Программа «РозворотUA» — совместный проект информационного агентства «ГолосUA» и «Радио Эра FM».
«РозворотUA», тема: «Первые результаты реформы службы «скорой помощи» в Украине».
Эфир за 06.02.2013 г. Ведущая — Оксана Ващенко.
Оксана Ващенко: Впровадження закону «Про екстрену медичну допомогу», який передбачає реформування «швидкої допомоги», відбувається не так швидко, як цього хотілося б. Усе впирається в брак фінансових ресурсів» — про це сьогодні на своїй сторінці у Facebookнаписав прем’єр-міністр Микола Азаров. Як упроваджується реформа по «швидкій допомозі», — про це й поговоримо сьогодні у програмі «РозворотUA».
З вами Оксана Ващенко. Вітаю вас! У нас сьогодні в студії Олег Панасенко — голова незалежної профспілки медиків. Добрий вам день!
Олег Панасенко: Вітаю!
Оксана Ващенко: І має долучитися Ірина Спіріна — народний депутат, перший заступник голови профільного комітету і представник фракції Компартії України.
Що ж, для того щоб розпочати, ви знаєте, з цього року, буквально на початку можна було почути і від президента незадоволення реформуванням екстреної медичної допомоги, так само і від прем’єр-міністра. Але ми знаємо, що по окремим таким пілотним областям, де ще минулого року здійснювався експеримент, на що там витрачалися навіть деякі кошти чималенькі, всі рапортували, що все дуже класно, ідея просто супер, і можна її реалізовувати у масштабах усієї країни. Як ви бачите перспективи? Що відбулося й де там недорахували? І чим усе це може закінчитися? Поетапно будемо рухатися. Будь ласка.
Олег Панасенко: Ще до прийняття закону «Про екстрену медичну допомогу» ми, наша профспілка висловлювала таку думку, що така реформа швидкої медичної допомоги…
Оксана Ващенко: Так, і в ми в нашому агентстві проводили прес-конференції неодноразово. Це правда.
Олег Панасенко: І взагалі ця медична реформа приречена на провал. І зараз ми все це маємо. Ми оперуємо зверненнями майже з усіх регіонів України, де представлені наші первинні профспілкові організації. Вони надсилають повідомлення, що не все так райдужно, як про це звітують чиновники місцеві та чиновники від центральної влади. Ми говоримо про те, що фінансування використовується нераціонально. Замість того, щоб направити кошти на закупівлю нових автомобілів для швидкої медичної допомоги…
Оксана Ващенко: Встановлюють GPS-навігатори чомусь, так?
Олег Панасенко:Так, встановлюють GPS-навігатори, але це навіть не ті навігатори, якими звикли користуватися водії. Це коли там розміщено екран перед очима водія, і за даними на ньому ведуть машину до пункту призначення. То на машинах «швидкої допомоги» це лише лампочка, яка начебто є навігатором, за яким диспетчер контролює рух автомобіля «швидкої». А диспетчер знаходиться десь в обласному центрі. Тобто таке питання: кому ж видніше, водієві чи диспетчеру, яка ситуація на дорозі? Тобто це не допомога для швидкої медичної допомоги, це лише нераціональне використання бюджетних коштів.
До речі, в 2012 році було заплановано на поліклініки, лікарні, на швидку медичну допомогу 652 мільйони гривень, тоді як у цьому році (2013-му) планується лише на диспетчерське обладнання, диспетчерські пункти витратити 400 мільйонів гривень. Тобто лікарні та поліклініки недоотримають цих грошей, а на машини «швидкої допомоги» поставлять такі лампочки.
Оксана Ващенко: Тобто таким чином планують вирішити. Але ж урядовці кажуть, або всі ті люди, які були ініціаторами введення цієї реформи, говорять про те, що все допомогло би приїжджати «швидкій» на виклики швидше, бо от люди скаржаться. Тепер визначено, що у місті «швидка допомога» має приїжджати на виклик за десять хвилин, а в сільській місцевості — за двадцять хвилин.
Олег Панасенко: Насправді, це все невірно, не доїжджають бригади «швидкої допомоги» за такими нормативами, і вони не можуть фізично доїхати за такий час, тому що ситуація така, я знову оперую фактами, наданими лідерами наших первинних профспілкових організацій, в більшості регіонів на місцях водій швидкої медичної допомоги змушений за кошти власної зарплати купувати гуму на автомобілі, запчастини, акумулятори. Не вистачає коштів на пальне, не бензин. То про які нормативи доїду може йти мова?
