Спливає останній тиждень, який запланований в календарному плані поточної сесії Верховної Ради. Хоча депутати й говорять про проведення позачергових сесійних засідань, політологи вже почали підбивати підсумки останнього політичного сезону. У зв`язку із цим кореспондент агенції «Голос UA» Катерина Каплюк поцікавилась у президента Центру соціальних досліджень «Софія» Андрія Єрмолаєва, яким, на його думку, був цей політичний сезон для України, і якими будуть його наслідки у майбутньому.
— Від політологів часом можна почути, що останній рік для українських політиків був сезоном втрачених можливостей. Чи погоджуєтесь Ви з цим твердженням?
— Загалом, ця оцінка правильна, але таку оцінку я б взагалі поширив на останні 6 років. Вже у 2003 році під час дискусії про долю реформ та про перспективи економічного росту звучали жорсткі оцінки зі сторони економістів, експертів, і прозвучали вони зі сторони тогочасного президента Леоніда Кучми. Вони полягали в тому, що ілюзія успіху від так званого відновлюваного росту швидко мине, і ресурс цього зростання буде швидко вичерпаний, якщо, по-перше, українські еліти не розпочнуть процес складних інституційних реформ і не закладуть фундамент більш збалансованої національної економіки. А це — запорука вирішення соціальних проблем та набуття поважного зовнішньополітичного статусу. І по-друге, якщо не будуть налагоджені механізми політичного діалогу та політичної консолідації. Ця тема була очевидною ще тоді, вона обговорювалась та визнавалась. Але ми пам`ятаємо, яким тоді був характер політичного процесу: «Україна без Кучми», влада будь-якою ціною, у результаті — зміна династій. Тому з моменту усвідомлення, що треба робити — у нас 6 років втрачено. І ці півроку — теж.
— Тоді яка подія, на Ваш погляд, найбільш яскраво характеризує останній політичний сезон?
— Найбільш негативною, на мій погляд, є подія «6-16» (вбивство 16 червня жителя Кіровоградщини і причетність до цього депутата від БЮТ Віктора Лозинського — прим. Голос UA). Тому що ця подія, наче ніж для консервів, відкрила банку, про яку всі мовчали, але про яку всі знали. Як показала ситуація, у нас справді люди почали мовчати. За фактом виявилось, що це триває роками, що така ситуація не унікальна для Кіровоградщини. І взагалі, це все мовчазна імітація великої демократії за умов реального феодального капіталізму. Це найбільш принизлива, найбільш резонансна подія. Я вважаю, що вона матиме тривалі наслідки, як у геополітиці передача Румунії острова Зміїний. Справа не в цьому шматку землі. Справа в тому, що була проявлена слабкість України, і той факт, що використовуються невоєнні способи розділення територій.
Так само і з «6-16»: є трагедія, яка пов`язана із загибеллю чоловіка, якого тепер знає вся країна. Але є інший момент: є прояв реального стану речей, стану влади. Та найстрашніше — це мовчання суспільства. Як стало відомо, люди там звертались і до місцевої влади, і до Києва, але влада мовчала. А зараз уже мовчать і люди. Заблоковані механізми самоорганізації людей. Ця ситуація показала, що після соціальної активності кінця 80-х років, після мітингів 90-х років, після подій 2004 року, коли люди, займаючись соціальною активністю, вірили в свої сили, зараз у це не вірять і нічого самі не організовують. Це велика поразка української демократії.
— Продовжуючи тему українських політиків, варто згадати про передвиборчі перегони. На Вашу думку, яка політична картина складеться в Україні восени?
— Кандидатів я розбив на чотири групи. Перша група — це лідери рейтингів та лідери, так би мовити, порядку денного. Вони не збігаються. На сьогодні лідери рейтингів — це Янукович, Тимошенко та Яценюк. Разом із тим, лідери порядку денного інші — це ті ж Янукович та Тимошенко, але це і Литвин, і це Ющенко. Це люди, чиї месиджі, оцінки та кроки обговорюються і які є елементом креативного політичного процесу. У цьому сенсі Яценюк є аутсайдером, він виявився малокреативним кандидатом. Хоча, всі іспити в ефірах він складає на «відмінно».
Друга категорія — нові кандидати. Це ті, хто намагаються позиціонувати себе як замісники еліт. Вже зараз набралась п`ятірка, але я думаю, що ця група буде поповнюватись. Тут і Гриценко, і Богословська, і Тігіпко, і Тягнибок. Я думаю, буде ще кілька цікавих імен. Але важливо зазначити, що серед нових можуть з`явитися і лідери радикальних сил.
