Збірний портрет сучасного українського медика, гадаю, приблизно такий: швидше жінка (нехай чоловіки-медики не ображаються), безперечно, любить свою роботу, бо, за тих умов, у яких працюють і живуть нині українські медики, залишаються у професії лише ентузіасти або ж ті, хто має непогану “гонорарну” додачу до заробітку. Адже за часів незалежної України медицина, попри всі плани та обіцянки, залишається найменш реформованою галуззю народного господарства.
Умови праці і соціальні гарантії
Загальні витрати на національну систему охорони здоров’я у розрахунку на душу населення в Україні нині у 5,5 раза нижчі, ніж у європейському регіоні, у 3,9 раза нижчі, ніж у Європейському Союзі, та майже вдвічі менші, ніж у Польщі.
Звісно, недостатнє бюджетне фінансування не сприяє оновленню матеріальної бази лікувальних установ, а також підтриманю їх у стані, в якому вони потрапили “до рук” незалежної української медицини сімнадцять років тому. Це стосується, насамперед, медичних закладів, де неможливо ввести відрахунок внесків у “благочинні фонди”, створені при них- туберкульозних та шкірвендиспансерів, сільських амбулаторій, лікарень у малих містах. Бо у пацієнтів, які отримують допомогу у подібних закладах, банально немає грошей на хабарі лікарям та для спонсорської допомоги лікувальним закладам.
Медпрацівники у рядових лікарнях і поліклініках вимушені працювати на обладнанні, не тільки технічно застарілому, а й часто небезпечному для здоров’я, по-перше, медиків, а по-друге, і самих пацієнтів. Не говорячи вже про затримки із виплатами заробітної плати, відключенням закладів від тепло- та водопостачання, “відрізанням” телефонного зв’язку за борги.
Питання оплати праці медичних працівників стоїть надзвичайно гостро. За підсумками діяльності системи охорони здоров’я у 2008 році, оприлюдненими Мінохорони здоров’я України, рівень зарплат медиків залишається низьким, як по відношенню до заробітків працівників, зайнятих у інших секторах економіки, так і тим більше — до міжнародного рівня. Протягом 10 років цей показник залишається майже удвічі нижчим, ніж визначено статтею 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я, та майже на 20% нижчий, у порівнянні із заробітками працівників освіти. Середня зарплата у галузі у 2008 році становила 1178 гривень (у промисловості — 2018 гривень).
Професія лікаря — одна з найважчих у психологічному сенсі. Лариса Канаровська, яка очолює Київську міську раду Профспілки працівників охорони здоров’я, розповіла, що медики, покликанням яких є охороняти здоров’я людей, помирають за статистикою на 10-15 років раніше представників багатьох інших професій. “Це справді парадокс і не лише щодо "змагання" у міцності здоров’я з іншими професійними групами працюючих. Якийсь час модно було обраховувати, у скільки шахтарських життів обходиться кожна тисяча тонн добутого вугілля. І це справляло враження. А хто підраховував, скількома хворобами, а то й життями медиків обраховується допомога хворим в екстремальних ситуаціях, інфекційним хворим, чим вимірюється ризик врятувати ближнього, тих, котрі працюють з хворими на туберкульоз та гепатит?”, — наголосила лікар. />
Моральний аспект і перспективи
Такий стан речей штовхає українських лікарів і медсестер до “втечі” з медицини, перекваліфікації, трудової міграції за кордон, зокрема, у найближчі Польщу та Росію, де медики заробляють у рази більше. Або — у кращому випадку для України — переходу на роботу до комерційних медичних установ.
Укомплектованість лікарями у системі МОЗ України становить 80,3 відсоткка, а дефіцит лікарських кадрів складає майже 48 тисяч. Показник забезпечення лікарями у цілому по галузі — 45,2 на 10 тисяч населення. Щодо забезпеченості лікарями, які безпосередньо надають медичну допомогу, то цей показник складає 26,7 на 10 тисяч населення, що вже є нижчим від середньоєвропейського рівня. Особливо гостро кадрове питання стоїть у сільській місцевості, де медичних працівників, зазвичай, не забезпечують житлом та мінімально необхідними для нормального життя умовами.
Але, як не дивно, випускники шкіл і досі мріють рятувати чужі життя. За дослідженням, проведеним "Менеджмент Консалтинг Груп" на замовлення журналу “Профіль”, професія лікаря зайняла друге місце у рейтингу найпопулярніших (9,7 %), поступившись лише професії юриста (14,4%), та випередивши менеджерів і банкірів.
Держава все ж доклала деякі зусилля, щоб не залишити своїх громадян взагалі без “людей у білих халатах”. На зміну тим, хто залишив професію з власного бажання чи під тиском обставин, готують новачків. Мінохорони здоров’я у минулому році вжило “низку системних і соціальних заходів”, як мовиться у звіті МОЗ за 2008 рік, що дозволило у 1,8 раза збільшити конкурс до вищих медичних закладів усіх рівнів акредитації. На перший курс медичних вишів було прийнято понад 700 осіб сільської молоді з цільовими направленнями. А 1694 особи отримали направлення для роботи у закладах охорони здоров’я у сільській місцевості. Питання лише у тому, скільки з них дісталося до місця призначення.
Орден на груди
Днями в Україні був започаткований перший загальнонаціональний спеціалізований рейтинг кращих медичних працівників. Про це оголосив на презентації проекту «Національна медична премія» заступник міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець. «Проект спрямований на піднесення престижу професії медичного працівника, тому ця акція не буде одноразовою і відтепер проходитиме щороку», — розповів він. У номінації «Народний лікар» найкращого “Доктора Айболита” визначатимуть самі пацієнти, а переможець кожної з номінацій отримає грошову винагороду у розмірі 10 тисяч гривень. Також, саме у День медичного працівника, буде презентовано нагрудний Хрест Святого Пантелеймона — нову вищу державну нагородою в галузі медицини.
Державні нагороди, безумовно, почесна і приємна річ. Та все-таки хотілося б мати лікаря не “босоніж, який змушений лікувати пацієнтів зеленкою”, як висловився голова Асоціації захисту прав лікарів Олег Бобров. Оберігаючи здоров’я нації, медик має право розраховувати, щоб держава дбала і про його особисте здоров’я і життя. А про права пацієнтів — вже після Дня медичного працівника.