15 января в информационном агентстве «ГолосUA» состоялась пресс-конференция на тему: «Почему Киев плохо убирают от снега этой зимой?»
В пресс-конференции участвовали: Александр Сергиенко —директор "Института города"; Иван Салий —экс-мэр Киева; Максим Барышников —адвокат, специалист по медицинскому праву; Георгий Глинский — гендиректор корпорации «Киевавтодор».
Модератор — журналист Ольга Смалюхивская.
Ольга Смалюхівська:Колеги, доброго вам дня! Вітаю у прес-центрі інформаційної агентства «ГолосUA». Сьогодні говоритимемо на актуальну тему: «Чому так погано прибирають сніг у Києві та на дорогах?» У чому, власне, проблема? Будемо спілкуватися з нашими гостями, хочу вам їх представити. З нами сьогодні: Іван Салій — мер Києва 1992-1993 років; Олександр Сергієнко — директор «Інституту міста»; а також Максим Баришніков — адвокат. На підході до нас Георгій Глинський — гендиректор корпорації «Київавтодор», але, напевно, все ж таки погано прибрані дороги даються взнаки. Певно він так довго добирається тому, що погано прибирають у нас сніг.
Пане Іване, власне, відразу запитання до вас. Частенько в Києві погано прибирали сніг, і на дорогах творилася така ситуація, коли люди нарікали на владу. Це були за періоду, який охрестили «періодом Черновецького». Але вже, слава Богу, ті часи минули, але сьогодні вже так званий господарник Попов керує Києвом, і все одно часи Черновецького повернулися. Чому? В чому проблема?
Іван Салій: А вони нікуди не дівалися. Тоді ще було благо. Ми просто, напевно, неадекватно оцінюємо ситуацію. Я тільки хотів би наголосити, а яка головна проблема в Україні? Влада, дороги, а тепер, виявляється, ще й сніг, бо сніг стільки камер тут зібрав. Бо якби відбувся переворот, то прийшло би менше. Хтось би побоявся.
Хотів би наголосити, що в ті часи було менше автомобілів, але в ті часи зранку вся керівна владна структура питала: чи довезли молоко в магазини, чи до школи дійшли, чи до лікарні, чи «швидка» їздить? І всі підприємства, які тільки були на території столиці, працювали в режимі «Ч», тобто виділяли власний автотранспорт і, не дай Бог, щоб яке-небудь підприємство до себе не розчистило дорогу та під’їзди. А сьогодні супермаркети, ресторани, магазини вже могли би від своїх приміщень відвезти хоча той сніг! Це, так би мовити, в загальному контексті.
В взагалі ситуацію, якщо я маю час, давайте я окреслю, потім обговоримо. Я побачив аж три таких гарних машини, які називаються в народі «тещина рука», які грузять сніг. Усього три. Нова назва її «золоті ручки». Ці машини виготовлялися в ті часи в Росії, наші їх, звичайно, відродили з металолому всього три, можливо, навіть сім, але цього вкрай мало. Нову техніку не закупили, бо вона дорога. Тобто фактично фронтальні погрузчики, які теж не найкращі, бо сьогодні така техніка теж досить дорога. І в зв’язку з тим, що дорожньої техніки не закуповували, і в зв’язку з тим, що стара техніка вже зламалася, виникла така проблематика.
Ольга Смалюхівська: Пане Іване, але перед початком зими, власне, влада Києва звітувала про те, що техніки вистачить, сіль закупили, все інше підготували…
Іван Салій: Вони звітували, що сіль закупили, як завжди, слава Богу, знайшлися на це кошти, або в борг взяли. І друге, що техніки у них не зменшилося. І нічого вони не звітували, що там, скажімо…
Ольга Смалюхівська: Але вони казали, що техніки вистачає для того, щоб проблем не було.
Іван Салій: Так, от і вистачило… Не вистачає. Хоча центральні вулиці от на сьогодні, вже через півтора місяці як лежить сніг, от у цю ніч вивезли десь три з чимось тисячі тонн снігу, з усіх районів міста всю ніч возили. Це, напевно, вже результат вашого запрошення на цю прес-конференцію.
Але головна проблема — відсутність достатніх для цього коштів у бюджеті. Але таким чином, якщо немає власної техніки, її ж можна залучили у підприємств, у будівельників і будь-де. Проблема не в том, що в Україні немає техніки, або в Києві. Вона у столиці є, потрібно тільки організувати її роботу.