Наприклад, у місті Бердянську була така ситуація. Отримали автомобілі хоча й нові, але недоукомплектовані, де з необхідного обладнання нічого не було, навіть носилок для транспортування хворих. Нові машини стоять, тому що головний лікар на прізвище Кіса каже, що немає бензину, немає коштів на гуму нову. І чотири нових автомобілі стоять у нього під парканом. Наш профспілковий лідер звертався за допомогою і до громади міста, і до нас звертався до центральних профспілкових органів. Але замість того, щоб налагодити ситуацію, доукомплектувати ці автомобілі, знайти кошти на той самий бензин, гуму, почався тиск на наших профспілкових лідерів. Тобто за правду ще й тиснуть.
Оксана Ващенко: Під тиском ви маєте на увазі, що це пов’язано з тим, що якщо люди не хочуть оплачувати зі своєї кишені бензин, то на них тиснуть, що це вони мають робити?
Олег Панасенко: Так. Наші люди розголошують правдиву ситуацію, яка склалася по всій Україні, не тільки в місті Бердянськ, але хто ж любить правду? Краще відзвітувати нагору, що все добре. Наприклад, що у пілотному проекті все добре в місті Дніпропетровськ. Але у нас там теж існує профспілкова організація, і ми знаємо, що це не так.
Оксана Ващенко: Але колишній губернатор Вілкул, який зараз призначений навіть віце-прем’єр-міністром, навіть похвалу отримав за проведений експеримент…
Олег Панасенко: Це так, але насправді…
Оксана Ващенко: Що на Дніпропетровщині відбувається реально?
Олег Панасенко: А реально там виїжджають на виклики недоукомплектовані бригади швидкої медичної допомоги.
Оксана Ващенко: А що таке недоукомплектовані?
Олег Панасенко: Наша профспілка, наприклад, виборола те, що видали постанову Кабінету Міністрів №1114 про те, що у складі бригади повинен бути лікар, фельдшер, санітар і водій. Але ж у місті Дніпропетровська почасту виїжджає або лише фельдшер і водій, або лікар і водій. Тобто дві людини. Але ми знаємо, що буває такий важкий стан хворого, що одна людина фізично не може впоратися з такою патологією, й потрібно як мінімум дві пари рук, чи три. Доводиться водія підключати.
Оксана Ващенко: Але і фельдшер не завжди може зорієнтуватися в діагнозі.
Олег Панасенко: Так, звісно.
Оксана Ващенко: Кажуть узагалі, що бувають випадки з лікарської практики, що лікар «швидкої допомоги» має бути просто унікальним лікарем, який повинен і зорієнтуватися дуже швидко, і знати, яку допомогу треба термінового надати. І таких людей готують навіть не роками, а десятиліттями, щоб вони могли працювати в таких умовах. А от цей розподіл на виклики екстрені чи не екстрені, яким чином громадянин може зрозуміти, йому потрібна екстрена допомога, чи не екстрена в конкретному випадку?
Олег Панасенко: Для того щоб визначитися екстрена чи не екстрена патологія, людина має мати вищу медичну освіту. Тільки лікар може і вправі поставити точний діагноз і визначити, екстрена чи не екстрена патологія у хворого. Я вважаю, що це все недоцільно і нерозумно, тому що допомога повинна надаватися на першу реакцію — на страждання та біль.
Наприклад, маленька дитина плаче, бо в неї болить животик. Дитина чи її батьки можуть поставити діагноз екстрена патологія в неї чи не екстрена? Не можуть. Батьки бачать, що просто дитина страждає. То ми вважаємо, що швидка медична допомога має реагувати саме на біль і страждання спершу, і виїжджати на виклик до хворих.
Оксана Ващенко: А як зараз показує практика — люди, яким чином кваліфікують екстрена у них ситуація чи не екстрена, коли викликають «швидку»? Чи, скажімо, це має диспетчер з’ясувати і поставити заочно первинний діагноз?
Олег Панасенко: Тоді диспетчер теж повинен мати вищу медичну освіту.
Оксана Ващенко: А зараз, як правило, ці люди мають медичну освіту чи ні?
Олег Панасенко: Я думаю, що вони мають, але не вищу медичну освіту.
Оксана Ващенко: Але як мінімум медичне училище, так?
Олег Панасенко: Так. Але я ще раз наголошую, що ставити діагноз мають право тільки лікарі, людина з вищою медичною освітою.
