Невдовзі мають відкритися двері оновленого музею Тараса Шевченка Шевченківського національного заповідника у Каневі, реконструкція якого наближається до завершення. За рішенням Президента В. Януковича ця подія має відбутися до Дня незалежності України. Таким чином завершиться багаторічна будівельна епопея на Чернечій горі, що почалася ще 2004 року за президентства В. Ющенка. Але чи поставить урочисте відкриття крапку в головній музейній темі загальнонаціонального масштабу – напевно стверджувати зарано. Не виключено, що варіації триватимуть …
Каменем спотикання у справі реконструкції та реставрації Шевченківського національного заповідника стала, як це не дивно, сама будівля музею, навколо якої й виник конфлікт. Навіть не брак фінансування, що завадив вчасно завершити будівельні роботи. І не розкрадання бюджетних коштів, через що було порушено кілька кримінальних справ проти колишніх керівників заповідника та обласних чиновників. А, власне, особливий охоронний статус будівлі Канівського музею, яка є пам’яткою національної архітектури і передбачає певні обмеження на втручання в її архітектурний вигляд.
Літературно-меморіальний музей на могилі Т. Шевченка на Чернечій горі у Каневі було побудовано у 1934—1940 роках за проектом відомого українського художника й архітектора Василя Григоровича Кричевського — старійшини потужного родинного клану художників Кричевських, відомих усьому світові. На жаль, донедавна ім’я Василя Кричевського належало до забутих на Батьківщині, хоча в Україні пам’ять про нього зберігають і споруди, і численні художні роботи, що отримали життя завдяки творчості цього самобутнього майстра. Та згадувати про Кричевського потрібно не лише, як про визначного майстра, але й — великого патріота України, якого визнано одним зі ста видатних українців.
Майстер українського стилю
Василь Кричевський (1872 -1952) — вельми харизматична постать усього національного мистецтва на зламі ХІХ-ХХ століть. Як професор першої Української Державної Академії Мистецтв, Кричевський мав великий вплив на цілу плеяду митців, помітні внесок яких в різні види мистецтва й науки сприяв розквіту української культури на початку 20-го століття. Відомий як самобутній співець народної творчості, він залишив помітні досягнення в мистецтві, що найяскравішим чином позначилися на українській національній свідомості. Василь Кричевський — перший художник вітчизняного кіно, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, основоположник сучасної української книжкової графіки, автор дизайну національного герба України «Тризуб», державних печаток і грошових знаків УНР. Але найголовніша заслуга художника — започаткування у вітчизняній архітектурі неоукраїнського стилю (або українського модерну). Саме в цьому стилі створені два найвидатніші шедеври української архітектури початку ХХ століття – будинок земства в Полтаві, де нині розміщується обласний краєзнавчий музей, та літературно-меморіальний музей Т. Шевченка в Каневі. Останній, створений за рік до війни, був його „лебединою піснею” на Батьківщині.
Початок війни родина Кричевських зустріла в Києві, а 1943 року була змушена емігрувати за кордон: спочатку до Чехословаччини, потім до Австрії, Німеччини, Франції і далі за океан – до Венесуели. Останні роки свого життя художник прожив у Каракасі, де здебільшого малював картини з рідними українськими краєвидами, часом займався оздобленням храмів… Помер майстер 1952 року, заповідаючи всю свою творчу спадщину рідній Україні. Одразу по його смерті, майже 300 робіт митця було подаровано його родиною Українському музеєві в Нью-Йорку, згодом ще якусь частину його доробку було передано Національному музею українського образотворчого мистецтва в Києві, а остання частина колекції Василя Кричевського потрапила в Україну вже у наш час.
Народний музей Т. Шевченка
Історія Шевченкового музею на Чернечій горі почалася ще 1884 року, коли за народні кошти біля могили Кобзаря, яку прикрашав чавунний хрест, було створено перший народний музей „Тарасову світлицю”. Впродовж 50-ти років він був єдиним музеєм Т. Шевченка. А на початку 1934 року старий будиночок, в якому за сумісництвом проживали й доглядачі могили поета, був зруйнований в зв’язку із будівництвом нового музею, який планувалося відкрити до 125-річчя Шевченка. Будівництво нового приміщення музею припало на трагічний період в історії України — часи голодомору, репресій і переслідувань усього національного. Зокрема, у 1933 році від голоду помер останній багатолітній доглядач Шевченкової могили Іван Ядловський, який був і хранителем народного музею. Василя Кричевського, на щастя, лиха доля оминула, а от його дітищу – пощастило менше.