Взагалі, радикалізація політики — це дуже актуальна тема. Старі цього не потягнуть і в це будуть гратися нові. От мілітарність Яценюка — це для усіх проблема. Ми дивно пережили епоху «Народної самооборони», а зараз ми вже на «Фронті». Нас рятують, у нас камуфляж у рекламі. Я нічого хорошого в цьому не бачу для наших виборів.
По-третє, це будуть партійні фронтмени. Я б не вважав їх технічними. Більше того, що це дуже важлива складова кампанії. Зрозуміло, що зараз партійні лідери другої ліги не можуть розраховувати на перемогу, але те, що вони працюють цілеспрямовано на кампанію, що вони занепокоєні парламентським майбутнім — вони будуть впливати на порядок денний, вони будуть ідеологічними. Це буде трохи виправляти кампанію, задавати не лише піарного, але й ідеологічного сенсу. І Симоненко, і Вітренко, і Семенюк, і Тарасюк, якщо заявить про себе, будуть впливати. Але кожен із них буде працювати на себе, розуміючи, що для нього це — запорука успіху у майбутній кампанії 2010 року.
Четверта група — це технічні кандадати, яких, на мою думку, зараз немає. Поява деяких епатажних людей, які «косять» під нове покоління, має явно технічний нахил. Але я вважаю, що технічні кандидати все ж з`являться у вересні. Чому у вересні? Бо всі штаби чекають рішення щодо моделі виборчої кампанії. Технічність з`являється тоді, коли зрозуміло, на чому можна грати.
— А яка, на Вашу думку, склалась ситуація в зовнішній політиці України? Наприклад, яке місце займає Україна в домовленостях між Росією та США?
— Нового місця у неї не буде точно. Теперішня ситуація знову показала, що українська еліта, зокрема, перші особи поводять себе як провінціали, які кожного разу переживають, що про них думають. А нічого про них не думають. Бо російсько-американський формат — це новий крок американської демократії, пов`язаний із внутрішньою перебудовою та новою зовнішньою політикою. У контексті того, що ці переговори відбуваються в умовах глобальної кризи з поки що не написаним фіналом, то це ще й початок великої боротьби за Євразію. Взагалі, одна з найбільших інтриг посткризового розвитку — це боротьба за вплив на Євразію, за ресурси Євразії. Росія є однією з центрових країн Євразії. Сполучені Штати, на мою думку, будуть зацікавлені в тому, щоб найближчі 5-7 років поступово піти від своєї європоцентричної залежності, від євроатлантичного світу і зробити ставку на новий, більш перспективний центр розвитку, яким може стати Китай, Японія, Росія та США. У Москві йшлося саме про це.
Що це значить для України? Це означає, що геополітика санітарного кордону, наше присоромлене загравання з Заходом йде в минуле. Така роль більше не потрібна. Світ не буде більше загравати із санітарними державами. Це вже прозвучало у Обами, але прихованим чином, коли йшлося про те, що «ми будемо поважати суверенітет, кордони і ми за за багатополюсність». Україна в цьому ключі повинна піклуватися не стільки про те, що про неї казали, а про те, що вона буде робити. Ситуація в Москві показала, що Україна не знає, що робити, якщо не почує цього в Москві чи Вашингтоні. Це урок цих переговорів.
— У цьому контексті хочу спитати про розвиток відносин між Україною та Росією. Як Ви вважаєте, цього року знову відбудеться газовий скандал? Україна може залишитись без газу?
— Газ буде. Але той факт, що за півроку під гучні заяви демонтується наша енергонезалежність — це правда. Тому що 2 удари, які завдані нашій рівновазі — це договір із Росією, а також неоднозначна Брюссельська декларація, яка декларує лібералізацію ринку, поставила жирний хрест на наших амбіціях. Ще рік тому була популярною тема про перетворення «Нафтогазу» на сильного, самодостатнього монополіста. Минув рік — і ми маємо майже банкрута з можливими матеріальними зобов`язаннями.
По-друге, швидше за все, ми матимемо позицію не лише Росії, але й Євросоюзу щодо наших транзитних зобов`язань. Тому не виключаю, що вже протягом найближчого календарного року у нас буде не надто приємна розмова про реформу енергетичного сектору, а також про перетворення нашої ГТС на консорціум. Зараз це буде подаватись як порятунок, а ще вчора це здавалось варіантом, про який ми могли дозволити собі подумати.