1 июля в информационном агентстве«ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Как членство в ВТО влияет на стоимость продуктов в Украине?»
В пресс-конференции участвовали: Владимир Лапа — генеральный директор Украинского клуба аграрного бизнеса; Олег Нивьевский — старший научный сотрудник Института экономических исследований и политических консультаций; Николай Пугачев — заместитель директора Института аграрной экономики.
Модератор — Юрій Гаврилечко, експерт «Фонду суспільної безпеки».
ЮрійГаврилечко: Доброго дня, шановні гості, шановні колеги! Сьогодні ми проводимо прес-конференцію на дуже цікаву тему: «Як членство в ВТО впливає на вартість продуктів харчування в Україні?» Як ми чули та читали, що 1 січня 2015 року в Україні може не залишитися жодного базару, тому що неможливо буде самостійно продати ні м'ясо, ні овочі, ні молоко. В листопаді цього року може бути підписана угода про асоціацію з Європейським Союзом, що теж може вплинути на те, що відбуватиметься з цінами на наші продукти харчування.
Як це буде відбуватиметься — подорожчають чи подешевшають продукти харчування, або ми трохи змінимо свої звички споживання й зміниться асортимент? Про це сьогодні й поговоримо з нашими гостями: Володимиром Лапою, Олегом Нів’євським і Миколою Пугачовим. І почнемо, мабуть, із пана Володимира. Вам перше слово.
Володимир Лапа: Дякую. Доброго дня, шановні колеги! Дійсно тема актуальна. Щоправда, готувалися більше до СОТ, а тут, виявляється, і вплив угоди про Зону вільної торгівлі та подвірний забій тварин, але спробуємо прокоментувати всі теми, які були озвучені, можливо, відповісти й на запитання, якщо вони будуть.
Насправді, якщо повернутися в часі на п’ять років тому, ми пам’ятаємо, які відбувалися дискусії навколо вступу України у Світову організацію торгівлі. І дискусії в такому досить прагматичному форматі — загине село чи не загине. І ми, як асоціація, частково долучалися до тих дискусій. Дійсно, існувало досить багато різних ризиків, і достатньо чітко ми їх усі усвідомлювали. Але, як це не парадоксально, мабуть, після того, як минули ці п’ять років, можна зробити висновок, що сільськогосподарська галузь навпаки, чи не найдинамічніше розвивалися після вступу України до СОТ.
Тобто ми можемо сказати про те, що всі тодішні побоювання, були значною мірою гіпертрофовані, і ті результати, які зараз маємо, зокрема й макроекономічні результати, підтверджують ці висновки. Наприклад, якщо брати обсяг валової продукції агропромислового комплексу, то в порівняльних цінах 2005 року в 2008 році вони становили 103 мільярди гривень. Якщо ми говоримо про 2011 рік, то це вже 118 мільярдів гривень, повторюся, у порівняльних цінах 2005 року. В 2012 дещо менше було, але це було спричинено вкрай несприятливими погодними умовами, які вплинули на обсяг виробництва продукції рослинництва.
Якщо говорити про обсяги експорту аграрної продукції, то в 2008-2010 роках — вони становили близько десяти мільярдів доларів (1-24 група товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності). В 2012 році — це вже майже вісімнадцять мільярді доларів по тих же товарних позиціях, і позитивне сальдо зросло з 2008 року по 2012 рік з 4,3 мільярди доларів США до понад десять мільярдів доларів США. Я думаю, що це унікальний показник, який дійсно робить аграрну галузь тим локомотивом економіки, на який ми постійно посилаємося, і в принципі цифри та факти це підтверджують.
Дійсно, певною мірою негативних наслідків від вступу в СОТ Україні вдалося уникнути, але уникнути в досить специфічний спосіб. Ми всі дискутували про те, що відбуватиметься обмеження обсягів підтримки в рамках «жовтої скриньки» СОТ. Ми пам’ятаємо, що ліміт обсягів підтримки зафіксований на рівні 3 мільярди 43 мільйони гривень, причому зафіксований саме у гривнях. Тобто по мірі девальвації така підтримкам «жовтої скриньки» впевнено прямує до нуля. Але насправді проблема рішилася досить просто — відбулася фінансово-економічна криза, і навіть той ліміт, який ми могли би використовувати на підтримку АПК, ми не можемо фінансувати з бюджету, тому тут діють уже обмеження не Світової організації торгівлі, а обмеження, власне, через українські проблеми.
