Після політичного зламу у 2004 році перспективи оновлення дій української владної еліти були надзвичайно високими. Ще більш високими були очікування українського суспільства на зміни у здатності політичної верхівки керувати державою, виходячи з національних, а не власних інтересів. Не судилось… Після повороту на оновлення відбувся ще один, але протилежний за напрямком — поворот на чи не найбільші за роки незалежності політичні війни. Як наслідок — тотальне розчарування населення, яке після виборів 2004 року стало переможцем з вкраденою перемогою.
Нездатність домовитись між собою, боротьба за основні фінансові та державноважливі структури набули у післяреволюціонерний період небачених досі методів та маштабів. Здається, політики застосували усе: фальсифікацію, чорний піар, відкриту для власної, а головне для інших держав, критику один одного, блокування роботи, зради та домовленості з метою подальшої зради. Все це збіглося з світовою фінансовою кризою. І якщо “вищі ешелони” економічний удар перетворив з міліардерів на мільйонерів, то для звичайних людей політична та фінансова криза стали нищівною як у моральному, так і на прожитковому рівні.
Якось само по собі щезли такі нагальні і використані у 2004 році для маніпуляції свідомості питання НАТО, мови, євроінтеграції, регіонального фактору. Для українського народу стало принципово важливим повністю оновити владу з єдиною метою — спинити економічні негаразди. І в цьому питанні об`єднався і схід і захід України. Так, згідно соціологічного опитування проведеного “Юкрейніан соціолоджі сервіс” 62, 5 % громадян висловили думку, що основним завданням новообраного Президента має стати забезпечення подолання кризи та її наслідків.
Суспільство наче після першого, невдалого одруження з романтично-ліричним сприйняттям майбутнього, вдруге укладатиме шлюб з прагматичною упередженістю, пильністю та образою за обман першого досвіду. Може, саме тому вибори 2010 року в засобах масової інформації та в політичному середовищі встигли охрестити “історичними”. Старій владі вкрай необхідно довести, що зрадивши раз, вона не зрадить вдруге, що після виборів, вона буде здатною домовлятись і керувати державою, зрештою, просто приймати важливі для країни закони. З такого ходу подій на арену виходить нове покоління політиків, граючись на факторі “ голосую проти всіх старих”. Втім, молодий. оновлений це ще не синонім якісного та результативного. Зростає і підтримка радикально налаштованих та лівих сил. />
Тож вибори — 2010 обіцяють бути яскравими. Хтось прогнозує другий Майдан, масові акції протестів, надзвичайно жорстку боротьбу, несподівані результати, фальсифікацію та маніпуляцію законодавством. Та головним питанням залишається не хто виграє, а що зміниться після виборів? Бо поки очевидним залишається те, що вибори будуть іншими, ніж у 2004 році у своїх методах та засобах, але поствиборчий період мало чим відрізнятиметься від попереднього.
Передвиборчі обіцянки, програми, стратегії…
Головним факторм, що впливає на передвиборчу кампанію, залишається фінансова криза. Тут, для більшості першочерговим завданням залишається — знайти винного. Саме вона формує і рейтинги того чи іншого політика. Так, скажімо, рейтинг Юлії Тимошенко значно знизився під час першої хвилі фінансових негараздів, натомість рейтинг Арсенія Яценюка зріс. Зараз, коли населення почувається у відносній стабільності, ситуація змінилась і “багатообіцяючий” з усіх бігбордів екс-спікер значно втратив електорату. Загалом нестійка економічна ситуація формує і нестійкі уподобання виборців. Саме тому, спрогнозувати результати буде вкрай важко — і на цих виборах можлива поява радикальних, лівих та нових сил, особливо ці настрої зростатимуть з приходом другої хвилі кризи.
На думку експертів, усі кандидати на виборах зроблять ставку на антикризові заходи та намагатимуться продемонструвати нездатність опонентів у цьому напрямку. Так, політолог Андрій Єрмолаєв переконаний, що економічний чинник стане ключовим у програмах двох основних кандидатів у Президенти — Віктора Януковича та Юлії Тимошенко. “Серія невдач і проколів для Прем`єр-міністра означає те, що напередодні виборів ситуації витікає крізь її пальці… Основною фішкою для Тимошенко стане об`єднання країни на основі ідеї “сили”. Імідж залізної леді зі слоганом “Україна сильна”. Юлія Тимошенко дистанціюється від проблем приватних підприємств, апелюючи до олігархів, які викидають робітників на вулиці. Крім того буде задіяно і традіційний метод — антикризова програма, дії з порятунку країни. У свою чергу Віктор Янукович просто, не зможе не реагувати на удари з боку опонентів і спробує пом`якшити їх, спираючись на жорсткий економічний прагматизм: “тільки ми знаємо як перемогти кризу”, і оновлений соціальний популізм. Коли робітник втратив місце роботи, то всі розмови про мінімальну заробітну плату та соціальні гарантії тільки посилюють обурення.” — пояснив експерт.
