Він мав величезний вплив не тільки на російську, а й на українську політику. Перший голова «Газпрому», прем’єр-міністр Росії у найважчі реформаторські 90-ті роки, посол Росії в Україні протягом багатьох років, автор багатьох безсмертних політичних афоризмів… Політики та журналісти часто називали його «ЧВС» – скорочено з прізвища, імені та по-батькові: Черномирдін Віктор Степанович.

«В харизме надо родиться!»

«Компроміс» — це не про нього. Черномирдін був впертим та прямолінійним як танк. Завдяки цьому завжди вмів досягати своєї мети. Трієчник у школі, він наполегливо почав вчитися після служби в армії. Отримав дві вищі освіти за фахом «інженер-технолог» та «інженер-економіст», захистив кандидатську дисертацію. Чудово знав газову промисловість зсередини: у 1973-му, у віці 35 років, став директором Оренбурзького газопереробного заводу, потому очолював Всесоюзне промислове об’єднання з видобутку газу «Тюменьгазпром», працював заступником міністра, а потім міністром газової промисловості СРСР. А у 1989 фактично створив та очолив державний газовий концерн «Газпром».

«Вы думаете, что мне далеко просто. Мне далеко не просто»

Саме на кандидатурі Віктора Черномирдіна – міцного господарника та економіста, не зав’язаного у політичних чварах — зупинився перший президент Росії Борис Єльцин, коли обирав прем’єр-міністра Росії у 1992 році. Й не помилився. Його прем’єрство припало на найважчі роки, коли ламалася стара модель економіки та будувалася нова – ринкова. Втім, опоненти стверджують, що заслуги ЧВС не такі вже й вагомі, Росію врятували основні статті експорту – газ та нафта. Як би там не було, але саме Черномирдін вибудував ці схеми експорту та своїми діями успішно вписався в тодішній російський політикум. Й попри чимало непопулярних економічних заходів, зберіг любов та повагу серед багатьох росіян: мовляв, свій «мужик»: простий, прямолінійний, з народу – не те, що якісь там ліберали на кшталт Гайдара та Нємцова.

У кріслі прем’єр-міністра Віктор Черномирдін пропрацював поки рекордні для російської політики 6 років. У 1999-му під час бомбардувань Югославії він був призначений спеціальним представником президента РФ з врегулювання конфлікту на Балканах, ще за рік – співголовою Російсько-американської ради ділової співпраці.

«Принципы, которые были принципиальны, были непринципиальны»

Але новий виток у кар’єрі Віктора Черномирдіна почався у 2001 році, коли указом тодішнього президента Росії Володимира Путіна його було призначено послом Росії в Україні. Політологи тоді сперечалися, чи було таке призначення «почесним засланням». Але факт залишається фактом: за перші роки перебування Черномирдіна на посаді посла у Києві, під час президентства Кучми, товарообіг між Росією та Україною суттєво збільшився, до України потекли російські інвестиції, а газові війни між Москвою та Києвом могли привидиться лише у жахливому сні.

На відміну від багатьох тодішніх та й нинішніх російських політиків Черномирдін – в усякому разі публічно – ніколи не ставив під сумнів право України на суверенітет і незалежність та її територіальну цілісність. Хоча він й не був дипломатом ані за фахом, ані за натурою, тому відверто коментував те, що йому не подобається в українській політиці. Зокрема дії команди Президента Ющенка. Апогеєм став початок 2009 року, коли в одному з інтерв’ю російський посол спересердя заявив: «З цим керівництвом домовитися неможливо! Прийдуть інші люди — подивимось». А конфлікт між Президентом Віктором Ющенком та Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко прокоментував так: «Та собачаться між собою, криють один одного!». Ці висловлювання стали приводом для виклику Черномирдіна до МЗС України та передачі йому ноти протесту щодо «недружніх та вкрай недипломатичних оцінок, коментарів та висловлювань». Посла попередили: якщо так триватиме й надалі, його оголосять персоною нон грата в Україні. Втім, незабаром Москва відкликала Віктора Черномирдіна з посади Посла в Україні.

«Хотели как лучше, а получилось как всегда»

Останнім місцем роботи Віктора Черномирдіна стала посада спеціального представника президента Росії з питань економічної співпраці з державами – учасницями СНД. Він кілька разів приїздив до України, зустрічався із політиками, брав участь у культурних заходах. Напередодні президентських виборів публічно підтримав кандидата Віктора Януковича та висловив задоволення, коли той переміг на президентських перегонах. Вітав покращення стосунків між Росією та Україною і брав активну участь у підготовці переговорів на вищому рівні. Багато працював попри важку хворобу, яка посилилася після смерті навесні цього року його дружини – Валентини Федорівни. Віктор Черномирдін проходив лікування в одній із закордонних клінік. 3 листопада він мав повертатися до Москви. Але о 4-й ранку цього дня його не стало.

— У даному випадку варто сказати одну заяложену фразу, яка абсолютно відповідає дійсності — з відходом людини йде епоха, — прокоментував власному кореспонденту агенції «ГолосUA» у Москві провідний експерт Центру політичної кон’юнктури Павло Салін. — Фігура Черномирдіна у переважної більшості російського населення асоціюється саме з 1990-ми роками — з усім тим негативом і позитивом, який був тоді. І ми бачимо, що поступово від нас йдуть ті особи, ті громадські та політичні діячі, які були обличчям 1990-х — це Собчак, Гайдар, Єльцин, а зараз і Черномирдін. З одного боку, недорікуватий, який без мату відчував великі проблеми зі зв’язуванням слів, але, з іншого — дуже близька народу людина, чим багато в чому і пояснювалася стійкість єльцинського уряду на чолі з Чорномирдіним. Він був дуже впливовою фігурою в російській політиці. Його без перебільшення можна назвати історичною фігурою.

Віктора Черномирдіна поховають на Новодевичому цвинтарі у Москві.

Читайте также в рубрике Политика