Коли напередодні другого туру виборів тоді ще кандидат у Президенти Віктор Янукович видав на гора пасаж “…якщо вона жінка, то має йти на кухню і показувати там свої примхи”, нікого це особливо не здивувало. І не обурило теж. Янукович – не Обама, а Україна – не Америка. Громадяни ж України солідарні зі своїм теперішнім лідером щодо того, що місце жінки на кухні, а ще краще — у дитячій кімнаті, біля колиски. Тому згаданий пасаж Януковича взагалі мало кого зачепив, окрім людей, які знають, що таке гендерна рівність і фемінізм.
Напередодні 8 Березня “жіноча тема” незмінно опиняється у центрі уваги. Моветоном вважається не “обіграти” якимось чином цю знаменну дату, і не написати щось про те, які жінки “красиві, ніжні, лагідні й тендітні”. Ось і сьогодні головне управління статистики в Черкаській області надіслало мені прес-реліз із оптимістичною назвою “Більше половини всіх працюючих в економіці області – жінки”. Особливо зворушує кінцівка новини, в якій чомусь опинилися дані про демографічну ситуацію і речення “…при всій важливості ролі жінок у суспільстві та економіці, їх первинним і головним призначенням залишається продовження роду”.
То які ж вони – українські жінки? Чи справді їхнім головним призначенням було і лишається лише продовження роду? Як часто вони звертаються до чоловіків із запитанням Олени Теліги “Якими нас прагнете?”, і що чують у відповідь? Чи є серед них феміністки? І якщо жінка хоче чогось більшого, ніж готувати смачні пиріжки для чоловіка і народжувати дітей, то вона вже феміністка чи як? Коли запитань більше, ніж відповідей, то, може, й не варто обурюватися, чуючи згадані висловлювання Президента. Адже живемо у суспільстві, де патріархальні стереотипи завжди в моді. Тому переважна більшість українців святкує день краси і весни, і лише незначна частина — День боротьби жінок за свої права.
Думки з приводу:
Олександр Солодар, письменник (Київ):
— Слава Богу, що в українському суспільстві жінка відчуває себе насправді Жінкою. Прекрасною, ніжною, романтичною, чутливою, мінливою і непередбачуваною як сама Весна… Апріорі їй не потрібно доводити цього ані собі, ані чоловікам. Адже “боротьба” — це протистояння, сутичка, спрямована на подолання суперника, знищення когось або чогось. А в боротьбі неминучими є не лише перемоги, але і втрати. Прагматичний світ змусив жінок виконувати однакову з чоловіками роботу, одягнути джинси, запалити цигарку, і, врешті-решт, загрубіти душею. Жінка перестала бути Берегинею, але не стала при цьому чоловіком. Фемінізм, по суті, це не боротьба слабкої половини людства за урівняння в правах з чоловіками, а лише спроба окремих представниць жіночої статі компенсувати втрачену жіночність. Співчуваю тим, хто втратив, і щиро бажаю віднайти себе справжніх!
Що ж до політичних реалій, то реакція суспільства (себто її відсутність) на висловлювання Віктора Януковича під час виборчої компанії, на мою думку, є очікуваною і адекватною. По-перше, українці давно втомилися від політиків і не полюють за їхніми черговими “перлами”. По-друге, в українському суспільстві ще немає критичної маси спраглих чоловічої крові феміністок, які могли б здійняти бурю в склянці води з приводу подібних думок. По-третє, Юлію Тимошенко, на адресу якої було спрямоване висловлювання, давно сприймають (і не лише в Україні) як єдиного чоловіка у вітчизняній політиці. І, врешті-решт, висловлювання /> вочевидь стосувалося кухні як місця, де політику можна проявляти емоції, показувати “свої примхи”.
Світлана Сененко, журналістка (США, Нью-Джерсі):
— З мого досвіду життя у “двох світах”, американці відрізняються від українців більшою активністю, оптимізмом і прагненням щось робити, а не скаржитися, що нічого зробити вже неможливо. Друга характерна риса американців — це поєднання ідеалізму і практичності. Тому в цій країні доволі розвинутою є волонтерська діяльність, а також благодійність. До речі, хочу зауважити, що ті українські феміністки, яких я знаю особисто, у цьому плані є справжнісінькими “американками”. Що ж стосується американських феміністок, то варто сказати, що нефеміністи чи, тим паче, анти-феміністи, обох статей мені в цій країні взагалі не зустрічалися. Ні, я, звісно, знаю, що вони є (у цій “греції” все є), але так вийшло, що за 15 років життя і роботи в США я з ними зустрічалася. Тому мені тут і комфортніше жити, ніж в Україні. Адже не потрібно доводити, що я не верблюд, і будучи жінкою (більше того — жінкою “у віці”), я можу спокійно обирати технічну професію, претендувати на високі посади і зарплати і не стикатися з виявами сексизму ні на роботі, ні в побуті.
Зараз, на щастя, в Україні триває розвиток капіталізму і фемінізму. Як і має бути в сучасному постіндустріальному суспільстві, ці два феномени супроводжують один одного. Щодо 8 Березня, то думаю, що навряд чи цьому святові в Україні можна повернути статус дня міжнародної солідарності жінок. Звісно, я можу помилятися і сама буду рада визнати свою помилку. Тоді як в Америці всі проживають Восьме березня так само, як і сьоме чи дев’яте. Цей день використовується як “зайвий” привід для проведення різноманітних конференцій чи семінарів з актуальних питань боротьби за права жінок, таких як насильство, війни, репродуктивні права, залучення молодих жінок до участі в політичному житті, тощо. І, звісно ж, на честь цього дня феміністські організації роблять чергову розсилку листів із проханням виділити кошти — для допомоги жінкам Афганістану, країн Африки і всіх країн, де жінкам поки що тяжко живеться. Що ж, доводиться виписувати чеки… На всі програми, звісно, не випишеш, тому треба обирати лише ті, про які знаєш, що від них буде толк.
