1 февраля в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Зачем выносить супермаркеты за пределы городов?»

В пресс-конференции участвовали: Глеб Вышинский — заместитель директора компании GFK; Игорь Гарбарук — директор Департамента развития торговли при Министерстве экономического развития и торговли Украины.

Модератор — журналист Ольга Смалюхивская.

Ольга Смалюхівська: Колеги, доброго дня! Вітаю вас у прес-центрі інформаційної агенції «ГолосUA». Сьогодні говоритимемо про ініціативу «регіонала» Олега Царьова (не будемо йому робити піар, але все ж таки, він запропонував, тому мусимо називати його прізвище), яка полягає в тому, що супермаркети, великі продовольчі магазини, які мають більше трьохсот квадратних метрів торгової площі, потрібно винести за межі населених пунктів. Наскільки така ініціатива взагалі може бути реалізована сьогодні? Хто в цьому зацікавлений і кому насправді це вигідно? І взагалі, чому подібні ініціативи виникають, — будемо говорити з нашими гостями.

Я хочу вам їх представити, це: Ігор Гарбарук — директор Департаменту розвитку торгівлі при Міністерстві економічного розвитку та торгівлі; Гліб Вишинський — заступник директора компанії GFK-Україна і приєднається до нас ще пан Андрій Новак — голова Комітету економістів України.

Пане Ігоре, оскільки ви представляєте офіційну сторону, то взагалі цікаво, як у вас у міністерстві сприйняли таку ініціативу? І взагалі, вигідно чи невигідно це буде українцям, якщо їм доведеться їздити в магазини закуповуватися продуктами на тиждень за межі міста? Будь ласка.

Ігор Гарбарук: Доброго дня всім! Перш за все, наша шановна модератор сказала, що я сьогодні представляю офіційну сторону. Давайте все ж таки дещо розмежуємо. Перш за все, якщо казати про першопричину, тоді потрібно було би запрошувати самого пана Царьова, щоб він коментував свій законопроект. Це перш за все. Ми все ж таки люди державні, тому коментувати дії політиків нам досить важко. Вони все ж таки суб’єкти законодавчої ініціативи й можуть виносити такі ініціативи, які вони вважають за потрібне. А державницька позиція все ж таки полягає трошки в іншому.

Ми вважаємо, що торгівля як така галузь, яка становить дійсно досить вагому частку в усіх економічних показниках на сьогоднішній день, це одна з тих небагатьох галузей, яка дійсно гарно потенційно розвивається, при всьому тому, що там існує досить багато проблем, які потрібно вирішувати. Ми вважаємо, що торгівля все ж таки має працювати не за окремим законодавчими ініціативами, а вона все ж таки має керуватися своїм профільним законом. Узагалі, торгівля має мати свою профільну законодавчу платформу.

Безумовно, багато з вас, напевно, вчора чули про те, що Микола Янович Азаров разом із експертами, разом із представниками торгівлі, виробниками проводив велику нараду з приводу Закону про внутрішню торгівлю. Це такий, як кажуть, законодавчий довгострой, перші версії якого відносяться, дай Бог пам'ять, до 1998 року. З 2009 року над ним ведеться досить потужна робота. Минулого року його подавали до Верховної Ради під номером 9443, але, на жаль, оскільки його розгляд із різних причин відтерміновували через закінчення каденції попередньої Верховної Ради, то його повернули на доопрацювання.

Ми не втрачали цей час даремно, ми дійсно дуже гарно працювали над Законом про внутрішню торгівлю з громадськими організаціями, з науковцями, з представниками бізнесу. Я вважаю, що на сьогоднішній день, перш за все, безумовно, депутати можуть вносити ті чи інші ініціативи, державі потрібне свій профільний закон — Закон про внутрішню торгівлю, який і буде регламентувати, регулювати основні процеси в цій сфері.

Ми чітко розуміємо, що в цій сфері існує певна проблематика, але її потрібно вирішувати комплексно. Тому що якісь певні ситуативні зміни можуть, звичайно, принести якийсь результат, але перш за все, нам потрібні системні зміни, ці зміни мають бути прозорими, вони мають бути передбачуваними, і вони мають приносити певний результат. І результат для кого? Для споживачів. Тому що все, що б ми не робили, ми робимо для нашого споживача.

