Чергова епопея Партії регіонів із відставкою уряду закінчилася нічим. Найбільша парламентська фракція не змогла навіть зібрати достатньої кількості голосів, щоб це питання можна було включити до порядку денного Верховної Ради. Втім, зрозуміло, що публічні маневри політичних сил, які мають владу у цій країні (як би ці маневри не називалися — коаліція, відставка, соціальні стандарти, епідемія тощо), є лише проявом більш глибинних процесів, які відбуваються в основі — в економіці, а також прагненням за будь-яку ціну керувати цими процесами: якщо не сьогодні, то хоча б завтра. Зовні це схоже на попереджувальне гарчання і припадання двох самців, які зібралися з”ясувати хто на чию територію зайшов. Що стало причиною демонстрації м”язів цього разу — спробували з”ясувати кореспондент агенції “ГолосUA” Ольга Каретникова і виконавчий директор Центру соціальних досліджень "Софія" Володимир Лупацій.

Ця публікація підготовлена у співпраці з ЦСД “Софія”. Агентство сподівається, що за допомогою провідних українських експертів нам вдасться “роздивитися” реальний зміст тих чи інших подій, заяв і кампаній, а також, наскільки це можливо — спрогнозувати їх розвиток ситуації у найближчій перспективі.

— Якщо відійти від того, кому вигідна відставка Кабінету міністрів та спробувати проаналізувати політичну та економічну ситуацію, яка спричинилася до такого стану що ми говоримо про звільнення уряду, розпуск парламенту, дострокові вибори…

— З політичної точки зору, в нас не класична ситуація, тому що конституційних рамок, які забезпечують життєдіяльність уряду вже давно немає. Більше того, немає нормальної парламентської коаліції, Кабінет міністрів працює вже декілька термінів без програми, рік пропрацювали без затвердженого бюджету… Ситуація очевидна.

Який зміст ми вкладаємо у відставку уряду? Фактично йдеться про загострення конфлікту в середині партії влади, яка представлена двома політичними силами — Партією регіонів і БЮТ. В Україні питання відставки уряду не вирішується за рахунок конституційно прописаних процедур. Як правило, відставка уряду є реакцією на порушення балансу сил в середині партії влади. Очевидно, що криза підірвала політ-економічний баланс в Україні і система все ще продовжує шукати інструменти для повернення до стану певної рівноваги.

Хочу сказати, що криза повністю розвіяла міф про відновлювальне зростання. Партія влади та провідні політ-економічні кола по суті втратили час для проведення «реформ згори». Сьогодні, провідні політичні та фінансово-економічні гравці зайняли позицію глухого захисту. Відтак, важелі та інструменти подолання економічної кризи перемістились за межі економіки. Очевидно, що на даний час в Україні неможливі ні економічні реформи, ні реструктуризація економіки.

Архаїчна політична система та параліч базових державних інститутів – перетворились на гальмо для будь-яких реформ, для будь-яких програм модернізації в Україні. У нас закінчилась епоха демократії для обраних і зараз, вибори-2010 — це пошук крайнього і намагання знайти, або призначити політ-економічну жертву. Коли загальний економічний і політ-економічний ресурс згортається, а у партії влади немає варіантів для реформування, вона починає займатись самопоїданням, та пошуком цапа відбувала. Звісно, що жертва буде чинити спротив. На горизонті з’являється запит на диктатора. Адже для жертвоприношення потрібно не лише змінити політичну модель. Потрібно привести до влади (обрати) персону, яка візьме на себе відповідальність за утилізацію політичного та політ-економічного баласту в лавах правлячої верхівки.

— Давайте розглянемо інтерес кожної фракції окремо у цьому питанні. Для чого Партія регіонів підняла питання відставки уряду?

— З технологічної точку зору, для Партії регіонів відставка напередодні виборів могла бути елементом мобілізаційної технології і символічним наступом, який міг закінчитись символічною перемогою. Це демонстрація сили напередодні вирішальної битви. Та водночас, я б не скидав з рахунку зацікавленість Партії регіонів здійснити такий піар-хід перед виборами.

