face="Times New Roman, serif">
size="2">"Спорт не є об‘єднуючим фактором, а міжнародні змагання не сприяють взаєморозумінню між країнами. Такого висновку дійшов автор статті, опублікованій у газеті “Newsweek”, Крістофер Хітченс. Він проаналізував темні сторони спорту й запропонував свої пояснення того, чому олімпійські ігри та інші спортивні змагання спричиняють конфлікт між націями.
face="Times New Roman, serif">
size="2">Як приклад, автор статті нагадує ситуацію в Анголі, де на початку січня проводився Кубок Африки і через який потерпіла збірна Того — тоді на тоголезьку команду напало терористичне угруповання, яке виступає проти проведення турніру на території країни. Більше того, наголошує журналіст, Конго, яке також проводитиме престижний футбольний турнір, встигло посваритися із Анголою щодо питань безпеки та недбалого ставлення Луанди до її забезпечення.
face="Times New Roman, serif">
size="2">"Приклад Анголи — це лише частина величезної історії. Відомий південноафриканський академік Р. В. Джонсон у своєму короткому ессе слушно відзначив наскільки деструктивною часом буває підготовка до різноманітних спортивних змагань.Чудове місто Кейптаун, яке цього літа прийматиме матчі Кубку світу, переживає на кращі часи: на ґрунті підготовки до турніру у країні різко виріс рівень корупції, при цьому у держави не вистачає коштів для побудови всієї необхідної інфраструктури, що штовхає її бюджет у прірву. Разом із тим багато навчальних закладів просто закриваються через прагнення корумпованих можновладців побудовати на їх місці стадіони та готелі — і це не враховуючи постійних суперечок між містами за право проведення матчів, звинувачень у підкупі суддів та жорстоку конкуренцію між представниками обслуговуючих професій (таксисти, офіціанти і т.д.) за збереження власних позицій на ринку праці", — зазначає Хітченс.
face="Times New Roman, serif">
size="2">Не обійшов він увагою і Олімпійські ігри у канадському Вістлері, де ще до їхнього початку між спортсменами встиг розгорітися скандал. За словами британських та американських спортсменів, канадські організатори обмежували доступ до тренувань на ковзанці, різноманітних трасах та треках іншим спорстсменам. "Канадці чудово розуміють наскільки важливими є ці тренування для спортсменів і прагнуть усіляко користуватися привілеями, які їм дає право господаря Ігор. Голова лижної асоціації Канади Макс Гартер навіть не посоромився прямо заявити про те, що канадські спортсмени повинні захищати власну територію та відмовляти іншим у користуванні їхніми трасами допоки вони виконають свій план", — пише Хітченс. — "Канадці не спромоглися жодного разу вийграти золото на двох Олімпіадах, які проводилися у Монтреалі 1976 року та Калгарі 1988, і, звичайно, вони не пишаються цим. Однак, схоже, знущанням над гостями на власній "вечірці" вони не просто пишаються, а ще й підштовхують інших до аналогічних дій. Куди ж поділася гостинність організаторів?", — запитує видання.
face="Times New Roman, serif">
size="2">Хітченс наводить слова одного із ображених американських членів спортивної організації “USA Luge” Рона Россі, який посилаючись на домовленості, досягнуті у Лейкплесіді у 1980 році, вважає поведінку канадців "не спортивною". Однак чи справді вона така? Навпаки, переконує автор: така поведінка організаторів демонструє всю сутність спортивного світу, який включає посилення ворожнечі у відносинах між державами, допінг та смерть спортсемнів від його вживання, навмисне залякувння та знущання над тваринами для підвищення їх боєздатності і т.д. Оліміпада в Вістлері вже встигла отримати статус скандальної, після того як під час тренування загинув молодий грузинський спортсмен-бобслеїст. Скоріше за все, причиною його смерті є невдала конструкція траси та недбале ствалеення організаторів до цього питання, що є неприпустимим, пише газета.
face="Times New Roman, serif">
size="2">У 1945 році, згадує автор, британський журналіст Джордж Орвел у своїй статті "Спортивний дух", яку він написав після чергового сплеску насилля та шовінізму на міжнародних футбольних змаганнях, відзначив, що "спорт є провокатором негативу":
face="Times New Roman, serif">
size="2"> "Мене завжди дивувало, коли я чув як люди стверджували, що спорт створює дружбу між окремими націями і якби люди тільки і займалися тим, що зустрічалися на полях для футболу та крикету, то їм би однозначно не кортіло б з‘ясовувати відносини із пістолетами та танками. Можливо, людям, які так вважають, просто необхідно ознайомитися із конкретними прикладами, аби спростувати свої переконання (наприклад із Олімпіадою 1936-го року), чи вдатися до простої дедукції загальних принципів і зрозуміти, що більшість спортивних змагань перетворюються на оргії ненависників, а не на дружній бенкет".
face="Times New Roman, serif">
size="2">Мабуть, хтось вважає такі висновки Орвелла занадто радикальними, зазначає Хітченс, але як же тоді бути з війною між Сальвадором та Гондурасом у 1969 році, яка розпочалася одразу ж після спірного футбольного матчу і яка врешті дійшла до повітряного бомбардування? Що ж до більш свіжих прикладів насилля, яке було спровоковане спортивними змаганнями, то можна згадати Хартум: футбольний матч між Алжиром та Єгиптом, що проходив у цьому місті, завершився жорстокими масовими заворушеннями, обміном дипломатичними нотами, гострими заявами виксокопосадовців обох країн і т.д. І це між двома членами Ліги арабських країн! Що тут можна сказати, спорт на рівному місці спричинив ворожнечу між двома країнами, які не мали жодних дипломатичних проблем перед матчем. Після ж нього в Каїрі панувала атмосфера, яку можна порівняти тільки із поразкою країни у війні в червні 1967-го…..Неприємно та небезпечно, — робить висновок “Newsweek”.
Підгот. Л.Дубенко. />
Читайте также по теме