Ще шостого березня на кабмінівському порталі з»явився прес-реліз про те, що уряд «спростив систему реєстрації підприємців, які працюють за межами України, і систему оподаткування їх іноземних доходів» /> . Минув час, однак годі цю постанову шукати в офіційних виданнях, чи в базі даних законодавства – її ще не оприлюднено. Коли ж цей нормативно-правовий акт врешті-решт стане надбанням громадськості, з ним варто буде ознайомитися – і не лише нашим співвітчизникам, котрі перебувають на заробітках в Ірландії, Іспанії, Італії чи Португалії.
Якщо, як стверджується у вищезгаданому прес-релізі, вищезгадану постанову "Про особливості застосування окремих норм Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727 для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність за межами України, в умовах світової фінансової кризи" уряд схвалив 5 березня на своєму засіданні, то чому вона досі не опублікована? Чи погоджується з її концепцією Мінфін? Міністерство економіки? Пенсійний Фонд і Міністерство праці та соціальної політики? Чи ця постанова є винятково продуктом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва? А головне – чи пристануть на цю ініціативу мільйони наших заробітчан, розсіяних по всьому світові?
На сьогодні можна хіба що приблизно окреслити суть постанови – вона має заохотити українських гастарбайтерів поповнити бюджет неньки-України, яку вони змушені були залишити у пошуках кращої долі. Заклик до порятунку бюджету загорнений в приємну обгортку – зробіть пенсійні внески, не втрачайте пенсійний стаж і по поверненні додому і по досягненні пенсійного віку матимете право на пенсію. На мінімальну — якщо будете переказувати мінімальний внесок. Гідну – якщо розщедритеся на гідний внесок.
Передбачається, що мігранти – хоч раз на рік – переказуватимуть кошти до вітчизняного бюджету (отже, і до Пенсійного фонду) – чи електронними платежами як-от через “Вестерн Юніон”, чи за них вдома переказуватимуть рідні та близькі. Мінімум документації і вимог, спрощена система реєстрації – і обіцянка забезпеченою старості.
У зв»язку з цим постає низка запитань. Перше. Чому наші уряди (не лише чинний Кабмін, але і його попередники) не переймалися цією проблемою раніше? Що такого нині сталося, що Кабмін заповзявся запрошувати трудових мігрантів до посильної участі у наповнені суспільного казана?
Друге. Хіба раніше у наших заробітчан не було можливості реєструватися приватними підприємцями у себе вдома і платити єдиний податок?
І третє. Що такого може статися, що наші співвітчизники вишикуються у чергу до “Вестерн Юніонів”, щоби заповнити платіжні доручення з реквізитами єдиного казначейського рахунку?
Саме в ситуації з єдиним казначейським рахунком і полягає відповідь на перше запитання. Він обмілів до непристойності. Погляньмо на сайт Держказначейства – станом на 12 березня ц.р. залишки на рахунку склали 2 млрд. 647 млн. грн., в той час як середнє значення на цю дату за п»ять попередніх років — 4 млрд. 716 млн. грн. Не потрібно бути фахівцем із виконання бюджету, щоби зробити висновок – ресурси держави тануть на очах, і наповнювати їх потрібно будь-що.
В умовах, коли закульгав ПДВ (бо немає споживання), коли зіщулився податок на прибуток підприємств (де той прибуток?), коли каменем падають донизу надходження від податку на доходи фізичних осіб (які такі доходи?), чим наповнювати казначейський рахунок? Податком з розкоші? Продажею квот на викиди у рамках Кіотського протоколу? Залученням до бюджету доходів БТІ, кадастрових центрів та інших державних та комунальних підприємств, що надають адміністративні послуги? Тож погляд урядовця звертається до наших співвітчизників, які шукають свого щастя та копійчину де-інде, лише не в Україні. І зовсім не поспішають, попри кризу, на її терени повертатися.
Тож питання друге – а що заважало нашим гастарбайтерам раніше реєструватися і платити (за допомогою рідних, щоби не перетинати задля цього кордон) єдиний податок та здавати декларацію? Практично нічого, бракувало лише кількох важливих компонентів – усвідомлення того, що це варто робити, і віри в те, що цій державі доцільно допомагати коштами, навіть якщо ти перебуваєш за кордоном. Тим паче, що держава безвідносно до імені прем»єр-міністра, який перебував в той чи інший час на чолі уряду, пальцем не поворушила, щоби переконати мігрантів сплачувати хоча б мінімальні податки. Адже стаття 12 Закону про обов»язкове загальнодержавне страхування існує з часу ухвалення цього закону 9 липня 2003 року, і йдеться в ній про ДОБРОВІЛЬНУ участь у системі пенсійного страхування. Заробітчани ідеально підпадають під добровільне страхування і хто-зна, може, хтось з них і скористався б цією можливістю – укласти персональний договір із Пенсійним фондом і самостійно сплачувати внески – якби держава таку можливість пропагувала. Та їй було не до цього. Натомість вона намагалася встановити факт перетину мігрантами кордону, щоб переконатися, що вони не беруть участь у виборах.
Тож – і це третє питання – що такого має статися, щоб частина того струмка (раніше була повноводна ріка) грошових переказів з чужини додому скерувалася до бюджету? Звідки має взятися віра, що ці кошти будуть використані з розумом і їх варто платити, незважаючи на те, що ти працюєш офіціанткою в Дубліні або прибиральницею в Неаполі?
ГолосUA скористався інтернет-телефонією, щоб зателефонувати двом нашим знайомим співвітчизникам у Португалію та Іспанію і поцікавитися, чи спокусяться вони на пропозицію держави. Відповіді буди діаметрально протилежними.
Нелегал Євген з Тернополя працював три роки будівельником в Іспанії, однак нині в країні з чи не найвищим рівнем безробіття в Європі його послуги, навіть за демпінговими розцінками, не потрібні. Однак, навіть перебиваючися з одного випадкового заробітка на інший, додому він повертатися не збирається. Годі говорити, що 32-річного чоловіка пропозиція українського уряду залишила цілковито байдужим. І до пенсії далеко, і світитися зайвий раз не хоче, і не бачить причин, чому він має платити податки Україні, працюючи в Іспанії.
Інша ситуація з Дмитром, який доглядає і готує до змагань коней у заможного фермера за сорок кілометрів від Порто. В свої 54-ри він вже задумується над пенсією і не вважає за обтяжливе поділитися з державою, у паспорті якої у нього стоїть достовірна португальська віза, 200 гривнями на місяць. Або 600 на квартал. Або 2400 на рік, що йому значно зручніше – заплатити за один раз. Більше того – Дмитро сказав нам, що коли він приїде наступного разу в Україну у травні, він розгляне можливість сплатити податки за минулі роки, щоби «наростити» собі пенсійний стаж. Тим паче, що здевальвованою гривнею робити йому це вигідно.
На основі цих прикладів годі прогнозувати загальну картину, однак певних надходжень з цього винесеного за дужки державної політики джерела можна було б очікувати. Лише не варто очікувати і переконувати інших, що наші заробітчани врятують бюджет, а заодно і Пенсійний фонд. Для цього, на крайній випадок, є наші вкрай збіднілі, за версією «Форбсу», олігархи.