З самого початку формування опозиції, коли свою перемогу Віктор Янукович тільки-но закріпив у всіх структурах влади, стало очевидно, що проблем єдності та формулювання своєї позиції буде більше саме в неї. З перших днів парламентські опоненти влади не могли визначитись кому з них належить бути "офіційною меншістю", потім не могли об`єднатись в єдину команду і зрештою створили декілька опозиційних урядів, лаючи один одного за небажання йти на поступки.
Програш Юлії Тимошенко на виборах, експерти розцінили як можливість її повернення у звичну для стихію — опозицію, де колишній голова уряду почувається як риба у воді. Переможці, звісно, знали про це, а тому незважаючи на те, що розставили своїх людей на всіх ключових посадах, вирішили не повторювати попередника, а тому не дати опозиції вільно дихати. Для цього політичній опозиції влада закинула наживку, яку та успішно проковтнула.
Ратифікація угоди про продовження терміну перебування Чорноморського флоту в Криму, яка змусила навіть Віктора Ющенка і Юлію Тимошенко об’єднатися на кілька годин, водночас продемонструвала, що навряд чи таке об’єднання буде тривалим, а опозиція дієздатною. У неї, нарешті, з’явився вагомий привід критикувати владу. Тепер і мета чітко може бути сформульована — "відставка антиукраїнської влади Януковича". Але що далі? Знову немає відповідей.
"Зараз в опозиції близько 200 депутатів, але як продемонстрували події 27 квітня, вони не здатні ефективно протистояти владі та парламентській коаліції" .- переконаний політолог Володимир Фесенко. "У 2003 році кількість опозиціонерів у Верховній Раді приблизно відповідало нинішньому, але тоді меншості удалося заблокувати розгляд Верховною Радою змін Конституції та проведення політичної реформи, яку ініціював Леонід Кучма, котрий був на той момент Президентом. А сьогодні опозиція має виробити чітку тактику та стратегію діяльності і не сподіватися на швидкий прихід до влади", — зазначив він.
З ним погоджується і директор соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко."Опозиції в складі 120 депутатів Верховної Ради в 1990-х роках також вдавалося блокувати прийняття парламентом невигідних, на її думку, ініціатив влади, а в нинішньої меншості, навіть за більшої кількості депутатів цього не виходить. Якщо опозиція в найближчі кілька місяців не знайде серйозні аргументи, а не емоційні спічі, то замість неї до нового року з’явиться нова плеяда людей, які будуть захищати економічні та політичні інтереси України", — вважає експерт.
"Чечетов (депутат-регіонал Михайло Чечетов — ред.) якось сказав прекрасну фразу : "Чим більше в нас буде опозиційних урядів, тим краще". В цьому як раз дуже чітко зафіксований підхід Партії регіонів: вона зацікавлена, щоб було створено якомога більше опозиційних урядів." — пояснює тактику боротьби з опозицією політолог Олексій Гарань. "Якщо ця опозиція претендує на те, щоб стати помітною силою і зберегти за Тимошенко шанси на повернення у владу, то потрібна буде модернізація підходів БЮТ: треба не тільки критикувати, а необхідно дійсно пропонувати альтернативи. Бо ми всі уже стомилися від взаємної популістської риторики." — зазначив він.
З висновками колег погоджується і політолог Михайло Погребінський «Дії опозиції не були спрямовані на недопущення ратифікації угоди з Росією. Це вистава чистої води», — вважає він. «Для чого потрібно було перед тим, у п`ятницю говорити про те, що буде заблокований парламент? Треба було заблокувати його ще в четвер, завчасно, адже вони розуміли, що владна партія не дасть їм заблокувати трибуну у вівторок. Тому все це вистава для власного виборця. Аби показати, що опозиція дбає про національні інтереси», — додав Михайло Погребінський.
