Ситуація на вітчизняному ринку праці не потребує особливого напруження у виборі визначення — вона важка. Найгірше, що в цій критичній ситуації громадяни залишаються практично сам на сам з роботодавцям і, зрозуміло, що як правило, програють, захищаючи свої трудові права. Роль захисту цих прав мали б взяти на себе профспілки, однак на практиці цього переважно не відбувається. Чому і як змінюватиметься попит на трудові ресурси і як мають намір діяти профоб»єднання трудящих — у розмові нашого кореспондента з головою Національного форуму профспілок України Мирославом Якібчуком.
— Сьогодні вже практично стартувала виборча кампанія. Кандидати шукають собі підтримку. Вашій організації хтось пропонував співпрацю?
— Нам пропонують співпрацю не тільки під час виборів, але й у період між ними. Політикам дуже хочеться підімяти під себе профспілкові ресурси. Але ми це відкидаємо. Бо якщо нами почнуть маніпулювати політики, ми перестанемо бути реальними профспілками. Бо коли політсила починає керувати профспілками, це тільки завдає шкоди трудівникам — вони залишаються без захисту. Адже тоді й партією, і профспілками будуть правити одні й ті ж олігархи.
— Але люди часто нарікають, що профспілки їх не захищають, що немає до кого звернутися у разі потреби.
— Проблема в тому, що профспілки не консолідовані. Вони політизовані. Кожна профспілка підтримує того, чий політичний прапор вона несе. Наприклад, Федерацію профспілок очолює представник Партії регіонів" Василь Хара, який і відстоює їх інтереси. Ми проти цього й за об’єднання всіх профспілок.
— Як, зокрема, ваш форум захищає права трудящих під час кризи?
— Ми постійно перевіряємо і контролюємо ситуацію на підприємствах. Наприклад, після того, як ми кілька разів звернулися до правоохоронців. прокуратура Львова порушила кримінальну справу за фактом навмисної невиплати зарплати директором Лвівського автобусного заводу. Подібний випадок був і з Миколаївським суднобудівним заводом. Але сьогодні дуже важко протидіяти власникам підприємств. У них все "схоплено". Крім того, частина профспілок приватизована партіями. І часто ті, хто мав би бути нашими союзниками, вставляють палиці в колеса.
— Зараз багато людей опинилося в скрутній ситуації: їм не виплачують зарплату, звільняють з роботи. Чому вони не страйкують чи не виходять на вулиці, щоб захистити свої права? Адже в Європі це найдієвіші методи впливу на владу.
— Бо ми дуже добрі. (усміхається). В українців такий менталітет. Ми завжди чекаємо, надіємось на краще. Напевно, ще чаша терпіння не переповнилася, люди ще готові чекати. Але щомісяця кількість незадоволених зростає.
— Яка зараз реальна картина на ринку праці? Міністерство праці та соціальної політики заявляє, що безробіття щомісяця зменшується.
— За нашими даними, сьогодні в Україні більше трьох мільйонів людей, котрі не мають роботи. А те, що Мінпраці заявляє, що їх лише 600 тисяч — це неправда. Там користується лише тими даними, які надходять від Фонду зайнятості. Їм із запізненням надходить інформація про тих, хто звільнився за власним бажанням, або кого звільнили примусово. Ці дані надходять за квартал, тобто, через три місяці.
— Зараз літо — період міжсезоння. А чого очікувати восени на ринку праці?
— Говорити про райдужні перспективи важко. Адже економіка у фазі спаду, інвестицій немає. Тому, ситуація на ринку праці буде тільки погіршуватися. У середині осені треба очікувати зростання інфляції через гроші, які надрукували, аби розрахуватися за газ і на виплату різних соціальних проектів. Осінь буде екзаменом, насамперед, для політиків. Хоч в уряді запевняють, що економічні показники поліпшуютьсяя, ситуація насправді критична. Про яке зростання можна говорити, якщо ціни йдуть вгору, а зарплати залишаються на тому ж рівні і навіть знижуються?! Поки всі соціальні виплати не будуть підтверджені реальним зростанням економіки, а лише намаганням підвищити свій рейтинг серед виборців, доти ми будем скочуватися в боргову яму.
Подібний популізм пропонує і Партія регіонів під виглядом підвищення соціальних стандартів. Вони чудово розуміють, що Верховна Рада не ухвалить рішення про підвищення прожиткового мінімуму і зарплат. Грошей на це просто немає. А якщо піти на такий крок, то на наступний день держава стане банкрутом.
— А як Ви розцінюєте нещодавно підписаний президентом "Закон про погодинну оплату праці"?
— Якщо ми дійсно хочемо покращити рівень життя людей, то погодинна оплата праці має бути прив’язана не до прожиткового мінімуму і мінімальної зарплати. Вона повинна відповідати соціальним європейським стандартам. Щоб людина могла забезпечити якісне життя. Однак не скрізь можна запровадити погодинну оплату праці. Вона більше підходить для вчителів, вихователів, які працюють погодинно. Також треба чітко встановити залежність оплати від кваліфікації працівника.
— Тоді хто ж зацікавлений у запровадженні такої форми оплати праці?
— Роботодавці, більшість яких сьогодні сидить у Верховній Раді. Для них це вигідно, адже вони економлять на заробітній платі.