А я вам хочу нагадати про те, що кожен із вас є так само споживачем. Ми кожного дня йдемо у магазин, ми купуємо якісь товари, ми купуємо якісь продукти, ми купуємо послуги, і тому вважаю, що в даному випадку країна потребує єдиного закон, єдиної законодавчої платформи, яка й буде регулювати цю ситуацію. Дякую.

Ольга Смалюхівська: Пане Ігоре, скажіть, будь ласка, а от у даному законі чи має бути місце подібній ініціативі?

Ігор Гарбарук: Ви знаєте, безумовно, існує різноманітний досвід. Не будемо далеко ходити, поїдемо до сусідньої Польщі, де ми побачимо дійсно цілі площадки, цілі кластери, коли за місто виносять, скажімо, певні інфраструктури. Але в основному це великі гіпермаркети, де ми можемо поряд побачити «Ашан», Ікеа, Tesco, але це потрібно все ж таки робити, знову ж кажу, виважено. Чому? Тому що це все ж таки питання, які стосуються генеральних планів тих самих міст, це все ж таки стосується інфраструктури, яка вибудовується під це, стосується логістики й таке інше.

Тому взагалі чому ми й пропонуємо, Міністерство економічного розвитку та торгівлі й пропонує: ми на сьогоднішньому етапі той Закон про внутрішню торгівлю, якій напрацьований, доопрацьований у минулому році робочою групою, навіть двома робочими групами, які спеціально створювалися для цього, приймаємо, і згідно з тією єдиною законодавчою платформою ми рухаємося далі поступово, щоб не було якихось різких змін, різких потрясінь. Тому що, ви знаєте, як кажуть: «фінанси потребують тиші». Так само і торгівля потребує збалансованих рішень. Чому? Ще раз повторюю, тому, що кожен із нас є споживачем, і кожен із нас це відчує на собі.

Що хочу ще додати? Це дійсно потрібно зробити, тому що коли подивитися на сьогоднішній день, то сфера торгівлі регулюється і Цивільним кодексом, і Господарським кодексом, і правилами торгівлі, які були свого часу затверджені Кабінетом Міністрів. Якщо не знають, як у торгівлі щось зробити, що роблять? Звертаються до правил радянської торгівлі. Наприклад, ситуація з мого особистого життя. Коли приходив у міністерство запит, чи дійсна там така-то й така-то постанова 1967 року ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, ми дійсно розбираємося. Щоправда, це стосувалося ресторанного господарства. Але вона дійсно чинна, тому що після того нічого не змінювалося, й ніякого іншого законодавчого акту не ухвалювалося. Тому ця сфера дійсно потребує впорядкування.

Але для чого вона потребує впорядкування? Перш за все, для того щоб вона розвивалася, щоб їй був наданий гарний стимул, і щоб кожен із нас як споживач міг на собі це відчути. Перш за все, повинна підвищитися якість послуг, які надаються. По-друге, щоб завдяки впровадженню новітніх систем логістики торгівлі ми в кінці отримали якісний гарний продукт, але з меншою ціною.

Наприклад, чому там помідори чи перець в Австрії коштують практично в два чи в два з половиною рази дешевше, ніж у нас в Україні? Тому що ми дійсно маємо теж використовувати подібні новітні технології в торгівлі. Але торгівля, повірте мені, як людині з досвідом роботи в цій галузі, це високотехнологічний бізнес, тому такі технології мають впроваджуватися та використовуватися.

Ольга Смалюхівська: Пане Ігоре, все ж таки хотілося б від вас почути, власне, ставлення до такої ініціативи? Тому що, я вже про це казала, подібні ініціативи не робляться спроста, певно, хтось лобіює, і хтось зацікавлений у тому, щоб такий проект був реалізований. Але наскільки він узагалі реалістичний? Які позитиви матиме від цього простий споживач, чи навпаки? І взагалі, як у міністерстві до цього ставляться, хочеться почути.

Ігор Гарбарук: Ви знаєте, справа в тому, що в міністерстві ми отримуємо досить велику кількість різноманітних ініціатив, які надходять від різних осередків. Ми їх оцінюємо з різних позицій. Але, перш за все, я й кажу, точка зору повинна бути тільки одна. Я не буду казати, кому цей законопроект вигідний, це не моя справа. Це мають коментувати політики, бо це не моя компетенція.