Я одразу, якщо чесно, щоб закінчити. Але «Київавтодор» відповідає за дороги. Я он їздив на днях у Кончу-Заспу, я вам повинен сказати, що аж хочеться пішки пройтися босяка. Тобто центральні траси прочищаються. На 25 відсотків, які на балансі «Київавтодор», він відповідає за проблеми внутрішньо-квартальних доріг. Тільки 25 відсотків. тридцять відсотків — прибирають ЖЕКи, бо вони у них на балансі. А п’ятдесят відсотків — внутрішньо-квартальних доріг ні в кого не на балансі, і ніхто їх не прибирає. Сніг туди утрамбували, і тепер тільки ломом, або Бог і сонце допоможуть його прибрати. І це є великий прорахунок влади.
І ця дискусія, хто повинен прибирати, років із десять точиться. Моя позиція була завжди і сьогодні я її підтвердив, я спілкувався з дорожниками, що Глинському треба віддати повну відповідальність за всі дороги, наявні в місті Києві, і не поділяти їх на центральні та районні. Там же транспорт теж їздить. І таким чином проблема сьогодні у владі та в коштах.
Ольга Смалюхівська: Якщо все ж таки прийде пан Георгій, ми про це в нього все ж таки запитаємо. Пане Олександре, долучайтеся до розмови. Як вам узагалі заклик прем’єра з приводу того, що якщо вас не влаштовують дороги, якщо вас не влаштовує те, що не прибирається у ваших дворах, то не скигліть, а лопати в руки — і гайда на вулиці.
Іван Салій: Ні, він сказав лопатку. Якби ж він сказав лопату, то я би брав лопату. А от лопатку… Він сказав лопатку.
Ольга Смалюхівська: Все ж таки, чи це вирішення проблеми?
Олександр Сергієнко: Ну, хто що любить: хто реберце, а хто лопатку, а хто стегенця… Я відмовляюся коментувати пана Азарова, тому що багато його висловів на рівні, вибачте, домогосподарки, а не політичного діяча. Давайте краще по серйозні проблеми поговоримо.
Перша теза. Я перед тим як іти на прес-конференцію, чи якісь складні проблеми обговорювати, я опитую друзів, знайомих, запитую, що вони думають про ту чи іншу проблему. І от, ви знаєте, одна дівчина вчора в телефонній розмові сказала, що Попов же хоче обратися мером, невже він думає, що кияни оце забудуть і це йому подарують? Вона їхала в машині, і показувала на дорогу, на сніг.
Дійсно, здавалося б, міська влада має всі козирі, вона має прямий вихід на прем’єра, на президента, ресурси. Я наведу такий приклад — бюджет Києва 2012 року, коли він приймався, становив десь шістнадцять мільярдів. Зміни, які внесли 20 грудня минулого року, показують, що тепер бюджет Києва 26 мільярдів. Відкрийте сайт адміністрації, подивіться, там є дані. Як може бюджет збільшитися на десять мільярдів з 16 до 26?
Іван Салій: Це якась афера…
Олександр Сергієнко: Так, це значить усе тепер в ручному управлінні, і скільки треба буде грошей, стільки пан Попов отримає. Питання: чому ж у нас така ситуація в Києві? Імовірно тому, що наша влада живе старими, застарілими поняттями, вони все ще думають, що вони знаходяться десь у совєтському Комсомольську десь вісімдесятих років, де варто подзвонити начальнику ЖЕКа чи управління, вигнати всіх двірників, щоб вони прибирали. Але так не виходить.
І снігопади третього грудня показали, що ні техніка не може справитися, ні люди не можуть справитися з ситуацією. Адже це надзвичайна подія. Якщо випадає дві місячних норми, як нас запевняє Гідрометцентр, то це надзвичайна подія. Що треба робити в надзвичайних ситуаціях? Вживати надзвичайні заходи.
Перший надзвичайний захід. Чому міська влада не вигнала заздалегідь, ще вночі, ці машини снігоприбиральні? Другий — чому Міністерство внутрішніх справ не було піднято по тривозі, не поставили регулювальників на всіх перехрестях, не розтягнули евакуаторами машини, які заважають чистити дороги, не зупиняли машини, які їздять на літній гумі? Адже це моя персональна справа, якщо я взимку замість чобіт одягнув літні сандалі. А якщо водій їде на літній гумі, він становить потенційну загрозу для всього суспільства, для учасників дорожнього руху, для людей, машин і таке інше. Значить, такого водія потрібно зразу зупиняти, машину — на тротуар чи на штраф майданчик і, до побачення. Тобто надзвичайна ситуація вимагає надзвичайних заходів. Але у нашої міської влади, та й державної теж, політичної волі на це не вистачає.
