Для України Франкфурт-на-Майні ще довго асоціюватиметься з чи то нетверезим, чи то просто неврівноваженим міністром внутрішніх справ. В очах Європи та решти світу Україна вкотре постала в не найкращому вигляді. І в першому і в другому випадку в програші ми, навіть через європейський егоїзм: адже “своїй” Німеччині більше повірить світова громадськість, попри те, що очевидні огріхи у випадку з Юрієм Луценком в аеропорту з їхньої сторони все-таки були.
До скандалів за участю політиків — від п’яного міністра Японії та кабінетної насолоди Біла Клінтона до французької «лямур» Ніколя Саркозі і «веселого» Жириновського з привітанням Бушу на далеко не літературній мові – світова громадськість та їхні видання, на зразок газети “Bild”, вже звикли. Це привід та тема для розмов в найскладнішому випадку на місяць. Що ж до наших співвітчизників – то справа не завершилась на рівні самих балачок хоча, здавалось, що таке п’яний український політик? Враховуючи широту душі “політичної еліти» та розмір їхньої кишені, цим вже не вразиш простий народ і справу можна було б добряче перемити та поставити крапку. Але, проблема в тому, що для наших політиків завжди існує «але».
Наше «але» у тому, що скандал з Юрієм Віталійовичем стався, тоді коли розпочалась передвиборча гонка. Проросло «але» й тому, що після довгих канікулів мала б розпочати роботу Верховна Рада, тому біло-блакитні регіонали у Верховній Раді ухопились за любителя перехилити зайвої як за соломинку й заблокували парламентську трибуну. «Гуляй поле» від пригод у Німеччині перейшло в українську площину і загрузло там надовго з усіма наслідками та витоками.
Із самого початку своєї майже безперервної міністерської каденції міністр внутрішніх справ Юрій Луценко доволі часто (щоб не сказати зазвичай ) опинявся коли не в центрі, то на недалекій периферії різноманітних скандалів. Така участь головного міліціонера країни у здавалося б характерних для його посади «розбірках», з одного боку, частенько додавала йому рейтингу, виставляла в очах громадськості як «свого» серед «своїх» та «чужих» одночасно. Наприклад, у 2006 році квартиру Юрія Луценка обшукувала Генеральна прокуратура, не так для вилучення ізраїльського паспорта і нібито отриманих як хабар меблів, як з метою дискредитувати впливового політика перед громадянами. Тоді, якщо пригадати, у Юрія Віталійовича було вилучено іменну зброю та документи, а ще йому інкримінували незаконну роздачу вогнепальної зброї. Але вийшло так, що цей випадок навпаки додав популярності нинішньому міністру. Позаяк, восени того ж року за даними Центру соціологічних та політичних досліджень ім. Разумкова. Юрій Луценко опинився в числі державних осіб, чию діяльність українці підтримують найбільше. А чого варта його бійка з мером усіх міжпланетних киян? Та попри чергове знеславлення Батьківщини Юрія Луценка варто було б по-людськи пожаліти. Дуже вже жалюгідно виглядав міністр внутрішніх справ на своїй прес-конференції — тій самій, де він оголошував про свою відставку.
Однак для українського політикуму експлуатація міжнародного аспекту скандалу насправді лише нагода спробувати взяти гору у внутрішніх суперечках. Вимагаючи «справедливого суду» для Юрія Луценка, Партія регіонів використала це як привід заблокувати роботу Верховної Ради, щоб створити підстави для її розпуску. Кому потрібне це блокування парламентської президії? – цікавились журналісти на початку тижня у депутата-регіонала Олександра Єфремова. « Уявіть, — відповідав він.- Ви ставите питання на голосування, заздалегідь довго і уїдливо обговорюючи аеропортний інцидент у сесійному залі. Теле- і радіоаудиторія сміється з ваших жартів і обурюється разом з вами поведінкою такого міністра. Припустімо, ви зазнаєте невдачі і коаліція провалює голосування за відставку. Ну, так ви ще місяць можете на кожному розі заявляти, що «ці покидьки заради крісла і уявної міцності коаліції ховають імідж України, а силовим відомством рулює закінчений пияк?»
