Те, що чвари українських зверхників вже переповнили європейських керівників по вінця стало очевидно, коли Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко вперше в статусі Президента та Прем’єра разом взяли участь у саміті Європейської народної партії. Українські політики, як рання весна – оманливо продемонстрували тепло крізь холодний вітер справжніх намірів.
Юлія Тимошенко – стримана, не всміхається. Віктор Ющенко – намагається не критикувати Прем’єра. Ще б пак – мирити, тих хто працююючи на паралельних вулицях, спілкується, а точніше лається через ток-шоу на телебаченні взялося керівництво ЄНП і хоча б на цьому відрізку часу необхідно вдати, що вони перш за все дбають про країну і можуть під час кризи не думати про владу.
Опісля перемовин перші особи України, наче на іспиті відзвітували перед журналістами, розповіли про цілі, кризу, роботу уряду, а на запитання чи помирив їх Захід прямої відповіді так і не дали. Проте, повертались додому одним літаком, намагаючись демонструвати, що весна прийшла і у їхні серця.
Літаки літаками, але український народ ситий обіцянками, запевненнями та добрими словами від усіх «кандидатів» і йому ні про що не говорить офіціозне європейське рукостискання на знак примирення – йому достатньо лишень поглянути на ситуацію в країні, на кадрові інтриги, що плелись минулого тижня, розвал НУ-НС та перешіптування про все ще можливі союзи біло-блакитних та біло-сердечкових.
Торги за портфель міністра
Найперше, що дає підстави не вірити у прагнення політиків до примирення — це ситуація навколо призначення міністра закордонних справ, яка перетворилась на своєрідні фракційні торги. Експерти побачили щонайменше три мотиви, якими після звільнення Володимира Огризка керувався Віктор Ющенко, визначаючи кандидата на крісло голови МЗС. По-перше, це поставити на чолі МЗС «свою» людину. По-друге, нейтралізувати міжнародну активність віце-прем’єра Григорія Немирі, а значить і Юлії Тимошенко. По-третє, підтвердити західний вектор своєї зовнішньої політики.
Не втратити вплив на МЗС намагалась і Юлія Тимошенко – коаліція у парламенті готувала кандидатуру лояльного до уряду Бориса Тарасюка. Цей варіант Президент, володіючи винятковим правом робити подання міністра, відкинув. Свого кандидата пропонували і регіонали в особі Костянтина Грищенка, але Президент висунув Олега Шамшура — посла України в США і тим самим примусив багатьох депутатів поставити одне єдине запитання: А хто такий Шамшур?
Фракція Партії регіонів одразу відмовилась голосувати, пояснивши це тим, що Олег Шамшур не захотів зустрітися з ними і цим самим смертельно образив їх. «Гадаю виважена бесіда з кандидатом від Президента на посаду голови МЗС могла б вплинути на голосування, але в нас є принципова позиція – не беремо участь в формуванні органів виконавчої влади. Та враховуючи своєрідність посади і те, що від неї багато що залежить, зокрема зовнішня політика, гадаю, ми б підтримали Олега Шамшура, якщо б він знав, в які двері слід заходити аби зустрітися з Партією регіонів, а його поведінка може лише продемонструвати, яким він буде міністром» — скаржився у кулуарах депутат-регіонал Олександр Єфремов.
Натомість члени коаліції, попри те, що більшість з них так і не змогла дати відповідь на запитання журналістів, а що ж вони знають про посла України у США, проти президентського кандидата нічого не мали. Хоча, голосування за керівника МЗС коаліціанти пов’язали з призначенням інших міністрів. Зокрема, фінансів та юстиції. Тому у БЮТ та в коаліційній частині "НУ-НСу" підготували пакет. Одним голосуванням запропонували призначити і міністра фінансів (дехто стверджує, що ним може стати заступник голови ДПА Федір Ярошенко), і замінити міністра юстиції. Окреме питання коаліційного пакета — призначення двох нових віце-прем’єрів: Сергія Тигипка та Петра Порошенка.
Та набрати голоси за коаліційний пакет принаймні на цьому тижні виявилось неможливим. Президент на поступки не погодився. "Якщо коаліція зняла міністра закордонних справ, то нехай (і тут ми їй допоможемо) якомога швидше призначить нового, а не бавиться в усякі пакети, які тільки заплутують і ускладнюють справу", — розтлумачив позицію Президента В’ячеслав Кириленко.