Досвід інших країн. Прикро, що Глинський не прийшов, він би почав плакатися, що сніг падає, що двомісячна норма випала… Якщо у Європі це дійсно надзвичайна ситуація, то у нас це звичайна ситуація, тому що в Україні завжди грудень-січень в останні роки великі снігопади. І це не є надзвичайним станом насправді, це очікувано.
Іван Салій: Можна я ще додам. Мій хороший друг, бувший міністр, приїхав із Польщі з дітьми, на лижах там вчив стояти. І в Польщі це дійсно надзвичайна ситуація — такий сніг. Але там дороги вичищені до кордону з Україною як на Кончу-Заспу, а по Львівській області проїхати хіба що на лижах лише можна. Але, як він каже, що в Рівненській області в усіх селах, де переходи, і люди можуть потрапити під автомобілі, кругом уночі освітлюються дороги. Тобто все залежить, як бачите…Львівська область у нас — це кузня політиків, а не господарників. А Рівненська показала, що працює. А Київ — це Комсомольск-на-Амурі… От і вся різниця.
Олександр Сергієнко: Не на Амурі, а десь там… Я ще буквально два слова, якщо можна, підіб’ю, так би мовити, риску. Недієздатність влади, відсутність адекватної реакції на події, мислення старими категоріями, і загалом, відсутній рівень, так би мовити, демократії. Чому у нас не працюють евакуатори й інша техніка? Та тому, що у нас дуже багато крутих їздять на машинах…
Іван Салій: Так, і не можемо узаконити…
Олександр Сергієнко: Так, і їх просто спробуй поставити на евакуатор — полетять голови у багатьох начальників. А якби працював закон, не дивлячись на те, які номери, хто за кермом…
Іван Салій: І лопатки ніхто не взяв. Прем’єр же дав указівку: всім взяти лопатки… Попов працював із лопаткою і його адміністрація?
Олександр Сергієнко: Ви розумієте, це показово. Це я можу взяти, ви можете взяти. Я цілий день за комп’ютером просидів, я в той вечір вийшов на двір, бачу двірничка прибирає, я в неї взяв ломика, знаю, де у нас постійно лід заважає, я там розбив, і там досі чисто. Біля сусіднього будинку не розбили у перший день той лід, і так усе й залишилося. Але ж це моя справа особиста, а справа очільника міста, чи очильника держави не йти з лопаткою, а організувати процес так, щоб у нас такого не було. Передам слово пану Максиму, бо в мене вже емоції беруть гору.
Ольга Смалюхівська: Я ще хотіли на хвилинку повернутися до пана Івана. Ми тут із вами перед прес-конференцією говорили про те, що раніше у нас були зими суворіші, більше снігу випадало. То чому тоді не було таких проблем у місті?
Іван Салій: Проблеми були, не менше було, але була влада…
Олександр Сергієнко: Снігоприбиральних машин було менше, але влада була більш відповідальна.
Іван Салій: І машин було менше. Але тоді на Контрактову площу таку гору снігу звозили, а потім потихенько вивозили, тому що ніхто не спав, і всі керували.
Ольга Смалюхівська: І комунальники працювали з четвертої ранку, так?
Іван Салій: І не тільки комунальники, всю ніч працювали. При Олександрові Олександровичу Омельченко…
Іван Салій: Ви сказіть, коли Омельченко на роботу приходив? От тут молоді люди не знають.
Іван Салій: Олександр Омельченко говорив так: оце вже о сьомій годині, жаль водія, нехай приїде на 7.30, бо вже пора на роботу їхати. Так жалів водія. Сташевський Станіслав Петрович, перший заступник Омельченка, проводив об’їзд у сніжну зиму, я як заступник по транспорту, о другій годині ночі ми тільки починали Лівий берег об’їжджати, і до третьої-четвертої об’їхали все місто, й о четвертій в адміністрації збиралися. Кажемо, що бензину немає, а він каже: знайдуть. І все знаходили, все прибирали, все залежить від дієздатності управлінських структур. І від того, як вони це розуміють.
Ольга Смалюхівська: Пане Олександре, ще момент до вас. Сьогодні теж можна нарікати на комунальників, що вони не прибирають у дворах, що люди травмуються…
Іван Салій: За це ЖЕКи відповідають, не комунальники.
Олександр Сергієнко: Але це теж комунальна структура.
Іван Салій: Так, але не «Укравтодор».
Ольга Смалюхівська: Скажіть, будь ласка, а чи можна взагалі сьогодні на них нарікати? От якось спілкуюся з працівницею ЖЕКу, яка працює в одному з ЖЕКів Дарницького району, а вона каже, що в мене зарплата 1500 гривень. Тобто, я розумію, що з одного боку…
Іван Салій: Тоді давайте покинемо про сніг, будемо говорити про справи у державі. Де гроші?