Моя компетенція полягає тільки в тому, щоб будь-яка ініціатива, що ініціюється, мала би бути корисною для споживача. Вона має бути корисною для кого і для чого? Для економіки. Якщо економіка країни завдяки якійсь ініціативі зростатиме, якщо споживач отримуватиме кращі послуги і зниження цін на ті товари, які складають основу споживчого кошика, то такі законодавчі ініціативи мають бути. Їх потрібно впроваджувати. І що найголовніше — вони мають дійсно отримувати соціальну підтримку, підтримку суспільства, громадських організацій, щоб не було їм протидії лобістських організацій.

А лобізм — можна по-різному оцінювати це слово, як у позитивному, так в негативному сенсі. В інших країнах це професійний термін і він має працювати на певні інтереси. Я взагалі вважаю, що коли якийсь закон приносить користь нашому суспільству, його потрібно втілювати. Якщо він шкодить, я думаю, що такий закон не потрібно розглядати.

Ольга Смалюхівська: На вашу думку, цей законопроект шкодитиме чи приноситиме користь?

Ігор Гарбарук: Я розумію, що ви хочете від мене отримати пряму відповідь, але я, вибачте, навіть перед прес-конференцією сказав, що державні службовці не коментують дії політиків. І це абсолютно правильно, тому що ми ті люди, які дійсно, отримують документ, із ним працюють і потім його впроваджують. А політики, на жаль, мають таку властивість щось сказати, а потім не відповідати досить часто за свої слова. Я, наприклад, у своїй діяльності, як людина бізнесу, яка прийшла на державну службу, повинен відповідати за свої слова. І за те, за що я маю відповідати, я відповідаю. Я відповідаю за ті цифри, які в мене є, я відповідаю за той закон, участь у розробці якого я брав, і все.

Ольга Смалюхівська: Зрозуміло. Я гадаю, що в цьому питанні буде більш відкритим пан Гліб. Ми з ним уже почали спілкуватися перед прес-конференцією, й кілька цікавих моментів ми вже обговорили. Пане Глібе, як ви думаєте, чия тут зацікавленість проглядається? Тому що як аргументує ініціатор даного законопроекту Царьов, що мова йде, мовляв, про те, що зараз великі торгові мережі монополізували ринок торгівлі, вони не дають можливості розвиватися малому та середньому бізнесу. Він посилається на європейський досвід. Але ж ми знаємо, що в Європі не зовсім так, як він говорить. Будь ласка.

Гліб Вишинський: Насправді, мені дійсно досить важко зрозуміти, кому це може бути вигідно, тому що, коли ми говоримо про наявні в Україні торгово-роздрібні мережі, то цей законопроект обмежує розвиток мереж, у яких є ще досить великий потенціал. Тому що, умовно кажучи, як тільки з’явилася інформація по цей законопроект, і автор почав говорити, що добре, можливо, як компроміс ми не будемо обмежувати діяльність тих мереж і тих торговельних об’єктів, які вже існують, але нові не дозволимо в місті відкривати. Відповідно, можна подумати, що це може бути вигідно тим, хто працює на ринку зараз.

Але насправді, коли подивитися на частку цивілізованої торгівлі в Україні, то тобто об’єктів, у термінології автора цього законопроекту, з торговельною площею понад триста квадратних метрів, то вона є набагато нижчою, ніж у сусідніх країнах Центральної та Східної Європи. Тобто в нашій країні на сьогоднішній день вона становить, за нашими даними, за даними нашої компанії, не більше двадцяти відсотків серед загального обсягу торгівельної спроможності.

Ігор Гарбарук: На рівні вісімнадцяти відсотків.

Гліб Вишинський: Так. Серед купівлі товарів повсякденного попиту. Якщо подивитися на такі країни як Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина, то в цих країнах ця частка перевищує п’ятдесят відсотків, і залежно від конкретного ринку може доходити і до сімдесяти-вісімдесяти відсотків. Насамперед, за рахунок таких торговельних форматів як гіпермаркети, які недорозвинені в Україні, та дискаунтерів. У кожній країні склалася своя ситуація. Наприклад, у Польщі існує своя національна мережа «Бедрьонка», яка є мережею дискаунтерів.

Ігор Гарбарук: Перепрошую, це португальська мережа Jeronimo Martins, якому лише належить польський проект Biedronka.

