Українці мають радіти – вищий орган держави нарешті запрацював. І при цьому робота його розпочалася, як не дивно, з прийняття у першому читанні дуже втішного для населення України законопроекту щодо підвищення соціальних стандартів. Але народ чомусь не радіє… чи то тому, що давно перестав звертати увагу не те, чи працюють політики чині, сперечаються, чи миряться, чи просто розуміє, що оманливий політичний міраж, створений можновладцями для свого піару та вигоди твердою опорою, як не крути, стати не може.
Політика симулянтства
Прийняття в першому читанні закону, яким передбачено підвищення соціальних стандартів – це не приступ любові до народу, а радше егоїстичний тактичний прийом, спрямований на отримання електоральних дивідендів. Здавалося б, уже ніхто не вірив, що робота парламенту буде розблокована до президентських виборів, адже така ситуація влаштовувала всіх — і тих, хто блокує, і тих, хто «працює». Проте вірус популізму переміг здоровий глузд, адже прийняти закон – це одна справа, а знайти гроші – зовсім інша. Хоча навряд хтось із нардепів серйозно задумувався над реальністю його виконання, а відтак державний бюджет все розставить на свої місця.
Ще одним фактором, який посприяв прийняттю цього закону в першому читанню стала позиція спікера, для якого непрацююча Верховна Рада означає відсутність без
платного передвиборного майданчика. Нардеп за нардепом назбиралося 259 голосів – для когось це можливість насолити Юлії Тимошенко, для інших бодай на папері довести свою любов до народу, а для третіх — зайвий раз попіаритися. Відтак закон був прийнятий у режимі бліцу, проте реальних результатів чи тим більше полегшення життя найбільш незахищеним верствам населення він навряд чи принесе. На сьогоднішній день бюджет вже тріщить по швах – із запланованих 185 мільярдів зібрано за 9 місяців лише 107. Збільшення будь-яких соціальних виплат тотожне вмиканню друкарського станка, що потягне за собою емісію, інфляцію та скочування в економічну прірву.Дивним також залишається факт, чому у проекті закону не передбачено адресного підвищення зарплат і пенсій, адже ті, хто отримував високу заробітну плату і пенсію отримуватимуть ще вищу, а так звану «мінімалку» зжере інфляція. Наші законодавці чомусь не подумали про «розподільчу справедливість» Роулза, а лише про власну вигоду.
І навіть якщо припустити, що Президент підпише цей закон, коштів на його виконання в державній казні нема. А відтак він помре, як і більшість популістських законів до нього.Регіонали, правда, пропонують креативні вирішення поставлених завдань, щось на зразок: з миру по нитці – бідному сорочка. Але якщо зважати на їхні поради, то виходить ще гірше. Підраховано, що для втілення усіх поставлених у законі цілей в цьому році потрібно близько 2,5 мільярда гривень. Навіть якщо скоротити зарплати парламентаріїв та міністрів й ще деяких високопосадовців – цього буде замало. Апелювання членів Партії регіонів, мовляв, куди поділися гроші МВФу – теж не мають належного обґрунтування, бо відомо, що позика Міжнародного валютного фонду не передбачає покриття бюджетних витрат.
Так чи інакше – збільшення соцвиплат – давній відомий передвиборний прийом, актуальність якого ні за яких умов не втрачається. А те, що гроші можна дістати
лише шляхом запуску друкарського верстата – нікого особливо не хвилює , як коаліцію-опозицію, так і Прем’єр-мністара – Президента. На підприємствах та в установах заробітна плата нараховуватиметься, але коштів на її фактичну виплату не буде. Відтак, може збільшитися рівень безробіття.Фракційні тріщини та дірки.
Поки одні займались просуванням, а інші — критикою соціальних стандартів та бюджету, почали рости і без того немалі тріщини всередині політичних блоків. Спочатку голова Української народної партії Юрій Костенко оголосив про вихід з коаліції двох депутатів. Хоча окремі експерти, а також представники коаліційної більшості вважають, що це не потягне жодних юридичних наслідків для коаліції. Інші, зокрема депутати від Партії регіонів, стверджують, що за прикладом депутатів від УНП можуть піти й інші народні обранці-коаліціянти.
Минулого
тижня залишили свої місця у БЮТі й депутати Геннадій Задирко та Володимир Каплієнко. Втім, самих вигнанців на засіданні фракції, де це рішення ухвалювалося, не було. Однопартійці звинувачують Задирка та Каплієнка в "неправильному" голосуванні — фактично в унісон із Партією регіонів. Не до вподоби бютівцям і деякі виступи їхніх вже екс-колег. Авторство таких промов приписують колишньому члену партії “Батьківщина” Йосипу Вінському. Як відомо, Задирко та Каплієнко вийшли із партії "Батьківщина" ще в червні. Саме тоді заяву про відставку з посади міністра транспорту та вихід з "Батьківщини" подав і Йосип Вінський. Своє рішення усі троє пояснили незгодою із політикою голови партії, Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.Про дірки в хиткому союзі олігархів та демагогів Партії регіонів відомо було вже давно. Тепер вони стали ще більшими та помітнішими. Донедавна народний депутат України й колишній голова кримської парторганізації Партії регіонів Василь Кисельов, якого 15 вересня виключили з лав партії за заподіяння шкоди репутації партії, не бажав спілкуватися з пресою. Казав, що бажання та готовність говорити відверто “має визріти”. Та нарешті колишній яструб з оточення лідера опозиції, який озвучував найбільш жорсткі погляди партії, вийшов і публічно заявив, що Віктор Янукович програє у всіх базових регіонах й запропонував йому піти з посади голови партії.
Шоколадний міністр
Уміння домовлятися і здатність забувати образи послужили банкіру і бізнесмену Петру Порошенку хорошу службу. Коаліція злилася в єдиному пориві і 240 голосами видала йому путівку в крісло керівника МЗС. Мотивація фракцій під час голосування була різною: «НУ-НС» підтримувала волю Президента, який подав кандидатуру Порошенка в міністри; БЮТ тис на кнопки, закріплюючи домовленості Юлії Володимирівни і героя цього парламентського дня, литвинівці підкреслювали видатні якості тепер уже міністра…..
Для самого Петра Порошенка – це вагомий здобуток, адже відтак він отримує статус і стає членом уряду. Окрім того, посада керівника МЗС — для ділової та меткої людини відкриває широкі можливості, знайомства та здобутки. Можна згадати і особисті амбіції, адже поява президентської людини в Кабінеті міністрів дає йому особливе місце, а це важливо, зважаючи на непрості відносини з Юлією Тимошенко в 2005 році. Можливо, розрахунок на конфлікти у майбутньому між Петром Порошенком і Юлією Тимошенко і зумовили «невтручання» регіоналів у голосування, а, можливо, вони не сподівались на позитивний результат. Як би там не було, а керувати відомством Петру Порошенку півроку — і це немало, аби вирішити потрібні питання.