І по багатьох інших позиціях, щодо яких були досить суттєві побоювання, на щастя, агропромисловому комплексу вдалося пережити. У мене самого, коли готувався до цієї прес-конференції, виникло таке просто запитання — все-таки чому ті побоювання, які були щодо цієї галузі серед експертів, не справдилися? Як на мене, велика перевага та велике надбання нашої країни полягає в тому, що в рамках вступу до Світової організації торгівлі нам удалося відстояти непряму підтримку агропромислового комплексу, зокрема, підтримку через преференції і системі оподаткування — це фіксований сільськогосподарський податок, і це пільги з податку на додану вартість. Власне, завдяки цьому ресурсу, завдяки такому важливому фактору державної підтримки, аграрна галузь і утримується та забезпечує прибуткову роботу, і намагається розвиватися й далі.
Безумовно, досить великі зусилля були спрямовані на рівні бізнесу щодо оптимізації собівартості виробництва продукції агропромислового комплексу. Ми бачимо, що у попередні роки рівень продовольчої інфляції близький до нуля, таким чином ми бачимо, що ті позитивні результати роботи галузі, не лише забезпечують певні макроекономічні результати, а це відчуває на собі й кожен споживач. Тому що ціни на продукти харчування по більшості товарних позицій протягом останніх років не зростають. А ми пам’ятаємо, що ще три-чотири роки тому продовольча інфляція коливалася в межах п’яти-сімнадцяти відсотків. І це важливий чинник, який забезпечує й певну соціальну складову в роботі агропромислового комплексу.
В цьому контексті, чесно кажучи, у нас зараз досить великі занепокоєння, якщо казати м’яко, викликають перманентні ініціативи фіскального блоку уряду щодо ревізії системи оподаткування, щодо реформування, а якщо прямим текстом говорити, то це суттєве зменшення обсягів податкової підтримки агропромислового комплексу. З нашої точки зору, якщо такі намагання будуть реалізовані, то по аграрній галузі буде завдано дуже потужного удару, який, мабуть, набагато перевершить той потенційний негатив, який ми мали при вступі України до СОТ, зокрема в частині агропромислового комплексу.
Тому хочеться сподіватися, що, власне, той основний ресурс підтримки, який держава відстояла при вступі до СОТ, усе-таки буде збережений, і що ми й надалі будемо мати такі позитивні результати, які ми маємо в цій галузі і з точки зору макроекономіки, і з точки зору забезпечення населення продуктами харчування за прийнятними цінами.
Якщо говорити про потенційну Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, ми розуміємо, що поки вона знаходиться в статусі потенційної, тому що всі сподівання на самміт у Вільнюсі, де відповідна угода може бути підписана, хоча вона вже парафована, і текст цієї угоди вже є остаточним і навіть оприлюднений, то, з нашої точки зори, звичайно це міститиме певні ризики для нашого агропромислового комплексу. Але я б назвав цю угоду такою, яка збалансовує інтереси аграрних галузей і Європейського Союзу, і України.
Ми були свідками переговорного процесу, більше того, ми можемо вже, так би мовити, через певний період після його завершення висловити досить щиру подяку нашим органам державної влади, в першу чергу Міністерству економіки та Міністерству аграрної політики в тому плані, що все-таки набагато більш плідними були консультації з бізнесом під час переговорного процесу по Зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом, ніж це відбувалося, наприклад, перед вступом України до Світової організації торгівлі.
І я можу сказати, що по ключових параметрах такі консультації відбувалися, ми не лише висловлювали свою точку зору, а й допомагали фаховими порадами, аналітикою та експертними висновками наших фахівців органам нашої виконавчої влади. І в тому числі завдяки цьому, я говорю в даному випадку не лише про нашу асоціації, а такі консультації відбувалися зі всіма основними асоціаціями агропромислового комплексу, ми можемо говорити, що угода достатньо збалансована. По тих критичних позиціях, по яких були побоювання щодо конкуренції на українському ринку з боку європейської продукції, ми відстояли або перехідні періоди, або навіть залишили ті ставки імпортного мита, які Україна передбачила при вступі до Світової організації торгівлі. Але аналогічно Європейський Союз повністю не відкрив ринки по найбільш критичних для них позиціях, і по найбільш важливих позиціях установлені або перехідні періоди, або обсяги імпортних квот.