Оксана Ващенко: Але відповідно до цієї реформи, в принципі необов’язково, щоб швидка медична допомога була повністю укомплектована і лікарем, і фельдшером, і санітаром, і водієм. Але тут поряд із лікарем має бути хтось і нижчої ланки. Як ви зараз бачите, як вам сигналізують ваші колеги, лікарі, які практикують, бачать, як наочно це все відбувається, «швидкі допомоги» на виклик відправляють як правило укомплектовані, як це було раніше? Чи, скажімо, зараз на виклики їздять уже медпрацівники, які мають медичну освіту, але це може бути медичне училище, або навіть ще й не закінчена вища медична освіта?
Олег Панасенко: Саме так і відбувається.
Оксана Ващенко: Це заради економії? Це економить державні гроші?
Олег Панасенко: Хіба можна на здоров’ї та житті людини економити? Я вважаю, що це все нерозумно та недоцільно.
Оксана Ващенко: Тобто зараз машини «швидкої допомоги» вже їздять практично без лікарів, я правильно розумію? Чи все-таки лікарі там присутні?
Олег Панасенко: Лікарі присутні, але ж не на всі виклики виїжджають лікарі. Тому що, по-перше, кадровий голод, немає достатнього забезпечення кадрами «швидкої допомоги», тому що поки що не вирішилося питання стимулювання членів бригад швидкої медичної допомоги.
Оксана Ващенко: А лікар «швидкої допомоги» відповідно до цього року та цього бюджету, скільки має отримувати?
Олег Панасенко: До двох тисяч гривень.
Оксана Ващенко: До двох тисяч гривень на місяць, так?
Олег Панасенко: Так.
Оксана Ващенко: І дуже багато пішло людей працювати, скажімо, в інші амбулаторії, чи взагалі пішло з професії? Тобто де ці люди діваються?
Олег Панасенко: Люди йдуть із професії, тому що дуже височенна відповідальність, фізичне і моральне навантаження, і при цьому немає ніякого матеріального стимулу. Люди йдуть не тільки зі швидкої медичної допомоги, взагалі з медицини. Ми вже казали про те, що наша вітчизняна медицина тримається на людях пенсійного та передпенсійного віку, для яких ще важлива ідеологія. А молодь не хоче йти туди, де платять майже мінімальну заробітну плату початковому лікарю, і де така висока відповідальність і перед хворими, і перед прокурором. Молодь не зацікавлені йти в медицину. Перш за все цій галузі стимул повинен бути матеріальний.
Оксана Ващенко: Тобто ви вважаєте, що за цей рахунок… Але ж дивіться, коли відбувається вступна кампанія в вузи, то дуже багато молодих людей хочуть поступити до вищих медичних навчальних закладів, і туди просто проблема вступити. І так завжди відбувається з року і рік, і конкурси не стають меншими, незважаючи на те, що вони не знають, де потім будуть працювати.
Олег Панасенко: Вони всі мріють про те, що після закінчення університету вони зможуть отримати роботу у приватних клініках, приватних лікарнях. Але, ж туди знову ж таки, не всіх беруть, багато людей відсіюються ще до закінчення навчання, або людина отримує диплом і просто не йде працювати в медицину, а працює на приватну фармацевтичну компанію, де високі заробітні плати, починаючи з п’ятисот доларів, забезпечення автомобілем, ноутбуком, безлімітним телефонним зв’язком. Але ж це не практична медицина, яка полягає в безпосередній допомозі хворим людям, чи на «швидку допомогу», чи в хірургію, чи в іншу галузь медицини.
Оксана Ващенко: Я нагадую нашим слухачам, що це програма «РозворотUA», сьогодні ми говоримо про перспективи реформування «швидкої допомоги», чим усе це може завершитися. Як відомо, на початку цього року вже відповідно до чинного законодавства вступила в силу, в дію ця реформа. Як усе це відбувається? Існують величезні складнощі, і це визнають у владі. На це потрібні величезні кошти, але тим не менше, поки що все відбувається так-сяк. Сьогодні ми плануємо з’ясувати всі ці проблеми з нашим гостем Олегом Панасенко — головою незалежної профспілки медиків, який зараз у нашій студії. Будь ласка, маєте можливість писати нам на електронну адресу efir@radioera.com.ua. А далі можна долучатися, буде працювати і наш студійний телефон: 536-9600, код Києва — 044.
Знаєте, я би хотіла з’ясувати, що в цьому напрямку відбувається, особливо в сільській місцевості. Записано, що двадцять хвилин має витрачатися на виклик. Але ми знаємо, і в принципі робили колись сюжет, публікували і матеріали, що одна людина один раз на тиждень сідає на воза, до речі, це відбувалося на Вінниччині, об’їжджає всі ці села, як колись це було, можливо, років 50-60 тому. І це незважаючи на те, що ми з вами живемо в двадцять першому столітті, говоримо про те, що потрібно GPS-навігатори ставити на «швидку допомогу», людина реально при цьому запрягає коней, і ось так їде як фельдшер і об’їдає свою дільницю село за селом один раз на тиждень. От двадцять хвилин для «швидкої допомоги» на селі, як там це відбувається?
