У лютому 1845 р. було відкрито Астрономічну обсерваторію при київському Університеті Святого Володимира, створення якої було задумано ще під час заснування цього навчального закладу. Будівництво її здійснювалося за спеціальним проектом відомого київського архітектора Вікентія Беретті на пагорбі в районі Кудрявця за Львівською площею, що на ті часи вважався районом „не придатним для поселення” і тому був безплатно переданий під обсерваторію. Запис про це міститься в старих міських архівах у документі, підписаному тодішнім київським генерал-губернатором Д.Бібіковим. Впродовж деякого часу місто дійсно розвивалося в інших напрямках, а район теперішньої Обсерваторної гірки залишався заміською територією.
Сьогодні цю історичну місцину без перебільшення можна назвати невеличкою оазою серед асфальтно-кам’яних джунглів, де кожний клаптик вільної землі — на вагу золота… А кілька років тому існування київської астрономічної обсерваторії опинилося під серйозною загрозою. Схоже, дехто зі столичних можновладців вважав, що київським астрономам достатньо неба із зірками, а землю можна використати під забудову, яка потім принесе астрономічні дивіденди…Чергова будівельна лихоманка, що раніше не торкалася цієї частини міста, стала справжнім лихом для Обсерваторної гірки. На цей ласий шматочок почали зазіхати численні інвестори, попри те, що центральний корпус обсерваторії є пам’яткою архітектури і науки загальнодержавного значення і має законодавчо гарантовану охоронну зону у 50 метрів.
Вберегти цей унікальний куточок допомогли спільні зусилля науковців та київської громади, які почали активно бити на сполох і привернули увагу міжнародної спільноти. Протест щодо незаконної забудови історичної території обсерваторії висловили працівники Пулковської обсерваторії (Санкт-Петербург, Росія), університетів Парми ( Італія), Оулу (Фінляндія) та Рейнського державного університету (Бонн, Німеччина), українського Інституту ядерних досліджень та інших відомих у світі наукових установ. Про скандал навколо Київської обсерваторії говорили по всьому світові. На підтримку київських астрономів виступили й екологічні та громадські організації, небайдужі до зелених зон і пам’яток історії, що разом формують історичний ландшафт міста.
“Того разу Обсерваторну гірку нам вдалося відстояти, але чи надовго — не приховує побоювань співробітник Київської обсерваторії кандидат фізико-математичних наук Лілія Казанцева. – Думаю, що економічна криза дещо стримала апетит будівельних компаній, але що буде далі і яка доля чекає на Київську обсерваторію після кризи – невідомо”.
Аби не допустити повторної рейдерської атаки на свою установу науковці продовжують активно залучати усі можливі засоби. Зараз колектив опікується створенням власного музею, ідея створення якого народилася ще у 30-х роках минулого століття. Торік астрономічний музей пройшов офіційну процедуру державної реєстрації, але поки що перебуває в статусі громадського. „У нас є дуже багато цікавих і рідкісних матеріалів: архівних документів, приладів, меморіальних речей, чудово збережена сама будівля обсерваторії — розповіла Лілія Казанцева, яка очолює музей на громадських засадах. — Таким експонатам позаздрить будь-який музей. Приміром, перші інструменти, які обсерваторія замовляла провідним європейським фірмам ще до початку її будівництва – виготовлялися вручну, поштучно. Нині таких приладів лишилося у світі лічені екземпляри, а у нас вони досі в робочому стані. За допомогою цих механізмів було визначено перші координати Київського меридіану, створено службу точного часу, якою кияни користувалися понад 100 років. В астрономічній бібліотеці – близько тисячі старовинних книжок та дисертацій. Є навіть рукописи польського вченого Миколи Коперніка, які вважаються безцінними.”
Цікавою є й сама історія створення Київської обсерваторії та місцевості, де вона розташована. Зокрема, серед київських істориків існує ще один топонім Обсерваторної гірки – „Олегова могила”, який вчені пов’язують з іменем варязького князя Олега — зачинателя династії Рюриковичів на Русі. У 1860 році під час закладання фундаменту для телескопу на цій горі було знайдено давнє поховання знатного воїна, яким цікавилися різні дослідники. Серед них — відомий київський професор П.Лебединцев, котрий вперше висловив думку, що саме тут, на околицях Старокиївської гори було поховано князя Олега, якому волхви напророкували смерть від коня. Як відомо, на основі цієї давньоруської легенди Олександр Пушкін створив „Песнь о вещем Олеге”, який загинув від укусу змії, що ховалася в кістках його улюбленого коня. Цікаво, що київські астрономи вважають цю легенду недоведеною гіпотезою. Зокрема, за словами доктора фізико-математичних наук, члена-кореспондента Національної академії наук України Клима Чурюмова, вона має наукове пояснення „саме в рік смерті князя над землею пролітали аж дві яскраві комети. Одна з них — «хвостата» комета Галлея, яка для давніх русичів була знаменням біди, пошесті чи навіть смерті знатної особи. Найiмовірніше, князь бачив її і вирішив, що це змій, який прийшов по його душу” – вважає науковець…
Тож Київську обсерваторію без перебільшення можна вважати одночасно і музеєм просто неба, і архівом, і природним історико-ландшафтним заповідником у центрі великого мегаполіса. З огляду на це, минулого року фахова експертна рада Української астрономічної асоціації подала документи на включення Київської обсерваторії до Реєстру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Разом із Київською астрономічною обсерваторією до списку увійшли й інші найстаріші обсерваторії України: Миколаївська (1821), Одеська (1871) та Кримська (1908). Таким чином вітчизняні науковці намагаються попередити можливі загрози існування цих історико-культурних об’єктів і зберегти їх. Нині київські астрономи чекають рішення ЮНЕСКО, яке буде розглядати кілька подібних претендентів: минулого року, який був “Роком астрономії”, такі ж пропозиції надійшли від багатьох обсерваторій світу. Тому було висловлено пропозицію взяти під охорону кілька найстаріших астрономічних обсерваторій, які брали участь у створенні першої карти зоряного неба, серед яких є і наша, Київська астрономічна обсерваторія.