Колекціонування — дивна риса індивідуального характеру, що збагачує все людство. Це жага, це життя, це жертовність, служіння, охорона священного зв’язку, що поєднує окремих людей у безсмертне ціле народу. Всі бібліотеки, всі музеї світу зібрані по зернинах людьми, котрі задовольняли свою жагу і самовіддано служили ідеї безперервності Людського Духуа. Зібрання пам’яток культури – це сходинки пізнання людиною самого себе.
„Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків” — окраса й гордість нашої столиці — є яскравим підтвердженням цьому. Один з кращих музеїв України, слава про який сягнула далеко за межі нашої держави, містить у своїх зібраннях чудові твори світового мистецтва, володіти якими мали б за честь найзнаменитіші музеї світу. А починався київський музей із захоплення його засновниками старовинними творами мистецтва. Перші експонати для власної колекції були придбані подружжям Ханенків під час їхньої весільної подорожі до Європи. Згодом, захоплення перетворилося на сенс життя, на заповітну мрію – створити музей шедеврів світового мистецтва, щоб подарувати його київській громаді. />
Понад 40 років подружжя Ханенків збирало унікальні речі по всьому світові. Богдан Ханенко вважався непоганим мистецтвознавцем і відвідуючи щорічні аукціони в Римі, Флоренції, Відні, Мадриді, Берліні, Лондоні, Варшаві, Москві та Петербурзі, експонати для свого музею завжди обирав сам, керуючись не лише особистими симпатіями і смаком, а й певними знаннями та консультаціями маститих фахівців. Його дружина, Варвара Ніколівна ( дочка знаменитого цукрового магната Терещенка ) підтримувала захоплення чоловіка і разом з ним обирала унікальні речі для приватної музейної колекції. З тих часів збереглося понад півтори тисячі експонатів, серед яких справжні шедеври: візантійські ікони (мозаїки на воску), французький вітраж 13 ст., живопис Перуджіно, Джордано, Маньяска, Тенірса, Рубенса, Йорданса і Веласкеса, чудова скульптура, фаянс, фарфор, гобелени, бронза, величезна бібліотека з раритетними виданнями і сам будинок по вул. Терещенківській (колишня Олексіївська). Власне, цей оригінальний особняк у стилі італійського палаццо на прохання Богдана Ханенка було спроектовано спеціально для музею, а внутрішнє стильове вирішення інтер’єрів виконане у відповідності до представлених творів. І нині цей будинок-музей є унікальним явищем для Києва.
„Втім, ми маємо завдячувати Ханенкам не лише за наш чудовий музей, — вважає заступник директора музею мистецтв імені Ханенків із науково-організаційної роботи Наталя Корнієнко, — в першу чергу ми маємо пам’ятати, що ці люди надзвичайно багато зробили для культурно-мистецького розвитку всього міста і, взагалі, нашої країни. Богдан Ханенко був не лише великим патріотом свого міста, який збираючи колекцію, мріяв передати її київській громаді, а й водночас був людиною всесвіту. Він був меценатом за покликом душі, ніколи не віддавав перевагу якомусь певному виду мистецтва чи країні, взагалі, шанував культуру, мистецтво — усі найкращі надбання людства і намагався зберегти їх для наступних поколінь.”
Усе життя та діяльність Богдана Ханенка стали втіленням гасла “Добре ім’я важливіше, ніж великі багатства”. А походив Богдан Іванович з давнього роду Ханенків, який належить до історичної еліти українського народу. Наталя Корнієнко розповіла, що останнім часом науковці музею багато уваги приділяють дослідженню цієї теми, намагаючись повернути славетні імена наших співвітчизників із небуття. Серед предків Богдана Ханенка були воїни українського козацтва, політики, служителі церкви, освітяни, культурні діячі. Богдан Ханенко і сам був високоосвіченою людиною, археологом, істориком, великим знавцем української старовини й світового мистецтва. Докладав чималі зусилля до створення багатьох колекцій, брав участь в організації численних виставок. На його кошти та за його участю проводилися розкопки на території Київської області, було видано шість випусків «Старожитності Придніпров’я». Завдяки його активній діяльності та фінансовій підтримці було здійснено будівництво павільйону для вітчизняних художників у Венеції, а в Києві стала можливою організація та відкриття першого загальнодоступного музею (нині це Національний художній музей України). Родина Ханенків володіла найбільшим на ті часи археологічним зібранням та колекцією художніх творів світового мистецтва, які згодом стали основою для колекцій кількох столичних музеїв.
Але найціннішим скарбом, який подружжя Ханенків збирали й зберігали все своє життя, став музей мистецтв, який вони заповідали нашому місту. Його було подаровано київській громаді за однієї умови: колекція мала бути неподільною, а музей носити ім’я засновників… Та в історії передачі колекції не обійшлося без драматичних сторінок — за два роки до цієї події, навесні 1917 року Богдан Іванович помер. Тож виконати заповіт довелося його дружині Варварі Ніколівні, яка доклала неабияких зусиль, аби зберегти і сам будинок і колекцію музею. Варвара Ханенко неодноразово зверталася в листах до створеної Національної Академії наук і особисто до Агатангела Кримського із проханням захистити їхнє „дітище” і повернути до Києва частину колекції, що під час революційних подій опинилася в Москві та Петербурзі.
У червні 1919 р. музей, створений Ханенками було націоналізовано, а згодом ім’я його засновників було викреслено з його назви. Тривалий час він називався ”Музей західного та східного мистецтва” і лише до 150-річчя з дня народження Богдана Ханенка музею повернули назву, заповідану фундаторами. Отже, в цьому році минає 10 років, як Київський музей західного та східного мистецтва знову отримав ім’я своїх засновників.
Загалом, 2009 рік є надзвичайно багатим на ювілейні дати – говорить прес-секретар музею Ганна Козаченко – цього року виповнюється 110 років основної колекції, рахуючи з часу видання першого каталогу колекції Ханенків. А у січні цього року музей відсвяткував 160 років з дня народження Богдана Ханенка. З цієї нагоди вперше окремою книжкою вийшли спогади колекціонера Ханенка, видані меценатським коштом, та унікальний альбом-путівник „Східна колекція”. До цієї події було приурочено й науково-практичну конференцію та „Ханенківські читання”, котрі стали традиційними відтоді, як музею було повернуто історичну назву.
Днями відбулося святкування з нагоди 90 річчя музею як державної установи. В офіційних урочистостях взяли участь урядовці та керівники КМДА, представники дипломатичного корпусу, діячі культури й сучасні меценати. Останніх, на жаль, було не так вже й багато. Музейне зібрання збагатилося новим дарунком – колекцією творів японського мистецтва, що її передав в дар музею приватний колекціонер. А також було представлено постійну експозицію мистецтва Стародавнього Світу з музейних фондів, що раніше не виставлялися, і тимчасову виставку „Дари музею”.
„Великі предмети мистецтва тільки тому є великими, що вони зрозумілі й доступні всім” – зазначав Лев Толстой. Сьогодні приватна колекція світового мистецтва Ханенків є доступною для кожного шанувальника мистецтва — вона належить київській громаді, як про те мріяли її засновники, котрі знайшли вічний спокій під чорною мармуровою плитою біля стін Михайлівської церкви Видубицького монастиря.