Тобто, таким чином мова не йде про вільну торгівлю в чистову вигляді, а йдеться про вільну торгівлі лише по тим позиціям, по яким дійсно і виробники Європейського Союзу і наші виробники не дуже сильно побоюються конкуренції. І таким чином наша країна зможе розширити свої ринки збуту, притому, так би мовити, або зберігаючи власні ринки для найбільш важливих товарних позицій. Це досить великий позитив, і ми не бачимо якогось великого негативу для агропромислового комплексу, якщо така угода буде підписана й почне діяти. Більше того, ми сподіваємося, що це зрештою і станеться.
І третя позиція, яка була озвучена, це заборона на подвірний забій тварин по продукції тваринництва. Дійсно, відповідна зобов’язання були взяті при вступі до Світової організації торгівлі, але мова не йде про якусь дискримінацію домогосподарств населення. Йдеться про те, що базові принципи Світової організації торгівлі передбачають, що ви не можете по відношенню до імпортної продукції висувати більші вимоги, ніж стосовно вітчизняної продукції.
Отже, якщо ми хочемо контролювати зокрема, відповідно Державна санітарно-ветеринарна служба, імпорт продукції тваринництва, то відповідно ми повинні забезпечити й державний стовідсотковий контроль над тією продукцією, яка виробляться в Україні. Мова не йде про те, як це почати подається, на тотальну заборону виробництва та реалізації цієї продукції. А мова йде про те, що все ж таки з часом треб переходити до режиму, коли постачатися та продаватися споживачам буде продукція, яка пройшла ветеринарний контроль.
І це важливо не тільки з точки зору зобов’язань, які ми взяли перед нашими шановними міжнародними інституціями, а це, скоріше, важливо у плані забезпечення благополуччя населення України з точки зору безпечності продукції, яку ми споживаємо. Тому, звісно, це важкий крок, але я би сказав, що такий крок необхідний, і він рано чи пізно мав би бути здійснений. Дякую.
Юрій Гаврилечко: Тоді до вас два запитання. Чи не рахували ви, скільки саме може втратити агропромисловий комплекс від ініціатив Міністерства доходів і зборів по ліквідації податкових пільг у прибутках, або у певних обсягах? Хоча би приблизно.
Володимир Лапа: Якщо говорити про приблизні розрахунки, то, по-перше, дуже складно зрозуміти, власне, в чому полягають такі ініціативи. Ми пам’ятаємо, що обговорювався один варіант — спочатку семивідсоткова ставка ПДВ для агропромислового комплексу, потім часткова сплата ПДВ до бюджету, а часткова акумуляція на власних рахунках. А зараз ми бачимо, що вже є публікації в пресі, що розроблений ще один законопроект щодо тотального реформування системи оподаткування, до речі, не тільки в агропромисловому комплексі, а мова йде, я би сказав, про такий тектонічний зсув системи оподаткування. Тому що йдеться взагалі про ревізію податкового законодавства — про запровадження ставки ПДВ на рівні дев’яти відсотків та запровадження певних елементів податку з обігу, про реформування системи нарахування на заробітну плату й багато інших аспектів.
За нашими розрахунками, в тому форматі, в якому ці останні пропозиції були розроблені та обговорюються зараз поки що, я би сказав, у такому кулуарному вигляді, агропромисловий комплекс може втратити порядку десяти мільярдів гривень або додаткових прибутків, або там, де виробництво, не є прибутковим, це будуть збитки вже відповідних виробників. І ми бачимо, що найменш прибутковим усе-таки галузь тваринництва, а там і так багато виробників працюють на межі рентабельності. Зокрема що стосується молока, зокрема, що стосується свинини. Таким чином, якщо такі пропозиції будуть реалізовані, то існує ризик того, що ціла галузь тваринництва в Україні опиниться на межі, або за межею збитковості.
Юрій Гаврилечко: Десять мільярдів — це річні збитки?
Володимир Лапа: Так. Це розрахунковий обсяг річних збитків. Зараз діє режим акумуляції ПДВ на рахунках сільгоспвиробників, тобто коли ви продаєте сільськогосподарську продукцію як сільгоспвиробник, ви продаєте її з урахуванням податку на додану вартість, але сальдо ПДВ ви не сплачуєте до держбюджету. Тобто різницю між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом залишаєте на власному рахунку та використовуєте на виробничі потреби.
По-перше, якщо ставка ПДВ буде знижена, то автоматично знижуються ці обсяги, які мали б залишатися акумульованими на рахунках сільгоспвиробників. По-друге, такі пропозиції, які зараз обговорюються, передбачають зараз все одно і часткову сплату навіть із цієї меншої суми до бюджету, зокрема у межах десяти відсотків від обсягів акумульованих коштів. Власне, якщо перерахувати ці втрати, то вони якраз становитимуть близько десяти мільярдів гривень.
