Утекти від міського гамору, щоб знайти душевний спокій далеко від дому серед кількох тисяч молоді зі всього світу… Чи можливо це? Безперечно, так, якщо ви приїхали в християнсько-екуменістичну общину в самому серці Франції – маленьке селище Тезе в провінції Бургундія.

Екуменістичний «мурашник»

Чесно кажучи, вирушаючи в подорож, я мала досить приблизне уявлення про «екуменізм» і зовсім не уявляла, що на мене чекає в Тезе. Одразу скажу, що «екуменізм» – не назва якоїсь кровожерливої секти, а рух за всесвітнє примирення християн.

Розпочав цю благородну справу монах Роже в 1940 році. Він приїхав до охопленої війною Франції з «нейтральної» в той час Швейцарії. В Тезе він створив общину всього з кількох монахів, які під час другої світової переховували в себе тих, кого намагалися розстріляти фашисти.

У мирний час община збільшилася, а в кінці 50-х до Тезе почала з’їжджатися молодь з різних країн Європи. З 1969 року до неї вже входили як протестанти, так і католики. Поступово зав’язувалися контакти з православною церквою.

Община не приймає жодних пожертв чи подарунків, а брати відмовляються від будь-якого спадку з боку своїх родин, живучи за рахунок виготовлених ними сувенірів.

У наші дні, через 70 років з часу заснування общини, маленьке поселення в Бургундії перетворилося на справжній мурашник – щонеділі сюди з’їжджається майже 5 тисяч людей з понад 80 країн світу! Ось і наша група після триденного (!) автобусного туру опинилася в неділю вранці на території загадкового Тезе.

Познайомившись з представницею общини, котра пояснила правила проживання в Тезе, наша група вирушила на поселення. Хто уявив собі величезний готель, в якому в комфортних одномісних номерах живуть мешканці Тезе, звісно, помилився. Кілька «вулиць» двоповерхових будиночків, ласкаво названих нами «бараками», вміщали в своїх кімнатах від 6 до 12 юнаків або дівчат (все-таки тут християнська община). Виняток – для сімей, в яких була окрема «вулиця». До речі, бажаючі могли жити і в наметі, якщо, звісно, прихопили його із собою з дому.

Не можна сказати, що спартанські умови викликали неймовірний ентузіазм в українців, та все ж євроремонт в душових і безперебійна подача гарячої води компенсували нерайдужні враження від наших тісних «будуарів». Забігаючи наперед, скажу, що конфліктів на побутовому ґрунті не було, оскільки в кімнатах ми лише спали. Та й навіщо просиджувати дорогоцінний французький час у приміщенні, якщо навкруги стільки всього цікавого!

No stress у християнському «Вавилоні»

Життя в общині має свій розпорядок, але при цьому, ніхто не контролює його виконання, принаймні жорстко. Все тут добровільно і в жодному разі не примусово. Хочеш – спілкуйся в групах з іноземцями, не хочеш – мандруй. Останнім переважно займаються «туристи» з пострадянського простору, бо отримавши довгоочікуваний «шенген» в закордонному паспорті і проїхавши далеку путь, їм хочеться познайомитися з визначними місцями Франції. Я ж намагалася поєднати два ці різновиди проведення часу в одному. До обіду – поїздки замками й містами, яких поблизу дуже багато, після чого – спілкування з людьми, молитва, прогулянки в тиші…

Тезе пропонує своїм мешканцям приблизно такий «набір» зустрічей і варіантів дозвілля: молитва, ранкове спілкування з духівництвом Тезе, спілкування в малих групах, час для прогулянок, «вечорниці» в місцевому кафе і, звичайно ж, триразове харчування.

Ті ж, хто підтримує не словом, а ділом тезу про те, що праця облагороджує людину, міг записатися у волонтери. Саме на цих людях тримається порядок на території общини, прибирання, приготування їжі і т. ін.

До речі, про їжу. Тут вона, як і «обителі» прочан досить скромна. Та навіть в черзі за нею – величезному Вавилоні людей різних національностей, не відчувається напруження – всі один одному посміхаються, знайомляться, спілкуються.

Зав’язати знайомство в Тезе простіше простого. Тут це відбувається без будь-якої ніяковості, адже в общину приїжджають саме для спілкування. Знаючи хоча б трошки англійську чи французьку мову, за кілька днів гарантовано «обростеш» друзями з різних країн. А вже до кінця тижня з подивом помічаєш, що навіть у думках проскакують іноземні фрази.

Найбільша розкіш – спілкування

Не менш цікаве і спілкування в групах. Людей в них «відряджають» переважно за віком та мовними вподобаннями. Якщо ж прочанин не «розподілився» в жодну з малих груп в перший день – не біда, це можна зробити пізніше, приєднавшись до групи, яка припаде до вподоби.

Час спілкування ніким не лімітується (це ж не уроки й не пари) – по ходу розмови люди самі відчувають, на скільки хвилин чи годин їх вистачить. Деякі групи умощуються на лавах, інші заходять до церкви, а якщо гарна погода – більшість ховається в затінку дерев у парку. Теми для розмов визначаються зранку на зустрічі з духівництвом Тезе. Питання для обговорення ґрунтуються на біблійних притчах і християнських заповідях.

