У понеділок Центральна виборча комісія призначила другий тур президентських виборів — він, як і очікувалося, відбудеться 7 лютого. Тим часом так і залишилася без відповіді гостра полеміка навколо можливої фальсифікації результатів народного волевиявлення і намірів фракції БЮТ внести зміни до закону про вибори Президента з тим, щоб уникнути цього. І під час планового засідання, і під час позачергових, Верховна Рада, насамперед через позицію фракції Партії регіонів, відмовилася змінювати положення про голосування вдома, а також щодо внесення до списків виборців у день голосування. Мовляв, негоже змінювати правила гри, коли гра вже почалася. Досі регіоналам вдавалося підтримувати, принаймні, видимість обґрунтованості такого підходу. Однак вже у вівторок з’явилася їхня ініціатива провести ще одне позачергове засідання парламенту для того, щоб внести зміни до виборчого законодавства. Щоправда, нібито опозиції не подобаються інші, ніж бютівцям, його положення, що стосуються виборчих комісій. Але суть не в цьому — тепер стає очевидним, що мантра регіоналів про те, що виборче законодавство не можна змінювати в процесі виборів — звичайний блеф. Тож питання, чи можуть бути відкориговані на користь котрогось із кандидатів у Президенти результати нашого голосування — залишається актуальним. Про небезпеку цього кореспондент ГолосUA говорив із Головою Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігорем Когутом.

— Минулої п’ятниці закрилась 5 сесія шостого скликання. Як ви оцінюєте роботу парламентаріїв за цей період?

— Робота Верховної Ради завжди віддзеркалює певні суспільні процеси та настрої. Варто не забувати, що однією з ключових функцій парламенту є функція представницька. І мені здається, що за останню сесію нічого такого надзвичайного не сталось, все відбулось традиційно. Звісно, президентські вибори домінували в різних аспектах. Чого вартий факт того, що депутати влітку мало відпочивали, не було звичної для них перерви. Доводилося навмисно збиратися у серпні, аби подолати вето Президента на ухвалений новий Закон про вибори глави держави. Беззаперечною особливістю сесії, що минула, можу назвати засилля так званих позачергових засідань. Ця практика стала вже традиційною, це зважаючи на те, що скликання таких засідань передбачено Регламентом Верховної Ради і процедури зберігаються, особливої «надзвичайності» у розгляді пропонованих питань – немає, питання виборчого законодавства, виділення коштів на "Євро-2012", кадрові питання, які можна спокійно вирішувати у звичайному пленарному режимі. Згадайте хоча б останні позачергові засідання — це суто піар-хід, вони виходили з потреби ще раз загострити суспільну увагу на потрібному питанні.

З іншого боку, одразу з’являються різноманітні механізми протидії таким засіданням, і як результат — повний нуль результативності і максимум піару, а інститут парламентаризму, довіра до парламенту зазнає суттєвих втрат. Минула сесія була складною, далися взнаки наближення виборів та початок виборчої кампанії, вплив фінансової кризи, епідемія грипу тощо. Низькою була і законодавча ефективність Ради. За моніторингом Лабораторії законодавчих ініціатив, у вересні було ухвалено лише 1 закон України, у жовтні – 11. Не було ухвалено головного фінансового документа країни – Державного бюджету. Половину цієї сесії парламент працював, як майданчик для передвиборних заяв, чого тільки вартує питання підвищення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, який фактично паралізував законотворчий процес на початку сесії. Але загалом нічого особливого не сталось — Верховна Рада працювала, на жаль, в традиційному для себе режимі та атрибутами: з камерами, заявами, плакатами, скандалами і особливо низькою ефективністю.

— Тобто, можна сказати, що передвиборний ажіотаж визначав продуктивність чи непродуктивність парламентської роботи?

— Власне, щодо продуктивності. Я вже ілюстрував кількісний законодавчий підсумок роботи за перші два місяця сесії. Але є і процедурні аспекти роботи парламенту. Зараз практикою стало спрощення процедур обговорення (тобто парламентських дебатів) того чи іншого питання на рівні постійних комітетів, сесійної зали, різноманітних слухань. Якщо говорити про якість законодавчого процесу та його результатів, показовою стала історія законодавства про вибори Президента України. Скільки було приділено уваги та зусиль незалежними центрами, національними та міжнародними експертами для того, аби запропонувати кращі норми — так ні, абсолютне ігнорування. І виглядає так, що деяким політикам чи політичним середовищам, які виступають за зміни – реальні зміни не потрібні. Немає змагання за краще законодавство, за досконаліші рішення.

— Чи справді закон про вибори Президента, за яким пройшов перший тур, такий недосконалий?