Юрій Гаврилечко: Тобто по суті селяни залишаються без обігових коштів, і вимушені будуть заміть них кредити, або зменшувати виробництво?
Володимир Лапа: Ви знаєте, взяти кредит по економічній теорії, можливо, так, але на практиці це практично нереально з декількох проблема. Перше, тому що високі кредитні ставки, кредитуватися навіть у рослинництві, якщо ви сієте озиму пшеницю, ви повинні розраховувати, що продавати ви її будете через півтора роки — рік виробництва, і потім ще якийсь термін потрібно її потримати, щоб уникнути сезонного зниження цін. І що таке брати на півтора роки кредит за ставкою кредитування двадцять відсотків? Ми розуміємо, що тридцять відсотків треба буде віддати тільки банку. Тому виходячи зі ставок кредитування, я би сказав, що кредитування в агропромисловому комплексі України зараз не кредитування для розвитку, а це вимушене кредитування, коли немає іншого виходу, а треба поповнити обігові кошти. Це один аспект. А інший аспект усе ж таки це те, що обсяги ліквідної застави в АПК є обмеженими, і ту заставу, яку можна було би дати банкам, вона вже знаходиться у них в заставі. Відповідно просто так взяти і збільшити обсяги кредитування на десять мільярдів гривень не вийде. Тому, очевидно, що мова йде про те, що ці кошти не будуть інвестуватися в виробництво, і ми отримаємо або призупинення або повну зупинку розвитку агропромислового сектору України.
Юрій Гаврилечко: Або суттєве підвищення цін. Пане Олеже, що ви можете сказати з цього приводу?
Олег Нів’євський: Я би хотів висловитися з двох питань: перше — це ціни, і яким чином ці торговельні умови різноманітні впливають на ціни, а друге — долучитися трішечки до дискусії про податкові пільги та функціонування агропромислового сектору. Отже, коли ми говоримо про вплив цін, про вплив різноманітних угод на ціни, то потрібно розуміти, що в принципі Україна дуже сильно інтегрована в світову торгівлю, і в принципі ціни в нашій країні визначаються, за великим рахунком, на міжнародному ринку. Тому не можна казати, що от у нас ціни знижуються, чи ціни зростають завдяки якісь торговельний угоді, наприклад, зі Світовою організацією торгівлі, чи угоді про Зону вільної торгівлі з ЄС.
Якщо казати, наприклад, про цифри більш детально, то, наприклад, на момент вступу України у Світову організацію торгівлі, середньозважена ставка на імпорт становила в країні близько вісімнадцяти відсотків. Але умови, закладені Світовою організацією торгівлі, дозволили знизити цю ставку до десяти відсотків. Тобто ми говоримо, що ціни розвиваються в принципі по тій самій траєкторії, але траєкторія, наприклад, руху цін до вступу України в СОТ і після вступу відрізняється на вісім відсотків. Тобто іншими словами, споживачі в Україні стали придбавати товари приблизно десь на вісім відсотків дешевше, платили менше за імпортні товари.І насправді це відчувається. Тобто, можливо, якби динаміка, чи споживачі бачать, що ціни зростають, але вони зростають, припустимо, не такими темпами, як вони могли би зростати при відсутності, скажімо, цієї угоди.
Що стосується, я абсолютно згоден із Володимиром у тому плані, що всі побоювання, які ми мали перед вступом України у Світу організацію торгівлі, виявилися просто нереалізованими. Тобто, якщо тоді говорили, що станеться відміна експортного мита на соняшникову олію, то тепер ми бачимо, що результат абсолютно протилежний від очікуваного. І цей результат не за рахунок того, що відмінили, наприклад, експортне мито, а за рахунок того, що світові ринки, які нас стали доступними, дуже динамічно розвиваються, і дозволяють нашим виробникам це все використовувати у своїх цілях.
Володимир Лапа: На соняшник…
Олег Нів’євський: Так, на соняшник. І в принципі, у світі очікується, що все ж таки сільське господарство буде зростати, і зростати не за рахунок підтримки, не за рахунок, скажімо так, держави, а буде зростати за рахунок світової кон’юнктури, тому що населення планети зростає. Стає більше міського населення, більше хотітиме народ їсти, скажімо так, а де як не в Україні розвивати сільське господарство, де як не в Україні, скажімо так, нарощувати виробництво? Тому продуктивність правці в нашій країні, насправді, рази в два нижча, ніж у середньому по світі, хоча природні умови в Україні, скажімо так, певно чи найкращі у світі для вирощування сільськогосподарської продукції.