Гліб Вишинський: Так, перепрошую. Тобто вона національна в тому плані, що ніде ще в Центральні та Східній Європі таких немає. А в інших країнах Центральної Європи більшою мірою поширені міжнародні мережі гіпермаркетів і національні мережі гіпермаркетів. Тобто в кожній країні існує своя специфіка, але в кожному разі потенціал ще є досить великим. Тобто говорити про те, що якась з українських мереж уже досягла такого обсягу, що вона вважає, що її потрібно захистити свій ринок від входження конкурентів, не можна. Тому важко казати про те, в кого може бути зацікавленість. Тобто чиї раціональні інтереси в даному випадку може лобіювати автор законопроекту.

Якщо говорити про те, наскільки це може політичний крок, тобто те, про що не може говорити Ігор, для якоїсь групи корисно чи невигідно, то мені здається, якби я був серед керівників Партії регіонів, то я би, чесно кажучи, такому депутату дав би по голові за такий законопроект. Тому що насправді очевидно, коли робити політичний аналіз подібного рішення, якби воно було прийнято, що частка тих людей, виборцям яких, власне, невигідне прийняття такого рішення, набагато більше, ніж тих, які можуть прямо чи опосередковано виграти від нього.

Ольга Смалюхівська: Пане Глібе, а хто в першу чергу постраждає, якщо гіпотетично розглядати цю ініціативу, що вона хоча би частково буде реалізована? Якщо, наприклад, хоча б частину великих супермаркетів змусять винести за межі міста?

Гліб Вишинський: По-перше, ми маємо відповісти на запитання: чи реалістично це зробити чи нереалістично? Тобто, звичайно, з юридичної точки зору, цей законопроект суперечить дуже багатьом базовим законодавчим актам в Україні. Тобто він обмежує свободу підприємництва й таке інше. Я не юрист, юрист сказав би точніше, з яких саме приводів, якщо б цей закон був прийнятий, його можна було б оскаржити в Конституційному суді, наприклад. Чи ветувати на рівні президента.

Якщо б таке сталося, коли, дійсно, в Україні можливо все, на жаль, тобто якби його прийняли, то насамперед програли би споживачі. Причому, в першу чергу програли би споживачі у великих містах, які звикли до тих зручностей, які надають великі формати, які звикли до тих почати кращих цін, за якими там пропонують товари за рахунок ефекту обсягу так само мережеві супермаркети та гіпермаркети. Тобто ми маємо розуміти, що це тип законопроекту, який не вирішує ніякої проблеми, тому що по ідеї, і думаю, пан Ігор у цьому зі мною погодиться, що будь-яке законодавче регулювання має вирішувати певну проблему, яка погіршує якість життя громадян.

Тобто прийняття подібного законопроекту може виключно створити проблему громадянам і позбавити їх тих зручностей, до яких вони звикли. Насамперед, от ви, присутні, мешканці великого міста, для яких характерна нестача часу, у яких бажання базові побутові справи виконувати якнайшвидше. А однією з найбільших переваг магазинів великих форматів у сучасному місті є те, що ви можете все, що вам потрібно, швидко.

Тобто, звісно, ми можемо уявити ідеалістичну картину, яка збереглася, наприклад, якщо ми говоримо про розвинені країни, у багатьох країнах Західної Європи, де ви можете спочатку піти до сирники, у якого є 150 сортів сиру, потім піти до м’ясника, у якого буде якийсь унікальний вид ковбаси від маленького виробника, потім піти до молочника, а потім піти до маленького магазину, де продають побутову хімію. Але ви на це витратите набагато більша часу. Хоча, можливо, й отримаєте продукти кращої якості, які краще задовольнять ваші потреби, ніж стандартизовані товари, які продаються у великому форматі. Але ми розуміємо, що це нішова пропозиція, і для більшості людей все ж таки основними чинниками вибору місця торгівлі є його асортимент і ціна.

Ольга Смалюхівська: І ще в принципі, якщо він буде розташований десь близько, або біля станції метро, або біля місця, де хороша транспортна розв’язка.

Гліб Вишинський: Так.

Ольга Смалюхівська: Я так розумію, що ваша компанія проводила певні маркетингові дослідження. Скажіть, будь ласка, взагалі українці краще ставляться до маленьких магазинів чи до великих супермаркетів? І скільки взагалі люди витрачають в основному грошей у супермаркетах, якщо роблять там закупки якісь?