Олег Панасенко: Хочу вам навести ще такий приклад по Запорізькій області. Зараз забирається майно у розпорядження так званого обласного центру екстреної медичної допомоги. Наприклад, є місто Акимівка, у якого забрали автомобілі швидкої медичної допомоги до міста Мелітополь, відстань приблизно 80 кілометрів. От із Мелітополя до Акімовки доїде бригада швидкої медичної допомоги за двадцять хвилин? І таке у нас коїться по всій Україні: у Херсонщині, в Дніпропетровщині, у Полтавщині.
І ще цього треба ще додати, що не оновлюється автомобільний парк новими автомобілями швидкої медичної допомоги по всій Україні. От на це потрібно було би звернути увагу.
Оксана Ващенко: А ви пам’ятаєте ту історію, коли, скажімо, як тільки нові міністри призначаються у Міністерство охорони здоров’я, вони начебто таку кампанію починають з оновлення парку машин швидкої медичної допомоги, а потім з’ясовується, що ці машини взагалі непридатні для того, щоб здійснювати ці функції. Тобто вони не оснащені всередині нічим, і люди вже кустарними способами видумують, яким чином там налагодити всю цю систему, щоб перевозити тяжкохворих людей. Зараз техніку ту привозять, чи не ту привозять, навіть якщо й привозять щось?
Олег Панасенко: Техніку розподіляють, але ж не ту. Привозять автомобілі, які не пристосовані до них доріг, до наших дорожніх ям із низьким кліренсом, це відстань між дорожнім покриттям та автомобілем.
Оксана Ващенко: Тобто вона дуже швидко б’ється, руйнується?
Олег Панасенко: Так, руйнується.
Оксана Ващенко: Як правило, це закордонні машини?
Олег Панасенко: Так, це закордонні машини.
Оксана Ващенко: Закордонні, на яких можна якимось чином зекономити і дешеві, я так розумію? Чи вони різні є?
Олег Панасенко: Так. Знаєте, почасти закуповують подешевше. А для того щоб влаштувати по телебаченню показуху, можна й декілька автомобілів закупити з обладнання, щоб показати, що в місті Києві, наприклад, вони оснащені дефібрилятором і таке інше. Але ж Україна це не лише місто Київ, і українці не живуть тільки в одній столиці. А по регіонам досі їздять старі УАЗи, які ремонтуються за кошти водіїв, які на них працюють. Ми вже казали, що на 70 відсотків автомобільний парк швидкої медичної допомоги потребує оновлення.
Оксана Ващенко: Принаймні ця цифра 70 відсотків на оновлення називається, знаєте, з року в рік. Тобто вона не зникає. Але ж гроші кожного року якісь закладаються в бюджеті на це, чи жодної копійки?
Олег Панасенко: Повинні гроші виділятися, але, на жаль, дуже шкода, що з року в рік така цифра. І от навіть сам прем’єр-міністр каже, що недостатньо коштів, недостатньо коштів… Ми вважаємо так, що коли б бюджетні кошти використовувалися раціонально, і приділялася увага саме бригадам швидкої медичної допомоги, а це закупівля нових автомобілів, комплектація бригади лікарем, фельдшером і санітаром…
Оксана Ващенко: А от з чим вони їздять на виклики — лише із зеленкою? Чи вже й зеленка розкіш? Чи в комплекті є ще таке, що може справді допомогти? З чим вони їздять на виклики окрім GPS-навігаторів?
Олег Панасенко: Щось таке у них є. Але ми от отримали звернення з міста Харкова від наших колег — лікарів швидкої медичної допомоги, то вони казали, що основні ліки, які швидко діють і рятують життя хворих, вони змушені теж закуповувати з коштів власної заробітної плати.
Оксана Ващенко: А які це ліки?
Олег Панасенко: Це гормональні препарати, анальгетики, препарати, які вводяться при серцевій патології.
Оксана Ващенко: І це лікарі роблять, бо, скажімо, бачать, якщо стикаються кожен день із такою проблемою, і розуміють, що потрібно надавати медичну допомогу, а не має чим, під рукою нічого немає? Чи, скажімо, їм на роботі кажуть, що потрібно закупити і витратити якийсь відсоток зарплати на це?
