З першого липня набула чинності постанова Кабміну про обов’язкове маркування продуктів харчування на вміст генетично модифікованих організмів (ГМО). Необхідність прийняття цього документу, як вважають фахівці, викликана тим, що Закон про біобезпеку, ухвалений у 2007 році, є найнедосконалішим з правової точки зору серед подібних законодавчих актів на пострадаянському просторі. Тож цим рішенням уряд планує гармонізувати українське законодавство не тільки із законами ближніх сусідів, а й запобігає ускладненням, що можуть виникати при ввезенні на територію України продуктів з країн ЄС та більш віддалених регіонів. Ну і, у якійсь мірі, захистити здоров’я українців від шкідливого впливу малодосліджених генних модифікантів…
ГМО — що то за “форми життя” такі?
Генетично модифікованими називають організми, у яких матеріал ДНК змінений неможливим у природі способом, причому ГМО можуть містити фрагменти ДНК з будь-яких живих організмів. Метою отримання ГМО є покращення корисних властивостей організма-донора, наприклад, таких, як стійкість по відношенню до шкідників, перепадів температур, врожайність та інші.
Генетично модифіковані організми вперше з’явилися у Китаї у кінці 80-х, а масове впровадження цієї технології започаткували у США у 90-х роках. На даний момент найбільш поширеною групою є генетично модифіковані рослини, але існують і ГМ тварини та мікроорганізми.
Захисники генетично модифікованих організмів стверджують, що ці технології покликані врятувати зростаюче населення Землі від голоду. Натомість, опоненти широкого використання ГМ-технологій наголошують, що користь від їх використання нівелюється рядом шкідливих чинників. По-перше, це вплив на здоров’я людини (алергії, порушення обміну речовин, зміна чутливості до антибіотиків, канцерогенний та мутагенний ефекти). По-друге — шкода для навколишнього середовища (поява вегетуючих бур’янів-шкідників, зменшення генетичної плазми, хімічне забруднення). Широке запровадження ГМО має і глобальні наслідки, такі, як активізація критичних вірусів (у цьому контексті не можна не згадати вірус грипу АН5N1), та загроза економічній безпеці для країн, що не витримають конкурентної боротьби у цій гонитві. Відомо, що дослідження безпеки ГМО часто фінансуються самими їх виробниками, що ставить під сумнів результати “незалежних” експертиз.
Генетично модифіковані рослини наразі вирощуються у 22 країнах світу. В Україні, незважаючи на заборону, також культивуються ГМ-рослини, такі, як соя, картопля, кукурудза та рапс.
Українські особливості захисту і боротьби
Як зазначалося вище, Україна не тільки вирощує генетично змінені рослини, а й для захисту від них ще у 2007 році прийняла Закон про біобезпеку. Начебто, маємо законодавчий акт, який покликаний регламентувати не тільки вирощування таких рослин та тварин, а й граничні норми вмісту ГМО у продуктах харчування, способи їх дослідження та визначення установ, що мають право це робити.
Натомість, насправді не все так райдужно. Як стверджує перший заступник голови Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко, український Закон про біологічну безпеку був прийнятий із порушенням процедури, не пройшовши слухання у жодному з комітетів Верховної Ради, а також громадські слухання. Простіше кажучи, похапцем, у пакеті сотівських законів, що потребували термінового ухвалення. Результатом є те, що законодавчий акт виявився чи не найгіршим на теренах усього пострадянського простору.
Постанова уряду про обов’язкове маркування продуктів харчування на вміст ГМО покликана дещо покращити ситуацію. Покращити, та не вирішити остаточно, на цьому наголошує більшість експертів. “Постанова не є чимось революційним з точки зору законотворчої діяльності влади, тому що чинна редакція Закону про захист прав споживачів у ст. 15 вже запровадила норму про обов’язковість повідомлення споживача про наявність або відсутність у продукції складників ГМО. І будь-який споживач мав право на отримання такої інформації, а виробник та продавець зобов’язаний був надати таку інформацію. У чому новація постанови? Вона запровадила обов’язковість донесення інформації до споживача безпосередньо під час купівлі. До цього для її отримання необхідно було запросити у продавця сертифікат, тепер достатньо подивитися на упаковку”, — прокоментував новацію керуючий партнер юридичної кампанії “ОЛ&РУСТ” Роман Хрустенко.
