Щодалі стан справ у нафтогазовій сфері України лише погіршується. Газотранспортна система України потребує термінової модернізації, проте обіцянки Євросоюзу виділити кошти залишаються лише на папері, а компанія «Нафтогаз України» наприкінці кожного місяця має серйозні проблеми із грішми для розрахунків за газ. у січні 2009 року були підписані контракти із російською компанією «Газпром», через які ми отримали найвищу ціну на газ в Європі. Сума коштів, сплачених за російський газ минулого року, за даними Секретаріату Президента. склала 6,5 млрд. доларів, з яких власних грошей було зібрано лише трохи більше 3 млрд. Інші кошти були залучені через зовнішні запозичення. Чи триватиме така ж політика країни у новому 2010 році? Про перспективи українського газового сектору кореспондент ГолосUA говорив із незалежним експертом з енергетичних питань Олександром Нарбутом.
— Держава безперервно виділяє кошти “Нафтогазу”. Так, за 2009 рік більше половини грошей, які були заплачені за російський газ — залучені в кредит. Чи з”явиться у компанії у цьому році можливість самостійно платити за газ, не позичаючи?
— Без змін у діяльності уряду та “Нафтогазу”, відповідь — ні. Тобто, буде так само тривати практика використання державних коштів з метою розрахунку за імпортований газ. Потрібні суттєві зміни у цьому секторі. Мають бути змінені ціни на газ для всіх груп споживачів, тобто вони будуть формуватись на конкурентній ринковій основі і не дуже відрізнятись для населення. Має бути відпрацьована схема цільового субсидування найменш захищених прошарків населення для того, щоб компенсація йшла не компаніям, а тим людям, сім’ям, які не в змозі платити за спожиту енергію. Це ж стосується і цін на електроенергію, адже вони там теж штучно занижені. Третє — реформи у газовому секторі, тобто самого “Нафтогазу” як компанії, оскільки Україна заявила про готовність адаптувати юридичне регулювання цього сектору до вимог Євросоюзу. Без таких реформ відповідь постійно буде “ні”, тобто компанія не зможе бути виведена на прибуткову роботу. Також кожна така компанія повинна мати збалансовану систему управління: спостережна рада, яка зможе здійснювати ефективний контроль за діяльністю керівництва і забезпечувати прийняття стратегічних рішень керівництвом по розвитку компанії.
— Скільки такі реформи можуть зайняти часу?
— Від початку планування таких реформ, до їх завершення має пройти півтора роки. Це мінімальний термін. А в наших умовах, якщо припустити, що перехідні політичні процеси продовжуватимуться півроку — це 2010-2011 роки, що насправді є дуже тривожним. Наступний рік буде роком, коли має бути завершений перший етап проекту «Північний потік» і в Росії з’явиться більше можливостей здійснювати економічний тиск, перерозподіляючи певні обсяги транспорту газу в напрямку «Північного потоку». Хоча «Північний потік» спирається на іншу ресурсну базу — на більш нові родовища, на південноросійські, 2011 рік — критична для України дата. Якщо раніше уряд України міг обмежуватись імітацією реформ і, я б сказав, нераціонально використовувати кошти, які збирає “Нафтогаз” (це завищені ціни тендерів і інші зловживання, які по інерції переходять від одного уряду до іншого), то зараз вже ні. Часу в України залишається критично мало. Реформи треба розпочинати вже з 2010 року і намагатися їх закінчити до кінця 2011 року.
— А чи існує ще десь практика, коли держава дотує компанії на кшталт «Нафтогазу»?
— Ні, це абсолютно не нормальна практика. Я можу сказати, що великі енергетичні компанії, враховуючи і державні, займають високі рейтинги у списках Forbs: це такі великі компанії, як “PetroChina", чи “Нафтогазова Компанія Азербайджану”, чи “Газ де Франс”, яка значною мірою у державній власності навіть після злиття, — всі ці компанії дуже конкурентноздатні по відношенню навіть до великих приватних компаній, як “ЕКСОН” та “Shell”. Дотування свідчить про пережитки радянського стилю. Пполітики у даному випадку використовують велику державну компанію для перепрямування частини фінансових потоків у партійні чи приватні каси.
Я знаю приклади, коли державні компанії вимушено виступали ініціаторами реформ, які потім призводили до виникнення конкуренції на ринку. Останній приклад польська “Нафтогазова Компанія”, яка була обрана урядом як головна для реформування газового сектора відповідно до вимог Євросоюзу. Підприємство було вимушене розробляти пропозиції з функціонування цього ринку. Так само до того, як Євросоюз оформив операцію злиття “Газ де Франс” із “SUEZ”, були висунуті вимоги з продажу частини активів “Газ де Франс”, щоб не виник монополіст, який контролює понад 30% ринку. Отака практика світова, вона стосується і держаних компаній — вони ніяк не виділяються із загального ринкового середовища. Є умови для створення преференції державним компаніям в таких економіках, як китайська. Але це не дотування, це для створення вигідних умов для їх росту, більш прибуткової роботи і виникнення транснаціональних корпорацій, які використовуючи можливості дешевих ресурсів з національних інвестиційних фондів, можуть завойовувати нові ринки. Такий приклад є, а от прикладу, коли гроші просто закопуються в пісок… мабуть, закордонних проектів таких дуже мало.
— На вашу думку, чи запрацює нафтопровід “Одеса-Броди” в аверсному режимі в цьому році? />
— Знаєте, для сміху я б відповів реплікою, що краще це запитання було б поставити безпосередньо Коломойському. Хоча, з іншої сторони, все буде залежати від політичної волі тієї влади, яку ми побачимо у новій конфігурації, тобто, від того, який уряд сформують, адже саме він відповідає за такі рішення. Я додам лише одне – ті переговори, які ми спостерігаємо по лінії Білорусь-Росія і прогнози експертів про припинення використання нафтопроводу «Дружба» у майбутньому, то чим раніше уряд розверне нафтогін “Одеса-Броди”, тим більше у нас шансів знайти свій ринок споживачів і завантажити нафтопровідну систему, яку має Україна. Тобто, здоровий глузд і простий економічний розрахунок показують, що це треба робити швидше. Дуже довго у нас були суперечки чи вигідно це Україні чи ні? – я думаю, що після того, як Росія завершить будівництво Балтійської нафтопровідної системи і закінчить качати нафту по нафтопроводу «Дружба», всі ці дискусії вже будуть несуттєвими. Є тільки один раціональний напрямок, який може працювати. Росіяни теж цікавляться можливістю прокачувати через “Одеса-Броди” нафту, яку вони спільно видобувають та транспортують до Новоросійська через Каспійський трубопровідний консорціум. Тому не виключено, що наш нафтопровід буде активно розглядатись, а можливо і використовуватись російськими компаніями.
— Тож, що повинен робити новий уряд?
— Наш уряд має побудувати нафтогазову стратегію таким чином, щоб вона враховувала інтереси й інших транснаціональних гравців і знайти в ній своє гідне місце в інтересах українських споживачів, українських компаній, в національних інтересах. І це головне питання, на яке жодний з кандидатів в Президенти не може дати чіткої відповіді. Є версії пана Тігіпка, пані Тимошенко, набагато менше версій в інших учасників цієї гри, але це версії. В кінці-кінців ніхто з них не представив професійної команди, яка б вийшла і сказала, що так, ми знаємо, що треба робити. Показувати ж людей з минулого з сумнівними рекомендаціями з їхньої минулої роботи – це просто веселить публіку. Я маю на увазі глобальну, тому що в нас це вже не стільки смішно, скільки сумно.