Упродовж останніх двох місяців слова "Європа" та " криза" стали немов взаємодоповнюючими компонентами, без яких не виходить жодна газета чи випуск новин. Критика, невдоволення, ворожі настрої держав-членів союзу, пошуки сенсу його існування, — все свідчить про те, що Європейський союз переживає гостру форму всім відомої кризи середнього віку, — вважає впливове британське видання “The Financial Times” http://www.ft.com/cms/s/0/4d277112-7d68-11df-a0f5-00144feabdc0.html.
Спочатку, нагадує газета, всі тільки і робили, що говорили про неймовірну боргову прірву, в яка втягнула в себе пів Європи. Згодом, після старту чемпіонату світу із футболу та ганебних програшів найвідоміших збірних світу, включаючи команди Німеччини, Франції, Іспанії і т.д, слово криза отримала нове забарвлення і всі стали говорити не тільки про економічний, а й про спортивний провал Старого світу та його неспроможність гідно боротися із іншими.
Зрозуміло, що такі економічні та спортивні зауваження та невдоволення громадськості станом справ в Європі — цілком виправдані. Однак, хтось може запитати, в чому корінь проблеми? Що спричинило таку затяжну перш за все фінансову "хворобу" Європи? Відповідь насправді лежить на поверхні, достатньо лише звернутися до витоків сучасного Євросоюзу — Римського договору 1957-го року. Саме після нього був заснований ЄС, якому цього року виповнюється не більше не менше 53-х роки — класичний вік для так званої кризи середнього віку, яку ЄС, вічно роздратований та в пошуках сенсу свого існування, вже не здатен приховувати.
"Засновники Євросоюзу свого часу чітко та без вагань визначили мету заснування союзу: це мир у всій Європі. Однак із часом його концепція потихеньку почала змінюватися. Останнім впливовим європейським політиком, який щиро вірив, що головним чинником єдності Європи являється збереження миру, мабуть, був провидець реуніфікації власної нації та створення єдиної європейської валюти, німецький канцлер Гельмут Коль", — розмірковує видання. — "Однак через 65 років після війни одиниці із європейських політиків досі вірять, що "тісно пов’язана Європа" необхідна для збереження миру: коли голандський прем’єр-міністр намагався наполягти саме на цьому аргументі, виступаючи за запровадження конституції ЄС у 2005 році, його не те що не зрозуміли, його просто засміяли. Але, якщо мир — не основна мета існування союзу, то що тоді?".
Газета стверджує, що більшість сучасних проєвропейських фанатів порушують саме таке питання і доходять доз овсім різних висновків: одні сходяться на тому, що метою є фінансове збагачення, заради якого, в першу чергу, і був створений єдиний європейський ринок та валюта.
Інші, переважно прихильники лівої ідеї, вважають, що Брюссель мав би сконцентруватися на збереженні унікальної європейської соціальної системи, яка забезпечувала б громадянам безплатну медицину та гідне життя.
Треті наголошують на тому, що задача ЄС полягає у поширенні демократичних цінностей та контролю над розширенням та діяльністю союзу.
Четверті, що головна мета Європи — утвердити свій авторитет на міжнародній арені, що цілком логічно, адже чисельність громадян ЄС становить лише 11% світового населення. Через 50 років ця цифра скоротиться вдвічі. Тому у Європи просто немає виходу: вона вимушена об’єднуватися заради зберження права голосу на міжнародній арені.
Осторонь стоять ті — зокрема британці- хто переконаний у тому, що Євросоюз має відмовитися від грандіозних та абстрактних ідеях і сконцентруватися на практичних вигодах, які можуть бути запропоновані звичайним європейцям. Серед них, наприклад, безпаспортне пересування, дешевші телефонні дзвінки та гранти на навчання, що чудово, але не змушує не задуматися чи дешевий телефонний зв’язок — головний фактор, заради якого десятками років працювали тисячі політиків, економістів, науковців і т.д.
"Якщо об’єднати всі зазначені припущення про сенс існування ЄС як політичного, економічного та соціального інституту можна сказати, що мета Євросоюзу полягає у мирі, процвітанні, поширенні демократії, збереженні європейської соціальної моделі, захисту інтересів Старого світу на зовнішній арені і задоволенні практичних потреб", — пише газета. — " Звичайно, що такі заяви подобаються майже всім. Але складність в тому, що ці гучні та пафосні задачі, при більш детальному аналізі, можуть виявитися набагато більш контраверсійними, аніж здаються на перший погляд. Так захисники європейської "соціальної моделі" із жахом були поставлені перед фактом того, що після розширення союзу працівникам із більш забезпечених держав довелося стикнутися із конкуренцією із боку набагато дешевшої робочої сили — вихідців з країн-нових членів союзу. "Польський сантехнік" став чимось на кшталт всенародного жаху у Франції, в той час як британські поліцейські усвідомили, що масова іміграція із ЄС не на жарт дратує місцевих виборців".
Видання наголошує, що поряд з вже названими контроверсіями на горизонті постійно виникають нові: після початку економічної кризи словосполучення "єдиний європейський ринок" та "ліберальна економіка" перетворилися скоріше на лайку, а прагнення ЄС стати більш вагомим на зовнішній політичній та зокрема військовій арені завершилися тим, що виборці стали вимагати від своїх урядів вивести війська із Афганістану та припинити будь-які військові проекти.
Таким чином, пише “The Financial Times”, Європа, немов звичайна людина, що переживає кризу середнього віку, блукаючи у пошуках сенсу власного життя, постала перед фактом: все вказує на те, що вона не зберегла достатньо коштів для гідної пенсії і має всі шанси збільшити у своєму раціоні споживання консерв своїх братів менших.
"Можливо, хтось спитає, а де ж оптимістичний погляд в майбутнє? Де той вогонь в очах, що спалахував раніше, коли хтось вигукував слово "Європа"? Звичайно досі існують ті, хто вірить в те, що Євросоюз подолає всі труднощі і пройшовши шляхом вогню, води та мідних труб стане більш об”єднаним та солідарнішим, ніж раніше. Однак, як не крути, але поки що перспективи далеко не обіцяючі: ранні стадії економічної кризи встигли налаштувати всі європейські держави одне проти одного, особливо Німеччину проти Греції", — зазначає “The Financial Times”. Однак нагадує, що, дійсно, бувають випадки, коли кризу середнього віку, зокрема подружні пари, із успіхом долають і починають кохати одне одного ще більше. Але частіше всього вони просто розлучаються.
Підгот. Л.Дубенко. />