Московський театр "Современник" на сцені столичної російської драми представив київському глядачу останню свою постановку "Сон Гафта, переказанний Віктюком". Разом із зірками "Современника" Валентином Гафтом, який є до того ж автором п’єси, Олександром Філіппенком, режисером Романом Віктюком до столиці України приїхала і художній керівник театру народна артистка СРСР Галина Волчек. В Києві відбулася творча зустріч із актрисою і режисером. Далекого 1978-го року Волчек стала першим російським режисером, який поставив виставу в США. А 17 червня цього року мер американського міста Нью-Йорк мав нагородити артистку премією за зміцнення дружніх російсько-американських відносин, але художній керівник "Современика" за нагородою не поїхала, а віддала перевагу зустрічі з київськими прихильниками. Також Галина Борисівна поспілкувалась зі студентами Київського театрального університету імені Карпенка-Карого. Відповіла вона й на питання кореспондента агенції "ГолосUА" .

— Чому все таки віддали перевагу Києву перед поїздкою за океан?

— Коли виникла проблема вибору між Нью-Йорком, який я дуже люблю, викладала там в університеті, й Києвом, довго не задумувалась, яке місто обрати. Менше всього в моєму вчинку політики, як багато хто вважає. Вся моя політика — це те, що я роблю на сцені. Я люблю Київ, його глядачів, загалом Україну. Вірю у взаємність, яку тут відчувала, які б часи не переживала ваша країна. Навіть коли більшість московських гастролерів під час "майдану" злякалась і не приїхала, ми все одно грали на сцені театру Франка. Поруч навіть стояли намети шпиталю МЧС. Нас всюди приймають тепло. Але таку енергетику, з якою нас приймали в Києві, ми завжди цінували.

— Йосип Сталін, головний персонаж вистави "Сон Гафта, переказаний Віктюком", з якою ви приїхали цього разу. Чому "Современник" знову повернувся до цього імені?

— Це дійсно не перше звернення до особистості Сталіна в нашому театрі. В тій чи іншій формі "Современник" не може пройти повз фігуру, яка займає думки людства не одне десятиліття. До теми Сталіна і сталінізму ми зверталися ще в старому "Современнику" у виставі "Більшовики", хоча тоді, під час хрущовської відлиги, ми зверталися до цієї теми трошки з іншого боку, ніж зараз. На сьогодні візитівкою нашого репертуару є постановка за Євгеном Гінзбургом "Крутий маршрут". Давно зіграти Сталіна хотів Ігор Кваша і він його грає у виставі "Політ чорної ластівки". Спектакль за п’єсою Валентина Гафта став для нас подією. Гафт митець такого масштабу, що про нього важко говорити як просто про актора, драматурга, поета. Він дивовижна особистість. Багато його знають по епіграмах, але якщо ви прочитаєте його вірші, у вас розшириться розуміння Гафта як персони.

— 25 років ви не знімаєтесь в кіно. Є надія побачити вас ще як актрису на екрані?

— Я свідомо не знімаюся. Тому що кіно, коротко кажучи, ніколи мене не задовольняло. Крім двох випадків. Фільмів Григорія Козинцева "Король Лір" і "Дон Кіхот". Ще дівчиною цими стрічками, де поруч були Черкасов, Голубеєв, я собі встановила планку. Й це була така висота, що потім все, що мені не пропонували, було нецікавим. Грала якихось напівмонстрів у казках. Набридло, коли в спину на вулиці кричали "Осінній марафон" або питали на ринку, чи це я із зеленим волоссям була в "Русалочці"? «А в житті ви не така й вже і страшна» — говорили. Тиждень тому, правда, я не змогла встояти перед власною повагою до людини. Режисер Олександр Сакуров просто наполіг, аби я знялася в його екранізації "Фауста". Погодилась, тільки попередивши, що не на довго. Не можу лишати свій театр.

— Криза якось позначилась на вашому театрі?

-Криза позначилась на всьому. Й "Современник" як частину життя, вона не оминула. У вересні ми мали бути на гастролях у Франції. Дві попередні наші поїздки туди пройшли з великим успіхом. Але гастролі не відбудуться, хоча приміщення вже орендовано. У нас ніколи не було проблем із заповненням залу. Зараз на деякі вистави, про які раніше важко було це уявити, не продаються всі квитки. Коли я ставлю спектакль, то не думаю що я роблю це для того, щоб театр вижив з фінансової точки зору. Я думаю про те, як катапультувати глядача із зручного крісла, примусити співпереживати, бути співучасником дійства на сцені. Я сама тільки такий театр люблю. А так ми бюджетна організація. У нас є спонсор — “Росбанк”. Ми заслужили довіру у глядача, у тих, хто якось може допомогти. І нам допомагають.

— Які головні проблеми сучасного театру?

— Всі театри світу, не тільки Росії, сходяться на тому, що зараз немає по-справжньому доброї сучасної драматургії. Хороші п’єси якщо з’являються, то випадково — як гриби не на грибному місці. Що стосується режисури, то ми зараз зробили ризикований крок. Мені хотілося б самій, без посередників знайти нового режисера, який буде цікавий нам, нашому театру.

Ми взяли чотирьох хлопців з різних творчих майстерень ГІТІСу. Умова одна — щоб задіяні були лише актори "Современника". Мало того, ніхто цих акторів заздалегідь не умовляв. Це теж входить в поняття майбутнього режисера: спробуй заразити своєю ідеєю не ровесника, а народного артиста. У всіх чотирьох абсолютно рівні умови, вони в один день стартували і разом завершать. Кожен отримує мінімальну — навіть не зарплату — стипендію. Аби могли пересуватися по Москві й харчуватися в нашому буфеті. Вибирайте будь-яку драматургію, але це має бути не уривок, а образ вистави. Я сама в свій час поставила п’єсу "Ешелон", де на сцені одночасно перебувають як мінімум вісімнадцять осіб, так от я її зробила у нас на п’ятому поверсі в кімнаті і пред’явила — просто, щоб отримати дозвіл починати роботу на сцені. Так що все можливо. Для мене було величезним подарунком, що не тільки молоді актори нашого театру погодились грати у дебютантів. А відгукнулися вже зірки: Артур Смолянінов, Шаміль Саматов, народний артист Валерій Шальних. Що з того вийде — побачимо.

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# современник

Читайте также в рубрике Политика