— Досконалість законодавства – річ відносна. В даному випадку однозначним є те, що Україна має вироблені кращі практики та стандарти виборчого законодавства, ніж те, на підставі чого проходять ці президентські вибори. Вибори можна провести і за цим законом, але для цього необхідна виключно політична воля та чітке дотримання принципу верховенства права та Конституції, просто бажати чесно і демократично визначити волю громадян. Потрібно визнати, що законодавець навмисно чи без умислу вклав у закон норми, що певною мірою можуть звужувати права виборців. А коли країна претендує на статус демократичної, на статус лідера демократичного розвитку на пострадянському просторі, то очевидно, що на такі недоліки треба звертати увагу.

Ми не знаємо, яким чином розгортатимуться події навколо другого туру, що важитиме більше, і які проблеми загостряться. До того часу ситуація буде нагнітатися. Поки що, ми не знаємо чи буде виконана норма про телевізійні дебати, яким чином будуть себе поводити засоби масової інформації, чи спрацюють норми про переформування виборчих комісій, чи стане гострою проблема внесення правок у списки виборців та голосування на дому. Перший тур поставив багато запитань і чи вирішить їх Верховна Рада у короткий термін і чи доречно буде робити зараз те, що можна було врегулювати раніше є питанням ефективності політичної системи та політичного класу, здатності шукати консенсус у суспільно важливих справах. Ці запитання можуть в різний спосіб перетворитися на проблеми після проведення повторного голосування на виборах Президента України 7 лютого.

— Це означає, що простежити фальсифікації неможливо?

-Торкаючись законодавчого контексту та виборчих процедур, то створено певні умови для взаємного контролю суб’єктів виборчого процесу. Проте, не надано права спостереження на виборах національним незалежним спостерігачам, громадським організаціям. Слабкою залишається контрольна роль ЗМІ, хоч тут присутня не лише проблема професійних стандартів, але й питання прозорості власності та все ті ж законодавчі приписи. За спробами фальсифікацій необхідно стежити, але більш важливо їх не допускати і культивувати принципи чесного змагання, рівності можливостей, вільного доступу.

Як загальний підсумок першого туру — вибори визнані демократичними через те, що вони пройшли спокійно, без ексцесів, напруженості і таку тенденцію необхідно підтримувати. Відкидати спробу розхитування ситуації в країні, роздмухування всіляких конфліктів. Перший тур показав, що можна спокійно обходити питання, що розділяють націю (мова, НАТО, історія) і вирішувати їх в робочому і виваженому контексті. З іншого боку, треба розуміти, що перший тур є можливістю «дегустації» різних програм, можливістю появи нових політиків та ідей. Якщо поглянути з технологічної точки зору — ми мали 18 кандидатів, і комісії та спостерігачі були доволі різнорідною масою і сфальшувати тут було важко. З іншого боку, в комісіях у нас могли бути люди, які мають великий досвід на противагу тій більшості, яка не була належно підготованою. Часом цими людьми можна було маніпулювати.

— Тобто, найбільше недоліки законодавства виявляться у другому турі ?

— Що можна очікувати! Ми, зараз є свідками мирного стратегічного інформаційного перетягування електорату. І Янукович, і Тимошенко намагаються перетягнути голоси Тігіпка, Яценюка, Симоненка, натиснути на ті точки, повідомлення, уявлення та переконання, які керували людьми під час голосування за них. З технологічного боку — це правильний хід, але він сприймається штучно. Ніхто до першого туру не говорив про програми, а тут усі кинулись порівнювати їх, примірювати чужі обіцянки до своїх образів. Треба розуміти, що можливості в Януковича підтягати новий електорат дуже обмежені і тут можуть виникнути проблеми. Сталось так, що електорат Сергія Тігіпка — це люди освічені, середнього та молодого віку і їх не просто перетягти. Потрібні раціональні аргументи: ці люди звертають увагу на те, чому кандидати обіцяють все, а не те, що можна зробити в межах повноважень Президента, вони відчутно розчаровані і очікують реалістичних обіцянок та не сприймають популізм. Тому зараз непроста ситуація для обох кандидатів: Януковичу, я вже казав, важко розраховувати на великий приріст голосів, Тимошенко завжди демонструвала здатність до ривка. Сьогодні їй необхідно переконати націонал-демократичний електорат, запевнити багатьох у своїй проукраїнській позиції, що вона здатна справдити очікування тих, хто ставив на молодих та нових, на оновлення еліти та модернізацію країни.

— Нові, молоді, але основний вибір знову звівся до старих….