Гліб Вишинський: Ви знаєте, ми ніколи не з’ясовували, до кого формату магазинів люди ставляться краще на емоційному рівні. Тобто на рівні прагматичному, звичайно, люди в принципі обирають більш сучасні та крупніші формати. Тому що більший формат торгівлі надає більший асортимент, більший формат дуже часто за своєю бізнес-моделлю надає кращі ціни. Крім того, практично будь-яка мережа, звісно, існують винятки, але при інших рівних умовах, у принципі мережі гарантують кращу якість обслуговування, забезпечення безпеки товару, стандарти якості товарів, аніж не брендовані, скажімо так, магазини.

Перевага від бренду, від наявності власника бренду, власне, в тому, що людина може бути впевнена в тому, що в магазині цього бренду він отримає якісний товар, який не зашкодить здоров’ю. І відповідно для мережі є вигідним контролювати виконання цих стандартів у всіх магазинах свої мережі. Тобто в цьому можна сперечатися, але все одно це так само впливає на сприйняття різних форматів у нашій країні.

Якщо подивитися на досвід інших країн, то там так само ринок розвивається, навіть у розвинених країнах. Якщо ми, знову ж таки, подивимося на країни Західної та Центральної Європи, наприклад, кінець дев’яностих — двотисячних це був період, коли дуже активно розвивалися мережі Discounter, дуже швидко збільшувати свою частку ринку. Відповідно, з’являлося те, чого в Україні немає.

«АТБ» намагався наблизитися, потім відійшов від цього, спрацювали так звані жорсткі дискаунтери, коли в магазинах товари виставлені на палетах, дуже мала кількість найменувань, а більшість представлених товарів є власною торговельної марки, яка виробляється на їхнє замовлення в принципі почати на найдешевших за ціною виробників. І присутнім там найбільшим брендом буде лише, умовно кажучи, «Кока-кола». Тому що це бренд номер один у категорії.

Тобто на певному етапі ми бачили, за даними наших колег в інших країнах, що частка цього каналу дуже швидко зростала, тому що люди бачили, що з’явилася можливість купувати ніби все те, що ми купували раніше, але, наприклад, на тридцять відсотків дешевше. А це тому, що там немає маркетингових бюджетів у виробників, вони не витрачають на рекламу на телебаченні, наприклад, і відповідно ці товари у них є набагато дешевшими.

Але потім цей формат якоюсь мірою набрид споживачам навіть в умовах кризових явищ 2008-2009 років, і він стабілізувався. В окремих країнах він навіть почав знижуватися, зокрема, й за рахунок менших магазинів, де люди можуть отримати різноманітність товарів і спробувати щось цікаве. Тому ми маємо розуміти, що споживач усе ж таки не тільки купує кілокалорії в магазинах, він хоче себе чимось порадувати, спробувати щось нове, якось урізноманітнити своє харчування, або купівлю тих товарів, до яких вони звикли.

Ігор Гарбарук: Саме тому, напевно, і розвивався не жорсткий дискаунтер останнім часом, а soft-discounter, тобто м’який дискаунтер. І той приклад, не буду називати українські мережі, тому що таких прикладів немає або взагалі, або вони дуже мінімальні. Це дійсно там мережа Biedronka, це дійсно проект компанії Jeronimo Martins. Наскільки я пам’ятаю, там порядку 1700 магазинів площею 700-800 метрів, але це дійсно стратегічний підхід до побудови мережі.

Якщо ми порахуємо там кількість супермаркетів в Україні, вона буде коливатися десь близько двох тисяч, узагалі торговельних точок сучасних форматів торгівлі, то ми бачимо, що у сусідній країні, наприклад, можливо зробити проект у 1700 магазинів на сьогоднішній день, і він буде дуже ефективно працювати.

Взагалі хочу сказати про одну дуже просту річ. Торгівля буде розвиватися тоді, коли вона мати стратегію свого розвитку. На жаль, на сьогоднішній день стратегії розвитку як такої в Україні немає, і тому дійсно її розвиток відбувався досить хаотично. Деякі там наші власники мереж розвивали свої торгові мережі, думаю, що це ні для кого не є секретом, з однією простою метою — штучно збільшити кількість магазинів. І потім надіялися на те, що в 2006-2007 роках до нас прийдуть Lidl, Aldi, Netto, Tescoі за величезні гроші скупить у них цю мережу.