Олександр Сергієнко: Почекайте, Іване Миколайовичу. Дивіться. Якщо ви поглянете в свої платівки, там перша найбільша сума — це плата за опалення. А друга найбільша сума — це плата квартплата, прибирання прибудункових територій. Два роки тому, коли Мазурчак підвищив ці тарифи, тобто для кожного будинку окремо, то тоді він на громадських слуханнях сказав, що ви, працівники ЖЕКів, сидіть мовчки, і мовчіть собі в тряпочку, тому що вам дали стільки, скільки ви попросили.
Порахуйте самі. Мінімальна плата за квадратний метр десь дві гривні. Помножте площу вашого будинку, і ви зрозумієте, що мешканці вашого будинку сплачують щомісяця 10-20-30 тисяч щомісяця за квартплату. Якби двірнику дали хоча б невеличку частину з цієї суми, він би лопаткою, чи виделочкою, ножичком відколупав би весь лід. Але справа в тому, що вся ця сума йде спочатку в управління, районне управління житлово-комунального господарства, а потім те, що залишиться, крихти спускаються до рівня ЖЕКу. Немає взаємозалежності.
Іван Салій: Заради справедливості. Ідея, що кожен будинок сплачує індивідуальний тариф, бо різна прибудинкова територія, це ідея «геніального» Леоніда Михайловича Черновецького. Її активно просував Голубченко Анатолій Костянтинович, а Мазурчак тільки по факту прийняв. Хоча це, я вважаю, була помилка. Не може в кожному будинку рахуватися по-різному. Притому, «хрущова», де живуть бідні, а територію їм приписали, яку ніхто ніколи не прибирає. І виходить, що не багаті сплачують за бідних, а бідні сплачують квартплату більшу, ніж інші, які живуть у будинках більш пристойних і гідних. Тому в цій ситуації Києву ще треба буде розбиратися.
Олександр Сергієнко: Ми вже трохи вбік відхилилися — це інша дискусія має бути.
Іван Салій: Але я Мазурчака повинен захистити, бо він порядна людина тут ні до чого. Але теж, як і Попов мало що може. До грошей Олександр Попов, як я зрозумів, і Мазурчак, ніякого відношення не мають. Вони або на телебаченні, або наради проводять без грошей, і без вирішення питань.
Ольга Смалюхівська: Пане Максиме, долучайтеся до розмови. Дивіться, майже щодня появляється інформація, повідомлення про те, що кияни штурмують травмпункти, масово звертаються, хто з переломом рук, хто з переломом ніг. Власне, до кого позиватися? Чи можна якось відстояти свої інтереси? І як зафіксувати випадок, коли ти, власне, йшов, посковзнувся на льоду на дорозі, й зламав там руку, чи ногу пошкодив?
Іван Салій: Так, це важливо.
Максим Баришніков: Дякую. Насправді, всі ми сьогодні зібралися з приводу такої теми, що всі, мабуть, присутні та неприсутні добре розуміються на ній. Ми всі кожного дня виходимо на вулицю й бачимо, що відбувається на цій вулиці. Притому, що ми вже давно мешкаємо в цьому місті, ми можемо порівняти періоди різних мерів, чи різних керівників держадміністрацій київських міських. Слід зазначити, що у нас дуже цікава країна Україна. От, наприклад, на мільярдні угоди з інструкторами лижними, у нас є гроші, на те, щоб придбавати вишки у якихось бомжів прибалтійських, гроші є, а от на те, щоб закупити снігоприбиральну техніку, у нас грошей немає.
Іван Салій: Чи «Хюндай», щоб прокататися…
Максим Баришніков: На щастя, жодного разу не пробував цього зробити, хоча багато чув про це. Так от, коли запитуєш у керівників, чому у вас не прибрано, кажуть, що грошей немає, техніки немає, ще чогось немає. А ще дуже мені подобається випадок, коли кажуть, що ніхто ж не чекав, що зима буде — бо ж це дуже весело.
Насправді, я би порадив людям, які зараз наразі штурмують відділення медичної допомоги, штурмувати одразу після цього відділення місцевих судів. От коли кожен буде притягнений до відповідальності, як цивільно-правової так і адміністративної за неприбрані дороги, за неприбрані міжбудинкові проміжки, за лід, який ніхто не чистив, і коли ця відповідальність буде реальною, а не копійчаною… Бо у нас чомусь люди, я вчора спеціально досліджував питання судової практики, в більшості випадків судяться не в тих випадках, коли щось зламали, або щось подібне, а тоді, коли щось упало, бурулька, дерево чи щось інше на машину, от це вже шкода.
