Сучасні Остапи Бендери, граючи на людських лінощах і комплексах , все частіше підсовують пересічним українцям пальмову олію замість сметани та сою замість м’яса. Все було б нічого — соя (якщо не генетично модифікована), може бути більш-менш придатним замінником якісної їжі. Але нерідко у хід йдуть набагато шкідливіші для здоров’я складові товарів і продуктів. І ті, хто вже не мислить свого життя без “мас-маркету” і масової торгівлі, потрапивши у чергову халепу, скаржаться: “Чому у нас все не так, як у людей (у Німеччині, Швеції, деінде…)? Чому не так чисто, справедливо, захищено, зручно — потрібне підставте самі. Чому на теренах нашої Батьківщини безперешкодно квітнуть “великі комбінатори”? Відповідь проста: тому, що ми їм практично не перешкоджаємо.
Неліквід везуть в “глибинку”...
За результатами дослідження, проведеного спільним проектом Європейського Союзу та ООН “Спільнота споживачів та громадські об’єднання”, понад 63% українських споживачів протягом шести місяців поточного року купували неякісні товари.
Існують категорії українців, які частіше потрапляють у подібну халепу. По-перше, це жителі малих міст (чисельністю від 50-ти до 100 тисяч населення). По-друге, до цієї категорії потрапили жителі східних регіонів України, які аж у 77% випадків натрапляли на “неліквід” усіх товарних груп.
Звісно, для потрапляння всілякого непотребу саме у маленькі міста, особливо на Сході України є підгрунтя. На думку керівника спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН “Спільнота споживачів та громадські об’єднання” Клавдії Максименко, серед причин цього можна виділити недостатню поінформованість населення. “Якщо розглянути доступ до джерел інформації, покриття телебаченням, доступ до інтернету, у жителів Східних регіонів він буде набагато нижчий, ніж у Центрі та на Заході, і це одна з причин. Тому що, коли немає доступу до інформації, з’являється менша вимогливість і стає легше ошукати споживачів або продати їм щось зовсім неякісне”, — стверджує Клавдія Максименко.
Ще одним із чинників погіршення ситуації саме у Східних регіонах є , як не дивно, їхнє географічне розташування, точніше те, що вони прикордонні. Відомо, що Україна імпортує чималу кількість товарів широкого вжитку, а імпорт у нашій державі, за словами фахівців, досі здійснюється за “прикордонним принципом”. І везуть до нас з-за кордону, не секрет, далеко не першокласну продукцію.
“Какие деньги? Вы, кажется, спросили про какие-то деньги?”
Терплячість, зважаючи на те, як нас цинічно і довго дурять, виглядає в українському характері не чеснотою, а шкідливою для власного життя рисою. Експерт спільного проекту ЄС та Програми розвитку ООН “Спільнота споживачів та громадські об’єднання” Денис Полтавець повідомив результати досліджень: “Ми не реєструємо порівняно з іншими роками суттєвих змін активності громадян щодо захисту своїх прав. Майже завжди готовий захищати свої права 51% споживачів. Неактивних, тобто тих, хто не докладає жодних зусиль для захисту прав, споживачів залишається доволі багато — аж 58%. Це трохи менше, ніж у минулі роки, але тенденція зберігається”. Фахівець також підкреслив, що дещо вирівнялася структура активних споживачів. За його словами, якщо раніше у цій категорії переважали жінки, то тепер жінки й чоловіки представлені порівну. Зменшилася також кількість причин, із яких споживачі є неактивними у захисті своїх прав. Досить вагомою перешкодою і досі є емоційний бар’єр та небажання мати конфлікт із місцевим бізнесом, властиві мешканцям малих містечок і селищ. Кияни ж та жителі великих міст України є більш впевненими, але не хочуть справляти враження “дріб’язкової” людини.
Та все-таки експерти спостерігають повільне зростання інтересу до інформації про якість товарів широкого вжитку. Безперечно, допомагає цьому збільшення кількості споживчих телепрограм саме інформаційного, а не рекламного характеру, у яких порівнюються всі властивості товарів. Цей показник зріс майже на 15%, і його актуальність, очевидно, буде посилюватися. Суттєво зросло значення інформації, отриманої від незалежних споживчих організацій — зараз вона за значенням стоїть на третьому місці у структурі актуальності споживчої інформації. Протягом останніх років зменшується цінність впливу інформації, отриманої від знайомих і друзів, що вже користувалися подібним товаром, тобто люди намагаються зробити власні висновки, аналізувати.
“Заграница нам поможет”?
Незалежні експерти — і місцеві, й “імпортні” — безумовно, допомагають пересічним громадянам хоч трохи розібратися у тому, що можна купувати без остраху, а що краще обійти. Але їхні можливості доволі обмежені — фахівці лише інформують суспільство про можливу небезпеку. Контрольні функції залишаються у санітарних лікарів та торговельних управлінь, які можуть вилучити партію неякісного товару чи взагалі закрити торговельну “точку”.
За словами Клавдії Максименко, лише споживча активність у змозі подолати навалу непотребу в українських магазинах і на ринках. “Декілька споживачів з офіційними зверненнями можуть зробити набагато більше, ніж будь-яка організація, тому що в Україні існує закон про обов’язковість відповіді на звернення. Тому зареєстроване від споживача, а краще — від групи осіб звернення не може залишитися без відповіді. Обов’язково має відбутися перевірка, мають бути накладені штрафи, мають бути певні зміни”, — переконана фахівець.
Але дійовим і, водночас, простим способом захисту від “Остапів Бендерів” і досі залишається “золоте правило” споживача: якщо не хочеш, щоб тебе обдурили, не полінуйся уважно прочитати те, що написано на упаковці найдрібнішим та найнерозбірливішим шрифтом. Це маркування товарів доволі жорстко контролюється державою. Та ми завжди поспішаємо, а потім шукаємо винних.