просто народ не виживе, і може відбутися соціальний вибух.
Інше питання, що в нашого уряду існує ще й інший вихід — Кабінет Міністрів на сьогоднішній день може запозичити кошти ще у банків, які коштами наповнені і всі корпорації просто процвітають у нас в Україні, і доходи їхні постійно зростають. Тому в більшості країн у кризовій ситуації уряд може запозичити в примусовому порядку у своїх банків. Пригадаємо приклади економічної депресії в Америці, в інших державах, коли просто в примусовій формі у великого бізнесу запозичали кошти. Запозичали, а не конфісковували. Запозичали для вирішення всіх економічних, соціальних проблем у державі. Це як один із виходів із проблемної ситуації на сьогоднішній день.
І коли більшість банків на сьогоднішній день накопичили такі величезні кошти, держава в такому стані має гарантувати їм, як і сьогодні під державні гарантії беруться запозичення за кордоном, так само вони можуть запозичити в наших внутрішніх банках кошти для вирішення всіх соціальних проблем. При цьому не треба звертатися до МВФ, існує багато інших механізмів, щоб запозичити як зовнішні, так і внутрішні кошти для вирішення всіх економічних проблем. Але для цього повинні існувати правила, не повинно бути ручного управління розподілу бюджетних видатків, про що ми говорили, коли виділення двох мільярдів вирішували протягом двох місяців, як їх поділити. І Бюджетний комітет не міг ніяк затвердити внесення змін до бюджету, тому що всі ділили два мільярди.
Якщо цей механізм буде автоматично працювати, якщо будуть на сьогоднішній день працювати відповідно не в ручному механізмі прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр, чи інший чиновник, який має дати команду, щоб кошти перерахували в місцеві бюджети, щоб ті заплатили зарплату людям, і їх вистачає лише на те, щоб заплати або зарплату, або виплатити, наприклад, по догляду за дитиною, чи на інші виплати, що вирішується в ручному режимі. Це автоматично має все відбуватися, і тоді можна говорити про інші дії. Але якщо ми на сьогодні візьмемо будь-які видатки, то це як діряве відро, скільки води в нього не налий, вона все одно витече невідомо куди. Скільки в нашу державу коштів не вкачай, скільки не запозичай, вони все одно розчиняються, тому що механізму бюрократичний, а в нашій державі сьогодні така величезна корупція, що розподіл коштів непрозорий, і взагалі не зрозуміло, який, то ці запозичені гроші в кінцевому рахунку осядуть в кишенях тих самих чиновників, які й на сьогодні найбагатші люди в державі.
Марина Мікульска: Зрозуміло. Дякую.
Андрій Новак: Я хочу продовжити відповідь щодо вимог МВФ. Справа в тому, що у нас така закрадається, не знаю чому, напевно, така суспільна помилка, що Міжнародний валютний фонд — це найстрашніше зло. Але насправді немає дешевших грошей за відсотками, ніж гроші МВФ. Але МВФ, як і будь-який позичальник, хоче бути просто впевнений, що країна, яка позичає в нього гроші, буде платоспроможна, щоб ці гроші повернути з тими невеличкими відсотками. І він просто дивиться, експерти Міжнародного валютного фонду дивляться на структуру нашого бюджету, і якщо вони бачать там у витратній частині якісь статті дуже великих видатків, які на сьогодні не підйомні для нашої економіки, вони просто на ці статті вказують. І їм все одно, для МВФ все одно, які це статті.
Просто на сьогодні наші найпроблемніші статті в державному бюджеті це те, що уряд із державного бюджету покриває дефіцит Пенсійного фонду величезний, дефіцит «Нафтогазу України», і те, що у нас надзвичайно велика соціальна частина в державному бюджеті, яка не відповідає стану економіки. Бо, наприклад, за підсумками першого півріччя, чому вони так оцінили, з 362 мільйонів доходів, із яких формується державний бюджет, практично порівну становлять доходи від зарплат і видатків на соціальні виплати. Тобто на пенсії та всі інші соціальні допомоги. Це що означає? Це означає, що один працюючий в Україні забезпечує повністю пенсію одному пенсіонеру, плюс соціальні допомогу, які у нас виплачуються при народженні дітей, інвалідам, ветеранам і таке інше.
Тобто один працюючий «витягує», скажімо так, півтора соціально незахищених. Таке співвідношення насправді непідйомне, і жодна економіка не може такого витримати. І дивлячись на таку структуру видатків, експерти МВФ нам радять, що у вас занадто велика соціальна складова не тому, що вона занадто велика сама по собі, тому що вони знають, що розмір соціальних виплат перераховані в доларах чи євро, це мізер, але вони бачать, що наша економіка навіть цього не може витягувати. Тому вони нам указують, де в державному бюджеті найпроблемніші місця, будь ласка, якось вирішуйте ці проблеми.