Олег Панасенко: Ні, нічого це їм не відшкодовується, і про це навіть забороняється говорити під погрозами звільнення й таке інше. Але зрозумійте, що зараз у медицині, і саме на швидкій медичній допомозі працюють люди-патріоти, які перш за все прагнуть зберегти життя, врятувати життя, зберегти здоров’я хворим. І вони розуміють, що без певних лікарських засобів це просто неможливо зробити. І тому ви праві, що лікар-професіонал знає, які потрібні, чого почати потребують хворі, тому він намагається укомплектувати свій набір лікарських засобів тими препаратами, які перш за все потрібні.
Оксана Ващенко: Я розумію, що дуже часто і хворий поставлений в таку ситуацію, коли йому треба отримати цю допомогу, а лікар, який приїжджає на виклик, немає чим надати її, і доводиться самому хворому платити за ці ліки. Як часто таке буває? Я розумію, що обидві сторони поставлені в незручну ситуацію, і лікар, з одного боку, не може вимагати, не має на це право, але в нього і немає чим робити певні маніпуляції. Але іноді хтось може це зрозуміти, а хтось може і не зрозуміти, і тут виникає конфлікт, коли цих лікарів, які працюють на «швидкій», називають здирниками, чи ще якось. Як із цим зараз?
Олег Панасенко: Так воно і є, як ви кажете. З одного боку, стаття 49 Конституції гарантує безоплатну медичну допомогу, але, на жаль, медицина у нас давно не є безоплатною.
Оксана Ващенко: До нас долучилася Ірина Спіріна — перший заступник голови профільного комітету, і народний депутат, представник фракції комуністів. Добрий вам день!
Ірина Спіріна: Добрый день!
Оксана Ващенко:Ви знаєте, Ірина Спіріна щойно повернулася з засідання комітету, і в принципі у нас була невелика перерва під час якої ми могли буквально кілька хвилин поспілкуватися, і дізнатися, що там було найважливішого, що не можна було залишити. І, ви знаєте, для мене особисто ця інформація просто сенсаційна. Я би хотіла, щоб ви обов’язково її зараз почули. Вона стосується лікарні Охматдит, про яку ми робити досить багато прес-конференцій і в інформаційному агентстві «ГолосUA» на тему майбутньої лікарні для дітей, яку почали ще будувати за Ющенка, але так воно все й заглохло. Але будівництво якої планували якимось чином відновити зараз. Теж невідомо, що з цього вийде. А тепер уже хочуть ліквідувати Охматдит. Що відбувалося на засіданні комітету? Ситуація вже просто жахлива.
Ірина Спіріна: В первую очередь, я хотела бы сказать о том, что сегодня происходит, наверное, дезорганизация медицинской помощи в этом учреждении. Прежде всего, из доклада главного врача мы услышали, что хотели снять главного врача, хотели изменить, я так понимаю, структуру всей больницы. И на сегодняшний день очень актуальным является то, что больница большая, она сегодня выполняет очень много обязательств, это и неотложная помощь, это лечение хронических патологий, или лечение различных пороков. То, что на сегодня является очень важным в Украине.
Я бы хотела обратить внимание на то, что сегодня действительно, и главный врач это отметил, такая больница как Охматдет является жемчужиной Украины, и не только, наверное, Украины, но и бывших стран СНГ. Если мы уберем эту больницу, то что же будет дальше? И первый вопрос, который я задала как коммунист, как первый заместитель главы комитета, чи не пов’язано це з тим, що сьогодні відбувається в педіатричній службі? То есть с тем, что сегодня хотят ликвидировать педиатрическую службу, вообще убрать врача-педиатра. То есть, этот вопрос вообще остался открытым, и мне на этот вопрос никто не ответил. Но у меня сложилось такое мнение, и у моих коллег, что скорее всего это связано именно с этим.
Мы уже наблюдали в 2005 году ситуацию, когда закрывались педиатрические факультеты. Но через год они опять были открыты, но тогда это инициировалось тем, что якобы на сегодня не востребованы педиатры в Украине. На самом деле, если мы проследим и посмотрим статистику, и вот я тоже провела статистическое исследование у нас в Днепропетровской медицинской академии, где я заведую кафедрой, то можем сказать, что мы увидели за последние годы наоборот, конкурс на педиатрическое отделение возрос. Я вам могу сказать, за последние пять лет — это составляет три-пять и даже до тринадцати человек на место. И что наши дети, наши соотечественники хотят быть педиатрами и оказывать детям неотложную помощь.
Оксана Ващенко: Ірино Дмитрівно, а от рішення комітету по Охматдиту якесь приймалося, чи лише відбулося заслуховування питання?