Хоча насправді світова практика показує, що якраз виносяться рішення судів за позовами про шкоду здоров’ю, про моральне відшкодування тим, хто послизнувся, впав, переломи отримав, чи інші серйозні травми отримав. Адже інколи такі травми призводять навіть до смерті. Бо, наприклад, для літньої людини, перелом шийки стегна, це фактично смертний вирок, вона вже не встане. Якщо людині 70-80 років, вона вже не встане після такого перелому. Тобто фактично це смертний вирок.
Так от рішення судів за такими випадками виносяться мільйонами. І таким чином, керівники могли би придбавати цих машин по 10-20 машин на певну кількість мешканців. Але цього не відбувається. Тому, я вважаю, що необхідно комплексно вирішувати це питання. По-перше, я закликаю постраждалих, а також їхніх родичів судитися, обов’язково звертатися до спеціалістів у газу права, готувати позовні заяви і звертатися до суду.
Але перед зверненням до суду необхідно з’ясувати кілька питань. По-перше, питання належного відповідача. Належний відповідач — це або відповідне управління автодору, або відповідний ЖЕК тощо. Все це можна встановити за допомогою норм діючого в Україні законодавства. Зокрема, постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження єдиних правил ремонту та утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», а також окремого наказу Держжитлокомунгоспу №76 «Про затвердження правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій» тощо.
Тобто законодавство існує і за допомогою його можна встановити належного відповідача, необхідно зафіксувати факт травми, бажано сфотографувати місце пригоди, обов’язково необхідно знайти свідків, які б підтвердили факт травмування в конкретному місці. Крім того добре було би отримати всі необхідні документи медичні. Тобто, якщо сталося погане, викликати «швидку допомогу», приїхала «швидка допомога», отримати від них копію відповідних документів, складених за фактом кожного виїзду. Приїхали до лікарні, або звернулися до поліклініки, будь ласка, всі медичні документи щодо факту звернення. Необхідно зробити певні медичні процедури, які потребують коштів, необхідно придбавати медикаменти — все це фіксувати, будь ласка, всі чеки зберігати. Після того, все це подається до суду разом із позовною заявою.
Крім того, шкода вираховується не тільки як шкода здоров’ю, а шкода здоров’ю, це така проблема, яка не може бути оцінена одночасно: сьогодні вам, начебто, добре, а за кілька днів стало гірше. Тобто це складне питання. Крім того, моральна шкода. Крім того, якщо людина не виходила на роботу, то це ще й недоотриманий прибуток, можливо, ще і якісь моральні страждання. Людина кудись збиралася їхати, але замість того, щоб поїхати у відпустку на Новий рік, вона тиждень чи два пролежала в лікарні. Це теж, крім того, що недоотриманий прибуток, ще й морального відшкодування потребує.
Крім того, Вищий спеціалізований суд, Верховний Суд мають визначитися з єдиною позицією щодо оцінки такої шкоди, бо вирок, рішення суду, багатьох судів становлять якісь копійчані суми, що не покривають навіть витрат на медичне обслуговування таких постраждалих, і це смішно. От коли почнуть мільйони присуджувати, тоді відповідні служби, які зобов’язані прибирати, будуть думати, чи вкрасти ці кошти, чи все ж таки витратити їх на прибирання вулиць, бо по-іншому нічого не відбуватиметься.
Ольга Смалюхівська: Пане Максиме, скажіть, будь ласка, у вашій практиці були подібні випадки? І яку людина може отримати реально компенсацію? Про які суми мова йде?
Іван Салій: Приклади є, прецеденти?
Максим Баришніков: Приклади є, на жаль. Прецеденти такі судові, на жаль, теж є. Слід зазначити, що десь вісімдесят відсотків випадків звернень до суду стосуються не шкоди здоров’я, а виключно шкоди автомобілям. Чомусь у нас до суду йдуть тільки тоді, коли щось пошкодило автомобіль. І тоді у нас чомусь починають думати, де ж той суд знаходиться. Серед решти двадцяти відсотків у більшості випадків за рішенням суду присуджувалися компенсації від однієї до п’яти-семи тисяч гривень. Це смішно, це реально смішні суми.
Іван Салій: Взагалі, без Femenцю тему нам не вирішити…
Ольга Смалюхівська:Якщо говорити про компенсації, які це мають бути суми?