А що стосується угоди про Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, то в принципі від цього також потрібно очікувати зниження імпортних мит на товари, які йтимуть із Європейського Союзу. Ми ще не робили детального аналізу, розбивки по сільськогосподарській продукції, але кажуть, що взагалі по всім лініям потрібно очікувати щонайменше зменшення імпортних тарифів на 95 відсотків. А це також означає дуже гарна новина для споживачів. Ми в принципі буде платити менше за продукцію, імпортовану з Європейського Союзу, принаймні.
І це лише те, що міститься на поверхні, тобто імпортні тарифи. Більш важливо, на мій погляд, це буде гармонізація українського законодавства з тим, яке діє в Європейському Союзу. Те, що вважається ніби міжнародним стандартом. Тому що в принципі у нас, на жаль, дуже багато прикладів таких, що нетарифні бар’єри набагато більшу мають вагу, ніж звичайні тарифи на імпортні товари. Припустимо, якщо ви хочете в Україні купити той самий пармезан, то ніби дивлячись на імпортні ставки, він повинен коштувати на двадцять відсотків дорожче, ніж у тій самій Німеччині, чи Італії. А він у нас насправді коштує в три рази дорожче. Тобто це означає, що ця різниця, по-перше, включає і імпортне мито, по-друге, там закладені якісь побічні, скажімо так, платежі, плюс нетарифні обмеження, за які в принципі сплачує звичайний споживач в Україні.
Що стосується податкових пільг, я думаю, що в принципі для сільськогосподарських виробників податкові пільги це певна «подушка» проти того, що робиться в Україні. Тому що в принципі, як ви знаєте, інвестиційний клімат не найкращий у світі, він якби на рівні Африки, скажімо так, де стріляють й інше роблять. Але незважаючи на це, наш аграрний бізнес функціонує, і розвивається доволі успішно. Як думаю, що якби в Україні склався привабливий інвестиційний клімат, то не відбувалося би такої дуже гострої дискусії щодо податкових пільг.
Насправді, якщо брати суто економіку, то відміна пільг навпаки допомогла би цьому сектору більш динамічно розвиватися, тому що, наприклад, та сама сплата фіксованого сільськогосподарського податку не зобов’язує виробників досить детально проводити свої розрахунки, свої витрати, скажімо так. Ну, просто спрощена система оподаткування, яка не потребує дуже сильних, скажімо так, зусиль з цього боку. А це означає, що виробники, скажімо так, не дуже детально ставляться до своїх витрат, і відповідно їхня конкурентоспроможність зменшується. І відміна, наприклад, такої податкової пільги була би плюсом для самих же виробників.
Але знову ж таки, це якщо би рамкові умови в Україні були би відповідно привабливими для виробників. А так нас майже щороку існують експортні обмеження, плюс нетарифні обмеження, плюс зміна, скажімо так, тиску на агропромисловий сектор, який диктується, скажімо так, чи якимись черговими виборами, чи чимось ще. Тобто немає стабільності в плануванні, скажімо так. Горизонт планування в Україні — максимум рік, не більше. А цього для такого бізнесу недостатньо.
Також існує дуже велика проблема доступу до кредитних ресурсів. Особливо це стосується малих виробників. І в принципі ці податкові пільги дозволяють компенсувати ці всі негативи, які створюються фактично керівництвом сектору та держави. Тому в принципі це досить чутлива тема, звичайно, щодо якої не існує такого миттєвого рішення, це більше проблема, скажімо так, не сектору. От є сектор, є податкові пільги і їх потрібно відміняти. Ні, це абсолютно маханням шаблею тут не допоможеш, тут потрібно просто більш фундаментально під’їздити, дивитися на корінні проблеми. Тому що проблеми не в податкових пільгах, а проблеми, скажімо так, у тому, яким чином створюються рамкові умови для роботи в Україні.
Юрій Гаврилечко: Тобто мають відбуватися відповідні системні зміни, які враховують потреби галузі, а не лише тимчасові потреби державного бюджету, які з’являються буквально кожного року, оскільки бюджет у нас розписується лише на один рік, і навіть немає в уряду планування економічної програми на найближчі три чи п’ять років. І тому кожного року в Україні створюється нова ситуація з податками.