— Я вважаю, що 20% голосів відданих за умовно нових — це важить, це ознака зростаючої потреби в зміні політичних еліт та готовності їх підтримувати. Чи ці 20% — це ознака зростаючого попиту на зміни. Хоча я сумую результат Яценюка, Тігіпка, Грищенка, їх неможна назвати адекватною пропозицією на цей попит. Маю на увазі те, що Яценюка сприймали саме як молодого, але насправді він не є представником «нового». Сергій Тігіпко… тут можливо спрацювала нова поява, його пауза у політичній діяльності, хоча він не новий політик. Але політична пам’ять коротка, люди пам’ятають політика, його обіцянки та «проколи» не більше трьох років. Тігіпко зробив цю паузу і прийшов з новими ідеями. Чому проголосували за старих? Є велика доля відповідальності та ризику, розумієте, суспільна політична свідомість дещо інертна — люди хочуть змін, але бояться непередбачуваних наслідків. Ми бачимо діяльність Тимошенко і Януковича понад 10 років, але до кінця не уявляємо, якими вони будуть на посаді Президента. Ніхто досконало не знає, хто з них буде ефективніший, хто краще працюватиме з Москвою та Європою, який вплив матимуть на економіку, сферу безпеки… «Нова» альтернатива, на жаль, себе поки не проявила, не зарекомендувала. Ми до кінця не переконані: Тігіпко — це альтернатива чи технічний проект…, хто буде з ними в команді. Те саме стосується інших нових, молодих.

— Ці 20 % можуть на щось претендувати під час парламентських виборів?

— Це дуже добрий початок і всі ці сили зацікавлені в швидких парламентських виборах, аби конвертувати свій результат на цих виборах в політичний статус та політичні інвестиції. Але все одно це не дає 100% успіху, адже специфіка президентських та парламентських виборів різна, поведінка виборців відрізняється, часом кардинально. Все залежатиме від перших кроків в нових політичних реаліях між турами і після обрання нового Президента, ще більше залежатиме від природи політичних команд, які претендуватимуть на ці 20% голосів.

Українська політика сьогодні є вираженням приватних чи корпоративних інтересів. У такій системі суспільні та державні інтереси помітно упосліджуються. Що необхідно робити для зміни стану речей? Нам уже зараз треба думати про те, як якісно змінити виборче законодавство, як зробити так, щоб партії стали соціальними ліфтами для порядних, професійних та відповідальних людей, а не залишалися закритими акціонерними товариствами. Перший крок нового Президента — це реформування виборчої системи, далі реформа Конституції та модернізація системи управління, підвищення здатності та ефективності ключових інститутів влади та самоврядування. І чи не перше місце має відводитися реформі парламенту.

— Чи можна сподіватися, що з приходом когось з цих політиків політичне протистояння, парламентська криза і конфлікти підуть у минуле?

— Якщо переможе Юлія Тимошенко, може статися так, що вона спробує вибудувати систему «ручного» управління, не дивлячись на те, що президентська посада не передбачає економічних повноважень, соціальних і.т.д., але буде будуватися піраміда. Це може створювати ілюзію певної політичної стабільності. У випадку перемоги Януковича, говорити навіть про ілюзію стабільності не доводиться. При Президентові Віктору Януковичу Юлія Тимошенко потрапляє в улюблене середовище — опозицію, де вона вміє працювати, як ніхто. Але в загальному політична криза потребуватиме великої уваги та комплексу рішень: зміна парламентського та місцевого виборчого законодавства, реформа Конституції (можливо повернення до норм редакції 1996 року), перегляду регулювання діяльності партій та політичних фінансів.

— Чи варто очікувати, що встановлення результатів другого туру відбуватиметься у судах?

— Все залежить від цифр, розриву між кандидатами. Не знаю, як вони будуть аргументувати факти фальсифікації, адже треба зібрати всі протоколи, паралельні підрахунки голосів. У випадку малої дистанції між претендентами, швидкого оприлюднення результатів годі чекати. Якщо буде 2-3% розриву, а це ймовірно, то шукатимуться всі можливості для оскарження. Почнеться той сценарій, про який я часто говорю, але найменше хочу його реалізації — коли країна матиме трьох Президентів (переможця, переможеного, але не згодного, та колишнього). Поки у нас не вміють визнавати поразки.

— Як щодо норми голосування вдома та внесення виборців у списки у день виборів: як саме вона себе проявила?

— Політики створили самі для себе норми, які можна оскаржувати у разі потреби. Це буде робити і один, і другий штаб. Голосування вдома — це норма, яку врегулювати сьогодні, напередодні другого туру дуже важко. Є певна категорія людей, які справді можуть на підставі документів, довідок довести неспроможність голосування поза межами дому, але здебільшого це залишається проблемою і породжує можливості для неправомірного застосування. Щодо змін у списках виборців, то черговий раз можна було пересвідчитися у проблемах, які так і не вирішив єдиний реєстр, хоча швидше за все спрацьовує традиційний людський фактор. Через такі речі ми помітно втрачаємо у розвитку правової та політичної культури, належному ставленні до виборів.

— Тобто фальсифікації будуть у другому турі?

— Не думаю, що через ці норми вони будуть значні, але й за ці відсотки буде йти боротьба. Щодо списків виборців – звісно, треба заборонити вносити будь-які правки в списки виборців в день голосування. Ціна кожного голосу буде висока. Також треба уникнути всіх «вузьких» та «слизьких» місць у виборчих процедурах задля того, щоб результат виборів встановлювався не судами, а на підставі голосів, протоколів комісій та рішення Центральної виборчої комісії.

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# когут