— Але, якщо регіонали справді хочуть «звільнити» Юлію Тимошенко, то чи не почувалася б Прем’єр-міністр поза урядом комфортно? Адже за сьогоднішніх економічних обставин – це було б для неї наче подарунок…

— Тимошенко і справді, буде комфортно почувати себе в опозиції. Та комфортно їй там буде, лише якщо б вона опинилась там за три-чотири місяці до виборів. За місяць до першого туру президентських виборів достатньо складно скористатися перевагами політичного опозиціонера.

— Пане Володимире, зважаючи на те, як Україна увійшла в кризу і як з неї виходить, зважаючи на важке економічне становище і те, що уряд працює без частини міністрів, у демократичних країнах і справді підняли б питання про відставку. Та у нас, окрім Кабінету міністрів не працює уся влада – опозиція, Президент, парламент. Все це ускладнюється, виборами. То чи дала б відставка уряду щось позитивне?

— Звісно це нічого не дасть, бо для того, щоб відбулись суттєві зміни необхідно подолати політичний конфлікт, певний дуалізм в системі влади і відновити керованість. В даному разі вона могла б дати лише одне: обмежені можливості використання виконавчої влади в політичних цілях з боку БЮТ і Юлії Тимошенко. Можна говорити також про політичні наслідки відставки, про створення підстав для прискорення дострокових парламентських виборів. Відставка, перебування в ролі виконувача обов’язків після виборів і неможливість віднайти більшість в парламенті, можуть до цього призвести.

— Але чи є технології здійснення відставки?

— Технології можуть бути легітимні: знайти необхідну кількість голосів в парламенті для висловлення недовіри, інші вотуми недовіри, організація масових акцій і т.д. Підсумовуючи відставку уряду скажу: тут є два варіанти. Перше, це може бути як технологія на фініші. Друге – програмування політичного процесу на поствиборчий період.

Хочу звернути увагу ще на одну важливу деталь, нещодавно Юлія Тимошенко публічно наголосила, що готова не визнати результати виборів, якщо вона їх не виграє. Відповідно невизнання виборів в статусі «в.о» і в статусі Прем”єр-міністра – це, як кажуть, дві великі різниці.

Політичний спектакль з двома акторами вимагає знайти третього — цапа відбувайла.

— Ви говорили про конфлікт влади. Але чи можна якимось чином змінити ситуацію, скажімо, через вибори 2010 року?

— Тут хитра ситуація. Можна казати, що в нас конфлікти між двома політичними силами, а можна говорити, що в нас наростає конфлікт, де на одному боці — партія влади, яка замкнулась на себе та на іншому боці — суспільство, широкий спектр бізнесу, який не має політичного представництва. На жаль, я не бачу, що найближчим часом це питання можна розв’язати. Умовно кажучи, внутрішня парламентська криза не може бути подолана доти, доки не буде подолана конституційна криза, криза довіри суспільства до інститутів влади і.т.д.

Час для самореформування згори вже втрачений, як я вже казав, і сьогодні українська політика опинилася в самоізоляції. Причому ця самоізоляція, як внутрішньополітична так і зовнішньополітична.

Криза буде розгортатись на двох рівнях. По-перше, загострення конфлікту інтересів всередині влади. По-друге, швидка політизація тіньового громадянського суспільства, вихід на політичну арену суб’єктів позапарламентської опозиції. Це суб’єкти, які перебувають поза парламентом. Адже політична монополія, яка склалася в Україні призвела до того, що парламент грає сам на себе. В парламенті практично не представлені інтереси малого і середнього бізнесу, найманих працівників в особі профспілок, місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства. Саме це лежить в основі того, що зростає прірва недовіри між суспільством та владою.

— А як щодо виборів?

-У нас на президентських виборах створена така політико-правова система, яка повторює “синдром Черновецького” в місті Києві. Президентом може бути обрана людина, яка в реальності отримала підтримку 35% населення. Законодавчо немає норми, яка визнає недійсними вибори у разі, якщо проти всіх проголосує значний відсоток виборців. Чинне законодавство блокує можливість легального висловлення вотуму недовіри тим політичним силам, які не виправдали суспільних очікувань.