Ірина Спіріна: Сьогодні відбулося тільки заслуховування. Но мнение такое, что на сегодняшний день Охматдет останется, и будет решаться вопрос с некоторой реорганизацией детской клиники. Но я думаю, что этого не произойдет. То есть будет создана комиссия, в эту комиссию я попрошу, чтобы включили и меня и, я надеюсь, что все останется на своих местах. Мы поддержали такое решение.
Оксана Ващенко:Ну, це просто жахлива ситуація, бо в принципі я про це дуже часто згадую, що всі забувають, що коли, не дай Бог, щось стається з власним життям, або існує загроза життю власної дитини, то всі куди звертаються? Адже не встигають долетіти до Швейцарії, Німеччини, чи Ізраїлю, і потрібно цю допомогу тут отримувати. От, наприклад, ситуація, яка просто облетіла всі ЗМІ, яка сталася з Олександром Пабатом, коли він від піротехніки втратив око, отримав важкі травми. Так само, людину, незважаючи на те, що в нього існують можливості, не повезли кудись за кордон. Тобто йому зараз рятують життя тут, безпосередньо в Україні. І це стосується кожного. І якщо не буде Охматдиту, то я не знаю взагалі, де можна буде лікувати наших дітей. Це просто жахливо!
Олег Панасенко: І взагалі це злочин ліквідація такої жемчужину справді, як лікарня Охматдит. Це просто злочин. Як і злочин сама медична реформа. Тому наша Вільна профспілка медичних працівників України звертається з письмовими зверненнями, і зараз, користуючись можливістю через радіоефір звернутися до всіх народних депутатів, яким не байдужа доля українського народу, зупинити цей експеримент над населенням України.
Оксана Ващенко: Ми з вами достатньо ґрунтовно обговорили під час першої частини нашої розмови, що ми маємо в результаті започаткування з цього цієї реформи «швидкої допомоги». Що ми можемо побачити по всій Україні? Можливо, якісь нові документи отримуєте ви як парламентарі безпосередньо в комітеті? Можливо, у вас є якась цікава інформація, статистика? Бо я можу почути безпосередньо про ситуацію від тих людей, які працюють на «швидких», а це люди вже пенсійного віку, яким дуже часто доводиться купувати за свої гроші необхідні медпрепарати, і користуються вони тими машинами, які фактично не обладнані для того, щоб перевозити тяжкохворих людей. Яка ситуація в пілотних областях? Будь ласка.
Ірина Спіріна: С 1 января 2013 года заработал на сегодняшний день закон «Об экстренной неотложной помощи». Чтобы судить о каких-то результатах, я считаю, еще очень преждевременно. Почему? Потому что, в первую очередь, когда писали проект закона о неотложной помощи, это был предвыборный проект, так называемый. Когда приходили новые машины, когда депутатами, которые тогда еще были кандидатами в депутаты, вручались ключи от этих машин, и гарантировалось то, что неотложная помощь будет перспективной, очень удачной и хорошей в Украине.
На сегодняшний день я хочу на примере Днепропетровска привести следующие цифры. Закуплено двадцать два новых автомобиля для шестидесяти шести бригад «скорой помощи». То есть, сорок четыре бригады продолжают ездить на изношенных машинах. На сегодняшний день экстренная неотложная помощь от неотложной помощи, прошу прощения, не отличается практически ничем. Задумка экстренной помощи заключалась в чем? Чтобы оказывать помощь человеку в какой-то экстренной ситуации.
Оксана Ващенко:І ще й сама людина має визначити, їй потрібна екстрена допомога, чи не екстрена.
Ірина Спіріна: Да. И только вот это как бы отличие на сегодняшний день, которое в документах есть. А на самом деле в документах о неотложной помощи в реформировании ее нет, ее не существует. Такой нормы просто нет. На сегодняшний день, да, очень быстро доезжаю «скорые помощи» по городу. Но давайте будем учитывать, Днепропетровская область рапортует о том, что девяносто процентов доезжают до места, до пациента и оказывают ему неотложную помощь. В Киеве меньше — пятьдесят три. Давайте будем учитывать наши дороги, наши погодные условия и так далее.
Мы на сегодняшний день забываем, что экстренная помощь должна была проговариваться с низов, исходить от врачей, о том, что такое реформирование необходимо. На самом деле никто с докторами-практиками на эту тему не говорил и эта проблема с ними совершенно не обсуждалась. И на сегодняшний день мы стоим перед такой дилеммой: что такое экстренная, а что такое неотложная помощь? Экстренная помощь — это всего лишь так называемый диспетчерский пункт, откуда можно по номеру 103 вызвать сегодня неотложку, будет оказана неотложная или экстренная помощь и «скорая помощь» уезжает. Или больного транспортируют в стационар для долечивания. Вот и все, не больше и не меньше.