Олег Нів’євський: Так. По-простому, припустимо, якщо ви відміняєте податкові пільги, наприклад, тоді, будь ласка, зробіть якісь, не знаю, покляніться, щоб ця клятва була прописана, наприклад, в угоді про Зону вільної торгівлі, що ми не будемо втручатися в певний сектор протягом наступним, наприклад, п’яти років. Оце, я розумію, будуть більш-менш якісь послаблення. Але знову ж таки, яким чином це впровадити? Це вже інше питання. Або, припустимо, якимось чином зробити легшим доступ до кредитів аграріям, припустимо, а не робити на земельному ринку структуру, яка називається Державним земельним банком, яка в принципі…
Юрій Гаврилечко: Але це вже трохи інша тема. І щодо планування, пане Миколо, що у нас відбувається?
Микола Пугачов: Дякую.
Юрій Гаврилечко: Що було, що змінилося, і що може ще змінитися?
Микола Пугачов: Давайте почнемо з самого початку, бо тільки що двоє моїх колег змогли донести свою думку, і мені також хотілося б донести певні свої думки. Насамперед, месидж, як зараз прийнято говорити, який я хотів би донести? Немає нічого страшного в тому, що Україна інтегрується у світ. Інтеграція в світові співтовариство, з точки зору класичної економічної теорії, є благом. Якщо розглядати реальний світ як глобалізований, світ, у якому люди є громадянами світу, за виключенням третіх кран, неповноцінних країн, яких не можуть впускати в цивілізоване суспільство. І для того, щоб довести, що громадяни країни достойні бути серед цивілізованих людей, їхня країна має інтегруватися.
Тільки що мої колеги розказали про те, що вступ до СОТ виявився благом для України, і насамперед благом для споживачів. Споживачів, які отримати можливість придбавати імпортну продукцію з будь-якого континенту, з будь-якої країни за більш вигідними для себе умовами, дешевше таку продукцію, оскільки митна тарифи, тарифи на імпортну продукцію стали нижчими. Отримали пільги та вигоди й українські виробники сільськогосподарської продукції, оскільки для них відкрилися та стали легшими умови експортування продукції українського виробництва в сто п’ятдесят одну країну світу, Україна стала сто п’ятдесят другою, вступивши туди і ставши членом СОТ.
І відповідно ми бачимо цифри. За п’ять років роботи експорт української продукції збільшується. Для тих, хто хоче побачити це на графіку, якщо би була тут можливість показати слайди, то я би кожну свою тезу доводив би цифрами. Зелені лінії свідчать про збільшення експорту української продукції за п’ять років. Трішки зростає й імпорт, з’являються можливості у українців куштувати продукцію кращих виробників світу. З точки зору класичної економічної теорії, це загострення конкуренції, що є благом для держави, що є благом для споживачів, і в цьому немає нічого поганого.
Якщо ми аналізуватимемо конкретні ринки, ми можемо говорити про те, що збільшується експорт зернових, збільшується експорт соняшнику, олії, продукції масложирової групи, можна говорити про підвищення експорту м’яса птиці, можна наводити й іншу продукцію. Щоправда, збільшується по окремих товарних позиціях і імпорт. І знову-таки скажу, що в цьому немає нічого поганого — існує можливість конкурувати українським товаровиробникам.
Буквально кілька слів щодо угоди про створення Зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Аналізуючи ситуацію, яка складається щодо торгівлі аграрною продукцією з країнами — членами ЄС, ми також спостерігаємо ситуацію, коли експорт української продукції в ці країни підвищується, при цьому зростає, як я вже сказав, імпорт іноземних товарі. Але існують певні загрози, або ризики, які ми бачимо щодо угоди з Європейським Союзом. Понад дев’яносто відсотків українського експорту — це лише шість товарів. Тобто експорт нашої аграрної продукції забезпечується в основному шістьма товарами: соняшникова олія, ріпак, шрот, макуха олійних, соя, пшениця. Тобто продукція невисокого рівня переробки.
Тобто перед нами стоїть завдання, перед Україною, як одним із учасників світового ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, продавати більш вигідну для себе продукцію. Можна говорити про інші ризики, які на нас чекають при цьому — ризики, пов’язані з використанням географічних зазначень. Увесь світ захищає свою продукцію, Шампань — виключно шампанське вино, яке вироблене в цій провінції, і ніхто у світі не може продавати під назвою шампанське інше вино. Відповідно в українських виробників виникнуть проблеми ребрендингу багатьох видів своєї продукції. Існує така проблема.