Максим Баришніков: Ви знаєте, на жаль, в Україні склалася дуже дивна практика, коли розмір компенсації моральної шкоди визначається як половина від розміру матеріальної шкоди. Матеріальна шкода у нас невелика, як правило, й таким чином якісь смішні копійчані суми відповідальності за нанесення моральної шкоди присуджуються. І це смішно. І це не тільки не карає відповідальних, а й не призводить до зміни ситуації. Бо якщо я, наприклад, щось порушив, і в мене є сто гривень, якщо мене покарають п’ятдесятьма копійками за це, чи буду я в подальшому не порушувати це? Ні, я й надалі думати про це не буду.
Ольга Смалюхівська: Пане Максиме, а все ж таки про конкретні суми?
Максим Баришніков: Я й кажу, що суми становлять п’ять-сім тисяч гривень. Максимальний розмір компенсації, який я бачив за рішенням суду, на вісімдесят з лишнім тисяч гривень. Але там брила льоду впала на автомобіль AudiQ7 чи AudiTT, я вже не пам’ятаю, було рішення суду. Більше, на жаль, нічого не було.
Ольга Смалюхівська: А от ситуація кінця грудня, пам’ятаєте, ми з вами теж обговорювали, коли жінка йшла в центрі Києва, впала їй на голову бурулька, й поки її довезли до лікарні, і вона вже наступного ранку померла. Хто в цьому разі несе відповідальність?
Максим Баришніков: На жаль, я майже переконаний, враховуючи свій досвід юридичної діяльності як адвоката, що скоріше за все ніхто серйозної відповідальності не понесе.
Ольга Смалюхівська: Колеги, долучайтеся до розмови, задавайте свої запитання гостям, і представляйтеся.
Журналіст: А где Глинский?
Ольга Смалюхівська: Бачите, мабуть, ще їде.
Іван Салій: Він працює поруч, йому не потрібно їхати, він може прийти пішки.
Ольга Смалюхівська: Ще запитання є?
Влад Руденко, «Коментарі»: Запитання до пана Салія. Завжди велика проблема, коли кажуть про прибирання снігу й таке інше, то комунальні служби кажуть, що немає грошей. Чи ви робили якийсь аналіз, і чи можна казати про певне марнотратство влади, яке, скажімо, втрачає гроші не іншому, тобто вони марно витрачаються? З іншого боку, їх не вистачає, як ви сказали, на нагальні проблеми.
Іван Салій: Я повинен сказати, що нам потрібно якось усвідомити ситуацію. Вивезення снігу та очищення покрівель і збиття з них бурульок, це найкорупційніше заняття, і на нього із задоволенням завжди нараховуються гроші. За Володимирові Михайловичу це такі заробітки були! Хто перевірить, скільки того снігу вночі вивезено? Ви можете сказати? І скільки можна на це все списати. Тобто, напевно, вже зовсім немає нічого в касі, як кажуть.
Але у нас ще існує й таке, як паркування машин, ларьки, які весь час чомусь зносять, скажімо, кіоски всілякі, базари. Там же також ці побори існують. Один день треба ці побори… А ще маршруточники, на які тендери, конкурси не проводять, а просто дають дозвіл і вони за право працювати там платять. Потрібно одного разу вчинити по-чесному — поділитися з громадою. І вистачило би на все. Тобто, я повинен сказати, що це не та ситуація, яку так багато нам треба обговорювати. Потрібно…
Я вважаю, в державі одна проблема — куди направляються гроші, й інша — морально-етична проблематика влади, чи вона здатна співчувати, відчувати, що людям, наприклад, незручності. Тролейбус же не може проїхати! Це сьогодні проїде тролейбус по бульвару Лесі Українки, а так стояли. Чому? Тому що сніг, потім паркування машин, потім у тролейбуса не вистачає рогачів, щоб об’їхати. Й усі стоять, хоча би хтось реагував! Хоча б хто бачив… Я просто коротко, тому що існує ще одна тема.
У європейських столицях будь-який затор мер бачить у себе на екрані. В європейських столицях влада весь час спостерігає і співчуває водієві, й починає регулювати трафік на в’їзді, наприклад, із Одеси, на в’їзді з Борисполя, там зупиняє транспорт. І так далі. Ми розпочали цей проект, він зареєстрований в ДАІ міста на Богдана Хмельницького. При Чернівецькому не можна було просунути цю тему, на півдорозі покинули, й тому ніхто нічого не робить, всі в стороні. Й до сьогодні нічого не робиться. Тобто проблема в нас самих, в умінні працювати. Ну, й «Інститут міста» за це відповідає.
Олександр Сергієнко: Ні, ми не відповідаємо абсолютно. Жодної відповідальності.
Ольга Смалюхівська: Вам простіше.
Іван Салій: Ось така ситуація.
Ольга Смалюхівська: Колеги, будь ласка, ще запитання. Якщо запитань немає, Глинського ми так і не дочекалися, я пропоную на цій ноті завершити прес-конференцію.
