Функції регіональних газопостачальників незабаром можуть перейти до держави. Днями Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що у разі непогашення облгазами до 1 грудня боргів перед компанією «Нафтогаз України» в загальному обсязі до 8 млрд. грн., вони будуть позбавлені права продавати блакитне паливо суб`єктам господарювання, а якщо борг не буде погашений і пізніше, то з 1 січня облгази будуть позбавлені ліцензії на продаж і транспортування газу.
У лютому 2009 року Юлія Тимошенко вже заявляла, що до кінця 2009 року всі облгази перейдуть у державну власність. “Зараз ми з цим детально розбираємося, і думаю, що до кінця року ми наведемо там порядок і все це буде державним”, — запевняла вона. Тоді, головним аргументом Кабміну, як і сьогодні, були борги облгазів перед “Нафтогазом” – понад мільярд гривень. Та на заваді став Закон “Про заходи, спрямовані на забезпечення стабільного функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”, який фактично встановлював мораторій на банкрутство облгазів. Зрештою, було багато розмов про політичну боротьбу, перерозподіл майна, сьогодні ж чіткі строки прем»єрського ультиматуму говорять про серйозність намірів.
Якщо відкинути всі політичні підтексти та війну між” РосУкрЕнерго” та “Нафтогазом” — то Юлія Тимошенко таки має рацію — наводити порядок у газовій сфері нашої країни вкрай необхідно. Але, коли йдеться про власність, а тим паче в газовій сфері, слід враховувати усі сторони питання. Якщо подивитися на структуру власності вітчизняних газорозподільних компаній, то вона виглядає так: газовий олігарх Дмитро Фірташ, який має відношення до “РосУкрЕнерго”, на ринку власників облгазів представлений через газовий концерн “Газтек”. Його акціонерами з весни 2007 року є п’ять маловідомих кіпрських компаній, яким опосередковано належать великі пакети акцій ряду підприємств з газифікації й газопостачання України. Дмитро Фірташ прямо чи опосередковано контролює сім облгазів, ще два облгази контролюються його партнером та співзасновником “Сentragas”, а через нього і “РосУкрЕнерго”, Іваном Фурсіним. Інші сім облгазів належать екс-заступнику голови “Нафтогазу” Олегу Бахматюку, п’ять контролює росіянин Віктор Вексельберг. />
Решта все ще перебуває у власності “Нафтогазу” чи його вчорашнього менеджменту.
Тобто в цьому секторі є декілька великих власників, а це означає, що може початися боротьба між ними та державою за контроль над ключовими об’єктами галузі.
За підрахунками експертів, через облгази проходить близько 80% газу, який споживає країна. Таким чином, реально газ в Україні продає не державна монополія, а газорозподільчі системи. Повернення майна облгазів у державну власність, на думку директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Саприкіна, покращило б ситуацію в українському газовому господарстві. Але для цього лише урядової стратегії замало. Щоб зробити це, Верховній Раді необхідно ухвалити відповідний закон. “Сьогодні, як і колись обленерго, деякі облгази, міськгази використовуються як банки. Вони збирають кошти і не віддають їх „Нафтогазу”, який продає цей газ. Отож, ці підприємства є банками: вони збирають кошти, використовують їх на свій розсуд і не платять”, — вважає експерт.
За словами радника Прем’єр-міністра, народного депутата Олександра Гудими, повернення облгазів у державну власність можна провести через рішення Антимонопольного комітету та Нацкомісії з енергетики. Вірогідна підстава – недобросовісне ведення бізнесу. Мовляв, це єдина законна процедура. Крім того, Олександр Гудима переконаний, що говорити про правові колізії не доводиться. Бо облгази і так є державною власністю. «Те, що робить уряд і Юлія Тимошенко — це є передача розподільчих газових мереж з приватних рук або облгазів, які захопили Фірташі та подібні — в руки держави. Розподільчі газопроводи, якими керують облгази, тобто відкриті акціонерні товариства не є у їхній власності, вони у власності держави. Це колись в 93-94 роках держава пішла на приватизацію функцій продажу і розподілу газу. Що таке облгаз — це автомобілі, приміщення, тобто їхнє майно і це є у їхній власності, а вся розподільча мережа належить державі».
За словами Олександра Гудими, закордонний досвід також свідчить на користь такого кроку — адже там якщо це державна власність, то вона назавжди залишається такою. «Якщо є власність, то власність. Якщо держава здійснювала приватизацію газових мереж, то вона передавала газові мережі разом з функціями».
На думку експертів, наміри Юлії Тимошенко стикнуться з багатьма труднощами. За п’ятнадцять років акції облгазів вже кілька разів змінили своїх власників, тому, зауважує керівник Центру енергетичних досліджень Костянтин Бородін, повернути облгази у власність держави можливо хіба через викуп цих акцій за ринковою ціною. У іншому разі це потягне численні судові позови. Не вельми радісно сприймуть націоналізацію облгазів і в Європі. Адже, відповідно до директиви Євросоюзу № 55 від 2003 року, виконання якої взяла на себе Україна у нещодавно підписаній Брюссельській декларації, уряд зобов’язаний забезпечити демонополізацію ринку та поступове реформування галузі.
Проте, виходити з “води сухою” — давнє вміння Юлії Тимошенко. Та ж остання її зустріч з прем’єр-міністром Росії Володимиром Путіним та “відпущені” штрафні санкції з боку російської сторони за недобір газу, розширюють можливості голови уряду піти проти європейських домовленостей.
Як відомо, наприкінці минулого року російський “Газпром” всерйоз цікавився акціями українських облгазів. Пізніше СБУ звернулася з листом до Кабміну, в якому попереджав про намір іноземних посередників взяти під контроль 20 українських облгазів. Проте, директор енергетичних програм центру ім. Разумкова Володимир Саприкін, заперечує наявність “ціни”, якою можуть бути облгази, з боку України за незастосування штрафів. «Жодних нових документів не на користь України не підписано, тому говорити про ціну та послуги за ненарахування штрафних санкцій не варто».
З іншого боку, проблемою залишається заборгованість облгазів перед державою. Так, найбільшими боржниками за природний газ, спожитий протягом минулого та нового опалювальних сезонів є підприємства комунальної теплоенергетики Дніпропетровської, Харківської, Донецької, Запорізької та Луганської областей. Борги за спожитий з 1 жовтня минулого року природний газ теплопостачальників цих областей становлять понад 60% боргу усіх підприємства галузі.
Незадовільними є розрахунки за газ підприємств Дніпропетровської, Харківської, Донецької, Запорізької та Луганської областей і у новому опалювальному сезоні — з 1 жовтня 2009 року.
Такі низькі розрахунки за газ є наслідком незадовільної господарської діяльності підприємств та неефективного керівництва ними з боку місцевих органів влади. Варто зазначити, що власниками більшості облгазів є переважно особи, які мають відношення до Партії регіонів . Та ж Прем”єр-міністр вважає, що саме Партія регіонів сприяє накопиченню боргів підприємств комунальної теплоенергетики за спожитий природний газ перед державною компанією «Газ України» для того, щоб ускладнити розрахунки України із Росією за поставки газу і звинуватити в цьому уряд.
Однак, слід врахувати і те, що сам “Нафтогаз” сьогодні перебуває у скрутному фінансовому становищі і націоналізація ним облгазів може й не вирішити його проблеми із заборгованістю.