Обидва підуть на вибори з ідеєю управління матеріальними або фінансовими, а не ментально-культурними потоками… У їхніх економічних програмах змагатимуться не концепти, а банальні речі. Якщо Янукович, наприклад, скаже, що за його президенства у вас стане на три кілограми м`яса більше, то Тимошенко пообіцяє видати ще по дві тисячі. Опозиції у цьому напрямку трішки легше, адже фракція ПР несе себе, як острівець стабільності. Мовляв, ми забезпечуємо робочі місця, зростання економіки — і позиціонуємо себе, як острівець стабільності на тлі нескінченних чвар у помаранчевому таборі. Взагалі, образ рішучого та дієвого політика, здатного “засукати рукави”, вочевидь, буде експлатуватися якщо не всіма, то багатьма основними гравцями. Наслідком підняття тематики економічних негараздів може стати зміна тематики. Якщо у 2004 році — це було питання свободи, режиму, політизації свідомості, зараз це тематика соціально-економічного характеру, активація соціальної нерівності серед людей.
Важливою відмінністю від виборів 2004 року майбутніх перегонів експерти називають кількість гравців. Якщо минулого разу боротьба точилась між основними двома кандидатами і двома політичними силами — як усоблення війни між добром і злом — то цього разу з`являється третій центр. Так, на думку політолога Володимира Фесенка, якщо про вибір Президента йтиметься з трьох гравців, то політичні сили представлені сьогодні у своєрідному п`ятикутнику. “ Ми маємо опозицію, маємо роздвоєну коаліцію з Віктором Ющенком на одній стороні і Юлією Тимошенко на іншій, маємо партійно-ідеологічну силу (КПУ, Свобода) та молодий актив, тобто це вже 5, а не два полюси, як у 2004 році”.
Не погоджуються експерти і з прогнозами та заявами політиків, щодо акцій масових протестів та виникнення нового Майдану. Пояснити це можна, знову ж таки, апелюючи до розчарування після Помаранчевої революції. Тоді суспільство мобілізувалось прагнучи змін і це прагнення було піднесене на хвилі ідеї, що народ може змінити у своїй країні все. Саме тому недовіра — злий фактор, який може зіграти жарт з претендентами на посаду глави держави.
Той хто переможе на виборах не зможе об”єднати всю країну?!….
Незалежно від особистості — на виборах у кожного з кандидатів є три варіанти розвитку подій, — переконнані політологи. Це — красива виборча кампанія, критика, а також соціальна демагогія. Поки що, наші політики обрали останній, а відтак головна проблема виборів 2010- це не стільки сам вибір, як під час 2004 року, а те, що цей вибір дасть. Тобто, чи відбудуться зміни після виборів, чи припиняться політичні чвари та чи зможуть основні гравці домовлятись в екстрених (фінансова криза) ситуаціях, відкидаючи власні амбіції.
За дослідженнями та соціологічними опитуваннями, у першому турі виборів перемогу віддають Віктору Януковичу. Та це, ще не означатиме його перемоги, оскілька справжня боротьба розпочнеться у другому турі, незалежно від того, хто вийде з ним на ринг. Ця боротьба загрожує плавно перейти і на післявиборчий час , аж до парламентських виборів.
У разі виграшу Віктор Янукович змушений буде домовлятись з ЮлієюТимошенко і навпаки. І тут річ у тім, що політики навчились вести переговори на умовах “ тимчасового миру”, коли домовляються з метою досягнення певних цілей, а потім знову сваряться і. т.д.
“Та й підчас самих виборів штаби основних кандидатів будуть постійно вести кулуарні переговори з метою убезпечити себе від ризиків та невизначеності результатів. Тому політична криза виборами не вирішиться” — запевняє політолог Михайло Погребінський.
Нелегкий вибір знову лягає на плечі маленького українця, це йому — поки депутати вибивають знижки собі на квартири, думають про те, чи платити збільшений внесок, як дозвіл на участь у виборах, як затулити дірки в економіці під час виборчої кампанії та яку байку-стратегію вигадати цього разу — обирати собі керівництво. І хто ж буде винний, якщо це й вибір, як і в 2004 році не виправдається. Владна еліта шукатиме, звісно, винних серед нас, мовляв, самі ж обирали, вони не памятатимуть, що теж стояли на Майдані, створювали коаліцію, обіцяли, обіцяли, обіцяли….
Безумовно, кампанія до виборів-2010 обіцяє бути безпрецедентною. І тут питання не в історичності, а в тому, що уперше в історії України у ній, схоже, братиме участь уся владна верхівка – Президент, голова Верховної Ради та Прем’єр-міністр. Уже кілька потенційних кандидатів у Президенти назвали кампанію, яка ще навіть не почалася, найгарячішою та найбруднішою в історії України. Зрештою, не виключено, що головною дійовою особою цієї політичної п’єси стане не хто інший, як уже зазначалось вище, як економічна криза.