Відразу з двома прем`єрами приїхав до Києва видатний російський актор і режисер Сергій Юрський. Зізнався, що по приїзду мав погане самопочуття – застудився, але київське повітря після брудного московського виявилось для нього справжніми ліками.

На міжнародному кінофестивалі «Молодість», що триває в столиці України, Сергій Юрійович представив свою останню кінороль в картині Андрія Хржановського «Півтори кімнати або сентиментальна подорож на Батьківщину». Фільм створенний на основі біографії нобелівського лауреата Йосипа Бродського, за творами та малюнками письменника, матеріалами унікального фотоархіву. Юрський разом з народною артисткою СРСР Алісою Фрейндліх зіграли батьків літератора, який був змушений еміґрувати до США у 1972 році.

Також, як постановник Сергій Юрський виступив з інсценізацією п’єси французького драматурга Ежена Йонеско "Щодо голомозої співачки". Після першого показу в Україні цієї телевистави відбувся майстер-клас актора й режисера.

— Вперше спектакль "Голомоза співачка" я побачив у 1966 році у найменшому театральному залі Парижа «Ла Юшет», — розповів він історію створення своєї постановки. — До того часу це вже був більше як тритисячний показ й більшість глядачів ходили на цей театр абсурду як на театр, який неможливо зрозуміти. А мені сподобалось, може тому, що ще недостатньо володів французькою, — посміхається.

Сергій Юрський самостійно переклав п’єсу Йонеско російською на початку 90-х.

— Це доволі вільний переклад. Адаптований, так би мовити, для нашого глядача.
Театр абсурду – не нісенітниця, не набір слів, не втрата будь-якої логіки, як вважає непідготовлена людина. П’єса "Щодо голомозої співачки" — це насмішка над тими, хто теревенить без берестанку. Йонеско передбачив ту словесну лавину, яка покотилась у наш час із мембран телефонних трубок та мобілок. Абсурд – не просто безглуздість — це можливість подивитися на людей з іншої точки зору. Моя робота — спроба зупинитися, дати по мордам глядачу, примусити подивитися на себе. Публіку спочатку бере острах, але потім пробиває так, що вимагає продовження. Завжди пропоную всім покинути зал до початку. В Києві так зробив тільки один глядач, правда він на моє здивування повернувся за кілька хвилин.

По обговоренні своєї телевистави Юрський вдався до роздумів з приводу ролі мистецтва у сучасному світі.

— У мене таке враження, що ми по траєкторії повертаємось до рабовласницького устрою, — говорить артист. — Боротьба йде за дешеву робочу силу. Весь час ми чуємо про безробіття, яке росте у нас в Росії й, напевно, у вас в Україні. У Франції, Німеччині без роботи 20% працездатного населення. Заможні держави шукають країни, де люди — фактично раби, ладні працювати за один долар у будь-яких умовах. Чому так росте різниця між людьми?

Комфорт – ось слово, яке з’їдає всіх нас. Той, хто досяг найвищого рівня комфорту, того називають елітою. Хочу спитати: де в такому полярному світі місце для мистецтва? Протягом століть була надія, що мистецтво стане просвітництвом, виразником того, що люди відчувають, знають, здогадуються, але не можуть сформулювати. За них говорить митець.

Сьогодні мистецтво знаходиться між рабами і елітою – верствами з абсолютно різною психологією. Зараз з’явилась безумна кількість кінофестивалів, на яких показують фільми не для широкого загалу. Ті ж, що робляться для публіки, теж дивитися неможливо. Мистецтво, яке йшло поруч з пророкуванням, просвітництвом перетворюється в дизайн, тло.

Найстрашніше, коли рабами стає інтелігенція – ті, хто вміщують в собі сумління, культуру, боротьбу зі власним егоїзмом. Коли вони малозабеспечені — це ще нормально, радянська влада нас до цього привчила. Найстрашніше, коли люди творчі не мають часу через елементарне заробляння грошей.

Ще одним із запитань до Сергія Юрського від глядачів було його бачення відмінності між акторами із сьогодення й минулого.

— Мені здається, сучасний актор має володіти якостями зовсім протилежними, ніж попередні покоління, — вважає Сергій Юрський, який в свої 74 роки продовжує активно зніматися й знімати.

У моїй телевиставі ви, напевно, помітили повернення яскравого гриму. Це означає , що актори не є людьми, яких втілюють. Образи вони створюють. Сьогодні ж актору головне бути собою. Будь простішим й до тебе потягнуться люди, — як то кажуть.
Швидкості, з якими знімають сучасні серіали, не порівняти з часами радянського кіно. Тоді був час на творчість, набрання духу. За день фільмували 3 хвилини картини, на комедію йшло 2 хвилини. Викликати гумор в залі робота скрупульозніша. Зараз за зміну знімають годинну серію. Результат ви бачите.

«Золоте теля» ми знімали 2 роки. Зараз в кіно навіть проб немає, за репетиції треба платити окремо. Хороше кіно можна створити лише з колегами зацікавленими в мистецтві, готовими працювати за невеликі гроші. Мене часто питають, що потрібно сучасному актору. Моя порада — розвивати тіло, вчити іноземні мови, вміти їздити верхи на коні, керувати автомобілем, тренувати пам’ять, стежити за обличчям, може навіть зробити пластичну операцію. Всі ці поради існували і в мій час, але були другорядними”.

Сергій Юрійович зізнається, що продовжує активно відвідувати кінотеатри.

— Не хочу виглядати, як людина яка запізнилась на поїзд й обурюється, що той зашвидко їде. Свого часу дуже сподобалося «Кримінальне чтиво» Квентіна Тарантіно, — класно зроблене, вміле, уїдливе кіно. Після ж його останніх робіт і прочитаних інтерв’ю більше не піду на цього режисера. Багато чув про історичний блокбастер «Адмірал». Сходив, не зрозумів, якщо чесно, навколо чого стільки галасу.

Ми з дружиною зіграли в екранізації Тургенєва «Батьки й діти» режисерки Дуні Смирнової. Зіграли батьків нігіліста Євгена Базарова. Від фільму я отримав велику радість, знімали в помісті Тургенєва під Орлом. Але доля картини мені здалась дивною. Раз показали по телебаченню й вона зникла, наче й не було, жодного розголосу.

Київ	Одеса	Харків
вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:	вологість: тиск: вітер:

# юрський