Але знову ж таки, відкриваються й широкі можливості. Чому в Україні жоден із виробників немає свого географічного зазначення? Свого якогось бренду, який би був відомий для всього світу саме як український бренд. У цьому напрямку можна працювати. Можна говорити і про інші загрози, але всі вони вирішуються, але в той самий час відкриваються перспективи для розвитку. А без роботи, без боротьби, без зусиль розвитку не буває.
Кілька слів щодо питання оподаткування, змін в оподаткуванні, які тільки що обговорювалися моїми колегами. Говорячи про українських сільгосптоваровиробників, треба говорити про кілька різних категорій. Це і звичайні домогосподарства, де кілька мільйонів уже літніх людей виробляють більше половини продукції, яка споживається населенням України. Понад дев’яносто відсотків картоплі виробляється домогосподарствами, в особистих селянських господарствах, звичайними селянами і продається, чим годується вся країна. Так само і з іншими видами продукції. І якщо говорити про такі домогосподарства, то це до двох гектарів землі, в основному півгектара максимум.
Сільськогосподарську продукцію виробляють і фермерські господарства, які мають до сотні гектарів, це середнє фермерське господарство. Бувші колгоспи та радгоспи, теперішні товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства — до трьох тисяч гектарів, і кілька десятків агрохолдингів, як їх називають. Це інтегровані структури, і площа земель, яку вони обробляють, становить кілька сотень тисяч гектарів. Для світу це взагалі якесь виключне явище.
І говорячи про оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, знову ж таки, мабуть, варто підходити до цього питання, розглядаючи кожного товаровиробника окремо. Якщо для жителя сільської місцевості виробництво на його городі картоплі є єдиними видом його діяльності, бо більше він ніде не може знайти роботу, і за рахунок цієї картоплі його домогосподарство живе, то для агрохолдингів виробництво продукції є бізнесом, і виробництво продукції є, як правило, експортно-орієнтованим. Як я вже зазначав, і підходи до них, мабуть, мають бути різними.
У цілому в Україні на сьогоднішній день запропоновано єдиний підхід до оподаткування практично всіх товаровиробників, незалежно від їхнього розміру, незалежно від спеціалізації, незалежно від їхнього фінансового стану та місцезнаходження. І це забезпечує стабільність для сільського господарства. Мені, знову ж таки, не хотілося б, щоб складалося враження, і щоб преса формувала таке враження, що в Україні хочуть терміново змінити умови господарювання, та умови оподаткування.
Так, як уже було сказано, різні кулуарні розмови десь хтось веде. Давайте ми з вами зберемося після прес-конференції, і проведемо свою кулуарну нараду. Чому б ні? Обговоримо питання. Хтось десь це обговорював? Натомість є офіційні документи. І серед цих офіційних документів Міністерство аграрної політики і продовольства України розробляє стратегію розвитку аграрного сектору на період до 2020 року. Розробляє її спільно з нашим Інститутом аграрної економіки, спільно з іншими науковими закладами. Версія, яка існує на сьогоднішній день, розміщена на офіційному сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України.
В розділі, який стосується оподаткування, передбачено до 2018 року не змінювати для жодного товаровиробника систему оподаткування в Україні. Товаровиробника, який працює в сільському господарстві. З 2018-го до 2020 року розглянути питання, можливо, запропонувати найбільш потужним, найбільшим товаровиробникам України, які мають кілька сотень тисяч гектарів землі в обробітку, які мають потужний інтелектуальний потенціал, для того, щоб знайти для них, можливо, більш привабливі варіанти оподаткування. А вимагати від селянина, який має і неповну середню освіту, щоб цей селянин вів чіткий облік своїх витрат, які у нього використовуються іноді на своє власне споживання, а іноді на свій город, навряд чи доцільно. І скоріше за все для цих дрібних товаровиробників треба буде шукати механізми, які б дозволили залучити таких дрібних товаровиробників до розширення свого господарства, для його зростання і перетворення, можливо, в підприємницьку структуру.
Але поки що це, знову ж таки, на стадії обговорення та пошуку. Пошуку таких варіантів, які будуть вигідні для всіх сторін, що задіяні в процесі виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції. Якщо коротко, то в мене все. Тепер я можу відповідати на запитання.