Політолог вважає, що опозиція, влаштувавши «дебош» у парламенті, проявила себе, як неефективна. «Замість того, щоб пояснити людям, що в бюджеті закладено нереальні показники, що в ньому відсутні реформи, замість того, щоб говорити про ті кроки, які збирається робити влада, опозиція вирішила йти старим методом — «галасувати». Сьогодні серед опозиційних сил відбувається змагання, хто більший патріот і владі це лише на руку», — зазначив експерт.
Проблеми української опозиції почались ще задовго до того, як до влади прийшов Віктор Янукович. Їхня розколена свідомість була сформована політикою Віктора Ющенка, який на думку експертів зробив непоправне — розділив поняття патріотизм і демократія. Як результат — сьогоднішні представники опозиційних сил ніяк не можуть визначитись, чи то вони люблять Україну, чи то не люблять Віктора Януковича, чи то просто хочуть до влади. Протягом чотирьох років, починаючи від опублікування секретних плівок, зроблених президентським охоронцем у листопаді 2000 року, згідно з якими Президент Леонід Кучма, спікер парламенту та органи безпеки були причетними до викрадення та вбивства опозиційного журналіста, і закінчуючи 17-денною Помаранчевою революцією, українська опозиція зуміла мобілізуватися, наростити м’язи та вдосконалити власну тактику заради того, щоб перемогти владного кандидата у президенти, тодішнього Прем’єр-міністра Віктора Януковича.
Перевівши годинник на п’ять років уперед, минаючи великою мірою змарнований президентський термін Віктора Ющенка, ми стаємо свідками перемоги на виборах, оцінених міжнародними організаціями як вільні, дискредитованого кандидата 2004 року, лідера Партії регіонів Януковича. Сьогодні ситуація інша. Позбувшись ілюзій внаслідок п’ятирічного президентського терміну Віктора Ющенка та конфліктів між колишніми "помаранчевими" союзниками, багато молодих українців втратили інтерес до політики. Саме тому опозиція не повинна сподіватися на мітинги, революції та повстання. Саме в той час коли, потрібно доводити неконституційність, неправомірність, незаконність більшості владних кроків — Юлія Тимошенко вирушає в регіони, "піднімати народ". І такий крок лідерці опозиційного руху не на руку, бо ставить її у позицію людини, яка хоче багато галасу, але не хоче дій, вважають оглядачі.
Недавнє рішення Конституційного Суду, що легалізувало правлячу коаліцію, усунуло можливість проведення виборів восени цього року. Таким чином, до наступних парламентських виборів у вересні 2012 року опозиція має два роки для того, щоб мобілізувати власні сили, спланувати та розробити нову тактику та стратегію. Чи зможе зробити це опозиція — запитання складне…"Опозиція – це є тренувальна команда майбутнього правлячого уряду. Якщо з цієї точки зору подивитися на пропозицію тіньового уряду Тимошенко, то це не виглядає як тренувальна команда для майбутньої влади. Просто не можна уявити собі, що Соболєв буде Прем’єр-міністром. За жодних обставин." — зазначає політолог Михайло Погребінський. />
І поки опозиція збирається з духом влада діє впевнено і без заперечень. Так, той факт, що з присутніх 211 депутатів 236 проголосувало за ратифікацію домовленостей з Росією — міністр юстиції Олександр Лавринович пояснив дуже просто, як для керівника “міністерства справедливості”. "А що хіба ви не знаєте, як приймаються всі рішення у парламенті?" — здивувався він і з такою ж легкістю пояснив те, що проект бюджету на 2010 рік був прийнятий без висновків парламентських комітетів. "Іншого виходу за такої складної ситуації не було…." — додав міністр. Водночас, коли зайшлося про порушення кримінальної справи на представників опозиції за влаштовану "яєчно-димову" виставу у парламенті Олександр Лавринович швидко згадав про законність.
"Хіба це законно, хіба це нормально для демократичних держав?" -запитав він чи то у журналістів, чи то у себе самого…. Як би там не було, а влада не може існувати без опозиції — тієї сили, що сприяє правильного, "серединного", як кажуть буддисти, шляху. Проблема залишається в одному: зрозуміти, що саме у нас — опозиція, а що позиція?