Роман Кучеренко, викладач Східноєвропейського університету економіки і менеджменту (Канів):
— Чому українські жінки святкують 8 Березня як день краси і весни? Все просто – тому, що краще один день відчути власну красу і весну, ніж 364 дні — власне безправ’я. Якось почув що ми суспільство “прихованого матріархату”, і багато разів пересвідчувався, що в цьому дійсно є рація. Приховано Україною і раніше керували жінки. Чоловіки задовольнялися роллю “красивої мужньої ширми”. Так і наш уже Президент своїм спічем про жінок і кухню продемонстрував свою незгоду із тим що Тимошенко була “красивою жіночною ширмою”. Його фраза мало кого зачепила, адже підсвідомо всі відчули, що Янукович відстоює звичний для нашого суспільства стан речей. Сам же, у свою чергу, після інавгурації заступниками голови своєї Адміністрації взяв пані Герман і пані Акімову, які будуть з-за ширми керувати країною.
Щодо українських феміністок, то вони, звичайно, є, але, думаю, що вони за своєю суттю не відрізняються від неукраїнських. Цей рух на Заході, намагаючись зламати традицію, так цього і не зробив. Тому боятися українських руйнівниць традицій не варто. Тим більше в умовах прихованого матріархату намагання стати хоч і красивою, але ширмою виглядає кумедно. Адже світом керують не президенти чи прем’єр-міністри, а ті, хто їм дозволив тимчасово бути тими, ким вони наразі є.
Уляна Явна, студентка факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І.Франка (Львів):
— Не знаю, чому святкують день весни і краси, а не прав жінок. Для мене це не конче важливе свято, взагалі не звертаю на нього увагу. Мабуть, і феміністок в моєму оточені нема… Коли нам років по 16 було, то ще подумували про всякі такі філософські речі. Зараз минулося. Особливо після тримісячного перебування в США. Там добре спрацьовує приказка “за що боролись, на те і напоролись”. Бо коли тобі відкриють двері, подадуть руку, чи, не дай Боже, торкнуться до тебе, то можеш подавати в суд. Бо тебе, бачте, принизили чи домагалися! Тому й доводилося на роботі тягати нелегкі ящики, а ніхто з чоловіків і не думав допомогти. Що зробиш — рівність. Не почуваюся ущемленою в правах, то й боротись нема за що.
Іван Коломієць (він же – Вано Крюгер), поет (Київ):
— Говорячи про український фемінізм, спочатку треба визначити, що ми взагалі розуміємо під “фемінізмом”. Класичний фемінізм — це рух за рівні права і можливості жінок у всіх сферах: культурній, політичній, сексуальній, тощо. Проте на практиці це звелося до репродукування жінками маскулінних моделей поведінки. Якщо ж подивитись на корінь слова “фемінізм” (з лат. “жінка”), то справжньою феміністкою має бути висока білявка з шикарним бюстом, довжелезними ногами і пухкими губами. І вона повинна використовувати і підкреслювати ці риси, а не заретушовувати їх. З цієї точки зору справжньою феміністкою є Світлана Лобода, а не, приміром, Олександра Коллонтай. Шлях подібної трансформації пройшло свято 8 Березня – із задуманого Кларою Цеткін дня емансипованої жінки, яка бореться за свої права, до своєї питомої протилежності — свята типово жіночних з чоловічої точки зору рис: незахищеності і ніжності.
Чи багато серед моїх знайомих дівчат феміністок? Якщо розуміти під ними цікавих, незалежних, впевнених у собі дівчат, то такі всі. З іншими мені просто нецікаво спілкуватись. Знаю лишень кількох дівчат, які відіграють підпорядковану по відношенню до чоловіка роль. Хоча, можливо, я занадто погано їх знаю? Чи одружився б я із феміністкою? В принципі, я взагалі проти шлюбу. Але якщо йдеться про союз, то союз із рівноправною стороною завжди краще за союз, де одна сторона дискримінує іншу. Зрештою, не важливо феміністка чи нефеміністка, головне щоб союз був гармонійним.
Олена Задорожна, депутатка міської ради (Черкаси):
— Якщо стоїть питання про те, що святкувати 8 Березня, значить якась проблема існує. У чому вона полягає? На законодавчому рівні жінки мають рівні права з чоловіками. А на практиці? Беручи на роботу чоловіка, чи питають його “скільки років вашим дітям? якщо вони хворітимуть, то хто їх буде доглядати? чи плануєте ще мати дітей?”. А жінці ці питання безцеремонно ставлять. Розглядаючи кандидатуру на ту чи іншу керівну посаду, спочатку звернуть увагу на чоловіків, а вже потім — на жінок. І таких прикладів багато. Кар’єру взагалі важко зробити, не визначившись із пріоритетами. Якщо орієнтуватися тільки на “жіночі” пріоритети, то не зможеш витрачати стільки часу на роботу, як вона того потребує. Але є багато жінок, які завдяки внутрішньому потенціалу вміють тримати баланс. А феміністка — це коли взагалі не бачиш чоловіків, ніби ти “над ними”.
Все ж, у цьому світі жінки довели, що вони можуть займати найвищі державні посади, очолювати великі компанії. При цьому вони завжди залишаються жінками. І давно перетворили 8 Березня із дня боротьби на свято, яке сприйняли і чоловіки. Для більшості цей день — свято і початку весни, і вшанування материнства, і висловлення любові та відданості Вічній Жіночості.