Попри кризу й проблеми, які не оминули жодної зі сторін нашого життя, в культурному просторі України відбувається чимало значимих подій: фестивалі, презентації, виставки… Але, коли під одним „дахом” відкриваються аж два нові музеї одразу – таке погодьтеся, трапляється не часто. Втім, якщо люди сповнені ентузіазмом та любов’ю до своєї малої батьківщини та її історії й наполегливо йдуть до своєї мети – це не є дивом, а – закономірністю.
Співробітники Вишгородського історико-культурного заповідника, що на Київщині презентували Історичний музей та Гончарний центр — єдиний в Україні, що представлятиме традиції гончарства за доби становлення Київської Русі у період з кінця Х – до початку ХІІ ст.
За словами директора Вишгородського історико-культурного заповідника Ірини Пироженко, історія заповідника має дуже складний і тернистий шлях. Вперше його було створено в середині 30-х рр.. минулого століття на основі археологічних розкопок, але проіснував він недовго – до 1938 року. Заповідник було закрито, а його унікальну колекцію розпорошено по інших музеях країни. Другий етап становлення заповідника почався після набуття Україною незалежності. Під тиском громадськості 1994 року було знову засновано Вишгородський історико-культурний заповідник, який за 15 років свого існування зробив неоціненний внесок в дослідження і збереження культурної спадщини цієї унікальної історичної землі. Нині до нього входять „Будинок Клюкви” – пам’ятка архітектури поч.. ХХ ст, де розміщені наукові відділи та основна експозиція, храм перших православних святих Бориса і Гліба ХІХ ст, відновлений на рештках давньоруського храму ХІ ст., і два нових музеї.
„Такий важливий історичний центр як Вишгород, просто зобов‘язаний мати власні музеї! — сказала під час презентації Ірина Пироженко. — І ми провели дійсно титанічну роботу, написали сотні листів, відвідали десятки кабінетів, пройшли кілька судів, але відвоювали земельну ділянку зі старовинним горном, оформили всі папери, упорядкували територію, розбудували приміщення, створили експозицію…. І тепер у нашому місті діє унікальний гончарний центр періоду Київської Русі! Тут проводяться екскурсії та майстер-класи для дітей і всіх, хто цікавиться цим прадавнім народним ремеслом”.
Вишгород є колисковою українського гончарства, до якого спонукали унікальна глина, що лежить просто під ногами, та Дніпро, який був транспортною артерією між Русю та Візантією. А за часів Російської імперії саме під Вишгородом, у Межигір‘ї, був закладений один з перших порцелянових заводів Росії, вироби якого славилися по всій Європі. Навіть у Великобританії в одному із музеїв є окрема зала, присвячена Межигірському заводу.
Під час археологічних розкопок у Вишгороді було знайдено унікальні гончарні горни епохи Київської Русі, які були варварські знищені. Археологи вважають, що на цій території, у давні часи діяло 250 — 300 горнів. Знайшли десь 20. Але співробітникам заповідника вдалося відстояти лише один горн. Саме навколо нього створено “Гончарний центр”. Решта втрачена безповоротно. Україна мала шанс отримати археологічну пам‘ятку світового рівня, що перетворила б звичайний райцентр у туристичну Мекку. Тепер можна лише згадувати… />
Цікава, хоча й невелика за розмірами, експозиція створена і в новому Історичному музеї.
Тут можна побачити дійсно унікальні речі, що представляють історичний період від часу перших поселень людини на території Вишгорода та Вишгородського району до кінця ХІХ ст., унікальний макет Ольжиного граду та копію ікони Володимирської божої матері, що колись була в храмі Бориса і Гліба, а нині зберігається у Третьяковській галереї. А ще почути історію Межигірського монастиря, знищеного у роки антирелігійної боротьби.
Вишгородська земля є унікальною за своїми археологічними артефактами. Але, схоже, вона більше привертає увагу не держави, а так званих чорних археологів…Проблема чорної археології особливо гостро постає у кризові часи, коли в держави немає потрібних коштів на дослідження і збереження її історичних цінностей. За словами завідувача Історичного музею Олега Коваля, “те, що представлене в археологічному відділі музейної експозиції – лише мала частка тих скарбів, що віддала Вишгородська земля. Її потрібно досліджувати, а археологам не дають можливості працювати, мовляв, прийдуть на цю землю „потрібні” люди і все зроблять самі…А тим часом відбувається ерозія ґрунтів, вивітрювання й розмивання їх підземними водами, археологічні шари зникають і Київська Русь опиняється просто на поверхні. До нас дуже часто звертаються місцеві жителі з так званої археологічної зони за допомогою, аби ми запобігли варварському полюванню за археологічними артефактами. Але ми безсилі, тому що навіть міліція відмовляється нам хоч чимось зарадити. Доводиться самотужки ганятися за самозванцями, які поводяться дуже нахабно й нічого не бояться…”
Унікальними є й самі природні ландшафти, пов’язані з історією становлення нашої держави — вони залишилися незмінними ще з часів Київської Русі. Вишгородська земля береже пам’ять про княгиню Ольгу, яка мала тут свою заміську резиденцію, князів Володимира та його синів Бориса і Гліба, які є першими православними святими. Тут завершив свій земний шлях і Ярослав Мудрий, якого потім було перевезено у Софію Київську, де й донині покоїться його прах.
І ці мальовничі краєвиди також опинилися під загрозою знищення. Перші спроби докорінної зміни ландшафту місцевості почалися ще 1964 р. під час створення Київського водосховища, яке підняло рівень води у Дніпрі поблизу Вишгорода майже на 10 м. Вода затопила десятки гектарів лісів, сіножатей, пасовищ, родючих орних земель і населених пунктів. Але головне, під водою назавжди зникли кілька великих ділянок археологічного культурного шару, що містив близько 100 стародавніх поселень та могильників: стоянки епохи неоліту ( VІ тис. до н.д.), поселення трипільської культури, поселення й поховання доби бронзи тощо. Таким чином, унікальні історико-культурні цінності було поховано під водою.
Сьогодні втручання у ландшафт тривають. Вишгородська земля щороку росте в ціні й викликає неабиякий інтерес у інвесторів, які будь-що намагаються забудувати кожну вільну ділянку. Зокрема, внаслідок проведення робіт з інженерної підготовки території під майбутнє будівництво корпусів лікарні було знищено курган «Варавина могила» ( або ΄Варавин шпиль΄), що був розташований на плато південно-західного пагорбу міста. Нині на місці сенсаційних археологічних знахідок — безликі багатоповерхівки, гаражі та приватні садиби.
Співробітники Вишгородського історико-культурного заповідника докладають чималих зусиль, аби відстояти ці історичні землі й перетворити їх на туристичний осередок, який може стати головною принадою Київської області та національною пам’яткою України. „На сьогоднішній день, — говорить директор заповідника Ірина Пироженко – нам вже є чим пишатися. Нам вдалося зберегти кілька історичних місць. Адже у не дуже далекі роки, в місті тривав справжній дерибан землі… А заповідник дуже тому заважав. Ми вистояли і перемогли. Звичайно, у нас є чимало проблем. Звісно, вони не дуже цікаві відвідувачам! Але, на жаль, вони не цікаві й владі. До цього часу заповідник не отримав акт на землю під музей гончарства, якого чекаємо майже 5 років! За цей час вдалося офіційно відкрити музей, створити унікальну експозицію, якою цікавляться туристи не лише з нашої країни. Вони йдуть до нас, аби доторкнутися до історії, відірватися від суєти сьогодення. І ми стараємося їх допомогти…”