Затрачены огромные, колоссальные деньги, а фактически как существовала неотложная помощь при Советском Союзе и в наше время, так и существует, поменялось только лишь название. И угрохали сумасшедшие деньги, которые вкладываются в так называемые диспетчерские.
Оксана Ващенко:А скільки коштує зараз одна диспетчерська служба для бюджету України, в яку суму вона обходиться?
Ірина Спіріна: Я могу сказать только одно, что на сегодняшний день как бы таких вот четких цифр нет. Я могу сказать только о том, что есть так называемые проблемные вопросы реформирования экстренной медицинской помощи, когда должна была быть создана оперативная диспетчерская служба. Эта диспетчерская служба подразумевалась под пунктом 207.1 Национального плана мероприятий на 2012 год, который был утвержден Президентом Украины.
На сегодняшний день эту проблему поручено решить Государственному агентству по инвестициям и Управлению национальными проектами, на что предусмотрены расходы в сумме 80 миллионов гривен. Но финансирование было все лишь наполовину. В бюджете на 2013 год денег на реализацию Национального проекта «Вчасна допомога»почему-то нет, их не заложили. Поэтому очень огромный вопрос и к Министерству здравоохранения, и к министрам нашим сегодня, и наверное, к господину Азарову, почему такое происходит.
Оксана Ващенко:Так, досить цікава виходить ситуація з реформуванням екстреної медичної допомоги. Будь ласка, шановні слухачі, маєте можливість долучитися до нашої розмови 536-9600, код Києва — 044. Хто з нами? Слухаємо вас. Добрий день! Зірвався, на жаль дзвінок. Але ви маєте можливість долучитися, бо тема досить непроста, стосується вона кожного громадянина, це однозначно.
Скажіть, як у такій ситуацію мають поводитися лікарі, коли вони отримують, як ми з’ясували до двох тисяч зарплату зараз на місяць, недоукомплектовані їхні бригади, не маючи на руках повного переліку необхідних ліків, що їм робити? Чи вимагати у пацієнта сплачувати ці кошти, який викликає «швидку допомогу»? Чи звертатися до свого керівництва? Але їм може «влетіти» однозначно. От що робити? Чи йти з такої роботи? Теж вихід… Що їм робити? Будь ласка, запитання до вас, мабуть, як до представника профспілок.
Олег Панасенко: За Конституцією найвищою владою у нас є народ. І медичні працівники теж народ. У нашої профспілки запитували перед тим, як мали прийняти цей закон «Про екстрену медичну допомогу», що буде робити наша профспілка? Ми казали так, що завдяки засобам масової інформації, ми проінформували населення про те, що станеться перш за все з ними, коли ухвалять цей закон «Про екстрену медичну допомогу», що це не реформування, швидкої медичної допомоги, а руйнування служби швидкої медичної допомоги.
І що робить населенню? Треба українцям підніматися, вимагати від тих людей, яких вони обрали у владні крісла, від народних депутатів, від урядовців, від президента, щоб усе-таки вони вирішували ці питання, щоб була гідно профінансована медична галузь. А ми, Вільна медична профспілка медичних працівників України, допоможемо в цьому населенню достукатися і до народних депутатів, і до інших органів вищої влади. Потрібно медичним працівникам усім, а не лише представникам нашої профспілки, і населенню об’єднатися заради захисту свого життя, та врятування власного здоров’я та здоров’я членів наших із вами сімей.
Оксана Ващенко: Будь ласка, хто з нами на зв’язку? Добрий вам день! Говоріть, ви в ефірі.
Слухач: Добрий день! Це Олександр, місто Львів. Я багато років працював фельдшером на «швидкій допомозі», лікарем «швидкої допомоги», тому оцей новий закон, зокрема в частині оснащення машин «швидкої допомоги» GPS-навігаторами, є дуже необхідним. Я прекрасно знаю, як зливається бензин, як розкрадається бензин, як використовується машина «швидкої допомоги», скажімо так, у приватних цілях. І скільки втрачається людських життів у той час, коли машина «швидкої допомоги» використовується абсолютно не за призначенням.
Оксана Ващенко: Скажіть, на вашу думку, питання до вас, як до людини, яка фактично довгий час пропрацювала на «швидкій», невже це не питання окремо кожної лікарні, яка має організувати роботу? Керівництво має організувати роботу так, щоб у них не відбувалося таких крадіжок. Чи це загальнодержавне питання?