А правник адвокатської контори “Волков, Козьяков та партнери” Леся Ковтун взагалі висловила переконання, що у цьому питанні продовжує існувати законодавча невизначеність. На її думку, причиною такого стану речей є те, що на сьогодні не розроблені законодавчі порядки відстежування, ідентифікації, перевірки вмісту ГМО у продукції, яка випускається. “Ми очікуємо, що у майбутньому будуть розроблені підзаконні нормативні акти, які будуть чітко визначати засоби ідентифікації наявності ГМО, спосіб отримання споживачем інформації про наявність ГМО у продуктах”, — наголосила фахівець.
На захист від критики юристів Тетяна Тимочко наголошує, що зміст документа пройшов багато “кіл” в українських міністерствах, причому, за її словами, найбільше часу на узгодженні постанова провела у Мінюсті та, як не дивно, Мінохорони здоров’я. Опирався її ухваленню і бізнес, якому все ж, попри небажання, доводиться ставати цивілізованішим та усвідомлювати відповідальність перед суспільством.
Плюси і мінуси
Рішення Кабміну про маркування продуктів харчування з ГМО, безумовно, є кроком уперед. Воно визначає гранично дозволений вміст генетично модифікованих організмів у продукції, котрий складає 0,9%, як і у більшості країн Європейського Союзу. Тобто, пересічний споживач може не тільки без остраху вживати продукти, вироблені та досліджені у ЄС (де існують стандарти дослідження), а й безпосередньо мати їх у наявності, бо законодавства України та ЄС у цьому моменті гармонізовані.
Цей документ також повинен якщо не припинити, то хоча би вповільнити навалу непотребу, що потрапляє на стіл українцям, особливо у великих містах. Постановою передбачено, що поряд із назвою продукту на упаковці або товарному ярлику (для продуктів, що продаються на вагу) виробник зобов’язаний у дужках шрифтом, не меншим 2-міліметрового розміру зазначити, що продукт містить ГМО.
Але, як зазвичай, існує багато “але”. По-перше, постанова не зобов’язує виробників надавати безплатно зразки для дослідження на вміст ГМО. По-друге, остаточно не визначено, які саме установи мають право досліджувати продукцію та яким чином вони повинні ліцензуватися. Наразі цими речами опікуються Держспоживстандарт та Укрметртестстандарт. “У нас вже діє 5 лабораторій контролю на вміст ГМО. Це лабораторія Інституту гігієни і токсикології ім. Медведя, лабораторія Аграрній академії, три лабораторії Держспоживстандарту — у Вінниці, Симферополі і Києві. У четвертому кварталі будуть введені у роботу ще сім лабораторій”, — повідомив заступник голови Держспоживстандарту Сергій Черенков. За його словами, тест-контроль продуктів на вміст ГМО найближчим часом буде запроваджений у всіх областях України. Але фахівець також наголосив, що Держспоживстандарт має повноваження лише з контролю наявності маркування етикеток продуктів.
Існує ще одна велика “діра”, у яку можуть потрапити — і потрапляють діти та підлітки — громадське харчування. Генетично модифіковані продукти використовуються найчастіше мережами фаст-фудів, популярних серед молоді, а роз’яснення з приводу їх вмісту, за законом, повинні розміщуватися в меню у куточках споживача. Я особисто ніколи не бачила, щоб раптом якийсь підліток почав вимагати “марковане” меню зі стенду з інформацією. Тобто, все повертається на круги своя — читаймо упаковку, готуймо вдома та навчаймо своїх дітей, зокрема, культурі споживання.
Про те, чи потрібне взагалі використання генетично модифікованих організмів, можна багато дискутувати, тим більше, що їхня безпека видається доволі сумнівною. Мабуть, все-таки набагато корисніше для здоров’я харчуватися близькими і відомими ще нашим предкам натуральними продуктами, що здавна вироблялися на український території. Те саме стверджують і дієтологи, говорячи, що для організму людини найкориснішою є їжа, до якої поступово звикали попередні покоління, виробляючи специфічні ферменти для їхньої переробки. Розуміють це і політики. Скажімо, хоча у парламенті українські комуністи і голосували за обов”язкове маркування продуктів з генними модифікантами, вони пререконані, що в Україні має бути створена вільна від ГМО зона. Але, якщо ми вже здійснюємо імпорт товарів із вмістом ГМО, та й, ніде правди діти, самі їх вирощуємо, мінімальним безпечним заходом залишається введення обов’язкового маркування. />