Чим там західний бізнес відрізняється від національного бізнесу? Тим, що все ж таки на Заході, перш за все, рахують гроші, а не керуються емоціями. Тому в даному випадку, я вважаю, що нам усім потрібно перестати керуватися емоціями, зрозуміти, що торгівля — це дійсно один із найприбутковішого бізнесу. Бізнес, який може бути дуже й дуже ефективним. І дійсно, це бізнес, який може призводити до того, що… Тут уже пан Гліб наводив статистику, є й інші цифри, переді мною джерело даних компанії GTPartnersUkraine, де вказано, що в Угорщині доля десяти найбільших мереж — 88%, у Словенії — 99%, у Великобританії чотири мережі — 86%, у Німеччині п’ять мереж — 65%, і у Франції п’ять мереж — 85%.

Тобто фактично ми бачимо, що п’ятірка чи десятка операторів можуть повністю покривати ринок. Наші цифри десь дійсно 18-20 відсотків усі топ-десять мереж охоплюють цей ринок. Ми чітко розуміємо, що цей ринок потребує розвитку. Якщо ми говоримо про споживача, то не можна говорити, що людям більше подобаються маленькі формати чи великі формати, все ж таки потрібно оцінювати ситуацію споживання і, як кажуть росіяни, «потребительские предпочтения».Тому що, коли ми дійсно робимо закупівлі щотижневі чи щомісячні, то ми дійсно маємо їхати в гіпермаркет площею 15-20 тисяч метрів, у якому виставлено як мінімум 40-50 тисяч найменувань товарів, і кожна категорія товару (SKU) виставлена як мінімум на площі метр-півтора. Це одна споживацька ситуація.

Якщо ви йдете додому, наприклад, зійшли з маршрутки, і на шляху додому заходите в маленький магазинчик, щоб купити хліб і молоко, тобто локальну групу найнеобхідніших товарів, які вам і вашій родині потрібні сьогодні на вечерю, то це інша ситуація. Причому я, наприклад, вважаю, і це моя особиста думка, що найбільші перспективи мають не формати супермаркетів, як ми це звикли бачити, і півтори-дві тисячі квадратних метрів, а все ж таки якісні мережі маленьких магазинів 400, 600 до вісімсот метрів, які будуть дійсно розташовані на гарних шляхах, де з одного боку пішохідний перехід проходить, з іншого автомобільна магістраль. І цей бізнес дійсно потрібно прораховувати. Це дійсно бізнес професіоналів.

Ольга Смалюхівська: Але дивіться, пане Ігоре, знову ж таки, яка цінова політика буде в таких магазинчиках? Розумієте, там же ціни будуть однозначно вищими, ніж у великих супермаркетах.

Гліб Вишинський: Абсолютно не так. Дивіться, якщо підходити з точки зору бізнесу, то коли це буде окремий магазин, це так. Наприклад, Biedronka сьогодні, польська мережа, немає ні на кого впливу, в Україну не зайшли поки що. 1700 магазинів, які розташовані по всій Польщі, вони розташовані саме в тих мікрорайонах, де перетинаються найбільші шляхи, вони абсолютно зручні. Магазини там шістсот метрів. Хіба це багато? Ні. Ціни там, це м’який дискаунтер, низькі. Постійно свіжа продукція, гарно розвиваються магазини. Вибрати собі таку назву Biedronka — у перекладі з польської «Божа корівка». От «Божа корівка», вона і є «Божа корівка» — гарний магазин, у нього приємно заходити. Чому ні?

Тому взагалі потрібно такі тенденції відслідковувати. Наприклад, якщо існує тенденція в Україні, що тридцять відсотків товарообігу в цілому у нас формують ринки, то це наша національна ментальність — ми звикли ходити на ринок. Тут інша справа, що потрібно впорядковувати цю торгівлю, тому що ринки у нас почали перетворюватися в базари, а інколи в «Шанхай». І це всі чітко розуміють. Тобто ринок — це те, куди я приходжу за свіжими, справді свіжими овочами, а не мерзлими ківі та мандаринами, які лежать на газетці, чи в ящику, який стоїть на асфальті. Ринок — це свіжа курочка від бабусі, це свіжі яєчка. Оце ринок. Ну, ми звикли ходити туди.

Так само і в сучасних форматах торгівлі. Ми маємо звертати, у першу чергу увагу на те, який товар нам пропонують. Так, якщо це жорсткий дискаунтер, то ми будемо там мати, дійсно пан Гліб правильно сказав, одну «Кока-колу», один сорт майонезу, один сорт ковбаси і все. Але цей формат теж має право на життя, в Україні він дійсно не прижився, і тому ні Lidl, ні Aldiсюди не зайшли.