Слухач: Власне проблема в тому, що навіть розумні, скажімо так, непогані закони в нашій країні призначені на провал, бо ті, хто придумують ці закони, починаючи з президента, хочуть жити за одними законами, а суспільство втискати в інші закони. Коли головний лікар центральної районної лікарні побачить, що президент нарешті почав жити в трикімнатній квартирі й зупинятися на червоне світло світлофора, ви побачите, що мовчки приймуть і цей закон, і поставлять GPS-навігатори. А доти…
Оксана Ващенко: На вашу думку, ця реформа — це позитив чи негатив?
Слухач: Я зі Львова, я далеко не прихильник Януковича, але я хочу сказати, що всі його навіть і непогані часом кроки, будуть приречені на провал, бо він хоче жити за одними законами, а для нас, для суспільства видавати інші закони.
Оксана Ващенко: Зрозуміло. Дякую. Але от за GPS-навігатори, про які, до речі, ви говорили, що при чому тут GPS, коли треба рятувати життя людей.
Олег Панасенко: Так, звісно. Ви знаєте, зараз використовуються GPS-навігатори для контролю за водієм. Та скільки ж можна контролювати?
Оксана Ващенко: Це окреме питання керівництва тієї чи іншої лікарні.
Олег Панасенко: Так. Але скільки можна контролювати? Розумієте, весь цей закон «Про екстрену медичну допомогу» з усією диспетчерською службою, це, знаєте, як є прислів’я: «На одного з сошкою, семеро з ложкою». Замість того, щоб допомогти лікарям, які безпосередньо на місці події рятують життя людям, бережуть здоров’я, а це бригадам «швидкої допомоги», у нас роблять диспетчерські та інші контролюючі органи.
Оксана Ващенко: Якість цих послуг, коли медпрацівники, які зараз входять до бригад екстреної допомоги, це може бути один фельдшер із водієм? Вони можуть надати у таких випадках кваліфіковану допомогу?
Ірина Спіріна: Это уже совершенно иная помощь. Фельдшер — это среднее медицинское звено, и фельдшер может только сделать укол, он может помочь врачу, а все основные вопросы клинические должен решать только врач. Этот медработник некомпетентен в таких вопросах.
Поэтому в первую очередь, я бы хотела обратить внимание, что у нас должен быть сначала ВВП такой, как во всех странах мира, если мы делаем реформу. И я сейчас объездила тринадцать районов Днепропетровской области, и я увидела следующее, что сегодня нет совершенно потенциала, некому совершенно работать. Стареющее население, стареющие врачи, и врачи, которые сегодня даже по состоянию здоровья, в силу своего возраста, не могут оказывать должной помощи. Вот этим сегодня должно заниматься государство — обеспечить возможность молодежи, чтобы она туда поехала, благоустроить им квартиры, что делается сегодня хотя бы в России.
Я хочу подчеркнуть, что там каждому студенту-интерну, который выезжает на место работы, представляется денежная помощь в определенном размере. И на эту помощь он может приобрести все необходимое для того, чтобы там жить и работать. Вот это забота государства о медработнике.
Оксана Ващенко:Тобто ви пропонуєте, скажімо, давати кредити, чи купувати житло тим, хто їде на село працювати медиком, так?
Ірина Спіріна: Конечно.
Оксана Ващенко: Або забезпечувати якимось транспортним засобом, і це все надається людині, але вона певний час має пропрацювати в сільській місцевості, наприклад.
Ірина Спіріна: Звісно. В первую очередь, мы должны контроль установить над теми специалистами, которые по распределению едут в село. И должны обеспечить бытом этих людей.
Оксана Ващенко: Але виходить парадокс. Ви знаєте, з кадрами все-таки в професії, особливо на «швидкій допомозі» вікова проблема існує. З іншого боку, кажуть, що немає кадрів. Але я вас запитувала щодо того, що під час вступної кампанії в вищі медичні заклади конкурси ого-го! Куди ж ці всі медики діваються?
Ірина Спіріна: Ці студенти, медики-інтерни йдуть куди завгодно. Они работают на конфетных фабриках, они получают второе образование, становятся юристами, кем угодно, только не врачами, потому что заработная плата медика сегодня 1800-2000 гривен, и никто выжить на такие деньги не может. И к сожалению, мы теряем первоклассных отличных специалистов. И я потеряла хороших студентов, которые ушли сегодня просто в фармацевтические компании, где можно прокормить семью, где можно выжить, там платят достойную заработную пл