Не можна виключати, що вихід з кризи у нас може відбутися нелегітимним шляхом, бо легітимних механізмів, з моєї точки зору, у нас не передбачено. Треба було переглядати виборче законодавство, зняти бар’єри, які блокують процеси соціальної мобільності та ротації еліт. Потрібно поновити діяльність Конституції, адже низка норм Конституції не діє, або порушується де-факто. Головна проблема буде полягати в тому, в якій формі може бути подолана криза і яким чином забезпечити легітимізацію антикризових дій, або результатів виборів. Ми вже сьогодні спостерігаємо певну узурпацію влади. Але проблема не в тому, що в Україні може відбутися певна узурпація влади. Проблема в тому, як швидко після цього відбудеться відновлення порядку, відновлення конституційного порядку.

— Виходить населення України жодним чином не впливає на вибір? Може повторитись Майдан 2004 року, коли народ обурившись вимагатиме зміни влади?

— Сьогодні принципово інша ситуація. У 2004 році в центрі уваги були питання політичної свободи, вимоги щодо свободи слова, захист права на волевиявлення та результатів. Зараз в умовах економічної кризи, в умовах підриву експортної моделі української економіки загострюється конфлікт між групами реальних економічних і політичних інтересів. Відтак, буквального повтору 2004 року не буде. В умовах, коли може статися параліч систем життєзабезпечення великих мас людей, наприклад криза ЖКХ, коли в Києві говорять, що через два тижні перейдуть на погодинну подачу води — на передній план виходять питання безпеки. Тому навряд чи народ знову піде на Майдан. Як будуть діяти люди, коли в наслідок злочинної бездіяльності влади буде поставлене під загрозу життя багатьох людей сказати важко. Безумовно вони можуть вийти і на Майдан, але головне на що буде спрямована їх енергія — це самоорганізація та самозахист.

— Можливо, що мирні настрої людей, які були у 2004 році, перейдуть в агресію через розчарування у всій владі?

— Сподіваюсь, що російського бунту в Україні не буде. Якщо в Україні відбудеться колапс, то це буде стосуватися в першу чергу політичного трикутника “Інституська-Грушевского-Банкова”. В України є певна «подушка громадянської безпеки», адже в разі недієздатності центральної влади, автоматично відповідальність за життєзабезпечення великих мас людей ляже на регіональні влади. Потім, відбудеться «перезапуск» політичного процесу, але парламентські партії, які сьогодні монополізували політичну владу в країні змушені будуть де-факто «поділитися» владою з новими позапарламентськими суб’єктами.

— Хто стане крайнім?

— Сьогодні є два фаворити. Умовно ми спостерігаємо політичний спектакль з двома акторами, а неписаний сценарій передбачає пошук цапа відбувайла. Поки що громовідводом виступає Віктор Ющенко. Це не виглядає переконливо для виборця, адже сформована стійка недовіра до всієї влади.

З іншого боку, об’єктивно, президентський інститут виступає фактором політичного балансу. Інакше ми б побачили двобій гладіаторів. Попри низький рейтинг Віктора Ющенка, у нього залишаються певні важелі. Навіть, якщо ці важелі не застосовуються, то вони вилучені з обігу і ними не можуть скористатись основні політичні гравці. Так чи інакше, Президент зберігає свою присутність в політичній грі. Важко сказати хто саме вийде крайнім. Не можна виключати, що реальні підсумки президентських виборів будуть з’ясовані тільки за результатами дострокових парламентських виборів у 2010 році.

Сергій Гайдай: «Ці вибори — тільки початок великого політичного процесу!»

Ігор Когут: «Без реформування виборчого законодавства прогресу в українській політиці не буде»

Налог на излишества избранных — на пользу всему народу

Война Советов

Валерій Новицький: "Я не переконаний, що Україна взагалі вийде з кризи"

Наш хлеб в чужих руках

Спиртово-табачная монополия: история показывает, что вреда не будет

Отмена земельного моратория – это «аргентинизация» Украины

Андрій Єрмолаєв: "Ця влада і у Всесвітній потоп буде дошки для тих потопаючих продавати"

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# лупацій