Врахувавши, що цього тижня голосів для пакетного голосування БЮТівцям не назбирати , їхні представники уже майже погодились голосувати «за», але в останню мить свої вимоги висунув блок, лідер якого завжди потрібен, ну, якщо не Україні в цілому, то певним політичним силам – точно. Політична сила Володимира Литвина, мабуть, через побоювання, що цього разу про них забули – заявила, що спершу Президенту належить з’явитись із щорічним посланням до парламенту, у якому окрім формулювання свого бачення зовнішньополітичної ситуації він представив би і Олега Шамшура. «У багатьох країнах є Президент і є Прем”єр, а далі кажуть про міністра закордонних справ. Якщо подивитись на США – там є Президент і держсекретар, тобто міністр закордонних справ. Тому відповідальність цього кріслі і порівнювати з іншими міністерськими посадами не можна. Блок Литвина на консультаціях дішов висновку, що буде цілком логічно, якщо Президент виступить з посланням до Верховної Ради, сформулює своє бачення засад зовнішньої політики і під це бачення запропонує кандидата».- заявив Олег Зарубінський. />
Отримавши таким чином можливість не втратити обличчя, БЮТівці швиденько згадали : а й, справді, ну як можна призначати голову МЗС, коли Юлія Тимошенко у Брюсселі?
Що віщує тернопільський тріумф «Свободи» ?
Тернопільські вибори, напевно, не надто хороший пролог президентських. Альтернатива безсилій владі знайшлась в особі крайніх правих. Перемога тягнибоківської “Свободи” це не попередження, а гучний подзвін про нову політичну епоху, коли розчарування в діючій владі та знесилення народу у намаганнях домогтися кращого життя досягли такого рівня, що вже немає значення кого вибирати – націоналіста, анархіста, фашиста: аби тільки б не тих, хто при владі.
Невдалий результат БЮТу цілком може бути віддзеркаленням звинувачень з боку Секретаріату Президента в проросійській позиції, а також вагання БЮТ у питанні необхідності дострокових виборів. Відмова БЮТ від активної участі у виборчій кампанії на кінцевій стадії теж зіграла свою роль. Персонально для Прем’єра така поразка означатиме, що на президентських виборах вона не зможе шукати підтримки голосів, використовуючи регіональний фактор.
Успіх «Свободи» логічний. На правому фланзі залишилося достатньо мало ідеологічних партій із зрозумілим обличчям. У цій ситуації «Свобода» виступила саме ідейно послідовною. Результат «Єдиного центру» можна поставити в заслугу голові місцевої обладміністрації. Крім того, на Тернопільщині завжди були багато прихильників Віктора Ющенка. А що стосується успіху Партії регіонів, то це результат розчарування у помаранчевих політичних силах.
Розвал НС-НУ та благородна місія ПР.
Тиждень, що минув засвідчив, що “Народний Союз–Нашу Україну” у наступні місяці чекають значні зміни, які для Президента Віктора Ющенка — за сумісництвом лідера “НСНУ”, будуть неоднозначними. У Верховній Раді, колишні прихильники Президента відверто звинувачували його у бездіяльності та розвалі НСНУ. «Партії «Наша Україна» немає, і головна причина в тому, що за прямої участі голови партії на даний час — Президента України Віктора Ющенка, основна команда партії була знищена. В тому числі, і я, що й стало причиною мого виходу із партії», — сказав народний депутат від “НУ-НС” Роман Зварич. Він переконаний, що наступним кроком Президента стане об’єднання залишків партії з «Єдиним центром». "Президент завжди вважав, що ця партія його руйнує. Я вважав навпаки. Сьогодні ви бачите, що вийшло. Тому я й кажу: для партії буде краще, якщо Ющенко її залишить. «НСНУ» зуміє сама знайти свій політичний шлях", — погодився з думкою Романа Зварича лідер парламентської фракції “НУ-НС” Микола Мартиненко. На думку народного депутата, на цей момент партія не має ефективного управління, а її керівництво дає суперечливі вказівки.
Тим часом Партія регіонів, що останнім часом зайняла позицію відмовчування, вирішила повернутись до старих обіцянок та запевнила, що 27 березня очолить масові страйки по всій Україні. Але, уточнюючи свої заяви опозиційники наголосили, що вони лише очолять рух, бо, мовляв, народ уже давно готовий до мітингів і протестів, а благородна мета регіоналів скерувати його так, аби уникнути хаосу, свавілля та бійок.
На цьому тижні ми – український народ, будемо чекати розв”язання тих самих проблем, що й на минулому, адже вони плавно і невирішено перейшли в сьогодення і мир у небесах над Брюсселем цьому не завадив. А ще, знову чекатимемо, а може хтось таки подумає про нас, кризу і Україну.