Маючи в руках чималий потенціал шантажу, ПР отримала козирну карту в коаліційних іграх з БЮТ. Схоже, Юрій Луценко підсунув чималу свиню Юлії Тимошенко, яка займаючись економічним блоком, не мала жодних планів на зміну силового міністра. Звільнити міністра означає позбутися вірного побратима і союзника, якими в наш складний політичний час не розкидаються. З іншого боку, не задовольнивши прохання про відставку, прем’єр таким чином бере на себе і свій уряд солідарну відповідальність за поведінку її підлеглого. А їй, зважаючи на власні амбіції та наполеонівські плани ще один мінус до рейтингу ні до чого.
У вівторок Рада нарешті запрацювала, правда, лише на хвилину. І ця хвилина яскраво засвідчила, що регіонали не так вже й дбають про імідж країни. Втім, уже згадуваний Єфремов хвацько знайшов вихід і пояснив всім охочим, що відмова від блокування була демонстрацією їхнього небажання розпускати Верховну Раду, та швиденько перевів на документи німецької прокуратури із свідченням “гріхів” Юрія Луценка. Через якийсь час у кращих сюжетних традиціях документи «зависли» десь в паралельному світі і до України не дійшли. Німецька сторона повідомила, що не відсилала жодних доказів та й взагалі без згоди самого міністра МВС України цього робити не буде. Активістам у боротьбі з алкоголізмом серед урядовців нічого не залишалось, як просто перекласти вину на свою опонентку. />
Тим часом Юрій Луценко особисто відвідав парламентські фракції БЮТ і НУНС і дав зрозуміти, що його заяву про відставку не слід розглядати серйозно – а локалізувати конфлікт треба через слідчу комісію парламенту. “Я всю провину покладаю на себе», – декілька разів повторив він на зустрічі з соратниками Тимошенко.
Результативним виявився лише останній день роботи Верховної Ради — п’ятниця. Депутати таки почали роботу, домовившись про створення Тимчасової слідчої комісії та відсторонення від посади Юрія Луценка на час її роботи. Та головним того дня стало ухвалення закону про заборону ігрового бізнесу в Україні, який майстерно «протягнув» Голова Верховної Ради Володимир Литвин. Коли обурені регіонали оговтались і зрозуміли, що підтримали – було пізно. «Сьогоднішній законопроект – це випущений джин з пляшки. Там є момент, згідно з яким Кабінет Міністрів отримує право визначати зони, де буде дозволено гральний бізнес. А тепер уявіть, які гроші за цим стоять! Гадаю, сьогоднішнє голосування – це перемога Юлії Тимошенко над тупістю Партії Регіонів, яка не зрозуміла, що приховує в собі цей закон”, — пояснив депутат від КПУ Микола Кравченко. Самі регіонали від коментарів відмовлялись або говорили, щось невизначене на зразок «Так ігрові автомати – це погано».
“Якщо ставити питання щодо повної тотальної заборони грального бізнесу, а доповідачі законопроекту говорили саме про це, то, необхідно визнати, що де-факто в самому законі, передбачено право податкових адміністрацій оспорювати в конкретному випадку питання про подальшу діяльність ігрових установ, тобто йдеться не про заборону, а про закриття в судовому порядку. Якщо це так, то про це треба прямо говорити, але ж автори закону та представник профільного комітету заявили, що це повна заборона”, — зазначив інший депутат від КПУ Петро Цибенко. Самій Юлії Тимошенко прийняття такого закону і справді дає певні козирі у руки. Регіони, які виступили на початку тижня як ті, хто тримає контролює ситуацію, до кінця тижня з’їхали до нуля.
Минулий тиждень був плідним для українських політиків та, на жаль, не для країни та її кризи, про яку в передчутті виборів починають забувати ті, кому треба було б з кризою боротись. Ситуація з Юрієм Луценком відкриває багато цікавого, але зовсім не про Луценка. Ставши розмінною монетою у політичних чварах він як політичний гравець, звісно, вже вийшов в тираж. Цей скандал найбільше, звичайно, на руку опозиції, яка представить його як аргумент недієздатності і безвідповідальності влади. Крім того, це загострить і так непрості відносини всередині самої коаліції, ставши індикатром її неспроможності приймати складні і непопулярні рішення. Ультиматум Партії регіонів розблокувати роботу Верховної Ради лише за умови наявності достатньої кількості голосів у парламенті за відставку Юрія Луценка, не залишає Юлії Тимошенко іншого вибору, як пожертвувати цією фігурою на політичній шахівниці. Від цього вона навіть зможе отримати дивіденди, продемонструвавши, що, мовляв, «справедливість – понад усе».