Але навіть розмовляючи про такі «високі» матерії з людьми з різних країн, дізнаєшся дуже багато про їхню культуру, традиції та й взагалі про повсякденні цікавинки з побуту. При цьому розумієш, що маєш справу не з фанатиками тієї чи іншої християнської течії, які намагаються «затягти» тебе до себе, а з абсолютно адекватними і «звичайними» хлопцями й дівчатами. Вони з інтересом розмовляють один з одним і з повагою ставляться до відмінностей, існуючих між ними.

Спілкуючись у своїй групі з баптисткою із В'єтнаму або іспанцем- католиком, які із щирим інтересом слухали про традиції православної церкви в Україні, я спіймала себе на думці, що саме розуміння, уміння слухати й чути не вистачає всім нашими конфесіями.

Українські «вечорниці» в Тезе

Довідатися більше про нашу державу іноземці могли не лише в групах з українцями, але й на міні-презентації. Представники Тезе відзначили, що в Європі мало знають про найбільшу європейську державу. Тож активісти з української групи з подачі брата Георга вирішили виправити цю ситуацію культурною програмою. Народні пісні, загальна інформація про Україну, ну і, звичайно ж, запальні коломийки з гостями. Іноземці були в захваті, із задоволенням фотографуючись з учасниками шоу у вишиванках.

Продовжилася українська «вечірка» увечері – в місцевому «пабі-ресторації» «Ояк». Тут молодь може купити склянку яблучного сидру, французького вина або ж пива, адже на іншій території Тезе діє «сухий закон». Народ спілкується за столиками або розважається співом під гітару – «повноцінної» дискотеки в Тезе немає. Зате є пісні, сміх і закохані парочки. Поїдаючи чергову порцію морозива, із задоволенням слухаєш запальних італійців, що співають неаполетанскі пісні – всі як одна схожі на футбольні гімни. Що ще потрібно для щастя, подумалось мені!

Взагалі в Тезе панує особлива атмосфера доброзичливості. Особлива вона – і в церкві общини, яка являє собою величезне приміщення, де можна побачити як православні ікони, так і релігійні атрибути протестантів або католиків. Така собі уніфіковано-демократична церква для всіх християн.

Моляться і співають там на багатьох мовах, сидячи прямо на підлозі, навколо монахів, кілька десятків яких перебуває ближче до вівтаря. А в суботу ввечері всі парафіяни запалюють свічі, як на Великдень. Видовище й атмосфера – неперевершені! До речі, уночі церква теж відкрита. Тут можна посидіти в тиші, подумати, помолиться, розслабитися…

А для тих, хто бажає насолодитися тишею не лише вночі, але й вдень, є чудовий парк на території общини. Чудовий ставок, зелені галявини, водоспад і місцеві улюбленці – качки навівають спокій, не відволікаючи від думок про Вічне… Тут завжди дуже тихо, ніхто не кричить і не смажить шашлики, адже прочани приходять сюди послухати природу і… самих себе. Деякі роблять це на самоті, пишуть щоденник або медитують, інші – компанією. Головна умова – тиша. Видовище, скажу я вам, дуже незвичайне – у парку десятки людей і при цьому навколо дуже тихо й спокійно. Вражає!

Туризм ніхто не скасовував

Ті ж, хто віддав перевагу подорожам по Бургундії, теж залишилися задоволені. Адже цей чудовий край дубових лісів, доглянутих виноградників і середньовічних замків не залишає байдужим навіть бувалих мандрівників.

Найкрасивіші міста Бургундії Леон, Діжон, Макон, Шалон та інші не менш гарні «они» як ніколи затишні саме влітку. Та все ж фаворитами Бургундії серед туристів залишаються замки. Їхня кількість і багата історія викликають заздрість інших французьких провінцій. Шато де Берзе, Карматен, Коші, Сан-Пуэнт, абатство Клюні… Для того, щоб об'їздити всі ці величні пам'ятники історії знадобиться не один тиждень. До речі, деякі з них, як наприклад, Шато де Берзе, дотепер є житловими, а на їхню територію господарі пускають туристів у супроводі екскурсовода.

Діставатися до всіх цих красот із Тезе можна автобусом, але молодь переважно пересувається «автостопом». І якщо в Україні, особливо для дівчат, це не найбезпечніший спосіб подорожування, то у Франції – цілком звичний. Жителі Бургундії з радістю підвозять туристів до потрібних міст, а іноді люб'язно «підкидають» навіть до замків, які перебувають за десяток кілометрів від основної дороги. При цьому від місцевих жителів іноді можна довідатися набагато більше, ніж від гідів. Правда, якщо говориш французькою мовою. Французи, за рідкісним винятком, окрім своєї рідної мови, не знають іноземних. Або вдають, що не знають.

Тиждень промчався непомітно й залишати Бургундію було дуже жаль. За цей короткий час вражень нагромадилося стільки, що здавалось, ніби прожив у Тезе невеличке життя. Правда, сумувати про закінчення бургундського рандеву довелося недовго. Дорога додому була не менш цікавою. За три дні українські «прочани» побували в Монако, Монте-Карло, Відні і навіть поніжилися кілька годинок на Лазурному узбережжі в сонячній Ніцці.

А в Женеві деяким «щасливцям» з нашої групи навіть вдалося побачити невловимого мера «всіх киян» Черновецького. Щоправда «видіння» було недовгим – Леонід Михайлович усього на кілька хвилин вийшов на балкон одного з найдорожчих готелів Женеви.

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# бургундія