Олександр Сергієнко: А що від нього хочете почути? Що він вам скаже?
Ольга Смалюхівська: Правду, і тільки правду.
Олександр Сергієнко: Що щодоби вивозиться 3,5 тисячі тонн снігу, витратили стільки-то грошей, закупили техніку. Триста одиниць техніки було, десь 270, в грудні Київрада проголосувала й виділили сто мільйонів… Все чудово. Лише ходити не можна та їздити погано, а так усе добре. Що ви від нього почуєте?
Іван Салій: Ні, він професіонал, і він виконавець. Будуть гроші — він усе зробить. Без грошей, зайняли, але хтось же повинен рано чи пізно повернути ці гроші.
Олександр Сергієнко: Ви на машині їздите, Іване Миколайовичу?
Іван Салій: Так.
Олександр Сергієнко: От ви проспектом Перемоги їхали, наприклад, коли їдеш, а потім бах-бах-бах — просто все в ямах. Одеська траса, в’їжджаєте в Київ в районі Чабанів, там іде-іде нормальна траса, а потім суцільні ями. І це вже два тижні, як мінімум, це ще до Нового року було. Невже не можна було заліпити все це?
Іван Салій: Проспект Перемоги до «Євро-2012» не змогли підготувати, а там уже давно пора йому ремонт робити.
Максим Баришніков: Українські дороги завжди були ганьбою. Так само, як і багато іншого в цій країні. Але ніхто з цим нічого не робить, бо кажуть, що немає грошей. Але якщо дати мільярд, то вони вкрадуть цей мільярд, якщо дати два, вони вкрадуть два.
Ольга Смалюхівська: Так що ж тоді, пане Максиме, ми всі складаємо руки, й чекаємо, поки люди й далі будуть травмуватися, замети знову закриють дороги…
Максим Баришніков: Так і відбувається кожного року.
Ольга Смалюхівська: Але ж потрібно рано чи пізно ставити на цьому крапку.
Олександр Сергієнко: Всі повинні розуміти, що причини в не прибиранні снігу політичні, більше ніякі. І всі це розуміють.
Іван Салій: Ну, управлінсько-політичні…
Олександр Сергієнко: Ні, поки ця влада керує…
Ольга Смалюхівська: Але знову ж таки, скоро вибори мера Києва, те, про що ви говорили. І там же у верхах теж, напевно, розуміють, що навпаки, ситуацію треба зараз покращувати.
Олександр Сергієнко: Тому я й прогнозую, що виборів мера не буде. Навіщо його обирати, якщо прийде випадкова людина? Навіщо її приводити? Або склад Київради буде таким, який буде бунтувати, і тут усіх чиновників буде шикувати. Навіщо їм така Київрада? Не слід їх проводити.
Іван Салій: Зачекайте, але тоді столичні мешканці будуть вимагати виборів. Що значить не буде? Це що тоді, вже узурпація влади? Нехтування вже будь-яким законом. Урешті-решт існує ж київська громада…
Журналіст: Пані Олю, де ж пан Глинський?
Ольга Смалюхівська: Кажуть, що його помічнику телефонують, але не беруть трубку.
Журналіст: Мабуть, його перестріли вдячні кияни…
Олександр Сергієнко: А ви всі разом зберіться й підіть до нього прямо в кабінет.
Іван Салій: Я зараз зателефоную. Але він, напевно, також не візьме трубку зараз.
Журналіст: Пане Іване, біля мікрофону, будь ласка.
Іван Салій: Георгію, дивися, десять або й більше телекамер на тебе чекають, щоб узнати, як ти добре сніг прибираєш. Ти можеш пішки прибігти сюди? А, ти Водохреща готуєш? Так ти ж у воду не лізь, бо ти все собі повідморожуєш, а нам потрібні здорові кадри на сніг. А хто нараду проводить?
Олександр Сергієнко: Але ж сьогодні лише п’ятнадцяте…
Іван Салій: А, тобі треба, щоб начальство доїхало покупатися в прорубі? А Ющенко буде з бджолами? Ні, хто там тебе буде купати? Загалом, щоб ти знав, народ тобі висловлює…
Ольга Смалюхівська: Пане Георгію, доброго дня, це вас турбує журналіст інформаційної агенції «ГолосUA». Ми тут із колегами на вас чекаємо, все ж таки хочеться почути відповідь, чому так погано прибираються цього року київські дороги. Але ви чомусь нас проігнорували. В чому справа?
Георгій Глинський: Одна нарада за іншою, і я просто не маю можливості зараз приїхати. Але заступники поїхали по справах.