Тут ще інша існує причина, чому вони не зайшли, хоча їхні офіси давним-давно в Україні присутні. Тому що наші виробники ще не звикли працювати в тих стандартах, які їм пропонуються. Тому що жорсткий дискаунтер, дійсно абсолютно правильно пан Гліб зазначив, передбачає від шістдесяти до вісімдесяти відсотків усього асортименту privatelabel— власна торгова марка мережі. Але для того, щоб це робити, виробництво має відповідати тим стандартам мережі, які їм виставляються. А вони не можуть цього зробити, тому що наші виробники, на жаль, ще до цього не готові.

Тому дійсно, нам потрібно… Колись Леонід Данилович Кучма написав гарну книгу «Україна — не Росія», тому нам потрібно все ж таки обирати свій шлях розвитку. Так, ми маємо вивчати кращий досвід Росії, Польщі, Європи інших країн світу, але ми маємо йти своїм шляхом. І, наприклад, якщо брати Росію, я пригадав там ситуацію з X5 RetailGroup, коли Лев Хасіс став віце-президентом Walmart, то ми чітко розуміємо, що наші спеціалісти та російські спеціалісти можуть бути використані й затребуваними у таких величезних мережах.

Ольга Смалюхівська: Колеги, долучайтеся, будь ласка, задавайте свої запитання нашим експертам.

Журналіст: Чи існує якась цифра, скільки взагалі в Україні супермаркетів, зокрема в Києві? І скільки різних назв супермаркетів у нас працює? Якщо не називаючи торгові марки, не називаючи бренди, а просто назвати цифру?

Ігор Гарбарук: Дуже багато.

Журналіст: А крупних, які можуть постраждати від такого законопроекту?

Ігор Гарбарук: Насправді, можуть постраждати від цього законопроекту супермаркети, які займають площі триста й більше квадратних метрів, а таких по Україні дуже багато. Гадаю, що таких може бути понад п’ятдесят юридичних осіб, якщо не більше.

Журналіст: П’ятдесят юридичних осіб?..

Гліб Вишинський: Наприклад, умовно кажучи, у групи «Фоззі» є різні мережі магазинів. Так само і в регіональних мереж дуже часто в одній управляючій компанії працюють різні мережі…

Ігор Гарбарук: Різні бренди просто.

Гліб Вишинський: Так, під різними брендами.

Ігор Гарбарук: Є «Фоззі», є «Сільпо», «Фора» — це все одна компанія.

Ольга Смалюхівська: А скільки приблизно всього супермаркетів по країні?

Ігор Гарбарук: У мене дані щоправда, вибачте, за 2011 рік переді мною, універсамів, супермаркетів і гіпермаркетів у нас загальна кількість… Супермаркетів — 1456 працювало в 2001 році по факту року, а гіпермаркетів працювало — 225. Тобто це практично в межах двох тисяч магазинів такої сучасної торгівлі.

Гліб Вишинський: Насправді, так випадково склалося, що я вчора дивився на ці цифри для презентації, тобто існує компанія GTPartnersUkraine, яка збирає статистику саме про мережеві проекти, то там для такої країни, території з таким населенням як у нас, це дуже мало мережевих об’єктів. Тому що «АТБ» із них найбільша мережа, а це 700 магазинів, «Сільпо» — 237, «Фора» під двісті десь, — 170 магазинів, здається. Можете подивитися у них на сайті. «Фуршет» — десь близько сотні, «Велика кишеня» з усіма своїми співбрендами як «ВК Селект» і таке інше, десь шістдесят. Тобто насправді, по мережевих магазинах та цифра, яку надав Ігор, десь під дві тисячі магазинів.

Ігор Гарбарук: Дійсно, це за даними компанії PlanetRetail— 2229 магазинів становлять десятку брендів.

Ольга Смалюхівська: Пане Ігоре, якщо, припустимо, беремо в середньому чотири тисячі магазинів, і поміркувати наперед, то для цих чотирьох тисяч магазинів, якщо люди, наприклад, захочуть після такого законопроекту, захочуть працювати ще далі, цей бізнес, мається на увазі, захоче розвиватися далі, то їм потрібні будуть площі. А де у нас, скажіть, будь ласка, навіть елементарно під Києвом можна знайти територію в кілька тисяч квадратних метрів, та ще й щоб її тобі продали чи здали в оренду по якісь нормальній ціні?