Юрій Гаврилечко: З цього приводу в мене до вас поки що єдине запитання щодо майбутнього. Ви сказали, що більше п’ятдесяти відсотків в Україні виробляється в приватних домогосподарствах, зокрема, дев’яносто відсотків становить картопля. І чи не може скластися така ситуація, що через деякий час ми побачимо розквіт тих самих монокультур, наприклад, лише тих шести, які зараз експортуються, а все інше наша країна буде купувати за кордоном? Бо ті самі селяни, які вже літнього віку, в силу природних причин уже не зможуть нічого виробляти, а аграрним холдингам це буде не дуже цікаво, тому що у них уже є певні плани на майбутнє, і відповідно вони залишаться лише з тим, що вони вже виробляють? І відповідно Україна буде виробляти шість, можливо, сім категорій товарів і все.
Микола Пугачов: Дякую за запитання цікаве Говорячи про гіпотетичну ситуацію, яку ви зараз змалювати, скоріше за все варто починати з функцій держави. Держава має забезпечити конкурентні умови для всіх товаровиробників, і конкурентні умови якраз це та невидима рука, яка дозволяє кожному, хто бажає працювати, віднайти своє місце на ринку. А місце з’являється, і для дрібних виробників — це як правило трудомістка продукція. Та продукція, яка дозволяє їм знайти свою нішу на ринку, і скоріше за все, таке виробництво різної продукції залишиться.
Для великих підприємств — це, звичайно, продукція, при виробництві якої мінімізується ручна праця, і максимально використовується матеріальний потенціал, інтелектуальний потенціал. Тому навряд чи можлива ситуація, коли ми залишимося без домогосподарств. Досвід деяких передових країн світу про це свідчить. Наприклад, в Японії й до цих пір існують по суті невеликі фермерські господарства, які значною мірою нагадують наші домогосподарства. Є там традиції, є можливості, і є умови, які дозволять їм конкурувати, жити, функціонувати та заробляти.
Юрій Гаврилечко: Дякую. Колеги, будь ласка, ваші запитання?
Савіцький Олексій, телеканал «24»: У мене запитання до Володимира Лапи. Економісти Росії порахували, що нібито якщо Україна підпише угоду про Зону вільної торгівлі з ЄС, то для агросектора це буде менш вигідно, ніж при укладенні угоди з Митним союзом. Чи згодні ви з такою думкою? Які ваші контраргументи?
І друге запитання Олегу Нів’євському. От ви кажете, що СОТ це благо для українського АПК, дешевші продукти для населення. Разом із тим, той же пармезан в Італії коштує п’ять євро, а у нас двадцять євро. І що все ж таки буде при підписанні угоди про ЗВТ? Наскільки можливий, і чи існує потенціал для значного зниження цін в Україні? Чи не буде у нас знову різниця втричі в ціні? І чому вона існує, власне, на ці товари? Дякую.
Володимир Лапа: Що стосується співвідношення Митний союз і Зона вільної торгівлі з ЄС, то, безумовно, Митний союз принципово важливий ринок для українського продукції, зокрема для продукції тваринництва. Тому що по молочній продукції, по м’ясній продукції виходити нам поки що на інші ринки досить важко. До речі, цього року Європейський Союз прийняв рішення про допуск української продукції птахівництва на свій ринок, я думаю, що це проривне рішення, оскільки це перша тваринницька галузь отримала можливість експорту до ЄС. Ми сподіваємося, що цей процес буде продовжувати і по молоку, можливо, і по інших видах м’яса ми в середньостроковій перспективі також такий дозвіл отримаємо. Але питання диверсифікації ринків збуту — це питання не одного дня і, мабуть, не одного року. Тому нам принципово важливо зберегти той режим вільної торгівлі, який ми маємо в рамках співдружності незалежних держав і Митного союзу. Це принципово важлива позиція, і я хотів би, щоб ми це розуміли.
Але коли ми говоримо про Митний союз, ми також розуміємо, що у нас і з усіма країнами Митного союзу в рамках співдружності незалежних держав укладена угода про вільну торгівлю. Ми вільно торгуємо за виключенням певних видів продукції (цукор і ще пару товарних позицій, які стосується агропромислового комплексу) ми вже вільно торгуємо з країнами Митного союзу. Таким чином мова йде тільки про те, що за допомогою угоди про Зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, ми підсилимо цей режим, отримаємо додаткові ринки збуту для української продукції.
Микола Пугачов: Буквально кілька слів і я хотів би додати. Абсолютно правильно сказано зараз Володимиром, що у нас існують вигідні умови вільної торгівлі з будь-якою країною, з кожною з країн Митного союзу, і ми маємо використовувати цей потенціал. Але мені не хотілося б, що