Іван Салій: Лопаткою працює…
Ольга Смалюхівська: Тоді хоча би прокоментуйте, в чому проблема зараз на дорогах? І як узагалі ви стан київських доріг оцінюєте?
Георгій Глинський: Проблеми зараз немає, снігу на дорогах немає. Якщо мова йде про внутрішньо-квартальні, дворові території, то це не до мене питання.
Ольга Смалюхівська: А до кого ж це питання? Пан Іван Салій каже, що все ж таки відповідальність сьогодні на «Київавтодорі»?
Іван Салій: Я сказав чесно, що половина.
Георгій Глинський: Ви мене почули? Що стосується вулично-дорожньої мережі, проблем зараз проїхати немає, всюди проїждаємість добра. Техніка працює, постійно вивозиться сніг. Проблем немає. Зупинок транспорту ніде немає.
Ольга Смалюхівська: Скажіть, будь ласка, а скільки зараз техніки на дорогах працює?
Георгій Глинський: Зараз техніка на дорогах працює в мінімальній кількості — триста одиниць. Виходить техніка на дороги працювати вночі, коли транспорту іде з доріг, щоб не створювати заторів на дорогах.
Ольга Смалюхівська: Пане Георгію, а якщо Київ знову засипле снігом, тому що в Гідрометцентрі говорять про те, що можливе погіршення умов, наприклад, на початку лютого. Чи засипле столицю так, що ми не те, що їздити, ходити не зможемо по вулицях?
Георгій Глинський: Ні, не буде ніяких проблем, по вулично-дорожній мережі, за яку відповідає «Київавтодор», ніяких проблем не буде, як і не було до того, ніде транспорт не зупинявся. Після того як закінчиться снігопад, місто приберуть повністю, як це було й раніше. Але під час снігопадів, коли падає сніг, ніякого дива не виникає, треба щоб сніг упав, а потім його придбати. Дива такого не буде, коли сніг будуть прибирати до того, як він упаде.
Ольга Смалюхівська: Скажіть, будь ласка, куди вивозиться сніг із Києва?
Георгій Глинський: У нас є достатня кількість солі, достатня кількість територій, щоб ми справлялися. Я маю на увазі вулично-дорожню мережу, підкреслюю, «Київавтодор» саме за це відповідає.
Ольга Смалюхівська: Пане Георгію, ще одне запитання: куди вивозиться сніг із Києва той, який прибирається з доріг?
Георгій Глинський: Розпорядженням Київської міської адміністрації визначені місця складування снігу. В кожному районі існують по дві, три, чотири площадки, на ті площадки вивозиться сніг. Наприклад, у Голосіївському районі це Саперно-Слобідська вулиця (пустирі), в інших районах також визначні площадки. Піднімають розпорядження Київської міської адміністрації, і дивляться площадки, на які вивозять сніг. Будь ласка, збирайте журналістів. Ми фактично сідаємо в машини, вночі на самоскидах їздимо…
Ольга Смалюхівська: Пане Георгію, дякуємо вам дуже. Все ж таки шкода, що ви до нас не приїхали, щоб поспілкуватися.
Іван Салій: Скажіть, що я захищав його.
Георгій Глинський: Я із задоволенням, я ніколи не ігнорую журналістів.
Ольга Смалюхівська: Давайте тоді після Водохреща все ж таки завітаєте до нас, добре?
Георгій Глинський: Звичайно.
Ольга Смалюхівська: Дякую вам дуже. До побачення.
Іван Салій: Георгію, я тебе захищав, казав і зараз кажу, що ти відповідаєш за центральні траси і за 25 відсотків внутрішньо-дворових доріг. Але треба щоб ти відповідав за все.
Ольга Смалюхівська: Тоді буде порядок.
Іван Салій: По внутрішньо-квартальних він тільки за проїзди, а за внутрішньо-дворові території відповідають ЖЕКи, а представників ЖЕКів ми не запрошуємо, бо вони в кожному районі мають по 10-15 тракторців, які бігають по дворах. Але треба щоб вони були сучасні, і врешті-решт ця служба повинна працювати. А то лише весь час говорять про тарифи.
Але треба ходити до людей і розповідати. Але ж тобі начальство не дало дозволу. Ти запитай там у них є прес-служба, вони тобі напишуть, що відповідати. Питання зададуть наперед. Готуйся, я тебе вітаю, будемо купатися. До побачення. Все що міг, я для вас зробив.
Ольга Смалюхівська: Ну, що ж, колеги, я пропоную на цій ноті завершити прес-конференцію, дякую всім за увагу. Дякую, що прийшли.
Олександр Сергієнко: Очень жаль, что я не живу в том городе, в котором он работает…