Ігор Гарбарук: Тому я пропоную повернутися до початку нашої розмови, коли я казав, що для таких великих глобальних проектів потрібно створювати інфраструктуру. Тобто для цього заздалегідь повинні вноситися зміни до генеральних планів міст, до створення інфраструктури, будуватися дороги, створювати певні логістичні площадки і таке інше. Тобто це все потрібно робити, але дуже й дуже виважено. Тобто це не має робитися наскоком, «шашкою наліво, шашкою направо».

Це все потрібно створювати, але інколи потрібно досить чітко ставити межу між бажаним, якимось ідеальним баченням, і тією ситуацією, яка є насправді. Тому що, коли ми беремо, наприклад, магазин у півтора-дві тисячі квадратних метрів, то щоб його збудувати, запустити, потрібно десь у середньому мільйон доларів інвестицій. Тобто фактично подивившись на ці сто магазинів — сто мільйонів отак от із кишені витягнути і щось побудувати… це досить важко.

Гліб Вишинський: Крім того, знову ж таки, якщо ми дивимося на інтереси споживачів, то ми ж маємо розуміти, що споживачі не всі однакові. Тобто існують сегменти, у кожного з яких певні потреби. І відповідно цей законопроект може для якогось сегменту споживачів і не створить великих проблем. Але так само існує сегмент споживачів, які зацікавлені в тому, щоб купувати у великій кількості різні позиції відразу на певний період, на тиждень, чи на два тижні, швидко і з високою якістю, то вони, наприклад, підуть до гіпермаркету, який позиціонує себе як «середній», «середній плюс», наприклад, мегамаркет.

Є люди, які зацікавлені в тому, щоб купити якомога ширший асортимент, але за нижчою ціною, то вони підуть до гіпермаркету, який позиціонує себе у сегменті «середній» та «низький», як наприклад, «Ашан». Є люди, які не хочуть їхати дуже далеко до великого гіпермаркету, бо у них або немає машини, або немає потреби економити та отримувати низьку ціну дисконтного гіпермаркету, вони підуть у недалеко розташований від них супермаркет, наприклад, умовно кажучи, «Сільпо», де для них достатній асортимент, і вони отримають гарантовану якість.

Є громадяни, яким лінь навіть іти до супермаркету, бо це для них досить далеко, то вони підуть до «АТБ», чи до «Фори», чи до брендованого магазину, який розташований поруч. Тобто існують різні сегменти споживачів. Відповідно навіть кожен із вас може свою споживчу поведінку та свої уподобання віднести до якогось певного сегменту. Відповідно, якщо хтось із вас підпадає власне під ті обмеження, які з’явилися у нашого «чудового» народного депутата, то ви розумієте, що ви будете серед тих, хто буде його потім згадувати «незлим тихим словом» у результаті.

Ольга Смалюхівська: Колеги, будь ласка, ще запитання?

Аліна Кравченко, INTV: З огляду тепер уже такої економічної та політичної недоцільності цього законопроекту, на ваш погляд, які прогнози щодо його втілення? Можливо, він просто «вистрелить», як колись законопроект про збирання десятивідсоткового податку при валютних операціях? Можливо, і цей законопроект спіткає така сама доля, на ваш погляд?

Ольга Смалюхівська: Будь ласка.

Гліб Вишинський: Напевно, це мені відповідати на політичне питання? Дивіться, просто законопроект Арбузова, це був не законопроект, це був елемент піар-кампанії залякування українців, щоб зменшити тиск на золотовалютні резерви. В принципі, це був просто такий інноваційний елемент, зі своїми негативними результатами. Тобто ми маємо розуміти, що будь-який подібний інструмент призводить до того, що вже й так «зашугані» українці стають ще більш «зашуганими» і нещасними. Але він у принципі на тактичну ціль, яка була у його автора, спрацював. А в даному випадку й подібної мети немає. Скоріше за все, цей законопроект успішно помре, фракції його не підтримають, і все на цьому скінчиться.

Ольга Смалюхівська: Ще запитання, колеги? До речі, вже скептики навіть серед депутатів Партії регіонів є, я читала, які сказали, що це нереалістична, якась фантастична ідея. Якщо запитань немає, дякую всім. Дякую гостям.

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# гарбарук

Читайте также в рубрике Политика