Але при цьому вони припускаються однієї такої, я би сказав, методологічної помилки. Вони думають, що якщо ми скоротимо кількість бюджетників, то ці люди з бюджетної сфери перейдуть у приватний сектор, знайдуть там собі роботу і почнуть виробляти економічний продукт. У нас же так не буде відбуватися, принаймні найближчим часом. Якщо зараз звільнити наших бюджетників, то вони поповнять армію безробітних, мало хто з них зможе влаштуватися в приватному секторі на роботу. От чого вони не розуміють. Тому цим експертам МВФ потрібно вказати, що в цьому питанні ви просто помиляєтеся, бо ви не розумієте суті реальної економічної ситуації в Україні.
Мирослав Якибчук:Я не погоджуюся з вами, вони прекрасно все розуміють.
Андрій Новак: У нас не американська економіка, коли людина там будь-звідки звільнилася, і це тільки питання часу, за тиждень, за два, чи, можливо, за три знаходить іншу роботу, бо там економіка працює. І якщо там звільняють державного службовця, то він практично без проблем знайде собі роботу в приватному секторі.
Мирослав Якибчук:Там існують програми забезпечення робочими місцями…
Андрій Новак: Вибачте, я вас не перебивав. Тобто у нас так не відбувається. Але не можна звинувачувати МВФ у тому, що вони, надаючи нам величезні кредити під найменші відсотки, які тільки існують зараз в обігу, вимагають взамін, щоб ми зробили щось у державній бюджетній системі, щоб бути платоспроможними повернути ці кредити з тими мізерними відсотками.
Тому проблема не в МВФ, це дуже гарна маніпуляція влади будь-якого кольору перевести стрілки на МВФ, що в усьому винний МВФ. І підіть і запозичте деінде кошти під два відсотки річних, під три, чи під чотири максимум, як надає Міжнародний валютний фонд. Знайдіть такі дешеві запозичення так ще й у таких величезних обсягах. Тобто не в МВФ проблема, а проблема в нашій внутрішній кричущій неефективності нашої економічної політики. І тому не треба переводити стрілки на МВФ, що воно в усьому винувате. Ні, винуваті українські уряди та українське керівництво нашого Національного банку України.
Марина Мікульська: Зрозуміло. Дякую.
Мирослав Якибчук: Перш за все, я хочу просто добавити.
Марина Мікульська: У вас інша думка, так?
Мирослав Якибчук:Ні, питання не в тому, що інша думка, а питання в тому, що експерти МВФ указують на ті статті доходів і видатків, які, вони вважають, що краще заборонити, заморозити заробітну плату, краще на сьогоднішній день підняти комунальні платежі та інше. А існує ще інша сторона, наприклад, це корупція, це контроль експорту-імпорту, боротьба з контрабандою і всім іншим на сьогоднішній день, структуризація економіка, ефективне ведення. Тобто інша сторона, економічна сторона розвитку економіки України, яка, на жаль, на сьогодні є привілеєм влади, тих, хто знаходиться при владі.
Андрій Новак: Ви хочете, щоб МВФ нам усі наші проблеми вирішував?
Мирослав Якибчук: Ні, не щоб вирішував… Хвилиночку, МВФ наші проблеми не вирішує, і ніколи не буде вирішувати, і ми не ставимо перед ним такого завдання. Я говорю про те, чим повинен займатися наш уряд, якщо хоче вирішити проблеми. Я не говорив, щоб МВФ цим займався.
Можливо, нашій державі потрібно так само, як більшість країн світу, які відмовилися від кредитів МВФ, і процвітають. Наприклад, Бразилія, я можу ще багато прикладів навести. Питання не в МВФ, питання в нас усередині держави, доки в нашій державі буде неефективно працювати економіка. І не проблема з соціальними видатками. Це намагаються зробити такі проблеми. Це суспільний договір між бідною частиною населення та державою про те, що ми їм виплачуємо соціальні виплати, а вони не вимагають роботи та високих зарплат.
На мою думку, існує інший шлях на сьогодні для вирішення всіх соціальних проблем в Україні. Якщо б на сьогоднішній день побороти корупцію, закрити правильно кордони, контролювати експорт-імпорт, ввести на сьогоднішній день альтернативні джерела енергії, тому що ми за рахунок імпорту дорого російського газу маємо в державі велику собівартість продукції. І сьогодні переорієнтувати нашу економіку не тільки на торгівлю з Росією, а й інші ринки шукати, що ми на сьогодні могли би вийти з цього стану.
Але справа в тому, що уряд наш працює неефективно, можна відверто сказати, що уряд сьогодні працює лише на конкретну групу людей, які сьогодні знаходяться при владі й володіють цілими галузями економік