Справа в тому, що створюючи ескізи майбутнього музею Шевченка, Кричевський намагався зробити його у стилі української світлиці: світлої, просторої, з багатим декоративним оздобленням відповідно до кращих українських традицій. Та під час будівництва було допущено багато відхилень від початкового проекту, задуманого архітектором. Зокрема, цензурі не сподобалося, що форма будівлі нагадувала хрест. Але на захист автора проекту стали його колеги, які переконали цензорів, що це не хрест, а молот. Згодом, коли в готовій споруді почали вимальовуватися українські народні мотиви, з’явилася нова проблема – значно урізали кошторис робіт. Через це заборонили використовувати українську майоліку на фасаді, відмовилися від квіткового орнаменту над центральним входом та інших елементів декору у внутрішніх інтер’єрах. Втручання відбувалось аж до повної заборони Кричевському отримати право на завершення свого творчого задуму. Але, попри всілякі перепони, після відкриття Канівського літературно — меморіального музею Тараса Шевченка 10 травня 1940 року його авторові було присуджено вчений ступінь доктора мистецтвознавства та звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР.
„Новітня” історія музею
Новітня історія музею – це вже історія його реконструкції та реставрації, яка почалася кілька років тому. Спочатку, відповідно до авторського проекту, було намічено здійснити заміну покриття залізного даху зеленого кольору на червону черепицю, оформити фасад майоліковим орнаментом, а всередині приміщення – відновити оздоблення дерев’яних бар’єрів галереї другого поверху, реставрувати вітражі і завершити розписи монументальних тематичних панно на Шевченківську тематику. Також планувалося відновити шпиль із захованою водонапірною баштою та оглядовим майданчиком з великими балконами. Деякі з цих робіт були вже завершені, зокрема, поновлено дах, зруйновано частину перегородок на нижньому поверсі приміщення, під якими відкрилися первісні декоративні розписи Василя Кричевського. З’ясувалося — вони були замальовані під час ремонтних післявоєнний робіт ( в роки війни німецькі окупанти перетворили музей Шевченка на концтабір, а на нижньому поверсі облаштували стайню). Ці розписи також планувалося з часом відновити, як і інші деталі інтер’єру.
Відомо, що Василь Кричевський врахував під час розробки художнього оформлення музею навіть найменші деталі: віконні та дверні гардини, доріжки і килими, столи, стільці й лави, навіть вази й вазони для квітів. На його ескізах вони були виконані у традиційному національному стилі, що повністю гармоніювало із загальним оформленням приміщення. Співробітники музею доклали чималих зусиль, аби віднайти ці креслення для втілення первинного задуму Кричевського. Допоміг у цій справі онук митця — Василь Іванович Лінде-Кричевський, який поживає в Аргентині. Зокрема, він знайшов у сімейних архівах креслення і не лише передав їх на Батьківщину діда, а й сам приїжджав, аби побачити, як відбувається реставрація.
Та схоже, історія з авторським задумом повторюється… Так, само, як колись в 30-х роках влада була проти „українських” мотивів Кричевського, так і останній проект реконструкції музею, повністю їх відкидає. Насамперед, втручання в авторський задум почалося із перепланування самої будівлі. По суті двоповерхова споруда перетворилася на чотириповерхову: додався один мансардний поверх — для співробітників, і підземний, який планують використовувати, як виставковий зал. Також було встановлено ліфт, після чого почалися оздоблювальні роботи всередині приміщення. Але розгорівся скандал через розкрадання коштів, виділених на ремонтні роботи, в результаті чого змінилося керівництво заповідника і музею, а також і генеральний проектувальник, який, як виявилося, має свій погляд на майбутній вигляд музею.
Нова концепція музею, що була затверджена наприкінці травня цього року, викликала резонансний конфлікт. В ньому зійшлися представники пам’яткоохоронних організацій — прихильники задуму Кричевського із представниками влади, які прийняли несподіване рішення: після проведення половини робіт — змінити експозицію музею. Останнє пояснюється тим, що ані інтер’єри музею, ані його фасад насправді не були оформлені так, як це задумав свого часу Кричевський. А ескізи, що залишилися після нього, насправді не були реалізовані на практиці, отже немає підстав відтворювати їх зараз.
Тож, яким постане перед громадою, оновлений музей вітчизняного генія – залишається тільки здогадуватися. Наразі відомо, що із колишнім образом народного музею „Тарасової світлиці” він не матиме нічого спільного: стіни сірого кольору, натяжні стелі, пластикові вікна, гранітна підлога і жодних розписів… Додати до цього — одиниці оригінальних експонатів, якими володіє Канівський музей (бо ж оригінали знаходяться в столиці). І варто замислитися – чи залишатиметься Тарасова гора духовним осередком української нації чи перетвориться на штучно політизований фетиш?